Зміст вступ Наука — продуктивна сила розвитку суспільства


Тема 1: Наука — продуктивна сила розвитку



Сторінка4/29
Дата конвертації04.04.2019
Розмір1,38 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29
Тема 1: Наука — продуктивна сила розвитку суспільства

  • Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності.

  • Понятійний апарат. Класифікація наук.

  • Організація наукової діяльності в Україні.

Предмет і сутність науки як сфери людської діяльності

Національною доктриною розвитку освіти України в XXI столітті визначено, що основними чинниками подаль­шого розвитку освіти є:

  • єдність освіти і науки як умови модернізації освітньої системи;

  • достатній обсяг фінансування науки та підтримка вітчизняних наукових шкіл;

  • фундаменталізація освіти, інтенсифікація наукових досліджень у вищих навчальних закладах;

  • формування змісту освіти на основі новітніх науко­вих і технологічних досягнень;

  • інноваційна освітня діяльність у навчальних закла­ дах усіх типів, рівні акредитації та форми власності;

  • правовий захист освітніх інновацій та результати на­ уково-педагогічної діяльності як інтелектуальної Власності;

  • залучення до наукової діяльності учнівської та сту­дентської обдарованої молоді, педагогічних працівників;

  • поглиблення співпраці і кооперації навчальних закладів і наукових установ, іпироке залучення вчених НАН України та галузевих академій до навчально-виховного процесу та дослідницької роботи в навчальних закладах;

  • створення науково-інформаційного простору для дітей, молоді і всього активного населення, використання для цього можливостей нових комунікаційно-інформаційних засобів;

  • запровадження цільових програм, що сприяють інтеграції освіти і науки;

  • випереджальний розвиток педагогіки і психології, внесення цих наук до переліку пріоритетних напрямів роз витку науки в Україні.

Виникнення науки як сфери людської діяльності тісно пов'язано зі зростанням інтелекту людей. Ф. Енгельс пи­сав, що спочатку праця, а потім разом з нею і мова стали двома найголовнішими стимулами, під впливом яких мо­зок мавпи поступово перетворився в людський. Праця як діяльність викликана спочатку боротьбою за виживання, а потім — прагненням до комфорту. Це лише одна з рушій­них сил прогресу. З іншого боку, коли задоволені перші потреби людини, прокидається друга рушійна сила — цікавість, цікавість до самого себе, співпрацівників, ото­чуючого середовища, до природи.

Отже, виділяється дві сфери людського інтересу - ма­теріальна (прагнення до комфорту) і духовна (прагнення задовольнити цікавість).



До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матері­ального продукту. До духовної сфери діяльності відносить­ся мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інте­лектуальне (духовне) багатство суспільства. У Віктора Гюго є таке висловлювання: « Наука безперервно рухається впе­ред, перекреслюючи саму себе... Шедевр мистецтва народ­жується навіки. Дайте не перекреслює Гомера», а Пушкін

писав: «Століття може рухатись вперед, але поезія зали­шається на одному місці... Між тим як поняття праці, відкриття великих представників астрономії, фізики, ме­дицини... застаріли і щодня змінюються іншими - твори ж істинних поетів залишаються свіжими і вічно юними».

Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

Сучасні науковці визначають, що:



Наука - це соціальнозначуща сфера людської діяль­ності, функцією якої є вироблення й використання теоре­тично-систематизованих знань про дійсність. Наука є скла­довою частиною духовної культури людства. Як система знань вона охоплює не тільки фактичні дані про предмети оточуючого світу, людської думки та дії, а й певні форми та способи усвідомлення їх.
Отже, наука виступає як:

  • специфічна форма суспільної свідомості, основою якої є система знань;

  • процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

  • певний вид суспільного розподілу праці;

- процес виробництва знань і їх використання. Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів.. Звісно, не всякі знання можна розглядати як наукові. Не є науковими ті знання, які людина отримує лише на основі простого спостереження. Вони важливі в житті людини, але не розкривають сутності явищ, взаємозв'язку між ними, які дозволили б пояснити принципи виникнення процесу, явища та їх подальший розвиток. Метою науки і є пізнання законів природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству ре­зультатів.

Предметом науки є пов'язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості лю­дей. Саме матеріальні об'єкти природи визначають існуван­ня багатьох галузей знань. Достовірність наукових знань визначається не лише логікою, а перш за все обов'язковою перевіркою їх на практиці, адже саме наука є основного формою пізнання та зведення в певну систему знань про навколишній світ і використання їх у практичній діяль­ності людей.

Історично наука пройшла довгий і складний шлях роз­витку від первинних, елементарних знань про природу до пізнання складних закономірностей природи, суспільного розвитку та людського мислення. Перші елементи науки з'явилися ще у стародавньому світі у зв'язку з потребами суспільної практики і носили суто практичний характер. Ще на зорі свого розвитку людство поліпшувало умови жит­тя за рахунок пізнання і деякого перетворювання оточую­чого його світу. Століттями і тисячоліттями досвід накопи­чувався, певним чином узагальнювався і передавався наступним поколінням. Механізм наслідування накопиче­них відомостей поступово вдосконалювався за рахунок вста­новлення певних обрядів, традицій, а потім — і писемності. Так виникла історично перша форма науки (наука антич­ного світу), предмет вивчення якої становила вся природа в цілому. Первісно створена (антична) наука ще не ділилася на окремі відособлені галузі і мала риси натурфілософії.

Натурфілософії відповідав метод наївної діалектики і стихійного матеріалізму, коли геніальні здогадки перепліта­лись із фантастичними вимислами про оточуючий світ.

У V ст. до н.е. з натурфілософської системи античної науки в самостійну галузь пізнання починає виділятися математика, яка поділялася на арифметику і геометрію. В середині IV ст. до н.е. відособлюється астрономія.

У науково-філософській системі Аристотеля намітився поділ науки на фізику і метафізику (філософську онтоло­гію). Далі всередині цієї системи починають виділятися як самостійні наукові дисципліни логіка і психологія, зоо­логія і ботаніка, мінералогія і географія, естетика, етика і політика. Отже, розпочався процес диференціації науки і виділення самостійних за своїм предметом і методами ок­ремих галузей знань.

З другої половини XV ст., в епоху Відродження, почи­нається період значного розвитку природознавства як на­уки, початок якого (середина XV ст. — середина XVI ст.) ха­рактеризується накопиченням великого фактичного матеріалу про природу, отриманого експериментальними методами. У цей час відбувається подальша диференціа­ція науки; в університетах починається викладання основ фундаментальних наукових дисциплін - математики, фізики, хімії.

Другий період у розвитку природознавства, що може бути охарактеризований як революційний у науці, посідає час від середини XVI ст. до кінця XIX ст. Саме в цей період було зроб­лено видатні відкриття в фізиці, хімії, механіці, математиці, біології, астрономії, геолога. Геоцентрична система побудо­ви світу, яка створена Птоломеєм у П ст., замінюється геліо­центричною (М.Копернік, Г.Галілей - ХУІ-ХУп ст.); були, відкриті закони всесвітнього тяжіння (І. Ньютон - кінець XVII ст.), збереження маси в її хімічних перетвореннях (М.Ломоносов, А. Лавуазьє - друга половина XVIII ст.), ви­явлені основні закони спадковості (Г. Ме'ндель - кінець ХУШ ст.). У другій половиш XIX ст. Д .Менделєєвим було відкри­то періодичний закон у хімії. Справжній переворот у приро­дознавстві відбувся в результаті таких великих відкриттів: створення еволюційної теорії (Ч. Дарвін) і закону збережен­ня і перетворення енергії.

Революційні процеси, що відбувались у науці в XVI-XIX ст., привели до докорінної зміни поглядів на оточу­ючу дійсність. Перший етап революції (середина XVI ст. — кінець XVIII ст.) дозволив дійти висновку, що за види­містю явищ існує дійсність, яку наука і покликана висв­ітлювати.

Другий етап революції (кінець XIX ст.) призвів до кра­ху поглядів, згідно з якими природа з її предметами і зв'яз­ками вважалася незмінною і такою, що рухається вічно в одному і тому самому колі. Вирішальну роль у цілому зігра­ли І. Кант і П. Лаплас, які створили космогонічну теорію.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. революція приро­дознавства вступила в нову, специфічну стадію. Фізика переступила поріг мікросвіту, було відкрито електрон (Дж.Дж.Томсон, 1897 р.), закладено основи квантової ме­ханіки (М. Планк, 1990 р.), виявлено дискретний харак­тер радіоактивного випромінювання.

У XX ст. розвиток науки в усьому світі характеризуєть­ся виключно високими темпами. На основі досягнень ма­тематики, фізики, хімії, біології та інших наук отримали розвиток молекулярна біологія, генетика, хімічна фізика, фізична хімія, кібернетика, біокібернетика та ін.

У сучасних умовах різко змінився характер наукового дослідження, підхід до вивчення явищ природи. На місце попередньої ізоляції окремих дисциплін приходить їх взає­модія, проникнення одна в одну. Тепер який-небудь об'єкт природи або явище вивчається у комплексі взаєпов'яза-'. них наук.

Швидкі темпи розвитку науки в XX ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності фун­кціонування і розвиток науки, структуру і динаміку нау­кової діяльності, економіку та організацію наукових дос­ліджень, форми взаємодії її з іншими сферами матеріального і духовного життя нашого суспільства.

Наука виникла внаслідок потреби виробництва в XVIII ст., коли численні хаотичні дані пізнання було впоряд­ковано, виділено й приведено в причинний зв'язок і знан­ня стали наукою, а наука наблизилася до свого завер­шення, тобто зімкнулась: з одного боку, з філософією, з іншого - з практикою. Масове виробництво, кооперація у великих підприємствах із застосуванням машин підко­ряють уперше у великих масштабах сили природи (вітер, воду) і безпосередньо процес виробництва. Вико­ристання у широких масштабах сил природи у вироб­ництві, включення їх до капіталу збігаються з розвит­ком науки як самостійного фактора виробничого процесу. Якщо виробничий процес стає фактором, сфе­рою застосування науки, то наука, навпаки, стає факто­ром, функцією виробничого процесу. Накопичення ем­піричних знань упродовж тисячоліть дозволило розвиватися знаряддям праці, хоча й дуже повільно, але в напрямку все більш складних пристроїв. Емпірична епоха у виробництві тривала майже до XX ст. Досягнув­ши певної межі складності, емпірична технологія вичер­пала свої можливості. Практичні потреби суспільства обумовили розвиток технічних наук, що викликали про­грес у техніці. Через техніку наука стала все більше впливати на виробництво. Наука почала перетворювати­ся на галузь суспільного виробництва, яка добуває необ­хідну для суспільства нову інформацію. Процес вироб­ництва нової інформації набув характеру прискореного відтворення, і наука стала бурхливо розвиватися, що оз­начало початок епохи науково-технічної революції.

У науковому співтоваристві розрізняють три наукові на­прями: класичний, иекласичний (індустріальне суспіль­ство) і постнекласичний (постіндустріальне суспільство), які виникли відповідно в ХУТ-ХУП, XIX та другій половині XX століття. Завдяки специфічним умовам розвитку, кла­сична наука виникла в умовах боротьби зі схоластикою і авторитарністю середньовічного мислення, в основу якого було взято методи вимірювання об 'єкту пізнання, незалеж­но від суб'єкту.

МинулеХХ століття ввійшло в історію як століття рац­іоналізму і розуму. Біля 500 природничих і 300 гуманітар­них наук та породжені ними техніка і технології деклару­вали свою спрямованість на захист інтересів людини в природі та суспільстві. В індустріальному суспільстві відбу­вається концентрація виробництва і населення, урбаніза­ція, формування системи цінностей, орієнтованих на ефек­тивність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища, тобто за будь-якої ціни. Суспіль­ство, сягнувши надзвичайно високого рівня пізнання і роз­витку, створило реальну загрозу своєму існуванню.

Насправді вперше за всю історію в першій половині XX століття людство досягло критичної межі і в другій поло­вині цього століття, переступивши поріг, реально увійш­ло в період Великої Кризи. Пережито дві світові війни, атомні бомбардування, геноцид, з'явилися нові хвороби, загострилася екологічна проблема і це викликає сумнів у абсолютному прогресі науково-технічного шляху розвит­ку. Адже потужний розвиток економіки на основі досяг­нень науково-технічного прогресу виявився руйнівним і для біосфери, погіршився стан довкілля, виснажуються природні ресурси, внаслідок чого зростає злиденність, дег­радують всі сфери суспільного життя, втрачаються духовні цінності.

На підставі аналізу минулого сучасна постнекласична наука обирає шлях антропосферного, біосферного чи но-осферного розвитку. При цьому економічне зростання тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаропродукуючоїдо обслуговуючої економіки, переважає виробництво послуг, інформації. Звідси і друга назва постіндустріального суспільства характерною ознакою якого є знання та інформаційні тех­нології, поєднані з високою духовністю.

Сьогодні в контексті екологічних досліджень людина знову з'явилась у центрі науки, і в науковій карті світу надається перевага гуманізації науки, бо «який світ, така й людина, яка людина, такий і світ». Вчений В. Гейзен-берг, відзначаючи цю тенденцію науки, зазначив, що, чим глибше ми вдивляємося у Всесвіт, тим більше бачимо в ньому людину. Отже, розумна, творча діяльність людини є вирішальним фактором розвитку біосфери та перетворен­ня ії в ноосферу, яка буде задовольняти всі матеріальні, соціальні і естетичні потреби людства.

Постнекласична наука передбачає сітку взаємозв'язків, у яку включена людина. Характерною рисою постнекласич-ної науки є «людиновимірність». Значимість сучасної на­уки характеризується: усвідомленням місця і ролі людини в системі Людина — Природа — Суспільство.

Усвідомлення людиною незнання в будь-якій галузі буття викликає об'єктивну необхідність здобуття та транс­формації нових знань про нескінченну загальну гармонію з природою.

Знання — це перевірений практикою результат пізнан­ня дійсності, адекватне ії відбиття у свідомості людини. Саме процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відтворення . у свідомості людини об'єктивної реальності. Це взаємодія г суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ, відображення об'єктивної дійсності в свідомості лю­дини в процесі її практичної діяльності (виробничої, розу­мової, наукової).

Вся наука, людські пізнання спрямовані на досягнен­ня достовірних знань, що відображають дійсність. Ці знан­ня існують у вигляді законів науки, теоретичних поло­жень, висновків, вчень, підтверджених практикою і існуючих об'єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні тд апріорні.

Відносні знання відзначаються неповнотою відповід­ності образу і об'єкту.

Абсолютні знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолют­ну відповідність образу і об'єкту в певний період пізнання. Апріорні знання - ті, що не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань. Наукове пізнання - це дослідження, характерне свої­ми особливими цілями й завданнями, методами отриман­ня і перевірки нових знань. Воно покликане прокладати шлях практиці, надавати теоретичні основи для вирішен­ня практичних проблем. Рушійною силою пізнання є прак­тика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення та обґрунтування, що створює надійну основу розуміння сутності явищ, об'єктивної дійсності. Шлях пізнання визначається від живого спог­лядання до абстрактного мислення і від останнього — до практики. Це є головною функцією наукової діяльності. Пізнання може бутчуттєвим іраціональним (схема 1). Чуттєве пізнання є наслідком безпосереднього зв'яз­ку людини з оточуючим середовищем і реалізується через елементи чуттєвого пізнання: відчуття, сприйняття, пред­ставлення та уявлення.

Відчуття — це відображення в мозку людини власти­востей предметів чи явищ об'єктивного світу, які сприй­маються його органами чуття.

Сприйняття - це відображення в мозку людини влас­тивостей предметів чи явищ, які сприймаються його орга­нами чуття в якийсь відрізок часу і формують первинний чуттєвий образ предмету, явища.

Представлення — це вторинний образ предмету, яви­ща, які в даний момент часу не діють на чуттєві органи людини, але обов'язково діяли раніше.

Уявлення - це систематизація різних представлень в мозку людини, об'єднання їх у цілісну картину образів.

Раціональне пізнання — це опосередковане і узагальнене відображення в мозку людини суттєвих властивостей, причинних відносин і закономірних зв'язків між об'єктами та явищами. Воно сприяє усвідомленню сутності процесу, виявляє закономірності їх розвитку. Формею^заціонального пізнання є абстрактне мислення, різніміркування людини, структурними елементами яких є поняття, судження, умовивід. . - -

Отже, наука має дати відповідь на запитання: Що? Скільки? Чому? Які? Як?

На запитання: Як зробити? відповідає методика



На запитання: Що зробити? - практика

Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні - теоретичне відтворення дійсності.

Наука, як специфічний вид діяльності, спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про за­кономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

  • наявністю систематизованих знань (ідей, теорій, кон­цепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

  • - наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

  • практичною значущістю процесу, що вивчається.

  • Отже, виникнення науки як сфери людської діяльності,

т
існо пов'язане з природним процесом розподілу суспільної праці, зростанням інтелекту людей, прагненням їх до пізнан­ня невідомого, всього сущого, що складає основу їх буття.

Каталог: load
load -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Мелітополь тов «Видавничий будинок ммд»
load -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
load -> Підсумкова робота розвиток критичного мислення на уроках
load -> Методика ознайомлення дітей з предметним довкіллям
load -> Лекція №1 Основні поняття інформації та інформаційних технологій. 3 Лекція Обчислювальні мережі
load -> Поняття та предмет превентивної педагогіки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка