Зміст вступ Наука — продуктивна сила розвитку суспільства


Техніка роботи зі спеціальною літературою



Сторінка15/29
Дата конвертації04.04.2019
Розмір1,38 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29
Техніка роботи зі спеціальною літературою

Наукові дослідження базуються на досягненнях на­уки, тому не випадково кожна стаття, брошура, книга включає в себе посилання на попередні дослідження.

Доповідь, реферат, курсова (дипломна) робота мають бути пов'язані з інформаційними матеріалами і містити огляд літератури за тематикою дослідження, а це вимагає від дослідника наполегливої праці з науковою літературою.

Уміти працювати з книгою - це означає швидко розбиратися в її структурі, правильно оцінювати і фіксува­ти в зручній формі все, що здається цікавим і потрібним, для виконання наукового дослідження.

Вважається, що вивчення літератури з обраної теми слід починати із загальних робіт, щоб мати уявлення щодо основних питань, близьких до теми дослідження, а потім вести пошук нових видань спеціальної літератури.

При чому на першому етапі слід охопити якомога більше джерел, а потім поступово «відсіювати» зайві ви­дання. Однак продуктивнішою є методика, за якою від самого початку роботи свідомо обмежується коло джерел, а вивчення починається саме з тих, що мають безпосереднє відношення до теми наукового дослідження. Як показує досвід, надмірне коло джерел інформації на довгий час гальмує вирішення конкретної наукової проблеми.

Особливо важлива власна організація роботи, яка по­винна відповідати головній ідеї наукової організації праці - максимальний ефект при мінімальний витраті часу. Це означає, що в будь-якій праці необхідно відпра­цювати такі методи, які б дозволили виконати то й же обсяг робіт за більш короткий відрізок часу. Навчитись раціональному використанню свого бюджету часу одна­ково важливо і студенту і науковому досліднику.

Рекомендаційно можна зорієнтуватись на наступне: перед початком роботи потрібно зосередити увагу на предметі вивчення. Для цього пропонується відволіка­тись від усіх поточних турбот і переключитись на зміст і мету виконуваної роботи. Зосередженню уваги сприяє наведення порядку на своєму робочому місці.

Після цього потрібно зразу ж дати увазі інтенсивне навантаження, звичка до довгого розкачування на по­чатку роботи є шкідливою.

В процесі заняття рекомендується рішуче відкидати всі побічні думки та асоціації, думати лише про роботу. При цьому поступово створюються сприятливі умови для зосередження уваги.

Інтенсивно працююча людина не реагує на сторонні подразники.

В педагогічній психології, педагогіці та методиці роз­роблені численні конкретно-наукові рекомендації, спря­мовані на покращення організації розумової праці. В ме­тодичному плані мова йде перш за все про організацію сприйняття, опрацювання і засвоєння знань.

Процес засвоєння знань починається з їх сприйняття (читання, слухання, безпосереднього спостереження фактів).

Спочатку уточнюється мета роботи. Читати або слуха­ти « просто так », безцільно - означає марно витрачати час.

На початку роботи потрібно попередньо ознайомитись з відібраними джерелами. Методика читання наукової літератури дещо інша ніж художньої. Є «швидке» і «повільне» читання: побіжний огляд змісту книги або ре­тельне опрацювання. Побіжний перегляд змісту дає можливість ознайомитись з книгою в загальних рисах, коли досліднику стає зрозуміло, що в цій книзі містить­ся потрібна інформація і її потрібно ретельно опрацюва­ти, абп отримати лише загальну уяву. Тобто побіжний перегляд - це по суті «пошукове читання».

Текст має бути не лише прочитаним, а й опрацьованим з олівцем в руках, з певними нотатками. Якщо є власний примірник, або ксерокопія журналу, книги, можна робити позначки на полях.

Прискорити цілеспрямований відбір і вивчення літератури допоможе чітка орієнтація дослідника на тему проблеми та основні її питання (розділи і підрозділи). Звичайно ж, читання - це стимуляція ідей. Уважне оз­найомлення з будь-яким текстом повинне викликати певні думки, гіпотези, які відповідають власному погля­ду на речі.

Етапи вивчення наукових джерел інформації можна поділити на:



  • загальне ознайомлення з вирішенням наукової проблеми;

  • побіжний перегляд відібраної літератури і систематизація її відповідно до змісту роботи і черговості вивчення, опрацювання;

  • читання за послідовністю розміщення матеріалу;

  • вибіркове читання окремих частин;

  • виписування потрібного матеріалу для формування тексту науково-дослідної роботи;

  • критичне оцінювання записаного, редагування і чистовий запис як фрагменту тексту наукової роботи (статті, монографії, курсової (дипломної) роботи, дисертації тощо).

Можлива дещо інша методика опрацювання літе­ратурних джерел. Аркуш паперу ділять пополам вертикальною рискою. З лівої сторони записують зміст прочитаного, а з правої - свої зауваження з виділенням особливо значущих визначень, формулювань. Слід ука­зувати не лише бібліографічний опис джерел, а й шиф­ри предметних рубрик, які відповідають розділу науко­вої роботи, не випадково завжди говориться про необхідність читання «з олівцем в руках». Ведення за­писів при читанні літератури є обов'язковим, воно сприяє кращому засвоєнню прочитаного. Головне - за­фіксувати уявлення про дане джерело інформації і по можливості передбачити майбутню потребу в даних, які містяться в книзі і в межах розумного взяти із неї все, що може знадобитися в подальшій роботі.

Існують практичні прийоми, які спрямовані на те, щоб записи в процесі читання відбирали найменше часу і щоб потім ними можна було легко скористатися. Якщо книга особиста, то записи можна робити прямо на по­лях, маючи при цьому свою систему умовних позначок.

Зазвичай застосовують три групи знаків:



  • знаки схвалення окремих висловів в текст (підкреслення, знаки оклику);

  • знаки нерозуміння, заперечення – хвилясте підкреслення, запитальні знаки, слова: для чого? як? звідки це? або посилання на іншу сторінку тексту?

  • знаки доповнення — для фіксування додаткової інформації, пропозицій читача (пунктирна лінія, записи типу: «див. також»).

Якщо ж книга чужа чи бібліотечна безумовно роби­ти в ній якісь позначки є ознакою відсутності культури. Тут потрібно використовувати записи в робочих зоши­тах, а краще на окремих аркушах, чи картках.

Зазвичай виписують лише найбільш суттєве для даної книги чи статті і те, що викликає певну професійну цікавість та особистий інтерес. Щоб уникнути повторень,

записи треба проводити після ознайомлюючого «швид­кого» читання.

При швидкому чптгшні книги можна робити паперові заставки в тих місцях, які здаються на перший погляд особливо цікавими.

Записи по ходу читання повинні бути зручними для використання і кваліфікованими. Вдумайтесь з цього приводу у висловлювання І.Павлова: «Навчіться роби­ти чорнову роботу в науці. Вивчайте, співставляйте, накопичуйте факти. Яким би досконалим не було крило птаха, воно ніколи не змогло б підняти його вверх без опору на повітря. Факти - це повітря вченого. Без них ви не зможете злетіти. Без них ваші «теорії» пусті потуги».

В роботі з джерелами, накопиченні фактів з метою еко­номії часу, потрібно прагнути до лаконізму, використовуючи різного виду скорочення. Система скорочення за­писів може бути індивідуального, продуманою завчасно, виходячи з загальноприйнятих правил. Це може бути лише початок слова (аудиторія - ауд.), викидання серед­ньої частини (видавництво — в-во, менеджмент — мен-т), введення косої риски у скороченні словосполучень (с/ ариф — середнє арифметичне) та ін. Досвід свідчить, що при цьому темп записів може бути значно вищим - 40-70 слів за хвилину.

Велику економно часу дає також застосування умовних знаків — символів, о більше, менше, ~ дорівнює, 8 — стан-, дарт.



Розташування записів допомагає уяснснню логічних зв'язків між окремими поняттями, їх ієрархію, виділен­ня заголовків, ключових слів, розчленування тексту, підкреслювання, нумерація, різні кольори тощо.

Великі переваги має картотечна форма запису, коли ко­жен запис робиться на окремій картці з міцного паперу або картону. Кожна така картка використовується для за гшсів з одного питання, розглядається, як одиниця, що має своє місце в науковій роботі. Картки легко можна системати­зувати в будь-якому порядку, робити вставки в тексті рукопису.

Практичною рекомендацією є ведення записів лише на одній стороні аркушу. При цьому прискорюється пошук і систематизація, дає можливість робити будь-які вставки в тексті використовувати записи при підготовці доповідей, наукових статей, тощо.

Коли робити записи? Однозначної відповіді тут дати не можна, але краще робити записи при повторному читанні літератури.

В процесі опрацювання джерел слід відбирати лише наукові факти.

Науковий факт - це елемент, який лежить в основі наукового пізнання, відображає об'єктивні властивості процесів та явищ: новизну, точність та об'єктивність і достовірність. Слід відпирати найавторитетніші джерела, що містять останні дані, точно вказувати, звідки взято матеріал.

Особливою формою фактичного матеріалу є цита­ти - це дослівний уривок твору, чийсь вислів, що органічно вписуються в текст наукової роботи як підтвердження чи заперечення певної думки. Тут по­трібна особлива старанність, бо будь-яка недбалість у виписках даних повертається втратою додаткового часу на уточнення думки автора. Часто буває так, що окремі думки передаються своїми словами без дослів­ного виписування цитат.

Виходячи з їх змісту, автор здійснює аналіз і синтез, будує систему обґрунтованих доказів.

Цитати використовуються і для підтвердження окремих суджень, які висловлює дослідник. При цитуванні джерел слід дотримуватись правил:

  • текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського на­писання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами не виділяються лапками, за винятком тих, що вик­ликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

  • цитування повинно бути повним, без довільногоскорочення авторського тексту і без перекручення думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні до­пускається і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині,на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

  • кожна цитата обов'язково супроводжується посилан­ням на джерело, ставиться порядковий номер за переліком літературних джерел з виділенням у квадратних дужках;

  • при непрямому цитуванні (переказі думки), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, конкретним щодо оцінюван­ня його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

  • цитати мають органічно «вписуватись» в контекст наукової роботи.

Досить складною роботою при виконанні наукового дос­лідження є огляд літератури з проблем. Щоб уникнути примітивності і помилок в аналізі літератури слід уважно систематизувати погляди вчених в такому порядку:

  • сутність даного явища, процесу (позиція декількох авторів збігається в такому то аспекті);

  • що становить зміст даного процесу чи явища (його компоненти, ланцюги, стадії, етапи розвитку);

  • погляди вчених з приводу шляхів вирішення даної проблеми на практиці (хто і що пропонує);

  • які труднощі, виявлені в попередніх дослідженнях, трапляються в практиці;

  • які чинники, умови ефективного розвитку процесу чи явища в даній галузі виділені вченими.

Огляд джерел дає змогу визначити новий напрям на­укового дослідження, його значення для розвитку науки і практики, актуальність теми.

Огляд літературних джерел дає можливість виявити професійну компетентність дослідника, його особистий внесок в розробку теми порівняно з уже відомими дослідженнями. Вивчення літератури здійснюється не для запозичення матеріалу, а для обдумування знайденої інформації і вироблення власної концепції, що може стати самостійною публікацією автора.

В кінці кожної роботи після висновків подається список використаних джерел.

Джерела можна розміщувати в списку одним із таких способів:

  • у порядку назви посилань у тексті (найзручніший);

  • в алфавітному порядку перших літер прізвищ авторів або назв;

  • у хронологічному порядку.

Посилання в тексті слід позначити номерами джерел, за якими вони зазначені у «Списку використаних дже­рел», їх виділяють квадратними дужками. Наприклад, «...у працях [1-3, 7, 23] приділено особливу увагу дослі­дженням цього аспекту проблеми ».

Якщо наводять цитату або статистичні дані з джере­ла з великою кількістю сторінок, крім номера зазнача­ють сторінку, де взята цитата, наприклад: «...на думку американського фахівця Ф.Котлера доцільно виділити такі етапи проведення маркетингового дослідження [43, с. 234]...».

Джерела, з яких запозичені таблиці та рисунки пода­ють безпосередньо після таблиці, та рисунків. Далі зали­шають два інтервали та продовжують текстову частину.

Посилання на рисунки, таблиці та формули в дип­ломній роботі вказують їх порядковим номером, наприклад: «на рис. 2.3 молена побачити...» / «повернемося до табл. 1.3...» / «розрахуємо за формулою (2.1)...».

Відомості про джерела, які включені до списку, не­обхідно подавати згідно вимог державного стандарту. Приклади оформлення бібліографічного опису в «Списку використаних джерел»:

  1. Аралов М.С. Создание собственного дела: первые шаги.//МЗ иМО. - 1991. - №1. - 121-128 с.

  2. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основьі менеджмєнта: Пер.с англ. - М.: Дело, 1992. - 896 с.

  3. Народне господарство України в 1992 році: Статистичний щорічник./Мін.статистики України. — К.: Техніка- 1993-493 с.

  4. Портер М. Международная конкуренпия: Пер. с англ. / Под ред. В.Д.Щєтинина. — М.: Международньїе отношения, 1993. - 276 с.

  5. Про господарські товариства. Закон України. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №63. — 15-18 с.

  6. Юридический енравочник предпринимателя./Ру-к.авт.колл. ІО.С.Шеміпушенко/. - К.:Перлит продакшн, ЛТДД992. - 636 с. і т.д.

Бібліографічний опис складають відповідно до чинних стандартів з бібліотечної та видавничої справи (зокрема: ГОСТ 7.1.-84 Библиографическое описание документа. Общие требования и правила составлєтшя. ДСТУ 3582-97 Інформація та документація скорочення слів в українській мові в бібліографічному описі: Загальні вимо­ги та правила: ГОСТ 7.12-93 Библиографическая запись.
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін. Дотримання авторами вимог чинних стандартів є обов'язковим.

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, відбиває самостійну творчу роботу автора і свідчить про рівень проведеного дослідження.

Контрольні запитання



  1. Поняття про наукову інформацію.

  2. Види та ознаки наукової інформації.

  3. Що таке інформатика, і які завдання вона вирішує?

  4. Назвіть головні принципи інформаційних відносин та галузі інформації.

  5. Які етапи накопичення наукової інформації?

0. Які ви знаєте етапи вивчення наукових джерел?

  1. Що Ви розумієте під системою опрацювання інформаційних джерел?

  2. Інформаціішо-иошукова мова бібліотек УДК, ББК. Дайте характеристику.

9. Поняття та види каталогів.

  1. Використання автоматизації та ЕОТ. Недоліки інформації \¥ЕВ.

  1. Техніка опрацювання інформації.

  2. Який порядок роботи над текстом?

  3. Які вимоги до використання цитат?

  1. Бібліографічний опис літератури. Які вимоги до оформлення?

  1. Які види каталогів використовуються?



Каталог: load
load -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Мелітополь тов «Видавничий будинок ммд»
load -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
load -> Підсумкова робота розвиток критичного мислення на уроках
load -> Методика ознайомлення дітей з предметним довкіллям
load -> Лекція №1 Основні поняття інформації та інформаційних технологій. 3 Лекція Обчислювальні мережі
load -> Поняття та предмет превентивної педагогіки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   29


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка