Зміст вступ Наука — продуктивна сила розвитку суспільства


Методи досліджень на емпіричному та теоретичному



Сторінка11/29
Дата конвертації04.04.2019
Розмір1,38 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29
Методи досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях

До методів, що застосовують на емпіричному й теоре­тичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, мо­делювання та ін.



Абстрагування (від латинського терміну аЬвігакеге, що означає відволікання) - це уяшіе відвернення від неістот­них, другорядних ознак предметів і явищ, зв'язків і відно­шень між ними та виділення декількох сторін, які цікав­лять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін, форм пізнання, коли відбувається перехід від по­чуттєвого сприймання до уявного образу. Іноді абстраго­вані властивості і відношення пов'язуються з відомими класами об'єктів (<<метал», «натуральне число», «росли­на»). У інших випадках вони уявляються ізольовано від тих предметів, з якими вони дійсно нерозривно пов'язані («корисність», «краса», «моральність»).

Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чис­тому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона ді йсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» вза­галі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний гли­боко зрозуміти будь-яке конкретне явище.

Процес абстрагування проходить два етапи.



Перший етап: виділення важливого в явищах і вста­новлення незалежності або дещо слабкої залежності досл­іджуваних явищ від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволік-тися від останнього як несуттєвого).

Другий етап: він полягає у тому, що один об'єкт замінгоств-ся іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.

Абстраі'увашія може застосовуватись до реальних і аб­страктних об'єктів (таких, що вже раніше пройшли абст­рагування). Багатоступінчасто абстрагування приводить до абстракцій зростаючого ступеня узагальнення.

Існують деякі види абстракції:



- ототожнення - утворення понять шляхом об'єднан­ня предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (відволікання від деяких індивідуальних властивостей предметів);

  • ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, і позначення їх певними назвами;

  • конструктивізації - відволікання від невизначеності меле реальних об'єктів (зупиняється безперервний рух тощо);

  • актуальної нескінченності- відволікання від незавершеності (і завершеності) процесу утворення нескінченної множини, від неможливості задати її повним переліком всіх елементів (така множина розглядається як існуюча);

  • потенційної здійснешюсті - відволікання від реальних меж людських можливостей, зумовлених обмеженістю тривалості життя за часом та у просторі (нескі нченність виступає вже як потенційно здійсненна).

Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов'язані з іншими методами дослідження і пере­дусім з аналізом і синтезом.

Аналіз - це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення. Синтез, навпаки, є наслідком з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.

Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Залежно від рівня пізнання об'єкта та глибшій проникнення в його сутність застосовуються аналіз і синтез різного роду.

Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використо­вуються на стадії поверхового ознайомлення з об'єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об'єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші ви­мірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні. Цей вид аналізу і синтезу дає можливість пізна-

ти явище, однак для проникнення в його сутність він не­достатній.

Зворотний, або теоретичний, аналіз ісинтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв'язках різноманітних явищ.

Найглибше проникнути в сутність об'єкта дає змогу с'»і/м/кші//шо-2Єііе»шчшійаііалізіс!інтез. При цьому поглиб­лено вивчають прпчинно-наслідкові зв'язки. Цей тип аналі­зу і синтезу потребує виділення в складному явищі таких еле­ментів, таких ланцюгів, які є центральними, головними, що вирішально впливають на всі інші сторони об'єкта.

Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових суд­женнях встановлюються зв'язки між предметами чи яви­щами або між їхніми певними ознаками. Шлях до суджен­ня проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв'язків. У наукових висновках одне судження змінюється іншим; на основі вже існуючих вис­новків робляться нові. Існує два основні види висновків: індуктивні (індукція) і дедуктивні (дедукція).

Індукція (від латинського іпсіисГш - наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукції - це процес дослідного вив­чення явищ, під час якого здійснюється перехід від окре­мих фактів до загальних положень.

Дедукція (від латинського сіесіисііо - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини. Дедуктивним у широкому розумінні вва­жається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні - доведення або виведен­ня твердження (наслідку) з одного або кількох інших твер­джень (посилань) на основі законів логіки, що мають дос­товірний характер. У випадку дедуктивного висновку наслідок міститься у посиланнях приховано, тому вони повинні бути одержані з них на основі застосування методів логічного аналізу.

Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкрет­них явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв'язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.

Моделювання — непрямий, опосередкований метод на­укового дослідження об'єктів пізнання (безпосереднє вив­чення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який грунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження. Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об'єкта іншим, спеціально для цього створеним. Під мо­деллю розуміють уявну або матеріально реалізовану систе­му, котра, відображаючи чи відтворюючи об'єкт досліджен­ня, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об'єкт пізнання. Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджувано­му явищу, процесу.

Серед методів теоретичних досліджень передусім слід назвати історичний, логічний, системний, когнітивний, моделювання та ін. методи системного аналізу, які перед­бачають вивчення складних об'єктів, систем в комплексі. Тут широко використовуються ЕОМ для вирішення і ана­лізу складних математичних задач щодо оптимізації про-

цеслв і управління процесами на транспорті та великих підприємствах.

До методів теоретичного дослідження слід також віднести:



  • метод сходження від абстрактного до конкретного;

  • метод ідеалізації;

  • метод формалізації;

  • аксіоматігчний метод.

Сходження від абстрактного до конкретного - це одна з форм наукового пізнаїшя. Згідно з цим методом мислення бере свій початок від конкретного в дійсності до абстракт­ного в мисленні і від нього - до конкретного в мисленні.

Метод ідеалізації - мислене конструювання об'єктів, яких немає в дійсності, або які практично нездійсненні. Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких прита­манних їм властивостей і наділити (мислено) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:

  • багатоступінчастому абстрагуванню;

  • переходу думки до кінцевого випадку розвитку якоїсь властивості;

  • простому абстрагуванню.

Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їхньої структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.

Переваги формалізації:



  • вона забезпечує узагальнеЕііс.ть підходу до вирішення проблем;

  • символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;

  • однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);

  • дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.

  • Завдяки своїй специфічності, формалізація забезпечує узагальненість підходу до розв'язання пізнавальних про­блем. Крім того, символіка штучної мови надає стислості й чіткості фіксації значень формалізованих об'єктів пізнання, надає однозначності розуміння їх структури (на відміну від двозначності при застосуванні звичайної мови).

Формалізація, як правило, пов'язана із застосуванням математичного апарату. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об'єктів, властиво­стей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об'єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.

Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи досліджен­ня, які дозволяють мислено відтворити досліджуваний об'єкт у всій його об'єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку. За допомогою логічного методу дослідник на ос­нові опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення. Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв'язки та закономірності розвитку.

Загальнонауковий статус мають математичні (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіо­матичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні методи досліджень. Математичні методи важливого значення набувшоть при обробці матеріалів дослідясення.

Аксіоматичний метод — це засіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі тверд­ження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.

Література:



  1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи України. Підр. - К.: Либідь, 1998. - 560 с.

  2. Гершунский Б.С. Прогностические методи в псдагогикє. - К.: Вища школа, 1994. - 207 с.

  3. Фіцула М.М. Педагогіка. ІІавч.посіб. - К.: Академія, 2000. - 544 с.

  4. Кнверлянг А.А. Методьі иселедования в профессиональной педагогике. - Таллин: Валчус, 1980.

  5. Крьісько В.Г. Психологам и педагогика в схемах и таблицах. К.: Хорвест, 1999. - 384 с.

  6. Загвязинский В.И. Методология и методика дидактического иселедования. - М.: Педагогика, 1982.- 160 с.

  7. Методьі педагогического иселедования. Лекция /Под ред. В.И.Журавлева. Учебн.пос. - М.: Просвещєние, 1972. - 158 с.

8. МойсеюкН.З. Педагогика. Навч.пос., 3-еизд., 2001. - 608 с.

9.Сидоренко В.К., Дмитренко П.В. Основи наукових досліджень. Навч.пос. - К.: РШЩ «ДІШТ», 2000. - 259 с.



  1. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та ме­тодика науково-дослідницької діяльності. Підручник. -К.: Знання-прес, 2002. - 295 с.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   29


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка