Зміст вступ Наука — продуктивна сила розвитку суспільства


Тема 3: Основи методології науково-дослідної



Сторінка10/29
Дата конвертації04.04.2019
Розмір1,38 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29
Тема 3: Основи методології науково-дослідної роботи

  • Поняття про методологію досліджень, види та функції наукових досліджень.

  • Методи та техніка наукових досліджень.

  • Методи досліджень на емпіричному й теоретичному рівнях.

Поняття про методологію досліджень, види та функції наукових досліджень

Перш ніж приступити до реалізації наукового дослід­ження на будь-якому рівні, студенти та молоді вчені по­винні ознайомитися з методологією та методами наукової роботи. Тут важливе все: методика вибору проблеми та теми дослідження, збір та систематизація фактів, історія розвитку проблеми, в основі якої лежить задум (ідея) дос­лідника. У філософському визначенні ідея - це продукт людського мислення, форма відображення дійсності, в ній міститься усвідомлення мети пізнання, перспектив дослі­дження та його практичне значення. Ідеї народжуються;! практики спостереження навколишнього світу і потреб життя. Нова ідея — це якісний стрибок думки за межі сприйнятих почуттями даних.

Складність, багатогранність і міждисциплінарний ста­тус будь-якої наукової проблеми приводять до необхідності її вивчення у системі координат, що задається різними рівнями методології науки.

Методологія - це:



1) сукупність прийомів дослідження, що застосовують­ ся в певній науці;

2) вчення про методи пізнання та перетворення дійсності.

Методологія науки (гр.гаеШойоз - спосіб, метод і Іоцоз - наука, знання) - це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання. Філософський рівень методологіїфункціонує у виг­ляді загальної системи принципів діалектики. Вона формує світоглядну концепцію світової науки, тобто основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науціі які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і туризмо-логію, і філологію. У кожній галузі науки є, крім загаль­них, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її! теоретичний фундамент.



Питання методології досить складне, оскільки саме це поняття тлумачиться по-різному. Багато зарубіжних нау­кових шкіл не розмежовують методологію і методи дослі­дження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про методи пізнання або систему наукових принципів, на основі яких базується досліджен­ня і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів. Най частіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці. Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.

Методологія виконує такі функції:



  • визначає способи здобуття наукових знань, які відоб­ражають динаміку процесів та явищ;

  • передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;

  • забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

  • допомагає введенню нової інформації;

  • забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;

  • створює систему наукової інформації, яка базується на об'єктивних явищах, і логіко-аналітнчннй інструмент наукового пізнання.

Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок: ме­тодологія - це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання мак­симально об'єктивної, точної, систематизованої інфор­мації про процеси та явища. Розрізняють три види мето­дології:

  1. Філософську або фундаментальну - систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання, конкретизуючись і через загальнонаукову, і через часткову методологію.

  2. Загально-наукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в науковихрозробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів: потреба—«суб'єкт—►об'єкт —> процеси—► умови—► результат. Це забезпечує цілісність, комплексність, структурність, взаємозв'язок з зовнішнім середовищем, цілеспрямованість і самоорганізацію дослідження, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.

3.Частково-паукову - сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дос­лідницької проблеми.

Філософська, або фундаментальна методологія є



вищим рівнем методології науки, що визначає загальну стратегію принципів пізнання особливостей явищ, про­цесів, сфер діяльності. Філософська методологія виконує дві функції. По-перше, вона виявляє сутність наукової діяльності та її взаємозв'язки з іншими сферами діяльності, тобто розглядає науку відносно практики, суспіль­ства, культури людини. По-друге, методологія вирішує завдання вдосконалення, оптимізації наукової діяльності, спирається на розроблені нею світоглядні й загальметодо-логічні орієнтири та постулати.

Усі досягнення минулого були опрацьовані у вигляді діалектичного методу пізнання реальної дійсності, в ос­нову якого було покладено зв'язок теорії і практики, прин­ципи пізнанності реального світу, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об'єктивного і суб'єктивного тощо. Пробле­ми наукового пізнання стали предметом постійного про­тистояння різних наукових поглядів на світ, на сутність науки та знання через антиномію в гносеології - антино­мію раціоналізму - емпіризму.
Методи та техніка наукових досліджень

Метод (від грецького теіНоаіоз - шлях до чого-небудь) - в найбільш загальному випадку означає засіб досягнен­ня мети, спосіб дослідження явища, який визначає плано­мірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини. Науковий метод - це спосіб пізнання явищ дійсності в їх взаємозв'язку та розвитку, спосіб досягнен­ня поставленої мети і завдань дослідження і відповідає на запитання: «Якпізнавати?».

Методика дослідження - це система правил викорис­тання методів, прийомів та способів для проведення будь-

якого дослідження. Свідоме застосування науково обгрун­тованих методів слід розглядати як найсуттєвішу умову отримання нових знань. Дослідник, який добре знає мето­ди дослідження і можливості їх застосування, витрачає менше зусиль і працює успішніше, ніж той, хто у своєму дослідженні спирається лише на інтуїцію або діє за прин­ципом «спроб і помилок». Звісно, що точні і правильні методи - не єдині компоненти, що забезпечують успішність наукового дослідження. Методи не можуть, наприклад, замінити творчу думку дослідника, його здібність аналі­зувати, робити висновки і передбачення. Але застосуван­ня правильних методів спрямовує хід думок дослідника, відкриває перед ним найкоротший шлях для досягнення мети і забезпечує таким чином можливість раціонально витрачати енергію і час науковця. Кожний метод науко­вого пізнання слід розглядати як систему регулятивних принципів практичної і теоретичної діяльності людини. Методів пізнання об'єктивної дійсності відомо дуже бага­то . Правильний вибір методів дослідження потребує знан­ня їх класифікації.



Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод. Об'єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матері­ального світу. Діалектичний підхід дає змогу обгрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності. Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх еталах наукового дослідження. Вона визна­чає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об'єкта та суб'єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів.

Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпірично му (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретично му (на якому здійснюється узагальнення знань), відповід­но до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

  • методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

  • методи і>іеорепшчногодослідження(і/[еял\м\шя, формалізація, логічні й історичні методи);

  • методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).

Розглянемо названі групи методів детальніше.
Методи емпіричного досліджень

Спостереження - це систематичне цілеспрямоване, спец­іально організоване сприймання предметів і явищ об'єктив­ної дійсності, яісі виступають об'єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емп­іричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою по­передньої систематизації об'єктів реальності, роблячи їх ви­хідними об'єктами наукового дослідження.

У соціології і соціальній психології розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини».

Спостереження мусить відповідати таким вимогам:



  • передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);

  • планомірності (виконується за планом, складенимвідповідно до завдання спостереження);

  • цілес прялюванос ті (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);

  • вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси, явища);

  • системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Порівняння - це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення схожості чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об'єктам досліджен­ня. Метод порівняння буде плідним, якщо при його засто­суванні виконуються такі вимоги:

  • порівнюватись можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об'єктивна спільність;

  • порівняння повинно здійснюватись за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.

Порівняння завжди є важливою передумовою узагаль­нення.

Узагальнення - логічний процес переходу від одинично­го до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відоб­раження загальних ознак і якостей об'єктивних явищ. Най­простіші узагальнення полягають в об'єднанні, групуванні об'єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об'єднання^ Складнішим є комплексне узагальнення, при якому група об'єктів з різними основами об'єднуються в єдине ціле. Здійснюється узагальнення шляхом абстрагування від спе­цифічних і виявлення загальних ознак (властивостей, відно­шень тощо), притаманних певним предметом.

Найпоширенішим і найважливішим способом такої об­робки є умовивід за аналогією. Об'єкти чи явища мо-жуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У пер­шому випадку отримують якісні результати (більше-мен-ше, вище-нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі по­рівняння називають вимірюванням.

Вимірювання - це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об'єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об'єкт вимірювання, ета­лони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимі­рювання грунтується на порівнянні матеріальних об'єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні засто­совують фізичні методи, називають фізичними величина ми. Фізична величина — це властивість, загальна в якіс­ному відношенні для багатьох фізичних об'єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об­'єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними вели­чинами, тому що вони встановлюються на основі суб'єктив­них відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об'єктів є одиниця фізичної величини — фізич­на величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення - роз­мірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).

Найважливішою складовою наукових досліджень є екс­перимент - апробація знання досліджуваних явищ в кон­трольованих або штучностворених умовах. Це такий метод вивчення об'єкта, коли дослідник активно і цілеспрямова­но впливає на нього шляхом створення штучних умов чи застосування звичайних умов, необхідних для виявлення відповідних властивостей. Сам термін «експеримент» (від латинського ехрегітепіит - спроба, дослід) означає науко­во поставлений дослід, спостереження досліджуваного яви­ща у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов. Експеримент - важливий елемент наукової практики вважається осно­вою теоретичного знання, критерієм його дійсності. Особливого значення набуває експеримент при вивченні екстремальних умов. З розвитком науки і техніки сфера експерименту значно розширюється, охоплюючи все більшу сукупність об'єктів матеріального світу. В методо­логічному відношенні експеримент передбачає перехід дос­лідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:



  • при необхідності відшукати у об'єкта раніше невідомі властивості;

  • при перевірці правильності теоретичних побудов;

  • при демонстрації явища.

Переваги експериментального вивчення об'єкта по­рівняно зі спостереженням полягають у тому, що:

  • під час експерименту є можливість вивчати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;

  • в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об'єктів;

  • існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.

Дослідження об'єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і ного первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв'ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експе­рименти (у фізиці, хімії).

Опитування дає змогу отримати як фактичну інфор­мацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв'ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали по­ставленій меті. Анкета може включати декілька блоків запитань, пов'язаних не лише з рівнем періодичності ви­користання тих чи інших засобів, а й оцінкою об'єкта дос­лідження.

Різновидом вибіркового опитування є тестування, яке проводиться з метою виявлення суттєвих ознак об'єкта, засобів його функціонування, використовується в лабора­торних експериментах, коли масове опитування через ан­кетування неможливе. Тестування інколи проводять двічі - на початковому етапі дослідження, де воно виконує ве-рифікаційну функцію. Тести складають так, щоб однознач­но виявити ті чи інші властивості опитуваних.

Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опи­тування спеціальною групою; експертів (5-7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу - посади, на­укового ступеня, стажу роботи тощо.

На другому етапі дослідження методи, що використо­вуються, мають цільове призначення - обробку отриманих даних, встановлення залежності кількісних та якісних по­казників аналізу, інтерпретацію їхнього змісту. Вибір і по­слідовність методів визначаються послідовністю обробки даних.

На даному етапі широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв'язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт коре­ляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити бага-томірні зв'язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті ко­реляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури от­римують фактори другого, третього та інших рівнів. Фак­торний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типа­ми або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оці­нку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням (схема 9).


Каталог: load
load -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Мелітополь тов «Видавничий будинок ммд»
load -> Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
load -> Підсумкова робота розвиток критичного мислення на уроках
load -> Методика ознайомлення дітей з предметним довкіллям
load -> Лекція №1 Основні поняття інформації та інформаційних технологій. 3 Лекція Обчислювальні мережі
load -> Поняття та предмет превентивної педагогіки


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   29


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка