Засобами сприятливого розвивального середовища


НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ



Сторінка96/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   92   93   94   95   96   97   98   99   ...   326
НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ 

Суботіна А., 

магістрантка, педагогічний факультет 

Газіна І.,

 кандидат педагогічних наук, доцент  

Кам’янець-Подільський національний  університет імені Івана Огієнка,  

м. Кам’янець-Подільський, Україна 

 

Анотація.

 У статті йдеться про національне виховання, як важливу складову сучасної 

системи  освіти  в  Україні.  На  основі  досліджень  вітчизняних  та  зарубіжних  фахівців 

(педагогів,  психологів)  та  нормативних  документів  доводиться  теза  про  необхідність 

цілеспрямованого  та  поетапного  національного  виховання  особистості.  Першим  і  одним  з 

найважливіших етапів у цьому процесі має стати період старшого дошкільного – молодшого 

шкільного віку.

 

Ключові  слова:

  національне  виховання,  освіта,  національна  свідомість  та 

самосвідомість, принципи, етапи.  

Сучасна  українська  педагогічна  думка,  спираючись  на  наукові  досягнення  та  досвід 

своїх  попередників  і  зарубіжних  вчених,  продукує  ідею  виховання  особистості,  яке 



98 

 

здійснюється  на  всіх  етапах  її  розвитку,  починаючи  з  раннього  дитинства.  Дані 



концептуальні  підходи  знайшли  відображення  в  державних  документах,  що  регламентують 

функціонування системи народної освіти України. 

Основний  з  них  –  Державна  національна  програма  «Освіта.  Україна  ХХІ  століття» 

визначає,  що  реформування  освіти,  її  докорінна  перебудова  «...мають  стати  основою 

відтворення  інтелектуального,  духовного  потенціалу  народу,  виходу  вітчизняної  науки, 

техніки і культури на світовий рівень, національного відродження, становлення державності 

та демократизації суспільства в Україні» [4]. 

Одне  з  чільних  місць  у  сучасній  педагогічній  системі  відводиться  національному 

вихованню.  За  визначенням  І.Піц,  воно  полягає  у  формуванні  особистості  українця, 

української  структури  духу  і  національної  свідомості  [7,  с.96-97].  Згідно  Національної 

доктрини  розвитку  освіти,  «...національне  виховання  має  здійснюватися  на  всіх  етапах 

навчання  дітей  та  молоді,  забезпечувати  всебічний  розвиток,  гармонійність  та  цілісність 

особистості, розвиток її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального 

потенціалу народу, його духовності й культури...» [6, с.5].  

Така  постановка  питання  націлює  нас  на  розуміння  тієї  істини,  що  патріотами,  як 

правило,  не  стають  у  зрілому  віці.  Ці  почуття  мають  формуватися  з  самого  раннього 

дитинства, «вбиратися з молоком матері». Тому варто розпочинати формування національної 

свідомості  та  самосвідомості,  починаючи  ще  з  дошкільного  та  молодшого  шкільного  віку, 

часу, коли закладаються моральні, етичні, психологічні основи особистості.  

Основні виховні принципи, дотримання яких дозволяє у повній мірі досягти мети по 

формуванню  національно  свідомого  покоління,  здатного  діяти  в  інтересах  свого  народу  й 

держави, сформульовані авторами концепції безперервної системи національного виховання. 

Найголовніші з них: 

 



народність  –  єдність  загальнолюдського  і  національного.  Національна  спрямованість 

виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної 

землі  і  свого  народу,  прищеплення  шанобливого  ставлення  до  культурної  спадщини, 

народних традицій та звичаїв, національно-етнічної обрядовості; 

 

культуровідповідність – органічний зв'язок з історією народу, культурними і побутовими 



традиціями, народною творчістю, забезпечення духовної єдності і спадкоємності поколінь

 



природовідповідність  –  врахування  вікових  та  індивідуальних  особливостей  дітей,  їх 

анатомічних, фізіологічних, психологічних та національних особливостей; 

 

безперервність – досягнення цілісності й наступності у вихованні, перетворення його на 



процес, що триває впродовж всього життя людини

 



етнізація  –  наповнення  виховання  національним  змістом,  спрямованим  на  формування 

самосвідомості  громадянина,  відтворення  в  дітях  менталітету  свого  народу,  увічнення  в 

підростаючих  поколіннях  специфічного,  що  є  в  кожній  нації,  виховання  дітей  як  типових 

носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків [5, с.2]. 

У  цьому  сенсі  особливе  значення  має  дитинство,  зокрема  період  старшого 

дошкільного – молодшого шкільного віку. Це час найбільш стрімкого фізичного і психічного 

розвитку  дитини,  коли  відбувається  початкове  формування  якостей  і  властивостей,  що 

роблять  її  людиною.  У  цей  час  відбувається  складання  основи  формування  особистості  [8, 

с.3, 19]. 

Реалізація програми національного виховання у початковій школі вимагає врахування 

вікових  особливостей  дітей  молодшого  шкільного  віку.  Відповідно  до  цього  й  слід 

розробляти  навчально-виховні  програми.  Саме  тут  на  допомогу  приходять  різноманітні 

теоретичні  положення  про  безперервність,  поетапність  та  наступність  виховного  процесу, 

розроблені вітчизняними й зарубіжними вченими. 

Так, саме на поетапності формування національної самосвідомості людини наголошує 

російська  дослідниця  В.Хотинець.  Зокрема,  вона  стверджує,  що  розвиток  національної 

самосвідомості  в  онтогенезі  відбувається  в  декілька  стадій,  які  відповідають  основним 

періодам  психічного  й  фізичного  розвитку  людини.  Центральним  в  онтогенетичному 

розвитку  національної  самосвідомості,  на  її  думку,  є  засвоєння  способів  взаємовідносин  з 

етнічним  світом,  за  допомогою  яких  дитина  засвоює  набір  етнокультурних  засобів  свого 

народу (фактично мова йде про засвоєння нею цінностей нації). Акцентуючи увагу на етапах 

ставлення  людини  до  етнічного  світу,  вона  виділяє  як  перший  казково-міфологічний,  який 

припадає  саме  на  дошкільний  та  молодший  шкільний  вік.  Другим  етапом,  на  її  думку,  є 

морально-етичний, що охоплює підлітковий вік, третім – технотронно-сцієнтичний (старший 

шкільний  вік)  [10,  с.140-141].  При  цьому  В.Хотинець  наголошує,  що  особливе  значення  в 

становленні  особистості  має  перший  етап.  Саме  упродовж  нього  дитина  через  фольклор,  в 




99 

 

якому  важливе  місце  займає  казка,  легенда,  пісня,  починає  усвідомлювати  свою  етнічну 



приналежність. Для цього етапу, як стверджує В.Хотинець, характерними є не зовсім чітке 

усвідомлення  дітьми  єдності  з  людьми  своєї  національності,  немотивований  вибір  своєї 

етнічної  приналежності,  слабкі  етнічні  знання.  На  цьому  етапі  значну  роль  у  передачі 

етнокультурної інформації відіграє сім'я [10, с.144]. 

Серед українських вчених теорія поетапності формування національної свідомості та 

самосвідомості  отримала  розвиток  в  дослідженнях  О.Вишневського,  який  в  цьому  процесі 

виділяє три основних етапи: 

 

Перший  етап  –  етап  етнічного  самоусвідомлення.  Етнізація  дитини,  а  пізніше 



учня,  починається  саме  з  раннього  періоду  життя  в  сім'ї,  коли  формується  культ  рідного 

дому, сім'ї, села, міста. 

 

Другий етап – усвідомлення дитиною себе як частини нації. Він охоплює підлітковий 



вік.  Особливо  важливим  на  цьому  етапі  вважається  формування  почуття  національної 

гідності. 

Третій етап – розуміння поняття патріотизму і націоналізму, виховується турботливе 

ставлення  до  національно-культурних  цінностей  інших  народів,  прищеплюється  почуття 

національної, расової та конфесійної толерантності [3, с.20]. 

Цілком  можна  погодитися  з  теоретичним  положенням  О.Вишневського,  що  процес 

національного  виховання  може  бути  плідним,  по-перше,  лише  за  умови  здійснення  його 

протягом  всього  становлення  особистості,  а,  по-друге,  розпочинати  цілеспрямований 

виховний  вплив  потрібно  з  раннього  дитинства.  Водночас,  з  огляду  на  наведені  вище  дані 

психологічних  досліджень,  вважаємо,  що  перший  етап  даної  концепції  відповідає  періоду 

старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. 

Згідно теорії О.Вишневського, саме під час першого етапу відбувається усвідомлення 

дитиною  своєї  етнічної  приналежності.  Саме  в  цей  період,  на  думку  вченого,  закладається 

«коріння  патріотизму».  Уже  з  перших  днів  життя  дитина  формується  під  впливом 

материнської  мови,  колискової  пісні,  бабусиної  казки.  Підростаючи,  дитина  бере  участь  у 

народних святах і обрядах, засвоює народні пісні, залучається до процесу народної творчості 

тощо.  Діти  дошкільного  віку  є  активними  учасниками  народних  традиційних  життєвих 

дійств  (коляда,  щедрівки,  гаївки,  писанки,  вертеп  тощо).  Традиції,  звичаї  та  обряди  мають 

глибокий вплив на виховання, і не тільки національне. Оскільки вони завжди підтримуються 

силою  громадської  думки  і  періодично  повторюються.  У  сім‘ї  й  школі  діти  засвоюють 

шанобливе  ставлення  до  видатних  українських  історичних  і  культурних  діячів,  повагу  до 

ідеалів,  за  які  вони  боролися,  беруть  участь  у  вшануванні  їхньої  пам‘яті.  У  ранньому  віці 

формується  культ  рідного  дому,  сім‘ї,  рідного  села,  культ  предків,  дитина  знайомиться  з 

національними та етнічними символами [9, с.116-118].  

На  етапі  етнізації  свідомості  формується  повага  до  національних  цінностей, 

розвивається інтерес до них, дитина починає підсвідомо відчувати свою близькість до свого 

національного світу, формується те, що Г.Ващенко називав «стихійним патріотизмом», який, 

на  його  думку,  є  неусвідомленою  любов‘ю  до  «…рідної  природи,  своїх  земляків,  рідних 

звичаїв,  традицій,  рідної  мови.  В  основі  його  лежать,  в  першу  чергу,  навички.  Людина, 

живучи довго серед певного оточення, так зживається з ним, що воно стає ніби частиною її» 

[2, с.67]. 

Згідно висновків В.Борисова, висока інтенсивність розвитку всіх психічних функцій у 

дошкільному  віці  дозволяє  особливо  ефективно  здійснювати  педагогічні  впливи  і  цим 

успішно  вирішувати  завдання  гармонійного  розвитку  дитини.  Сім'я  разом  з  суспільним 

вихованням  має  забезпечувати  повноцінний  і  всебічний  розвиток  дитини  на  засадах 

національної  культури  і  духовності.  У  ході  етнокультурного  розвитку  дитини  певного  віку 

слід  керуватися  рядом  загальних  психологічних  та  соціальних  закономірностей  стосунків 

дитини із зовнішнім світом [1, с.326]. 

Основними формами опосередкування вищих психічних функцій дитини молодшого 

шкільного  віку,  згідно  досліджень  В.Хотинець,  є  особливі  образні  форми  –  сприймання,  а 

також уява і мислення, які дозволяють осягнути світ як єдине ціле. 

Унаслідок  того,  що  для  молодшого  шкільного  віку  характерна  стадія  казково-

міфологічного  ставлення  до  етнічного  світу,  модель  «Я-образу»  й  етнічного  світу 

формується  через  казково-таємничі  стосунки  людини  зі  світом,  що  представлені  в  міфах, 

казках,  легендах,  народних  іграх,  які  розкривають  перед  дитиною  складний  світ 

взаємозв'язків людини з навколишньою дійсністю. 

Дитина  в  процесі  прилучення  до  народної  мудрості,  переживає  всі  вчинки  разом  з 

«культурними  героями»,  з  якими  дитина  свідомо  ідентифікує  себе.    Отже,  формування 




100 

 

національної самосвідомості дітей молодшого шкільного віку будується переважно на основі 



філософських казково-міфологічних уявлень про світ. 

На  цей  вік  припадає  початок  етнічної  культуризації  дитячої  діяльності.  Прилучення 

до народного мистецтва розвиває  у дітей почуття родинної  причетності  до етнічного світу. 

Світ  для  людини  в  народному  мистецтві  є  єдиним  цілим,  що  відповідає  світогляду  дитини 

дошкільного віку, яка сприймає світ та себе в цьому світі як щось неподільне, цілісне, єдине і 

тому одне одному рідне та необхідне [10, с.142-143]. 

За  умови  здійснення  чітко  організованої  діяльності  педагога  можна  в  молодшому 

шкільному  віці  виховати  необхідні  для  кожної  людини  базові  риси  характеру,  що  стануть 

канвою  його  духовного  складу,  на  якій  прокладається  життєвий  індивідуальний  шлях 

особистості. 

1.

 

Борисов  В.  Теоретико-методологічні  основи  формування  національної  самосвідомості  /  В.  Борисов.  – 



Краматорськ, 2003. – 519 с. 

2.

 



Ващенко Г. Вибрані педагогічні твори / Г. Ващенко. – Дрогобич, 1997. – 212 с. 

3.

 



Вишневський О. Українське національне виховання / О. Вишневський. – Тернопіль, 1996. 

4.

 



Державна національна програма "Освіта. Україна ХХІ століття" // Освіта. – 1993. – ғ44-46. – С. 5. 

5.

 



Концепція безперервної системи національного виховання – Київ, 1994. 

6.

 



Національна доктрина розвитку освіти //Дошкільне виховання. – 2002. – ғ7. – С.4-5. 

7.

 



Піц І. Реалізація  національного виховання  в о навчально-виховному  процесі початкової школи / І. Піц // 

Науковий  вісник  Чернівецького  національного  університету  імені  Юрія  Федьковича.  –  Вип.  179.  –  Чернівці, 

2003. – С. 96-101. 

8.

 



Поніманська Т. І. Основи дошкільної педагогіки : навчальний посібник / Т. І. Поніманська. – Київ : Абрис, 

1998. – 446 с. 

9.

 

Теоретичні основи педагогіки. За ред. проф. О. Вишневського. – Дрогобич, 2001. – 259 с. 



10.

 

Хотинец В. Ю. Этническое самосознание / В. Ю. Хотинец. – Санкт Петербург : Алетейя, 2000. – 240 с 



 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   92   93   94   95   96   97   98   99   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка