Засобами сприятливого розвивального середовища


ВИКОРИСТАННЯ КАЗКИ ЯК ЗАСОБУ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ



Сторінка79/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   ...   326
 

ВИКОРИСТАННЯ КАЗКИ ЯК ЗАСОБУ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ 

МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 

Самодіна Ю., 

ІІІ курс, факультет педагогіки та психології 

Прибора Т., 

доцент ЦДПУ імені Володимира Винниченка, 

м. Кропивницький, Україна. 

 

Анотація.

 

У статті автором відображено значення народної творчості у вихованні 



дітей  молодшого  шкільного  віку,  виокремлено  актуальні  засоби  морального  виховання

розглянемо  моральні  якості  особистості,  які  формуються  за  допомогою  включення  казки  у 

процес  виховання.  Демонструються  думки  багатьох  відомих  учених  і  педагогів  щодо 

використання  фольклору  в  навчанні  та  вихованні  дітей  початкової  школи.  Показано,  що 

ефективність  використання  казки  в  моральному  вихованні  дітей  – перевірена  на  практиці  і 

дуже продуктивна. Автор статті наголошує про те, що батьки та вчителі  повинні  пам'ятати 

про важливість читання казкових історій дітям та аналізування дій і вчинків персонажів або 

героїв  цих  історій.  Батьки  та  педагоги  ви  повинні  вміти  правильно  передавати  дітям 

моральну казку та вміти порівнювати свої дії з діями героїв казок. 

Ключові  слова:

  моральне  виховання,  казка,  народність,  моральність,  засоби 

морального виховання, фольклор.

 

Актуальність  даної  теми

  полягає  у  суттєвому  занепаді  моральності  людей 

починаючи  з  дошкільного  та  молодшого  шкільного  віку  через  неправильну  організацію 

роботи,  спрямованої  на  моральне  виховання  дітей.  Вирішенню  цієї  проблеми  сприяє 

вивчення  педагогами  та  батьками  достатньої  кількості  засобів  морального  виховання,  а 

особливо,  казок  для  підвищення  рівня  обізнаності  дітей  у  сфері  моральної  поведінки, 

нормах, вчинках на прикладах поведінки казкових героїв. 

Загальні  проблеми  морального  виховання  досліджували  видатні  педагоги  та 

психологи: Л. Божович, В. Скутіна, О. Сухомлинська, В. Сухомлинський , І. Харламов. 

Проблемою  культури  поведінки  особистості  займалися  мислителі  та  педагоги:  А. 

Анісімов,  В. Кремень, Т. Поніманська, В. Шинкарук. 

Про  важливість  виховання  дітей  казкою  наголошували  педагоги:    І.  Каїров  ,  С. 

Литвиненко, Н. Міронова , Ю. Ступак , Л. Фесюкова .

 

Мета статті:

  Проаналізувати казку як частину фольклору та виявити можливості  і 

шляхи її використання у моральному вихованні молодших школярів. 

Сучасні  дослідники  наголошують  на  величезному  впливі  творчості  на  становлення 

повноцінної  особистості,  розвитку  здібностей  дитини,  її  потреб  та  мотивів  поведінки. 

Ученими доведено, що через емоційну взаємодію з обра- зами діти засвоюють певні знання й 

уявлення, виробляють конкретні судження, формулюють особистісні умовиводи. Саме казка 

є невід`ємним елементом  виховання дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життю. Діти 

беруть  з  казок  багато  корисних  для  себе  знань:  перші  уявлення  про  час  та  простір,  про 

зв`язки людини з природою, з предметним світом. Казки дозволяють дитині вперше відчути 

хоробрість,стійкість,відважність, трудолюбство, побачити добро і зло. А, зрозумівши мораль 

казки, дитина вчиться на прикладі героїв казки думати над своїми вчинками і розуміти, що 

вона робить правильно, а що ні.  

Як визначає Т. Поніманська, мораль – це система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які 

регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості [5, 210]. 

Також Т. Поніманська зазначає, що моральні  якості не передаються генетично, вони 

формуються  в  процесі  соціалізації  людини  під  впливом  багатьох  соціальних  інститутів, 

передусім  у  процесі  виховання  і  самовиховання.  Моральна  особистість  узгоджує  свої  дії  з 

інтересами  інших  людей,  керується  у  своїх  помислах  критеріями  загальнолюдських 

цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом  та людьми, а й перед власною 




83 

 

совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наголошує народна мудрість, 



що  виховує  дитину  за  своїми  законами.  Моральна  свідомість  поєднує  в  собі  знання 

моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, її суб‘єктивне ставлення до себе, 

явищ суспільного буття, почуття до інших людей. Значну роль при цьому відіграє воля, яка 

допомагає  людині  опановувати  себе,  дає  їй  внутрішню  свободу  і  спонукає  до  морального 

вчинку, таким чином  відбувається моральний розвиток особистості [5, 217 – 220 ]. 

Отже,  моральний  розвиток  –  це  поступальний  рух  від  засвоєння  особистістю 

моральних  норм  до  сформованості  в  неї  моральних  почуттів  та  моральної  поведінки. 

Моральний  розвиток  тісно  пов‘язаний  з  моральним  вихованням,  оскільки  взаємодія  між 

педагогічними  впливами  і  розвитком  особистості  відбувається  через  сприймання, 

усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог. 

Моральне  виховання  передбачає  формування  в  дітей  почуття  любові  до  батьків, 

любові  до  Батьківщини,  правдивості,  справедливості,  чесності,  скромності,  милосердя, 

готовності  захищати  слабших,  благородства  та  ін.    Усьому  цьому  треба  вчити  дитину, 

вказувати  на  обов‘язкові  моральні  норми,  показувати  на  своєму  прикладі  дію  моральних 

якостей. Ще В.О. Сухомлинський говорив: Що необхідно займатися моральним вихованням 

дитини, учити  «умінню відчувати людину» [6, 27–29]. Уся справа в одній, і дуже важливій 

закономірності  морального  виховання:  якщо  людину  навчають  добру  уміло,  розумно, 

наполегливо, вимогливо, то в результаті – буде добро, а якщо учать злу,то в результаті – буде 

зло.  Коли  не  навчають  ні  добру,  ні  злу  –  буде  зло,  тому  що  людина  його  обов‘язково 

вчинить, навіть не знаючи і не розуміючи, що вона зробила зло [8, 41– 42].  

У  молодшому  шкільному  віці  межа  між  дітьми,  які  порушують  норми  моралі  та 

дітьми,  які  їх  дотримуються  пролягає  в  площині  адаптації  до  соціальних  норм.  Основні 

моральні  якості  формуються  ще  в  ранньому  дитинстві  на  основі  соціального  становища  в 

сім‘ї.  Вирішальною в цьому є роль батьків, їх поведінка, стосунки, цілеспрямований вплив 

на особистість дитини. 

Багато  дітей  у  молодшій  школі  виконують  правила  культури  поведінки.  Вони 

поводяться гідно в школі, у родині, в громадських місцях. Але часто в шкільному середовищі 

навіть  молодших  класів,  трапляється  брутальність,  невихованість,  недотримання  рамок 

пристойного.  Часто  вчитель  привчає  дітей  до  культури  поведінки  від  випадку  до  випадку. 

Якщо діти не знають, як треба поводитися в конкретній ситуації, учитель роз‘яснює, показує 

як треба вчинити, висуває  вимоги дітям, контролює їхню поведінку. Якщо діти порушують 

норму, то вчитель вказує їм на помилку. Одна з причин порушень норм і правил полягає в 

тому,  що  діти  їх  просто  не  знають.  Деякі  правила  діти  знають,  але  просто  не  вміють  їх 

виконувати. 

Моральність  виявляється  у  вільному  і  свідомому  виборі  способу  дій  і  здатності  до 

моральних  вчинків.   Сформовані  в  дошкільному  віці  основи  моральної  свідомості  значною 

мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками і педагогами помилки 

у  моральному  вихованні  дітей  важко,  а  інколи  й  неможливо  [3,  5–7].    Саме  тому  дуже 

важливо звертатись до педагогічних надбань свого народу. Тому що виховний ідеал кожного 

народу  має  певні  особливості,  обумовлені  його  історичним  буттям,  господарською 

практикою,  географічним  розташуванням.  В  уявленнях  народу  справедливість,  повага  до 

людей, доброта, чесність, щедрість, вірність, любов, відвага – завжди перемагають злі сили. 

Що дуже добре можна побачити в прислів‘ях, приказках, іграх, а зокрема в казках. Народна 

мораль  засуджує  брехунів,  нікчем,  наклепників,  лицемірів,  тих,  хто  не  поважає  старших, 

сміється на іншими тощо.  

Метою  виховання  в  народній  педагогіці  є  формування  у  дітей  усвідомлення 

належності  до  коренів  роду  і  народу,  значущості  таких  людських  чеснот,  як  голос  совісті, 

обереги,  любов  матері.  Народний  ідеал  всебічного  розвитку  особистості  втілений  в  усній 

народній  творчості,  яка  високо  оцінює  шляхетні  риси  людини  і  засуджує  все,  що  підриває 

моральні  устої.  Благо  добра  і  недопустимість  зла  утверджують  у  душі  дитини  змалечку  за 

допомогою казок, та інших засобів усної народної творчості. 

Як  казав  В.  Сухомлинський,  народна  педагогіка  «знає,  що  дитині  посильне,  і  що 

непосильне, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською 

любов‘ю» [6, 48].  

Виняткової  значущості  надавав  моральному  вихованню  К.  Ушинський.  Особливу 

роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже 

народ  створює  такі  виховні  засади,  на  які  не  здатна  найкраща  педагогічна  теорія,  і  які  не 

можуть бути запозиченими в іншого народу [8, 30-31]. 

 Казка як жанр усної народної творчості 



84 

 

У науці про фольклор був поширений погляд на казку як сукупність всіх видів і форм 



усної  прози  –  таке  розуміння  казки  колись  входило  в  навчальну  літературу.  Існує  багато 

тлумачень казки як жанру фольклору, прийнятих в сучасній науці, ось декілька з них: 

Казка – повідальний твір усної народної творчості про вигадані події, осіб (зазвичай з 

участю чарівних сил); вигадка, неправда, небилиця; один з основних жанрів усної поетичної 

творчості. Це переважно прозаїчна художня усна розповідь фантастичного, авантюрного чи 

побутового характеру з установкою на вигадку [7, 102 – 103].  

Казки  виникли  в  незапам'ятні  часи.  При  цьому  казки  свідчать  зовсім  не  про 

примітивність  народної  свідомості,  а  про  геніальну  здатність  народу  створити  єдиний 

гармонійний  образ  світу,  зв'язавши  в  ньому  все  суще  –  небо  і  землю,  людину  і  природу, 

життя і смерть. Мабуть, казковий жанр виявився як життєздатний тому, що чудово підходить 

для  вираження  і  збереження  фундаментальних  людських  істин,  основ  людського  буття, 

навчання цього дітей. 

Багато  казок  вселяють  впевненість  у  тріумф  правди,  у  перемогу  добра  над  злом. 

Оптимізм  казок  особливо  подобається  дітям  і  підсилює  виховне  значення  цього  засобу.    У 

казці  неодмінно  перемагають  істина  і  добро.  Казка  завжди  на  боці  скривджених  і 

пригноблених,  про  що  б  в  ній  не  йшлося.  Вона  наочно  показує,  де  проходять  правильні 

життєві  шляхи  людини,  в  чому  його  щастя  і  нещастя,  яка  його  розплата  за  помилки  і  чим 

людина  відрізняється  від  звірів  і  птахів.  За  помилки  доводиться  розплачуватися,  а 

розплатившись, герой знову отримує право на удачу, на щастя [ 4, 36 – 40 ] . 

Найбільше  приваблює  дітей  казковий  герой.  Зазвичай  це  людина  ідеальна:  добра, 

справедлива, красива, сильна, вона обов'язково досягає успіху, долаючи будь-які перешкоди 

не  лише  за  допомогою  чудових  помічників,  але,  перш  за  все,  завдяки  особистим  якостям  - 

розуму,  силі  духу,  самовідданості,  кмітливості.  Такою  хотіла  б  стати  кожна  дитина,  і 

ідеальний герой казок стає першим зразком для наслідування.  Для дітей зовсім не важливо, 

хто герой казки:  людина, тварина або дерево. Важливо те, як він себе поводить, який він  - 

красивий  і  добрий  або  потворний  і  злий.  Казка  намагається  навчити  дитину  оцінювати 

головні якості героя. Найчастіше персонаж втілює якусь одну якість: лисиця хитра, ведмідь 

сильний.  Персонажі  в  казці  контрастні,  що  і  визначає  сюжет:  старанну,  розумну  сестрицю 

Оленку  не  послухався  братик  Іванко,  випив  води  з  козячого  копитця  і  став  козликом,  - 

довелося його виручати і тому подібне [1, 102 – 103 ] . 

Казка  має  власну  мову  –  лаконічну,  виразну,  ритмічну.  Завдяки  мові  створюється 

особливий  фантастичний  світ,  в  якому  все  подано  крупно,  об‘ємно  тому  у  казці  все 

запам'ятовується  відразу  й  надовго  –  герої,  їхні  взаємини,  персонажі  і  предмети,  що 

оточують.  

Напевно основної властивістю дитячої психіки  – тягою до всього, що фантастичним 

чином  допомагає  подолати  розрив  між  уявним  і  дійсним,  –  і  пояснюється  століттями 

незгасаючий інтерес дітей до казки.  Діти знаходять глибоке задоволення в тому, що їх думка 

живе  в  світі  казкових  образів.  П'ять,  десять  разів  дитина  може  переказувати  одну  і  ту  ж 

казку,  і  кожного  разу  відкриває  в  ній  щось  нове.  У  казкових  образах  –  перший  крок  від 

яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Дитина знає, що в світі немає жодної Баби 

Яги, Царівни-жаби або Кощія Безсмертного, але вона втілює в ці образи добро і зло, і кожен 

раз, розповідаючи одну і ту ж казку, висловлює своє ставлення до поганого і хорошого [ 2, 

323 – 324].  

Отже,  для  дитини  казка  –  це  її  життя.  Це  різнокольоровий,  рівнодійовий  світ,  де 

дитина  є  головним  героєм,  який протистоїть злу  і  допомагає  добру.  Казка  готує  дитину  до 

майбутнього життя в реальному світі та показує на прикладах шляхи подолання труднощів. 

Також казка формує моральні якості, які залишаться з дитиною на все життя.   

 

1. 



Арзамасцева И. Н. Детская литература / И.Н. Арзамасцева, Т.Є. Коннікова. – М.: Академия, 2005. – 576 с. 

2. Детская литература: учебник / [Е.Е. Зубарева, В.К. Сигов, В.А. Скрипкина и др]. – М.: Высшая школа, 2004. – 

551 с. 

3. Каїров І. А. Азбука морального виховання / Іван Андрійович Каїров. – М.: Просвещение, 1979. – 17 с. 

4.  Литвиненко  С.  О.  Виховання  гуманних  понять  молодших  школярів  засобами  української  народної  казки  / 

Світлана Олександрівна Литвиненко. – Одеса, 1994. –  183 с. 

5.  Поніманська  Т.  І.    Дошкільна  педагогіка:  навч.  Посіб.  /  Тамара  Іллівна  Поніманська.  –    К.:  Академвидав, 

2008. – 456 с. 

6. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / Василь Олександрович Сухомлинський // Вибрані твори :  в 5-ти т. 

– К: Радянська школа,1980. – Т.3.  – 150 с. 




85 

 

7. Тимофєєв Л.І. Словник літературознавчих термінів / Леонід Іванович Тимофєєв. – М.: Просвещение, 1974. – 



509 с. 

8.  Ушинський  К.  Д.  Рідне  слово  /  Констянтин  Дмитрович  Ушинський  //  Вибрані  пед.  твори  :  у  2-х  т.  –  К.  : 

Радянська школа, 1983. – Т. 2. – 380 с.

 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   75   76   77   78   79   80   81   82   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка