Засобами сприятливого розвивального середовища


ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ



Сторінка62/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір5,63 Mb.
1   ...   58   59   60   61   62   63   64   65   ...   326
 

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ 

МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА 

Остап’юк У., 

магістр спеціальності «Початкова освіта» 

Благун Н.М., 

доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри педагогіки початкової 

освіти 

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» 

м. Івано-Франківськ, Україна 

Досліджено  сутність  поняття  національної  свідомості  молодшого  школяра. 

Розглянуто  ключові  чинники  формування  національної  свідомості  та  основні  підходи  до  їх 

визначення.  

Ключові слова: національна свідомість, молодша школа, уроки рідної мови. 

 

У  Національній  доктрині  розвитку  освіти  зазначено,  що  «національне  виховання  є 



одним  із  головних  пріоритетів,  органічною  складовою  освіти.  Його  основна  мета  − 

виховання свідомого громадянина, патріота, набуття  молоддю соціального досвіду,  високої 

культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в 

громадському  суспільстві,  духовності  та  фізичної  досконалості,  моральної  художньо-

естетичної, трудової, екологічної культури» [1]. 

Сьогодні  загальноосвітня  школа  має  соціальне  замовлення  на  залучення  учнів  до 

глибоких  шарів  національної  культури  та  духовності,  створення  умов  для  розвитку  їх 



67 

 

національної  свідомості  на  основі  засвоєння  цінностей  українського  народу,  зокрема,  його 



мови, світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань, звичаїв, обрядів. 

Українська  національна  свідомість  повинна  розвиватися  як  наслідок  усвідомлення  й 

узагальнення  об‘єктивних  реалій  сьогодення.  Однак,  зв‘язок  тут  не  може  бути  лінійним. 

Вплив  об‘єктивних  чинників  на  формування  національної  самосвідомості  суттєво 

коригується чинниками духовного характеру. 

До 


практично-духовних 

чинників  належать  насамперед  властиві  певному  народу 

етнічні  стереотипи  (традиції,  звичаї,  обряди,  типові  риси  характеру  й  поведінки, 

домінувальні  емоції, народні  промисли, розваги, ігри), а також історична пам‘ять,  усталена 

символіка,  народні  святині.  І  явища  етнічної  культури  трансформуються  у  найстійкіші,  а 

здебільшого  й  у  найвпливовіші  елементи  національної  самосвідомості.  Втілюючи  головні 

принципи  та  основний  зміст  національного  духу  у  матеріальних  речах  і  образах,  усе  це 

породжує  миттєвий  емоційний  відгук  серед  усіх  верств  етнічної  спільноти,  виступають 

ефективним  засобом  передачі  набутого  багатьма  поколіннями  життєвого  досвіду,  тобто 

стають засобом соціалізації, виховання членів певного етносу. 

До 

ідеальних

  чинників  належать  численні  уявлення,  поняття,  ідеї,  принципи,  що 

об‘єднуються  у  теоретичну  систему.  Вони  відображають  ідеал,  до  якого  прагне  нація,  і 

модель  суспільного  устрою,  який  має  забезпечити практичне  досягнення  поставленої  мети. 

Водночас  у національній самосвідомості  напрацьовуються і  займають власну нішу ідеальні 

імперативи волі – моральні принципи й норми, покликані стимулювати суспільну активність 

громадян  у  бажаному  напрямі,  застерігаючи  людей  від  згубних  дій,  що  загрожують 

національній спільноті. Разом усі ці ідеальні образи, світоглядні орієнтири, моральні цінності 

та  імперативи,  ідеали  і  принципи  завершують  формування  національної  самосвідомості  як 

цілісного  явища.  Тепер  нація  усвідомлює  себе  як  єдність  власного  історичного  шляху, 

актуального надбання й майбутніх перспектив.  

Дослідник  і  педагог  К.  Ушинський  сформулював  ідею  щодо  ролі  визначення 

народності  у  виховному  процесі,  обґрунтування  його  змісту,  формування  національного 

характеру. Зокрема, вчений вбачає функцію суспільного виховання в укріпленні й розвитку в 

людині  народності,  стимулюванні  розвитку  її  розуму  й  самосвідомості:  «Суспільне 

виховання, яке зміцнює і, розвиваючи в людині народність, розвиває в той же час її розум і її 

самосвідомість,  могутньо  сприяє  розвитку  народної  самосвідомості  загалом,  воно 

привносить світло свідомості в схованки народного характеру і сильно і благодійно впливає 

на  розвиток  суспільства,  його  мови,  його  літератури,  його  закони,  словом,  на  всю  його 

історію» [2, с. 133].  

Важливе  місце  в  педагогічній  системі  В.  Сухомлинського  посідають  ідеї 

національного  виховання.  Саме  у  народній  педагогіці  вчений  запозичає    ідею  звернення 

вчителя  до  серця  і  розуму  дитини,  шляхи  розв‘язання  суперечностей  між  особистісними, 

національними  та  загальнолюдськими  цінностями.  Дослідник  стверджує,  що  ціннісно-

смислова  сфера  учня  починає  формуватися  у  сім‘ї,  а  такі  цінності,  як  любов,  віра,  краса, 

милосердя, добро,  увага, істина, турбота про  людей, є  універсальними, морально-етичними 

поняттями, притаманними українцю [3, с. 485]. 

У народних звичаях, обрядах, традиціях В. Сухомлинський вбачав витоки духовності 

учня, джерела його «духовного світу», «духовного життя». Сферу духовного життя людини в 

педагогічному і психологічному  аспектах дослідник пов‘язував із розвитком формування її 

моральних,  інтелектуальних,  естетичних  запитів  та  інтересів  у  процесі  активної  діяльності, 

стверджуючи,  що  національне  виховання  повинне  носити  діяльнісний  характер.  Одним  із 

напрямів духовного життя дитини В. Сухомлинський вважав діяльність щодо самопізнання й 

самовиховання  умінь  та  якостей,  суттєвих  для  інших  людей.  Вчений  підкреслював  :  «Не 

завдавай  своїми  вчинками,  своєю  поведінкою  болю,  кривди,  турботи,  тяжких  переживань 

іншим людям. Умій підтримати, допомогти, підбадьорити людину, в якої горе. Пам‘ятай, що 

таке горе може спіткати й тебе. Не будь байдужим» [4, с. 253]. 

Практичний досвід відомого педагога щодо організації творчої  діяльності  молодших 

школярів,  педагогічної  просвіти  батьків,  реалізації  гуманних  принципів  у  вихованні, 

забезпеченні  його  духовного  характеру  –  все  це  та  багато  інших  ідей  В.  Сухомлинський 

визначає  провідними  в  процесі  формування  у  молодших  школярів  цінностей  національної 

культури.  

Представниками  другої  наукової  школи  є  О.  Вишневський,  М.  Фіцула  та  ін. 

Спираючись  на  ідеї  К.  Ушинського  про  значущість  рідної  мови,  природи,  національної 

культури загалом для становлення учня як особистості, формування його характеру, ці вчені 



68 

 

передусім  керуються  аксіологічним  підходом  при  розв‘язанні  завдань  щодо  побудови 



концепції національного виховання. 

Вивчення української мови в школі має навчальне, розвивальне й виховне значення. У 

процесі навчання діти долучаються до багатої культури українського народу, оскільки мають 

змогу внутрішньо сприйняти мудрість народних казок, загадок, прислів‘їв, приказок, звичаїв 

та  обрядів,  поетику  творів  видатних  українських  письменників.  Уроки  української  мови 

сприяють вихованню всебічно розвиненої людини.  

 

1.

 



Національна доктрина розвитку освіти України : затв. Указом Президента України від 17 квіт. 2002 р. ғ 347 

// Освіта України. – 2002. – 23 квіт. (ғ 33) – С. 4–6. 

2.

 

Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори у 2 т. Т. 1. Теоретичні проблеми педагогіки / К. Д. Ушинський. 



– К. : Рад. школа, 1983. – 489 с. 

3.

 



Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5 т. Т. 5 / В. О. Сухомлинський ; ред. О. Г. Дзеверін. – К. : Рад.школа, 

1977. – 639 с. 

4.

 

Сухомлинський В. О. Вибрані твори в 5 т. Т. 2 / В. О. Сухомлинський ; ред. О. Г. Дзеверін. – К. : Рад.школа, 



1976. – 670 с. 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   58   59   60   61   62   63   64   65   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка