Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка46/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   326
Ключові слова

: самореалізація, творчість, молодші школярів 

За  роки  незалежності  в  Україні  визначено  нові  пріоритети  розвитку  освіти.  ХХІ 

століття висуває до освіти нову вимогу  – піднесення авторитету особистості.  Головна мета 

української  системи  освіти  полягає  у  створенні  умов  для  розвитку  і  творчої  самореалізації 

кожної  підростаючої  особистості.  У  Національній  Доктрині  розвитку  освіти  України 

зазначено,  що  система  освіти  має  забезпечувати  у  дітей  розвиток  творчих  здібностей, 

формування навичок самоосвіти і самореалізації. 

Сьогодні  у  навчальних  закладах  України  все  більше  уваги  приділяється  пошукам 

перспективних  підходів  до  гуманізації  освіти,  стимулювання  та  розвитку  пізнавальної  і 

творчої  активності  особистості.  Серед  багатьох  предметів,  що  вивчають  учні  початкових 

класів, значний творчий потенціал має мистецтво з притаманним йому впливом на свідомість 

і  підсвідомість  особистості,  на  інтелектуальну  і  емоційну  сферу,  на  моральне  і  навіть  на 



47 

 

фізичне  здоров'я  людини.  Мистецтво  –  це  своєрідний  камертон  цивілізації,  універсальний 



спосіб, здатний синтезувати істину, добро й красу, допомагає людині глибше пізнавати себе, 

свій внутрішній світ, спонукає до самовдосконалення, формує людину-творця. 

Проблема самореалізації особистості складна і багатогранна. Її вивченням займаються 

представники  різних  наукових  шкіл.  Однак  до  сих  пір  не  існує  єдиної  концепції 

самореалізації,  адже  одні  вчені  вважають  самореалізацію  явищем,  інші  –  процесом, 

потребою чи властивістю. 

Термін  «самореалізація»  (selfrealization)  вперше  наведено  в  словнику  з  філософії  й 

психології,  виданому  1902  р.  в  Лондоні:  «Самореалізація  –  здійснення  можливостей 

розвитку».  Таке  визначення  відповідає  доктрині,  згідно  з  якою  найвищим  кінцевим 

результатом  розвитку  людини  є  самореалізація  або  самоздійснення.  Водночас  в 

Оксфордському словнику подано дещо інше визначення цієї категорії: «Самореалізація – це 

реалізація власних зусиль людини, можливостей розвитку «Я»[ 3, с. 110]. 

У  філософському  словнику  термін  «самореалізація»  трактується  як  «процес 

покладання-здійснення  людиною  свого  «Я»  у  світі.  Самореалізація  передбачає 

найоптимальнішу  для  конкретної  людини  взаємодію  сутнісних  сил,  розгортання  яких  є 

мірилом людинотворчого потенціалу конкретно-історичних типів соціуму й культури. Вона 

невіддільна від усвідомлення людиною самої себе, хоча й не вичерпується останнім, містить 

неусвідомлене»[6]. 

Досліджуючи проблему взаємозв‘язку процесу самореалізації та формування всебічно 

розвиненої людини, у соціокультурному контексті вчені Н.Кленова, Л.Коган, Н.Шаталова та 

інші  виходять  з  того,  що  «самореалізація,  актуалізуючи  потенціал  особистості,  є  способом 

виявлення, процесом практично-діяльнісного здійснення її індивідуальності», і визначається 

як  «свідомий  процес  розкриття  і  визначення  сутнісних  сил  особистості  в  її  багатогранній 

соціальній діяльності». 

Самореалізація – це збалансоване та гармонійне розкриття всіх аспектів особистості; 

розвиток  генетичних  та  особистісних  можливостей.  У  психологічному  словнику  за 

загальною  редакцією  П.Горностая  і  Т.Титаренко  це  поняття  розглянуто  в  декількох 

значеннях, а саме: здатність людини об‘єктивувати багатство власного внутрішнього світу у 

будь-якій  формі  діяльності  (праця,  гра,  пізнання,  спілкування  тощо);  процес  здійснення 

(перетворення)  здібностей  та  особистісних  потенцій  (планів  та  установок)  як  у  власній 

діяльності, так і в іншій людині; прагнення розвивати сильні сторони власної особистості [4, 

с.258]. 


При  величезному  різноманітті  теоретичних  підходів  до  розуміння  феномену 

«самореалізація» на сьогоднішній день в науці не існує єдиного підходу до його визначення. 

Більшість  психологічних  теорій  прагнуть  до  пояснення  самореалізації  через  схожі  поняття 

такого  ж  рівня,  як  наприклад,  самоактуалізація  в  теорії  А.Маслоу,  ідентичність  в  теорії 

Е.Еріксона, стратегія життя у психологічній теорії А.Абульханова-Славської та інші.  

Дослідники  В.Маркін,  І.Мартинюк,  Л.Сохань,  В.Тихонович  розглядали  проблему 

самореалізації  особистості  з  позиції  вищих  суспільних  інтересів,  як  мету  соціальної 

перебудови  суспільства,  у  якому    певне  місце  відводиться  людині.  Вчені  обґрунтовують 

критерії та принципи розумної побудови життя, механізми і способи само-реалізації. 

Як  от,  І.Мартинюк,  характеризуючи  самореалізацію  як  постійний  процес  руху  до 

нових  цілей,  пошуку  нових  шляхів  і  можливостей  розкриття  себе  як  особистості,  дає 

наступне  визначення  досліджуваного  феномену,  –  це  «процес  (та  результат)  цільної 

життєдіяльності  цілісної  людини,  що  полягає  в  опредметненні  всього  комплексу 

індивідуальних  здібностей  та  обдарувань  і  веде  одночасно  до  перетворення  його  в  суб‘єкт 

життя» [2]. 

Природа  самореалізації  та  механізми  її  здійснення  залежать  від  умов  і  факторів,  що 

впливають  на  її  успішність.  Вчені  виявили  дві  групи  факторів,  які  впливають  на 

самореалізацію:  фактори,  що  залежать  від  людини  (ціннісні  орієнтири,  готовність  до 

самобудівництва,  гнучкість  мислення,  воля  та  ін.);  фактори,  що  не  залежать  від  людини 

(соціальна  ситуація,  рівень  життя,  матеріальна  забезпеченість,  вплив  на  людину  засобів 

масової інформації, стан екологічного середовища). 

У  педагогічній  науці  поняття  самореалізація  визначається  як  прагнення  до  визнання 

свого  «Я» оточуючими, самостійне створення умов для його повного прояву. Вирішальним 

фактором  в  реалізації  себе  самого  і  свого  потенціалу  є  не  природні  задатки  людини,  а 

особистісні  якості,  що  сформувалися  у  процесі  виховання  і  навчання,  людина  може 

самореалізовуватися як унікальна цілісна особистість тільки спілкуючись з іншими. 




48 

 

Сьогодні  молодші  школярі  мають  бути  готовими  жити  в  умовах  постійних  змін, 



непередбачених ситуацій, щоб само реалізуватися їм потрібно навчитися  бути мобільними, 

гнучкими,  творчими.  Сучасні  педагоги  дотримуються  думки,  що  творчість



 

‒  це  історично 

еволюційна форма активності людей, яка виражається в різних видах діяльності, продуктом 

яких  є  щось  «нове»,  що  вирізняється  неповторністю,  оригінальністю  та  суспільно-

історичною  унікальністю,  і  призводить  до  розвитку  особистості.  Відповідно,  щоб  створити 

щось нове і незвичайне потрібно мати знання, вміння і бажання творити та проявити себе.  

Як  зазначає  І.Г.Барановська,  творча  самореалізація  є  складним,  свідомим, 

особистісним  процесом,  який  забезпечує  активність,  самостійність  особистості,  його 

адаптованість в умовах навчальної діяльності, мобілізацію на якісний розвиток та втілення у 

музичній діяльності свого творчого потенціалу [1, с. 8]. 

На  творчу  самореалізацію  молодшого  школяра  впливають  багато  факторів.  Його 

інтерес,  наприклад,  до  різних  видів  творчої  діяльності  (малювання,  спів,  гра  на  музичних 

інструментах,  слухання  музики,  ліплення,  виготовлення  аплікацій)  зумовлений  не  тільки 

доступністю  і  привабливістю  цих  занять,  а  й  віковими  особливостями  дітей.  В  процесі 

творчої діяльності розвиваються основні психологічні новоутворення молодшого шкільного 

віку: довільність психічних процесів, внутрішній план дій, уміння організовувати навчальну 

діяльність,  рефлексія.  Виконуючи  творчі  завдання,  діти  шукають  найзручніші  способи, 

обирають і зіставляють варіанти дій, планують їх порядок та засоби реалізації. Чим більше 

етапів  власних  дій  може  передбачити  школяр,  чим  старанніше  він  може  зіставити  їх 

варіанти,  тим  успішніше  контролюватиме  розв‘язання  завдань.  Необхідність  контролю  та 

самоконтролю,  словесного  звіту,  самооцінки  в  творчій  діяльності  створюють  сприятливі 

умови для творчої самореалізації. 

Узагальнивши  вище  сказане,  можемо  зробити  висновок,  що  творча  самореалізація 

молодших  школярів  ‒  надзвичайно  складна  форма  творчої  активності,  що  породжує 

необхідність розкриття своїх природних здібностей та задатків. 

 

1.



 

Барановська  І.Г.  Методичні  засади  художньо-творчої  самореалізації  підлітків  в  умовах  діяльності 

ансамблю  народної  музики  :  автореф.  дис.  ...  канд.  пед.  наук  :  13.00.02  /  І.  Г.  Барановська  ;  наук.  кер.  О.  П. 

Щолокова ; Нац пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – Київ, 2007. – 20 с. 

2.

 

Мартинюк  І.О.  Творчий  потенціал  і  самореалізація  особистості  /  І.О.  Мартинюк  //Психологія  і 



педагогіка життєтворчості. – К., 1996. – 792 с. 

3.

 



Огієнко О. І. Освіта впродовж життя як визначальна умова професійної самореалізації особистості / О. 

І. Огієнко // Наукові записки ВДПУ імені М.Коцюбинського. Серія : Педагогіка і психологія. – 2013. – Вип. 39. 

– С. 108 – 111. 

4.

 



Психология  личности :  словарь-справочни

к

  /  под  ред.  П. П. Горностая  и  Т. М. Титаренко. –  К. :  Рута, 



2001. – 320 с.  

5.

 



Смирнов В. М. Педагогические теории, системы и технологии/ В. М. Смирнов. – М., 1997.– 124с. 

6.

 



Філософський  енциклопедичний  словник  :  энциклопедия  /  НАН  України,  Ін-т  філософії  ім.  Г.  С. 

Сковороди ; голов. ред. В. І. Шинкарук. – Київ : Абрис, 2002. – 742 с 

 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   42   43   44   45   46   47   48   49   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка