Засобами сприятливого розвивального середовища


ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО – МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ В



Сторінка274/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   270   271   272   273   274   275   276   277   ...   326
ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНО – МОВЛЕННЄВИХ УМІНЬ В 

МЕТОДИЧНІЙ НАУЦІ 

Миколаєвич І., 

факультет педагогіки і психології, спеціальність  “Початкова освіта” 

Гузар О. В. - 

кандидат філологічних наук, доцент 

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка 

 

Анотація. 

У  даній  статті  розглядається  проблема  формування  комунікативно-мовленнєвих 

умінь як важлива педагогічна проблема. Наведено методичні ідеї, на основі яких будується 

алгоритм  навчально-виховної  діяльності  й  методика  розвитку  мовленнєвих  навичок 

школярів 

Ключові слова:

 мова, мовлення, мовленнєво-комунікативний розвиток, процес спілкування. 

 

У Державному стандарті мовної освіти одним з першорядних завдань є формування 



в  учнів  комунікативних  умінь.  Це  знайшло  своє  відображення  в  нових  програмах  з 

української мови, в яких поставлені відповідні вимоги до мовленнєвого розвитку школярів. 

Курс  української  мови  –  важлива  складова  загального  змісту  початкової  освіти, 

оскільки мова є не тільки окремим навчальним предметом, а й виступає основним засобом 

всіх інших шкільних дисциплін. 

Основна  мета  цього  курсу  –  забезпечити  розвиток  удосконалення  умінь  і  навичок 

усного  мовлення  (слухання,  розуміння,  говоріння);  навчити  дітей  читати  і  писати, 

працювати  з  дитячою  книжкою,  будувати  зв‘язні  писемні  висловлювання;  сформувати 

певне коло знань про мову і мовні уміння; забезпечити мотивацію вивчення рідної мови. 

Відповідно до освітньої галузі «Мови і література» Державного стандарту початкової 

загальної  освіти  галузь  (навчальний  предмет)  українська  мова  будується  за  такими 

змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною. 

Мовленнєва змістова лінія, яка є основною, передбачає розвиток усного і писемного 

мовлення  учнів,  їхнє  вміння  користуватися  мовою  як  засобом  спілкування,  пізнання 

впливу. З цією метою розвиваються,  удосконалюються  усні  види мовленнєвої діяльності, 

якими учні певною мірою оволоділи у дошкільному віці (слухання – розуміння; діалогічне, 

монологічне  мовлення),  а  також  формуються,  удосконалюються  види  мовленнєвої 

діяльності,  які  пов‘язані  з  писемним  мовленням  (читання  вголос  і  мовчки,  робота  з 

дитячою книжкою, письмові види робіт). 

Згідно  вимог  програми  мовленнєвій  діяльності  на  уроці  рідної  мови  сьогодні 

необхідно  відводити  більше  половини  часу,  вміло  поєднуючи  розвиток  мовленнєвих  та 

комунікативних умінь учнів. Мовленнєві уміння включають удосконалення звуковимови і 

культури  мовлення,  роботу  над  збагаченням,  уточненням  і  активізацією  словника, 

опанування  граматичного  ладу  мовлення.  Формуються  вони  у  процесі  взаємопов'язаного 

навчання  чотирьох  видів  зовнішнього  (говоріння,  аудіювання,  письма  і  читання)  і 

внутрішнього (мислення) мовлення. Всі ці види мовлення взаємопідтримують один одного. 

Комунікативні ж  забезпечують розвиток власне мовленнєвих умінь: орієнтацію в умовах, 

змісті  висловлювання,  формі  його  викладу;  групування  зібраного  матеріалу,  визначення 

послідовності  частин тексту,  виділення  слів,  важливих  для  висловлювань;  удосконалення 

власного тексту [4,5]. 




281 

 

        Проблема формування комунікативно-мовленнєвих умінь у сучасній 



лінгводидактиці розглядається як важлива суспільно-педагогічна проблема.  

Фундатором  основоположних  ідей  навчання  молодших  школярів  зв'язно 

висловлюватись є К.Д. Ушинський. Розвиток мовлення він тісно пов'язував з вихованням, 

загальним розвитком особистості. Розроблені ним словникові, логічні, стилістичні вправи 

були спрямовані на навчання дітей правильно дивитися на предмети навколишнього світу, 

мислити, влучно висловлюватись. 

Аналіз мовознавчої  літератури показав, що проблема культури мовлення як окремої 

лінгвістичної  дисципліни  завжди  була  в  центрі  посиленої  уваги  вчених.  Цій  проблемі 

присвячено праці провідних вітчизняних лінгвістів і методистів - Н. Бабич, О. Біляєва, А. 

Коваль,  Л.  Мацько.  Вони  вивчали  питання  мовної  культури  особистості  та  суспільства, 

комунікативні якості культури літературного мовлення та мовного виховання. 

В Україні С.Ф. Русова першою серед вітчизняних методистів торкнулася питання про 

необхідність розвитку  комунікативного мовлення, зазначаючи, що в навчанні  мови поряд 

ідуть  два  взаємопов'язані,  але  водночас  різні  процеси  -  знати  (мову)  і  мати  змогу  (нею 

користуватися).  

Мовленнєво-комунікативний розвиток  школярів у другій половині ХХ століття став 

предметом досліджень психолінгвістики. Як  відомо, в основі    мовленнєвої   комунікації   

лежить   теорія мовленнєвої  діяльності,   розроблена   в   60-тих   роках   ХХ  століття О.М. 

Леонтьєвим  та  його  сучасниками  (О.Р.  Лурія,  Л.І.  Божович,  П.Я.          Гальперін,          О.     

Синиця).        Психолінгвісти    запропонували  "діяльнісний"  підхід,  у  контексті  якого 

спілкування розглядається як особливий   вид   інтерактивної   діяльності,   якому властиві  

всіхарактеристики  діяльності  (структурність,  цілісність,  цілеспрямованість,  механізм 

оволодіння).  З  огляду  на  це  зроблено  висновок  про  те,  що  оволодіти  мовленням  можна 

лише в процесі спілкування. 

Процес  спілкування  має  кілька  етапів:  а)  орієнтація  в  умовах  (хто,  де,  коли,  з  якою 

метою)  комунікативної  ситуації;  б)  планування  змісту  майбутнього  висловлювання;  в) 

реалізація;  г)  контроль  за  ефективністю  висловлювання.  Умовою  успішного  здійснення 

комунікативної діяльності є сформованість у мовця відповідних умінь для її забезпечення 

на кожному з етапів процесу спілкування. 

Ж. Піаже виділив два різновиди мовлення дітей: егоцентричне (спрямоване на себе: 

дитина  "не  цікавиться  тим,  кому  вона  говорить  і  чи  слухають  її")  і  соціалізоване 

(спрямоване  на  інших);  виявлено  факт  значного  зниження  до  семирічного  віку  відсотка 

вербального егоцентризму, що було підтверджено й іншими дослідженнями (С. Ісаакс, В. 

Сиркіна).  Ці  дослідження  свідчать  про  можливість  і  необхідність  розвивати  в  дітей  6-7 

річного віку комунікативне мовлення. 

С.Л. Рубінштейн поділяв мовлення на контекстне (монологічне), що є зрозумілим на 

основі  власного  предметного  змісту,  та  ситуативне  (діалогічне),  зрозуміле  лише  в 

контексті ситуації, зауважуючи,   що  обидві  форми  є  зорієнтованими  на  конкретного 

співрозмовника.  Висновки  С.Л.  Рубінштейна  та  A.M.  Леушиної  щодо  спілкування 

дозволяють  зробити  висновок  про  необхідність  розвитку  в  учнів  початкових  класів  обох 

форм мовлення . 

Мовна  свідомість  формується  насамперед  на  основі  слова  і  у  зв'язку  із  словом. 

Слово  легко  і  природно  з'єднує  два  типи  знань,  два  рівні  свідомості,  два  шари  пам'яті  - 

вербальну і невербальну. Один формується під час оволодіння індивідом різними типами 

діяльності -предметно-практичною і науково-теоретичною, всім його суспільним досвідом. 

Інший,  -  починаючи  з  онтогенезу  мовлення,  у  мовленнєвій  діяльності  людини,  досвіді 

оволодіння  мовними  знаками,  завдяки  пізнанню  значень  мовних  одиниць  національної 

мови . 


Наявність у свідомості людини двох типів знань - знань слів і їхніх значень - створює 

передумови  адекватності  процесу  комунікації.  Користування  словом  дозволяє  тому,  хто 

говорить, надати своєму реципієнтові засоби, необхідні, по-перше, для того, щоб пізнати в 

усій сукупність об'єктів той, про який іде мова, по-друге, ідентифікувати його вербально у 

подальшому мовленні. 

 

1.



 

Азаровська О. Формування комунікативних умінь молодших школярів на уроках з української мови // Початкове 

навчання та виховання. – 2005. - ғ     10.  –   С. 12-33 

2.

 



Ванжура Л. Як розвивати комунікативно-мовленнєві здібності учнів //  Початкова освіта.  -2006. -ғ12. 

–С.9-14 


3.

 

Вашуленко  М.С.  Мова  і  мовлення.  М.С.  Вашуленко,  О.І.  Мельничайко,  С.Т.  Дубовик,  Л.В. 




282 

 

Скуратівський. Рідна мова 4 клас, частина І. –К.: Освіта. 2004. -126 с. 



4.

 

Кравець  Н.П.  Розвиток    мовлення    в    учнів    молодших    класів  допоміжної  школи  на  уроках читання  та 



української мови // Навчально-методичний посібник.  - К.: А.С.К., 1999. - 127 с. 

5.

 



Крийнова Ж. Формування комунікативної компетентності молодших школярів на заняттях рідної мови // 

Початкова школа. —2003. -ғ 11. -С. 24-26. 

 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   270   271   272   273   274   275   276   277   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка