Засобами сприятливого розвивального середовища


КОМУНІКАТИВНІСТЬ ПЕДАГОГА ТА ШЛЯХИ ЇЇ САМОВИХОВАННЯ



Сторінка245/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   241   242   243   244   245   246   247   248   ...   326
КОМУНІКАТИВНІСТЬ ПЕДАГОГА ТА ШЛЯХИ ЇЇ САМОВИХОВАННЯ 

Калігор Х. , 

ІІ курс магістратури, факультет педагогіки та психології 

Гузар О.В., 

завідувач кафедри філологічних дисциплін початкової освіти, кандидат 

філологічних наук, доцент 

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, м. 

Тернопіль, Україна 

 

Анотація.

  У  статті  описано  основні  психолого-педагогічні  вимоги  до  організації 

педагогічного спілкування, які повинен знати кожен вчитель. Проаналізовано проблеми, які 

виникають у вчителів при недостатньо розвиненій комунікативності та запропоновано шляхи 

їх вирішення за допомогою самовиховання. 



Ключові  слова

 

:  комунікативність,  педагогічне  спілкування,  комунікація, 



комунікативні вміння, здібності. 

 

Кожен  день  вчитель,  а  особливо  це  стосується  вчителів  молодших  класів,  виконує 



комунікативні завдання: як підготуватись і провести батьківські збори, як створити на уроці 

атмосферу  довіри,  співробітництва,  як  правильно  повідомити  батьків  про  неуспішність 

дитини в навчанні, як реагувати на критику, як передбачити конфлікт?  

Стаття є актуальною  у наш час, тому що відповіді на ці питання шукають не тільки 

молоді  педагоги,  а  й  ті,  у  яких  вже  великий  стаж  роботи  з  дітьми  і  батьками,  адже 

суспільство  постійно  розвивається,  оновлюються  і  методи  та  форми  співпраці.  Нині 

початкова  школа  –  це  школа  самореалізації  та  самоактуалізації  особистості,  а  завдання 

вчителя  –  не  лише  засвоєння  учнями  знань  та  вмінь,  а  й  потреба  навчити  їх  спілкуватися, 

сформувати  людину,  здатну  творчо  мислити,  приймати  рішення,  розв‘язувати  проблеми, 

мати свою позицію, брати на себе відповідальність, адаптуватися до  умов життя, здатну до 

мобільності, швидкої зміни соціальних ролей, тобто бути людиною компетентною. 

 Метою  запропонованої  статті  є  описати  основні  психолого-педагогічні  вимоги  до 

організації педагогічного спілкування, які повинен знати кожен вчитель, та окреслити шляхи 

самовиховання. 

У «Тлумачному словнику української мови» комунікативність визна- чається як одна 

з  головних  властивостей  особистості  (комунікабельний  –  товариський,  контактний),  а 

комунікабельність  (від  лат.  сommunico  –  з‘єдную,  повідомляю),  як:  1)  здатність  бути 

комунікабельним, товариськість, контактність; 2) зв‘язок, спілкування між ким-небудь, чим-

небудь [5,270]. 

Відповідно  педагогічна  комунікація  має  такі  характеристики:  одна  з  головних 

професійних якостей особистості вчителя в організації навчально-виховної діяльності учнів; 

має  певні  різновиди:  синтаксична  або  знакова,  семантична  або  змістова,  прагматична  або 

ціннісна (слово, жест, зміст, порада, приклад тощо);   має ступінь вимірювання під впливом 

нових  фактів,  понять,  законів,  закріплених  у  пам‘яті;  пов‘язана  з  досягненням  навчально-

виховної мети; впливає на характер відносин у таких підсистемах: учитель  – учень, учень – 

учитель,  учень  –  навчальний  предмет  тощо;  передбачає  чинники  впливу  на  модель 

педагогічної комунікативності – загальні універсальні якості і спеціальні (внутрішні) якості 

вчителя;  характеризується  необхідністю  наявності  комунікативних  знань,  навичок,  вмінь, 

звичок, присутністю в учителя комунікативного характеру [4, 28]. 

В. Кан-Калик виділяв такі комунікативні вміння, які повинні бути у вчителя: вміння 

спілкуватися  з  людьми,  вміння  через  правильно  створену  систему  спілкування 

організовувати  спільну  з  учнями  творчу  діяльність,  вміння  цілеспрямовано  організовувати 

спілкування й керувати ним [1, 46]. 

Зрозуміло, що це лише найбільш важливі, так би мовити, узагальнені 

групи комунікативних умінь учителя, які, в свою чергу, включають у себе інші компоненти: 

уміння встановлювати психологічний контакт, завойовувати ініціативу в спілкуванні, вміння 

підлаштовуватись  у  спілкуванні  і  т.  ін.  Зрозуміло,  що  такий  комплекс  складних 

комунікативних  умінь  учитель  може  виробити  тільки  за  наявності  певних  комунікативних 

здібностей. 

Комунікабельність  має  яскраво  виражену  емоційну  природу,  основу  якої  складають 

комунікативні  та  альтруїстичні  емоції  [1,  49].  Серед  комунікативних  емоцій  виділяють: 



254 

 

бажання  ділитися  думками,  переживаннями,  почуття  симпатії,  ,  поваги  до  учасників 



спілкування  і  т.  ін.  Саме  наявність  цих  емоцій  і  потреби  в  їх  переживанні  свідчить  про 

схильність  до  педагогічного  спілкування.  У  альтруїстичних  емоціях  виділяють  бажання 

приносити радість людям, з якими людина спілкується, співпереживання радості з іншим і т. 

ін. 


Підсумовуючи  все  вищесказане,  можна  виділити  такі  компоненти  професійно-

педагогічної комунікації: наявність стійкої потреби в систематичному спілкуванні з дітьми в 

найрізноманітніших  сферах,  органічна  взаємодія  загальнолюдських  і  професійних 

показників комунікабельності, 

емоційне благополуччя на всіх етапах спілкування, продуктивний вплив спілкування на інші 

компоненти  педагогічної  діяльності,  наявність  здібностей  до  здійснення  педагогічної 

комунікації, наявність комунікативних навичок і умінь. 

Готовність  педагога  до  спілкування  є  найважливішою  умовою  реалізації  всіх  інших 

його педагогічних здібностей.   

Спостереження,  опитування  вчителів,  вивчення  досвіду  роботи  випускників 

педагогічних  вузів  дозволяють  зробити  висновок,  що  у  педагогів  найбільші  труднощі 

викликають  такі  елементи  педагогічної  діяльності,  як  проблема  першого  знайомства, 

вивчення  класу  (незнання  методів,  невміння  їх  використовувати),  визначення  правильного 

тону  і  стилю  взаємин  в  різних  ситуаціях,  налагодження  контакту  з  важкими  учнями, 

невміння  адекватно  вирішувати  педагогічні  задачі,  невміння  правильно  підбирати  методи 

роботи з дітьми, невміння по зовнішнім ознакам визначати атмосферу в класі, стан окремих 

учнів,  невміння  емоційно  себе  настроїти  на  певний  урок,  скованість  міміки  і  пантоміміки, 

невміння  зацікавити,  відсутність  педагогічної  спостережливості,  невміння  працювати  в 

ситуаціях емоційної напруженості, робота з батьками. 

Тобто  більшість  проблем  безпосередньо  пов‘язана  з  недостатньо  розвиненою 

комунікативністю  педагога.  Ми  можемо  досконало  знати  теорію,  але  не  завжди  вміємо 

застосувати її на практиці. Перш за все, кожен повинен для себе з‘ясувати, що саме потрібно 

підкоригувати. Визнання проблеми – це вже великий крок до її вирішення. 

Зміст  спілкування  в  педагогічній  діяльності  і  полягає  саме  в  тому,  щоб  учні  стали 

співучасниками,  а  не  просто  присутніми,  бо  тільки  тоді  можливі  реалізація  творчих  задач, 

педагогічний  вплив.  Тому  спробуйте  проаналізувати  власні  уроки  за  такими  критеріями: 

якою мірою вдалося включити весь клас у процес спілкування,  чи вдалося протягом усього 

уроку  підтримувати  активність  учнів  у  спілкуванні,  чи  мало  спілкування  на  уроці 

особистісний сенс для школярів, чи задоволені учні процесом спілкування на уроці, чи були 

на уроці «зони», коли школярі не брали активної участі у взаємодії; чим це, на ваш погляд, 

було  викликане,  чи  вдалося  вам  досягти  на  уроці  єдності  ділового  та  особистісного  рівнів 

спілкування зі школярами[1, 58]. 

Звертаємо  увагу,  що  важливо  постійно  себе  аналізувати,  щоб  не  повторювати 

помилок. Якщо по своїй природі ви є сором‘язливою людиною, то корисним буде виступ на 

семінарі, нараді, обговорення з колегами педагогічних питань, якщо ви не можете впоратись 

зі  своїми  емоціями,  то  краще  відкласти  розмову,  коректно  вказуйте  людям  на  їх  помилки, 

починайте з похвали. Під час розмови, враховуйте інтереси співрозмовників, пам‘ятайте , що 

ім‘я  людини  є  для  неї  найсолодшим  і  найважливішим  звуком  будь-якою  мовою,  будьте 

гарним слухачем, дайте іншій людині відчути свою значущість[2,176]. 

У  процесі  спілкування  намагайтеся  бути  максимально  уважним  до  партнера  по 

спілкуванню,  прагніть  контактувати  з  ним  очима  (без  цього  плідне  спілкування 

ускладнюється),  думайте  про  партнера  по  спілкуванню,  розвивайте  свою  комунікативну 

пам‘ять,  яка  дозволить  вам  зберегти  тональність  минулого  спілкування  з  людиною  чи 

колективом,  будьте  спостережливі  в  процесі  спілкування,  стежте  за  поведінкою 

співрозмовника, розвивайте в собі цю «міжособистісну спостережливість», вправляйте себе в 

умінні  аналізувати  зовнішню  поведінку  людей,  дітей  на  уроці,  на  перерві,  пози,  жести, 

міміку,  експресію.  Прагніть  передбачити  реакцію  співрозмовника,  вчіться  вловлювати 

«психологічні сигнали », які виходять від нього в процесі спілкування, думайте про партнера 

в процесі спілкування.  

Поза,  міміка,  жестикуляція  нерідко  свідчать  про  те,  що  сказане  людиною  суттєво 

відрізняється  від  того,  що  вона  думає  чи  відчуває  насправді.  Знаючи  мову  рухів  тіла, 

неодмінно  досягнете  успіху  у  спілкуванні.  Все  це  ви  можете  знайти  у  сучасній  літературі, 

наприклад,  Алан  та  Барбара  Пізи  у  своїй  книзі  виділяють  сім  секретів  привабливої  мови 

рухів тіла, а саме: 




255 

 

1.  На  вашому  обличчі  завжди  має  бути  жвавий  вираз.  Посмішка  має  стати  вашою 



постійною супутницею. Не упускайте також можливості блиснути зубами. 

2.  Будьте  експресивними,  але  не  занадто.  Під  час  жестикуляції  не  розчепірюйте 

пальці, тримайте руки нижче рівня підборіддя й уникайте схрещування рук та ніг. 

3. Супроводжуйте розповідь потрійним кивком і схиляйте голову набік, коли слухаєте 

співбесідника. Не опускайте підборіддя. 

4.  Тривалість  зорового  контакту  не  повинна  викликати  у  вашого  співбесідника 

відчуття  дискомфорту.  Якщо  національні  звичаї  не  забороняють  дивитися  людині  в  очі,  то 

прямий зоровий контакт зазвичай допоможе вам завоювати більше довіри. 

5. Нахиляйтеся вперед, коли слухаєте. Стійте прямо, коли говорите. 

6. Стійте від співбесідника на тій відстані, на якій ви почуваєтесь комфортно. Якщо 

він відходить, не наближайтеся до нього. 

7. Непомітно копіюйте сигнали мови рухів тіла співрозмовників [3, 416]. 

Відтак,  відповіді  на  конкретні  запитання  завжди  можна  віднайти  у    науково-

методичних  працях  психологів,  педагогів.  Якщо  вам  говорять,  що  ви  некомунікабельні,  то 

переконайте  себе  й  інших  у  зворотньому,  адже  комунікабельність  не  є  спадковою,  а 

формується в процесі життя й діяльності людини в соціальній групі. 

 

1. Кан-Калик В. А.Учителю о педагогическом общении: Кн. для учителя.– М.: Просвещение, 1987. – С.46-62. 



2.Карнегі Д. Як завоювати друзів та впливати на людей. – Харків: Промінь, 2014. – С.93-176. 

3. Піз А., Піз Б. Мова рухів тіла. Розширеневидання/ Пер. з англ. Н.Лав- 

ської. – К.: Видавнича группа КМ-БУКС, 2017. – С. 416. 

4.Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. – К.: Ака- демвидав, 2005. – С.28. 

5. Тлумачний словник української мови./ Укладачі Ковальова Т., Коврига Л. – Харків: Синтаксис, 2002. 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   241   242   243   244   245   246   247   248   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка