Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка238/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   234   235   236   237   238   239   240   241   ...   326
Ключові слова: 

ставлення,



 

батьки учнів з типовим розвитком, інклюзивне навчання.



 

 

Інклюзивна  освіта  досить  активно  поширюється  теренами  нашої  держави.  Проте 



дитина з особливостями психофізичного розвитку, яка навчається в інклюзивному класі, не 

завжди  адекватно  сприймається  колективом  однокласників.  На  формування  взаємин  учнів 

інклюзивного  класу  впливає  багато  чинників.  Зокрема,  важливого  значення  набуває  вплив 

батьків школярів з типовим розвитком на становлення позитивних стосунків учнів у класі. 

Проблемі  інклюзивної  освіти  присвячено  багато  праць  як  вітчизняних,  так  і  

зарубіжних  науковців  (В. Бондар,  О. Віннікова,  Е. Даніелс,  В. Засенко,  Т. Ілляшенко, 

А. Колупаєва,  А. Конопльова,  Т. Лещинська,  М. Малофєєв,  М. Матвєєва,  С. Миронова, 

В. Олешкевич,  В. Синьов,  К. Стаффорд,  В. Тарасун,  В. Трофімова,  О.Чопік,  Bunch, 

J. Deppeler, D. Harvey, Karagiannis, T. Loreman, Peck, Rioux, Stainback, Staub, Strully, Valeo та 

ін.).    Питання  співпраці  інклюзивного  закладу  з  батьками  школярів  розглянуто  у  роботах 

Т.Бутилкіної, Т.Лещинської, Н.Слободянюк, О.Чеботарьової, А.Шевцова та інших.   

Метою  нашого  дослідження  було  вивчення  ставлення  батьків  учнів  з  типовим 

розвитком до навчання їхніх дітей в умовах інклюзивного закладу. 

Дослідження  було  проведено  на  базі  КЗ  ЗОШ  І-ІІІ  ступенів  ғ 3  міста  Луцьк.  Серед 

батьків школярів з типовим розвитком, які  навчаються в інклюзивному класі з ученицею з 

порушенням  опорно-рухового  апарату,  було  проведено  анкетування.  У  дослідженні  взяло 

участь 20 осіб, з них – дві подружні пари батьків.  

Кількісний  аналіз  результатів  анкетування  показав,  що  більшість  батьків  розуміють 

значення поняття  «інклюзія». На це запитання відповіли  усі  респонденти. Варто зазначити, 

що  70%  відповідей  були  досить  точно  та  гарно  сформульованими.  Траплялись  відповіді 

ідентичні  за  змістом: 

«Інклюзія  –  це  державна  політика  і  процес  включення  дитини  з 



246 

 

психофізичними  вадами  в  загальноосвітній  простір».

  Це,  імовірно,  свідчить  про  те,  що 

батьки звернулись за допомогою до підручника, або інтернет ресурсу. 30% відповідей мали 

не зовсім коректне чи повне пояснення: 

«Інклюзія  – це коли в  школі  навчаються інваліди», 

«Інклюзія

  – 


це  вид  навчання  інвалідів  разом  з  нормальними  дітьми», 

які  свідчать  про 

некомпетентність батьків у питаннях інклюзивної освіти. 

На запитання про те, чи доцільним є спільне навчання в одному класі дітей з типовим 

рівнем  розвитку  і  з  особливостями  психофізичного  розвитку,  39%  респондентів  висловили 

своє беззаперечне 



«Так».

  Аргументували свою відповідь батьки наступним чином: 



«Так, бо 

усі люди рівні між собою», «Так. А що робити? Замикати їх удома, ховати?», «Думаю, що 

так, бо треба допомагати іншим, проявляти розуміння», «Так. Жоден не застрахований, що 

з  ним  може  трапитись  щось  подібне»

  тощо.  У  більшості  батьки  апелювали  до  моральної 

сторони  цього  питання,  необхідності  бути  людяним,  толерантним  тощо.  Вірогідно,  це 

свідчить  про  співчуття  до  осіб  з  особливими  освітніми  потребами  та  родин,  в  яких  вони 

виховуються. 

50%  респондентів погодились  з тим,  що  інклюзивне  навчання  є  доцільним,  проте  за 

умови,  що  психофізичне  порушення  дитини  не  становить  загрози  іншим  дітям.  11% 

опитаних  погодились  за  умови,  якщо  «особлива»  дитина  не  буде  заважати  вчитись 

однокласникам  з  типовим  рівнем  розвитку.  Ці  думки  мають  право  на  існування,  адже  є 

перелік протипоказань до інклюзивного навчання, зважаючи на характеристику порушення 

дитини. 

Наступне запитання дало змогу з‘ясувати, чи проводили роботу педагоги з батьками 

школярів з типовим розвитком з метою формування позитивного ставлення до інклюзивного 

навчання учнів з порушеннями опорно-рухового апарату. 100% батьків відповіли позитивно. 

Проте  уточнили  свою  відповідь  лише  61%  респондентів,  зазначивши,  що  це  питання 

обговорювалося  на  батьківських  зборах  та  під  час  індивідуальних  бесід  з  класним 

керівником. 

Можливо, частина батьків є невмотивованими на поглиблену співпрацю щодо цього 

питання, тому педагогу та психологу закладу варто було б урізноманітнити форми роботи з 

батьками.  Наприклад,  використовувати  у  своїй  роботі  тренінги,  круглі  столи,  консультації, 

рекомендації та пам‘ятки для батьків тощо. 

Наступне  запитання  стосувались  того,  чи  здійснювали  батьки  спеціальну  підготовку 

своїх  дітей  до  їх  спільного  навчання  у  класі  з  дитиною  з  порушеннями  опорно-рухового 

апарату.  100%  батьків  дали  позитивну  відповідь  на  запитання.  83%  зазначили,  що  мали 

розмову з дітьми з цього приводу щодо того, що не потрібно ображати таку дитину, треба 

допомагати  за  потреби  тощо.  Це  досить  добре,  що  батьки  поговорили  зі  своїми  дітьми. 

Більше  того,  якщо  їх  позиція  є  щиро  позитивною,  то  і  діти  будуть  позитивно  сприймати 

дитину з особливими освітніми потребами. 

Анкета містила запитання про те, чи помічали батьки зміни в поведінці чи судженнях 

своєї дитини, які можна обумовити спільним навчанням з дитиною з особливими освітніми 

потребами.  61%  відповіли  схвально.  Аргументували  респонденти  такими  прикладами: 

«Стала  більш  терплячою»,  «Дитина  не  тикає  пальцем,  коли  бачить  людину  на  візку», 

«Дитина подобрішала», «З’явилась певна вихованість, що дитині, якій важко пересуватись, 

потрібно  притримати  двері  чи  пропустити»,  «До  мене,  як  до  мами,  син  проявляє 

джентльменські  якості:  піднесе  щось,  терпляче  чекає  тощо».

  49%  батьків  відповіли,  що 

нічого подібного не помічали у поведінці своїх дітей. 

Аналіз  відповідей  на  запитання  анкети  двох  подружніх  пар  засвідчив,  що  в 

абсолютній більшості обидва члени подружжя солідарні у відповідях. Різниця лише у тому, 

що жінки більш точно і ширше відповідали на запитання. Це можна пояснити тим, що саме 

вони частіше відвідують школу, спілкуються з педагогами тощо. 

Отже,  результати  анкетування  свідчать,  що  більшість  батьків    розуміють  проблеми 

родин,  які  виховують  дитину  з  особливостями  психофізичного  розвитку,  готові 

співпрацювати  зі  спеціалістами,  проте  все  ж  відчувають  певні  хвилювання  та  пересторогу, 

пов‘язані  з  інклюзивним  навчанням.  Це  свідчить  про  потребу  в  вдосконаленні 

просвітницької роботи серед батьків та розширення спектру варіаційних методів співпраці з 

батьками учнів з типовим розвитком. 

 

1.



 

Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта  : реалії та перспективи. Монографія / А.А.Колупаєва. – К. :  «Самліт: 

Книга», 2009. – 272 с. 

2.

 



Інклюзивне  навчання  :  організаційне,  змістове  та  методичне  забезпечення  :  навчально-методичний 

посібник  /  [кол.  Авторів  ;  за  заг.  ред.  С.П.Миронової].  –  Кам‘янець-Подільський  :  Кам‘янець-Подільський 




247 

 

національний університет імені Івана Огієнка, 2015. – 236с. 



3.

 

Недомовна  В. Успішна  інклюзивна  освіта  : співпраця батьківської спільноти  та  школи / В. Недомовна  // 



Директор школи. – 2016. – ғ 1/2. – С. 20–22. 

4.

 



Сім‘я дитини в умовах інклюзивної освіти. Методичні поради батькам : навчально-методичний посібник / 

А.Г.Шевцов, О.В.Романенко, Л.О.Ханзерук, О.В.Чеботарьова ; за заг. ред. А.Г.Шевцова.  –  К. : Слово, 2013.  –

112 с






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   234   235   236   237   238   239   240   241   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка