Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка233/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   229   230   231   232   233   234   235   236   ...   326
Ключові  слова:

 

соціальна  компетентність,  соціальний  досвід,  адаптація,  динаміка, 

самосвідомість

Фундаментальні зміни, які відбуваються в сучасному освітньо-культурному просторі, 

нова  соціокультурна  ситуація,  суспільні  запити  і  потреби  передбачають  утвердження 

пріоритету  дошкільної  освіти,  формування  в  суспільстві  розуміння  ранніх  етапів  життя 

людини як найвідповідальнішого періоду становлення особистості. 

Законодавчі  акти  і  постанови  у  галузі  освіти  щодо  дошкільного  дитинства  (Закон 

України  «Про  дошкільну  освіту»,  «Про  соціальну  роботу  з  дітьми  та  молоддю»,  «Про 

охорону дитинства», Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, 




238 

 

Базовий  компонент  дошкільної  освіти)  наголошують  на  повноцінному  розвитку  дитини, 



формуванні  в  дошкільному  дитинстві  особистісно-значущих  умінь  і  здатностей  та  набуття 

освітніх  компетенцій  (соціальної,  комунікативної,  інформативної,  когнітивної  тощо). 

Виконання цього завдання покладається на дошкільний навчальний заклад, оскільки саме тут 

значною  мірою  відбувається  формування  соціально-комунікативної  компетентності  у 

дошкільників, чому  особливо сприяє ігрова діяльність, адже досвід, який дитина набуває  у 

грі, вона поступово застосовує у своєму житті. 

Відповідно  до  суспільних  потреб  вітчизняними  і  зарубіжними  вченими  розроблено 

концепції  соціалізації  особистості  (І. Звєрєва,  А. Капська,  І. Рогальська,  С. Савченко, 

С. Харченко);  розкрито  соціально-педагогічні  аспекти  проблеми  (А. Богуш,  О. Бодальов, 

Н. Грама, Т. Жаровцева, В. Караковський, І. Кон, Ю. Косенко, С. Литвиненко, А. Мудрик, Л. 

Новікова, Т. Степанова, Я. Щепанський); визначено соціальну компетентність особистості на 

ранніх  етапах  соціалізації  (Ю. Богинська,  О.  Караман,  О. Кононко,  С. Курінна,  І. Печенко, 

Р. Пріма). 

У  працях  науковців  висвітлено  особливості  соціально-психологічної  атмосфери 

середовища,  психологічних  процесів  і  явищ,  притаманних  для  первинного  періоду 

соціалізації  й  особистісного  зростання  дітей  (І. Бех,  Л. Божович,  Д. Ельконін,  О. Кононко, 

В. Кудрявцев,  В. Петровський  Т. Піроженко,  Д. Фельдштейн);  місце  дитячої  субкультури  в 

загальній  культурі  суспільства  (В. Абраменкова,  І. Кон,  І. Котова,  М. Осоріна,  Г. Трайдіс). 

Досліджено  окремі  складові  дитячої  субкультури:  фольклорне  надбання  (М. Булатов, 

Г. Ващенко,  Г. Виноградов,  О. Капиця,  І. Карнаухова,  Н. Колпакова,  Т. Мавріна,  Є. Саявко, 

Н. Сивачук,  В. Сухомлинський,  Б. Шаргін);  дитячі  ігри  та  мотиви  ігрової  поведінки 

(Л. Артемова,  Ю. Богинська,  Л. Виготський,  Д. Ельконін,  О. Леонтьєв,  І. Прусс,  М. 

Чередникова) та ін. 

Показниками  соціальної  компетентності  дитини  дошкільного  віку  є  оптимальна  для 

вікового  періоду  модель  провідної  діяльності,  тобто  уміння  свідомо  мотивувати  свої  дії, 

здатність  використовувати  засоби  досягнення  мети,  характерні  для  обраної  діяльності, 

здатність  досягти  позитивного  результату,  спроможність  реалістично  оцінити  свої 

результати,  уміння  виявляти  різні  форми  активності  у  сферах  життєдіяльності,  здатність 

виявляти  розвинуті  базові  моральні  якості  особистості.  Компетентність  дитини  в  сферах 

життєдіяльності,  а  саме  «Природа»,  «Культура»,  «Люди»,  «Я  сам»  забезпечується 

багатопрофільним  системним  підходом  до  формування  базових  компетентностей,  зокрема 

самоосвітньої, особистісної, громадянської тощо. 

Накопичення  дитиною  самостійно  і  під  керівництвом  дорослих  необхідного 

соціального досвіду сприяє розкриттю вікового потенціалу дошкільника, успішній підготовці 

до навчання у школі, а пізніше – до дорослого життя. 

 

Поняття  «соціальна  компетентність»  відрізняється  від  таких  понять,  як  «соціальний 



досвід»,  та  «обізнаність»,  воно  означає  цілеспрямованість  на  досягнення  життєвого  успіху, 

свідоме накопичення знань та соціального досвіду, застосування їх у реальному житті. Отже 

поняття  «соціальна  компетентність»  певною  мірою  можна  вживати  у  сенсі  мудрості, 

досконалості,  доречної  актуалізації  здібностей;  тобто  єдністю  розуму,  інтуїції  та 

спостережливості дитини [2,с.105].

 

Соціальна  зрілість  –  складова  життєвої  компетенції  дошкільника.  Соціалізація 



особистості  в  дошкільному  дитинстві  –  це  процес  становлення  дитячої  особистості  в  її 

взаємодії  з  соціальним  світом.  Важливість  періоду  дошкільного  дитинства  полягає  в 

підготовці  психічних  якостей  і  властивостей  особистості,  які  потрібні  кожній  людині  для 

життя в суспільстві. Мета соціалізації через призму Базового компонента дошкільної освіти в 

Україні окреслюється такими напрямками:

 

1. Сприяння адаптації дитини до умов життєдіяльності (входження дитини у світ людських 



стосунків, формування відкритості до світу людей). 

 2.  Сприяння  динаміці  й  розвитку  самоусвідомлення,  що  дозволить  дитині  змінювати 

уявлення  про  себе  і  ставлення  до  себе  в  процесі  життєдіяльності  (виховання  навичок 

соціальної поведінки).  

3. Формування суб‘єктивної життєвої позиції, допомога в самореалізації. 

За  концепцією  дошкільного  виховання  та  Базовим  компонентом  дошкільної  освіти, 

сучасний дошкільний заклад має стати «інститутом соціалізації». По-перше, це відбувається 

завдяки  поступово  зростаючій  ролі  дитячого  співтовариства,  яке,  за  твердженням 

Ю.Лотмана,  починаючи  зі  старшого  дошкільного  віку  суттєво  впливає  на  процесс 

соціалізації дитини [1, с.206]. Дитяча спільнота – важливе джерело близької інтересам дітей 

інформації  про  соціальну  дійсність,  яка,  хоч  і  відрізняється  неточністю,  проте  активно 



239 

 

сприймається  й  швидко  й  легко  засвоюється.  По-друге,  дитяче  співтовариство  –  школа 



формування  соціальних  почуттів  та  особистісних  якостей.  Передусім  дитина  неодноразово 

спостерігає прояви почуттів іншими дітьми, відчуває на собі ці прояви й сама висловлює свої 

почуття. Взаємини з однолітками активізують певні особистісні якості дитини. Дитина, що є 

дуже  цінним,  здобуває  практику  (частіше  всього  інтуїтивно)  відбору,  активізації  якостей, 

ухвалених  певним  дитячим  товариством.  Це  формує  гнучкість,  здатність  пристосовуватися 

до середовища, повагу до інших, розвиває впевненість у собі. Проте дитяче товариство може 

активізувати  й  негативні  якості  дитини,  стимулювати  агресивність,  надмірну  гнучкість, 

підкорення  більшості.  По-третє,  дитяче  товариство  в  дошкільному  закладі  створює  умови 

для  практики  соціальної  поведінки.  Взаємини  дітей  стають,  так  би  мовити,  полігоном  для 

перевірки й закріплення засвоєних соціальних моральних норм. Отже, у процесі соціалізації 

дитячому  співтовариству,  керованому  педагогом,  належить  значна  й  відповідальна  роль. 

Його не можна замінити дорослим товариством. 

Формуючи  у  дошкільників  соціальну  компетентність,  слід  виходити з  того,  що  вона 

має стати інтегральною характеристикою юної особистості щодо її індивідуальної свідомості 

та оптимальної для віку міри соціальної активності. За нормального розвитку індивідуальної 

та соціальної сторін особистості дошкільника матимемо власне соціальний тип. Така дитина 

жваво  цікавиться  соціальним  життям,  охоче  бере  участь  у  соціальній  діяльності,  відчуває 

потребу в ній. 

Отже,  соціально  компетентний  дошкільник,  як  зазначають  провідні  науковці,  

характеризується,  з  одного  боку,  розвиненою  самосвідомістю,  індивідуальним  обличчям, 

відчуттям  самовартісності,  позитивним  Я-ставленням,  з  другого  –  відкритісю  до  соціуму, 

готовністю  до  комунікації,  здатністю  налагоджувати  конструктивну  взаємодію,  спільну  з 

іншими  діяльність,  інтересом  і  повагою  до  людей  [2,с.108].  Соціально  компетентна  дитина 

знає про елементарні соціальні події та явища, за допомогою дорослого адекватно їх оцінює, 

розуміє  основні  закономірності  соціальних  ситуацій,  будує  свою  поведінку  відповідно  до 

соціальних вимог, проявляє соціальну відповідальність, дбає про рідних та близьких людей, 

уміє домовлятися, розв‘язувати конфлікти. Важливою складовою соціальної компетентності 

старшого  дошкільника  є  розвиток  його  самосвідомості.  У  міру  своїх  можливостей  дитина 

вже  починає  усвідомлювати  себе  часткою  людської  спільноти,  відчувати  свій  зв‘язок  із 

суспільством, залежність від нього.  



 

1.

 



Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку: Монографія / 

А.М.Богуш,  Л.О.Варяниця,  Н.В.  Гавриш,  С.М.Курінна,  І.П.Печенко;  Наук.ред.  А.М.Богуш;  За  заг.ред. 

Н.В.Гавриш. – Луганськ: Альма-матер,2006. – 368с. 

2.

 



Кононко,  О.Л.  Виховуваємо  соціально  компетентного  дошкільника:  навч.  –  метод.  Посіб.  До  Базової 

прогр. розв.дитини дошк. Віку «Я у Світі» / О.Л.Кононко. – К.: Світич, 2009. – 208 с. 

3.

 

Соціалізація дошкільників в умовах ДНЗ / Уклад. Т.І.Прищепа. – Х.: Вид.група «Основа», 2009.- 169с. 






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   229   230   231   232   233   234   235   236   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка