Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка219/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   215   216   217   218   219   220   221   222   ...   326
Актуальність  проблеми.

  Обумовлена  вивченням  різних  аспектів  проблеми 

готовності дітей до навчання в школі. 

Мета  і  завдання  статті:

  охарактеризувати  процеси  «готовності  до  школи»  та 

з‘ясувати  поняття  шкільної  зрілості;  проаналізувати  порушення  питання,  їхню  сутність  і 

зміст.  


Зміни,  що  відбуваються  в  освітньому  просторі,  по-новому  ставлять  питання 

наступності між дошкільною і початковою його ланками. Забезпечення фізичної, розумової і 

психічної  «шкільної  зрілості»  дитини  дошкільного  віку  постає  головним  завданням 

діяльності  дошкільних  навчальних  закладів.  Диференціація  освітніх  систем  вимагають 

перегляду  вимог  щодо  змісту  готовності  шестирічних  дітей  до  навчання  у  школі.  Іншими 

словами, сучасна система національної освіти потребує відповідних управлінських, науково-

методичних  і  організаційних  рішень,  і,  насамперед,  свого  реформування  на  засадах 

неперервності. 

Виокремлюються  три  домінанти  цього  процесу:  здійснення  його  в  контексті 

особистісно-орієнтованої  парадигми,  спрямованість  на  виконання  державних  стандартів  і 

забезпечення  наступності  між  ланками  системи  освіти,  у  тому  числі  між  дошкільною  і 

шкільною її складовими. 

Результати  аналізу  літератури  з  проблеми  підготовки  дитини  до  школи  дозволяє 

стверджувати,  що  у  вітчизняних,  і  в  зарубіжних  авторів  відсутня  єдність  у  поглядах  на  її 

вирішення.  Існують  різні  підходи  щодо  термінології  у  визначенні  компонентів  шкільної 

готовності, їх кількісних і якісних характеристиках, різні точки зору щодо сутності і завдань 

підготовки дітей дошкільного віку до навчання у школі.  

Цікавими  в  цьому  плані  є  роботи,  в  яких  розглядаються  різні  аспекти  готовності 

дитини  до  школи  (Л.  Виготський,  В.  Мухіна,  Г.  Костюк,  О.  Леонтьєв,  М.  Удовенко    і  Л. 

Венгер. та ін.).  

Л. Виготський підкреслював, що шкільне навчання ніколи не починається на пустому 

місці, а завжди має перед собою вже певну стадію дитячого розвитку, пророблену дитиною 

до  вступу  до  школи  [2].  Більше  того,  навчання  повинно  бути  узгоджене  з  рівнем  розвитку 

дитини.  

Результати досліджень свідчать про те, що з приходом дитини до школи починається 

важливий  етап  в  її  житті.  Виникає  нова  соціальна  позиція  особистості  –  учня,  яку  вона 




225 

 

реалізує безпосереднім учасником однієї з форм значимої діяльності  – навчальної. До неї в 



цей  період  висуваються  нові  вимоги,  з‘являються  нові  обов‘язки  й  товариші,  змінюються 

стосунки з дорослими, які також потребують певних моральних зусиль і досвіду. Однак для 

розвитку  дитини  дошкільний  вік  має  самодостатнє  значення,  і  його  не  можна  розглядати 

лише як етап підготовки до школи, обмежуючись навчанням малюка читанню й лічби.  

Як зазначав академік Г. Костюк, розвиток не є прямим наслідком навчання. Він має 

свої особливості, закони (пов‘язані із законами навчання й виховання, однак не тотожні їм), 

свої  специфічні  рушійні  сили.  Отже,  не  можна  орієнтуватися  на  штучну  акселерацію, 

формувати навчання, проходити поспіхом важливий період психічного розвитку дитини [4].  

Важливим  у  контексті  процесу  переходу  від  дошкільного  до  молодшого  шкільного 

віку  є  психологічна  перебудова  особистості  дитини,  тобто  сформованість  готовності  до 

прийняття положення школяра. За даними вчених, неготовність до статусу школяра є однією 

з причин подальшої неуспішності дитини в навчанні. Як наголошує Є. Сапогова, «…одна із 

причин відставання в молодших класах – збігання моменту достатніх передумов до навчання 

і моменту фактичного приходу до школи, об‘єктивна неготовність до навчання» [2]. 

Цікавою в цьому плані є думка, про що сутність перехідного періоду від дошкільного 

до  молодшого  шкільного  віку  в  контексті  теорії  діяльності  і  критичних  вікових  етапів,  яка 

полягає  в  так  званих  «діалектичних  скачках  у  розвитку»  дитини.  Останній  передбачає: 

наявність  інтересу  до  шкільного  змісту  занять;  орієнтацію  на  шкільні  форми  навчання; 

визнання авторитету вчителя. 

О.  Леонтьєв  підкреслював,  що  кризи  не  обов‘язково  є  супутниками  психічного 

розвитку. Необхідні не кризи, а переломи, якісні зрушення в розвитку. Криза – це свідоцтво 

незавершеного  перелому,  зрушення.  Криз  зовсім  може  не  бути,  якщо  психічний  розвиток 

дитини відбувається не стихійно, а є під розумним керівництвом дорослого [1].  

М.  Удовенко    підготовку  дитини  до  школу  пов‘язує    з  «дошкільною  зрілістю»,  яку 

розуміє як цілісний психічний стан дитини дошкільного віку, що характеризується високим 

ступенем розвитку тих якостей і процесів, що переживають свій розквіт саме в дошкільний 

період  дитинства  і  для  яких  цей  період  є  сенситивним.  За  його  даними,  для  шестиліток  з 

високим рівнем психічного розвитку, тобто з дошкільною зрілістю, найбільш типовим є коо-

перативно-змагальний  рівень  спілкування  з  однолітками,  довільність  у  сфері  спілкування  з 

дорослими і відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості.  

Однак,  як    підкреслює  Л.  Венгер,  у  дитини  дошкільного  віку  не  може  бути 

сформованих  «шкільних»  якостей  у  чистому  вигляді,  оскільки  вони  складаються  в  процесі 

тієї діяльності, для якої є необхідними [3].  

Отже,  вони  не  можуть  з‘явитися  без  створення  специфічних  умов  життя,  що  є 

характерними і необхідними для повноцінного розвитку дитини в шкільному віці. З огляду 

на  це,  психологічна  готовність,  по-перше,  полягає  не  в  тому,  що  в  дитини  виявляються 

сформованими  саме  «шкільні»  якості,  а  в  тому,  що  вона  оволодіває  передумовами  до 

наступного  їх  засвоєння.  По-друге,  настання  готовності  не  завжди  чітко  визначається 

хронологічно. Цей феномен може сформуватися і задовго до, і набагато пізніше фактичного 

вступу  до  школи.  Отак,  на  нашу  думку,  варто  розмежувати  зміст  поняття  «психологічна 

готовність» та «шкільна зрілість». 

Загалом  готовність  дитини  до  школи  розглядається  як  інтегральна  властивість,  що 

охоплює  комплекс  факторів,  які  визначають  успішність  усього  педагогічного  процесу, 

розуміючи під готовністю дитини до шкільного навчання («шкільною зрілістю») той рівень 

морфологічного,  функціонального  і  психічного  розвитку  дитини,  за  яких  вимоги 

систематичного навчання не призведуть до порушення здоров‘я дитини. 

Отже,  психічна  готовність  дитини  до  систематичного  навчання  є  першочерговою 

умовою  усунення  проблем  у  школі.  При  цьому  навіть  хороша  успішність  дитини  за 

недостатньої  психічної  готовності  досягається,  як  правило,  дуже  дорогою  ціною, 

надзвичайним напруженням, яке призводить до стомлення й виснаження, а в результаті – до 

різного  роду  розладів,  найчастіше  –  нервово-психічної  сфери.  Таким  учням  необхідний 

особливий розпорядок дня, посилена увага батьків і педагогів. 

Результати  аналізу  літературних  джерел  свідчать  про  те,  що  проблема  готовності 

дитини  до  школи  отримала  достатній  розвиток  у  дослідженнях  вітчизняних  і  зарубіжних 

науковців. Однак при цьому мають місце розбіжності у термінології, і у змісті та структурі 

компонентів  шкільної  готовності,  їх  кількісних  і  якісних  характеристиках.  Однак 

узагальнення наукових матеріалів дозволяє говорити про можливість створення теоретично 

сконструйованої  моделі  готовності  дитини  до  навчання  в  школі,  яка  включає 

інтелектуальний, особистісний і соціально-психологічний компоненти, що є важливими для 



226 

 

успішної  начальної  діяльності  дитини,  і  для  її  швидкого,  безболісного  входження  у  нову 



систему відносин. 

Готовність до систематичного навчання в школі можна представити у таких ознаках: 

А.  Наявність  основних  уявлень  про  природні  й  соціальні  явища,  загального  запасу 

знань  про  навколишній  світ,  про  людей,  про  себе;  диференційоване  сприйняття,  керована 

концентрація  уваги,  здатність  до  виявлення  основних  ознак  і  зв‘язків  між  явищами, 

сформованість  мисленнєвих  операцій  порівняння,  аналогій,  синтезу,  узагальнення, 

концентрації,  класифікації,  розрізнених  форм  мислення,  раціональний  підхід  до  дійсності, 

інтерес  до  занять,  де  результат  може  бути  досягнутий  тільки  ціною  зусилля,  здатність 

розуміння і застосування символів узагалі, розвиток тонкої моторики руки і сенсомоторних 

координацій, творча уява; 

Б.  Сформованість  Я-концепції,  мотиваційна  і  емоційно-вольова  готовність,  свідома 

орієнтація у власних емоціях і почуттях, здатність до узагальнення афективних переживань, 

що  приводить  до  вибірковості  в  стосунках  з  однолітками,  розвиток  емпатії,  моральних 

почуттів,  сформованість  відповідного  рівня  довільності  поведінки  та  діяльності  до 

самоконтролю; 

В.  Здатність  виконувати  соціальну  роль  учня,  потреба  спілкуватися  з  іншими, 

розвиненість  необхідних  форм  спілкування  з  однолітками,  уміння  підкорятись  інтересам  і 

звичаям дитячих груп, спроможність відстоювати власну точку зору. 

Як  бачимо,  готовність  дитини  до  школи  є  важливим  компонентом  психічного  її 

розвитку.  Вона  виявляється  в  ставленні  дошкільняти  до  навчання,  вчителя,  самого  себе. 

Вступаючи до школи, дитина має бути готовою до зміни ігрової діяльності на навчальну, до 

нових взаємин з дорослими та систематичної інтелектуальної праці.  

Наприкінці  дошкільного  віку  в  стосунках  з  вихователем  домінує  особистісна  форма 

спілкування, коли дитина вже свідомо керує своєю поведінкою і здатна відповідати за власні 

вчинки.  Успішність  навчання  в  школі  значною  мірою  залежить  від  здатності  дитини  до 

сприймання навчальної ситуації, уміння підтримувати рольові стосунки у системі «учитель – 

учень».  

 Друга  складова  готовності  –  уміння  будувати  стосунки  з  однолітками.  Особливого 

значення тут набуває засвоєння дитиною - майбутнім  учнем правил поведінки в товаристві 

однолітків.  Це  забезпечує  гуманістичну  спрямованість  особистості,  уміння  співвідносити 

власні інтереси з інтересами інших людей, установлювати партнерські стосунки. 

 До  структури  особистісної  готовності  до  школи  відноситься  і  розвиток 

самосвідомості, тобто розуміння дитиною того, що вона собою являє, які здібності має, як до 

неї  ставляться інші  люди. Найяскравіше самосвідомість проявляється в самооцінці,  у тому, 

як дитина оцінює свої успіхи та невдачі. 

Отже,  готовність  до  школи  є  складним  психолого-педагогічним  утворенням,  яке  ми 

розуміємо  як  якісну  своєрідність  інтелектуального  розвитку  дитини  та  її  психологічних 

особливостей, без яких неможливо успішно навчатися в масовій школі.  






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   215   216   217   218   219   220   221   222   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка