Засобами сприятливого розвивального середовища


НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ



Сторінка212/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   208   209   210   211   212   213   214   215   ...   326
 

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИХОВАННЯ ГУМАННОЇ ПОВЕДІНКИ 

ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ 

Максим'юк С

., магістрантка 2 курсу, спеціальність «Дошкільна освіта»

 

Лисенко Н. В.

 , доктор педагогічних наук, професор 

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» 

 

У статті розкрито місце і значення співпраці сім‘ї із дошкільним навчальним закладом 

у  навчально-виховній  діяльності  з  дитиною;  визначено  і  охарактеризовано  основні  форми 

співпраці;, виокремлено принцип гуманізації. 



Ключові  слова:

  поведінка,  гуманізм,  гуманність,  взаємодія  між  дітьми  і  батьками, 

взаємодія між батьками і педагогами. 

 

Проблема  виховання  гуманності  належить  до  традиційних  тем  філософії,  педагогіки, 



психології. Звернення до історичного минулого та аналіз дотичної літератури (від античності 

-  до  XXI  ст.)  свідчить,  що  багатовіковій  культурі  людства  притаманним  є  залучення 

підростаючого  покоління  до  духовних  цінностей,  між  якими  одне  із  провідних  місць 

належить  вихованню  гуманної  поведінки.  На  сучасному  етапі  актуальними  стосовно 

проблеми дослідження є праці представників гуманістичної психології і педагогіки західних 

країн і США  




217 

 

( А. Маслоу, С. Паттерсон, К. Роджерс, Б. Спок та ін.). У вітчизняній психолого-педагогічній 



науці  гуманізм  розглядається  як  система  поглядів,  що  передбачає  визнання  людини 

найвищою  цінністю  суспільства,  а  гуманність  -  загальним  компонентом  цього  поняття  (І. 

Бех, В. Білоусова, А. Бойко, А. Гончаренко,  

B. Киричок та ін.) [7, с. 6].    

Поняття «гуманізм»  у  тлумачному словнику розглядається, як «… світогляд, основою 

якого  як  найвища  цінність  і  мірило  всього  перебуває  людина.  Почуття  любові  до  людей  і 

окремої  особи,  глибока  повага  до  людської  гідності,  позитивне  сприйняття  індивідуальних 

особливостей  іншої  людини,  визнання  її  прав  і  свобод,  бажання  співчувати  та  допомагати 

іншому,  намагання  робити  добро  й  піклуватися  про  благо  людей  є  основними  засадами 

гуманізму» [1, с. 207].    

 Гуманність зазвичай розглядається як психологічне поняття, в якому відбивається одна 

з  найважливіших  рис  спрямованості  особистості.  Гуманність  –  моральна  норма  людського 

суспільства,  яка  поєднує  у  собі  вимогу  поваги  й  любові  до  людини,  взаємодопомоги  і 

взаємопідтримки  в  колективній  діяльності,  повсякденному  спілкуванні,  в  усьому  укладі 

життя. 

За  спостереженням  Л.  Врочинської  «…значний  пізнавальний  потенціал  для 

формування уявлень дітей про гуманність закладений у використанні дорослими  літератури 

як емоційно-педагогічного засобу гуманістичного виховання» [7, с. 7].     

Результати  психолого-педагогічних  досліджень  дають  змогу  визначити  гуманну 

поведінку  як  синтез  гуманних  уявлень,  почуттів,  мотивів,  а  відтак  -  вчинку  на  основі 

засвоєння  цінностей  гуманізму  і  формування  морального  досвіду  і  стверджувати,  що 

гуманна  поведінка  дітей  дошкільного  віку  у  процесі  виховання  має  бути  представлена  у 

вигляді моральної цінності і конкретизована у відповідних правилах поведінки. У гуманній 

поведінці  дошкільників  є  ниизка  складових,  це:  гуманна  поведінка  щодо  себе;  гуманна 

поведінка  стосовно  інших  людей,  виявляючись,  насамперед,  у  найближчому  оточенні, 

згодом  -  до  себе  та  широкого  соціального  довкілля.  Гуманну  поведінку  дітей  дошкільного 

віку варто розглядати в єдності  її основних компонентів:  когнітивного (уявлення дітей про 

складові  змісту  і  способи  прояву  гуманної  поведінки),  емоційно-мотиваційного  (гуманні 

почуття та їх мотивація) і діяльнісного (гуманні вчинки та взаємини) [7, с. 7].    

У  тлумачному  словнику  поняття  «гуманність»  визначено,  як  «…обумовлену 

моральними  нормами  і  цінностями  систему  установок  особи  на  соціальні  об‘єкти,  яку 

представлено  в  свідомості  переживаннями,  співстражданням,  співрадістю  й  реалізується  в 

спілкуванні, діяльності в аспектах сприяння співучасті, допомоги»[1, с. 208].    

Вагомий  внесок  у  розробку  проблем  виховання  дітей  на  засадах  гуманістичної 

педагогіки  налжить  В.  Сухомлинському.  Його  переконання  невіддільні  від  віри  в  могутню 

силу виховання, а віра в дитину є основою його педагогічного оптимізму. 

Із  праць  Василя  Сухомлинського  випливає,  що  для  того,  щоб  любити  та  поважати 

дитину, її треба знати. Отже, мета нашої статті полягає у з‘ясуванні сутності змісту понять 

гуманність,  гуманізація,  гуманістична  педагогіка,  а  також  розкритті  процесу  взаємодії  між 

дітьми і батьками та взаємодії між батьками і педагогами. 

 Гуманізація  будь-якої  сфери  суспільного  життя  вимагає  поширення  та  утвердження 

гуманістичних  принципів,  які  зорієнтовані  на  виховання  ставлення  до  людей,  сповненого 

любові, турботи про людське благо, поваги до людської гідності [1, с. 266].    

Відповідно,  сучасні  дослідники  пропонують  у  змісті    «гуманізація»  розуміти  зміну 

змісту  освіти,  збільшення  в  ньому  гуманітарних  знань  і  цінностей  загальнолюдської 

культури  загалом;  демократизацію  педагогічного  спілкування,  створення  в  кожному 

дошкільному  навчальному  закладі  належного  морально-педагогічного  клімату;  опертя  на 

мотиваційно-особистісну сферу дитини. 

Н. Осухова вважає, що усе назване є лише необхідними аспектами вирішення проблеми 

гуманізації,  а  найбільш  повне  і  глибоке  розуміння  сутності  гуманізації  освіти  полягає  в 

«…олюдненні особистості кожного педагога та кожної дитини» [6, с. 32]. 

Подібної думки додержується колектив укладачів українського педагогічного словника 

за  редакцією  С.  У.  Гончаренка,  в  якому  гуманізація  освіти  визначається  як  «процес 

переосмислення,  переоцінки  всіх  компонентів  педагогічного  процесу  у  світлі  їхньої 

людинотворчої  функції»,  а  гуманна  освіта  є  особистісно  зорієнтованою,  що  проголошує 

особистість найвищою соціальною цінністю [2, с. 32]. 

Загалом  це  дозволяє  схарактеризувати  гуманізацію  освіти  як  процес  формування 

особистісно орієнтованого навчально-виховного середовища на засадах взаємодії між усіма 




218 

 

учасниками  педагогічного  процесу  і  визнати  її  вихідним  принципом  свободи  вибору 



особистості. 

У  теоретико-педагогічному  контексті  гуманізація  розглядається,  насамперед  як 

ключовий  елемент  нового  педагогічного  мислення  та  вихідний  принцип  сучасної  освіти. 

Його основним змістом є утвердження людини як найвищої соціальної цінності, найповніше 

розкриття  її  здібностей  та  задоволення  різноманітних  освітянських  потреб,  забезпечення 

пріоритетності загальнолюдських цінностей, гармонії стосунків між людиною і навколишнім 

середовищем, суспільством і природою [3, с. 7].    

Відповідно  до  цього  практична  реалізація  принципу  гуманізації  вимагає  поширення 

ідей  гуманізму  на  зміст,  форми  та  методи  навчання;  забезпечення  освітнім  процесом 

вільного  й  всебічного  розвитку  особистості,  її  активної  участі  в  житті  суспільства, 

впровадження в навчально-пізнавальний процес програм, які б сприяли вивищенню культури 

дітей дошкільного віку, розширенню їх світогляду. 

Вирішальним  фактором  упровадження  принципу  гуманізму  в  закладах  дошкільної 

освіти  є  створення  у  них  особистісно  орієнтованого  навчально-виховного  середовища  і 

сукупності  цілеспрямовано  створених  соціальних  і  педагогічних  умов,  що  забезпечують 

формування  духовно  збагаченої  особистості,  що  гармонійно  поєднує  загальнолюдські  та 

національні цінності [7, с. 6].    

Перші  життєві  уроки  дитина  одержує  в  сім'ї,  звичайно,  не  можна  заперечувати,  що  в 

формуванні особистості дитини також беруть активну участь і дитячий навчальний заклад, і 

однолітки,  і  батьки.  Самою  природою  батькові  і  матері  відведено  ролі  природних 

вихователів  своїх  дітей.  Згідно  із  законодавством,  батько  і  мати  мають  рівні  права  та 

обов'язки щодо дітей. Однак культурні традиції дещо по-іншому розподіляють ролі батька і 

матері  у  вихованні  дітей.  Мати  доглядає  за  дитиною,  годує  і  виховує  її,  батько  здійснює 

"загальне керівництво", забезпечує сім'ю матеріально, оберігає, захищає. Для багатьох такий 

розподіл ролей постає ідеалом сімейних відносин,  основою яких є природні якості чоловіка і 

жінки: чуйність, ніжність, м'якість матері, її особлива прихильність до дитини, фізична сила і 

енергія  батька.  Батько  і  мати  -  перші  і  найулюбленіші  вихователі  своїх  дітей.  Вони 

охороняють і бережуть їх життя, створюючи умови для повноцінного розвитку [5, с. 7].    

Співпраця  дошкільного  закладу  із  батьками  виникає  з  бажання  допомогти  сім‘ї  у 

виконанні її виховних функцій, а також з потреби єдності впливу дошкільного навчального 

закладу  із  сім‘єю.  Сфера  цієї  співпраці  охоплює:  зусилля  щодо  забезпечення  умов 

правильного  розвитку  дитини,  ініціювання  педагогічних  починань  батьків,  вплив  на 

батьківську  позицію,  підвищення  педагогічної  культури  і  поширення  знань  батьків  про 

розвиток  і  виховання  в  період  дитинства,  допомога  батьків  у  покращенні  умов  праці 

дошкільного  навчального  закладу.  Співпраця  повинна  супроводжуватися  турботою  про 

майбутню долю дитини, заспокоєння її актуальних потреб, а також її вихованням [9, с. 6].    

Разом  з  батьками  можна  влаштовувати  різноманітні  вечори,  змагання  «Хто  більше 

розповість  прислів'їв  і  приказок  про  дружбу,  правду,  доброту,  повагу,  скромність», 

розігрувати народні українські ігри, інсценізувати казки морально-етичного змісту. Водночас 

з  дітьми  важливо  проводити  роботу  з  морально-етичного  виховання,  зокрема  поваги  до 

батьків, дідусів, бабусь та інших членів родини. Саме такий принцип роботи з дітьми та їх 

батьками буде найефективнішим у формуванні культури поведінки дитини [4, с. 48].    

Сучасні дитячі дошкільні заклади стають відкритими для батьків, дітей і громадськості. 

Вони  все  більше  уваги  приділяють  освіті  та  вихованню  батьків,  вважаючи  це  одним  із 

принципово важливих чинників успішного розвитку і виховання дітей.  

Форми  роботи  з  батьками  можуть  бути  колективними,  індивідуальними,  наочно-

інформаційними. 

До колективних форм роботи належать: батьківські збори (групові та загальні), на яких 

обговорюються  проблеми  життєдіяльності  групи  і  дитячого  садка;  зустрічі  з  батьками; 

вечори  запитань  і  відповідей;  засідання  «круглого  столу»  з  дискусійних  проблем;  заняття-

тренінги, покликані навчити батьків правильно організувати спілкування і спільну діяльність 

з  дитиною;  спільні  з  дітьми,  батьками  і  вихователями  свята  і  розваги;  виставки  спільних 

робіт батьків і дітей; школи для батьків; сімейні (домашні) педради, які проводять у батьків 

вдома; батьківські конференції. 

Індивідуальні  форми  роботи  охоплюють:  індивідуальні  бесіди  і  консультації 

(проводять, як правило, вранці і ввечері, коли батьки приводять дитину в дитячий садок або 

забирають  додому),  відвідування  дітей  вдома;  залучення  батьків  до  життя  дитячого  садка 

(організаційно-господарська  допомога  вихователю:  виготовлення  іграшок,  посібників, 

допомога у проведенні екскурсій тощо). 



219 

 

Найпоширеніші  наочно-інформаційні  форми  роботи:  виставки  дитячих  робіт;  реклама 



книг, публікацій у періодиці, в системі Інтернет з проблем сімейного виховання. [4, с. 44].    

Принцип  гуманності  передбачає  створення  оптимальних  умов  для  інтелектуального  і 

соціального  розвитку  молоді;  виявлення  глибокої  поваги  до  людини;  визнання  природного 

права  кожної  особистості  на  свободу,  на  соціальний  захист,  на  розвиток  здібностей  і  вияв 

індивідуальності,  на  самореалізацію  фізичного,  психічного  та  соціального  потенціалу,  на 

створення  соціально-психічного  фільтра  проти  руйнівних  впливів  негативних  чинників 

навколишнього природного і соціального середовища; виховання у дітей почуття гуманізму, 

милосердя, доброчинності [8, с. 44].    

Отже, викладене вище підтверджує, що особливу роль у вихованні дитини виконують 

два середовища: сім‘я, як середовище, що має найбільший вплив, і дошкільний заклад, який 

в системі  освіти є першим етапом інституційної  освіти. Беручи до  уваги те, що гуманність 

виховання є одним з основних принців якими повинен керуватись у своїй діяльності кожен 

вихователь,  процес  виховання  для  кожної  дитини  повинен  бути  цікавим  і  доступним,  а  це 

можливо  тільки  тоді,  коли  вона  відчуває  себе  одним  з  основних  ланок  цього  процесу.  У 

вихованців  повинні  бути  свої  обов‘язки  і  доручення  в  яких  має  враховуватись  їхня 

індивідуальність. Це допоможе дитині у формуванні правильного і усвідомленого засвоєння 

виховного процесу. 

 

1. Великий тлумачний словник української мови [Текст] / Уклад. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун‖, 2007. – 

1736 с. 

2. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник [Текст] / С.У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. –430 с. 

3. Державна національна програма ―Освіта‖ (Україна ХХІ ст.) [Текст]. – К.: МО України, 1994. 

4. Детский сад и семья / Под ред. В.К.Котырло, С.А.Ладывир. – К.: Рад.школа, 1984.- 88 с. 

5. Котова Е.В. "У світі друзів. Програма емоційно-особистісного розвитку дітей". - М., 2007. р 35 с. 

6. Якиманская И. С. Разработка технологии личностно-ориентированного обучения [Текст] / И.С. Якиманская // 

Вопросы психологии. – 1995. – ғ 2. – с. 24-30. 

7.  Врочинська  Л.  Виховання  гуманної  поведінки  дітей  старшого  дошкільного  віку  у  прцесі  взаємодії 

дошкільного  навчального  закладу  і  сімї  /  Л.  Врочинська  [Електронний  ресурс].  –  Режим  доступу: 

https://nenc.gov.ua/doc/autoref/vrochinska.pdf 

8. Омеляненко Л., Кузьмінський А. Теорія і методика виховання навчальний посібник/ В. Л. Омеляненко, А. І. 

Кузьмінський 

[Електронний 

ресурс]. 

– 

Режим 


доступу: 

http://pidruchniki.com/15100827/pedagogika/printsip_gumannosti 

9.  Kościszewska-Woźniak  M.:  Organizacja  współpracy  z  rodzicami  w  przedszkolu,  ―Managament  w  przedszkolu‖, 

marzec 1999, s. 6 






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   208   209   210   211   212   213   214   215   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка