Засобами сприятливого розвивального середовища


Виклад  основного  матеріалу



Сторінка202/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   198   199   200   201   202   203   204   205   ...   326
Виклад  основного  матеріалу.

  Психологи  зазначають,  що  взаємодія  між  учителем  та 

учнями є провідним чинником формування індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності 

школяра.  Питання  спільної  діяльності  дорослого  і  дитини  ґрунтовно  досліджено 

В.Шадриковим  у  системному  аналізі  навчальної  діяльності  дорослого  та  дитини  в  процесі 

прилучення  підростаючого  покоління  до  культури,  яка  нагромаджена  людством.  Ця 

діяльність  розпочинається  з  народження  дитини.  Пізнання  дитиною  світу  та  розвиток  її 

інтелекту розпочинається з формування умінь малюка здійснювати цілеспрямовані рухи. 

Оволодіваючи власними рухами, дитина "розв'язує складну динамічну задачу. А якщо це 

задача,  то  вправи  в  її  розв'язанні  призводять  до  розвитку  інтелекту".  Оволодіти  рухами 

дитині допомагають дії з предметами, які вона може здійснювати, лише оволодівши ними у 

процесі спільної діяльності з дорослим. 

Переоцінити  прагнення  дитини  до  дій  з  предметами  неможливо  –  вони  створюють 

людину.  Предметними  діями,  зауважує  В.Шадриков,  дитина  навчає  свої  руки,  розвиває 

здібності, формує інтелект. 



203 

 

Як  свідчать  спеціальні  дослідження  та  педагогічна  практика,  у  шкільній  дидактиці 



характерною  є  недооцінка  предметних  дій,  це  виявляється  в  тому,  що  навчання  на  уроці 

розглядається вчителем-практиком переважно як інтелектуально-теоретична діяльність, а дії 

учня  з  предметами  в  навчальному  процесі  скоріше  є  винятком,  ніж  правилом.  За  такого 

підходу  недостатньо  враховується  той  незаперечний  факт,  що  "в  рухах,  в  дії  розвивається 

інтелект  людини  (в  психології  його  називають  сенсомоторним  інтелектом).  Збіднюючи 

життя дитини рухами, ми затримуємо її розумовий розвиток. Цю істину слід знати кожному 

батькові і вихователю". 

Психологи  з  навчальною  діяльністю  пов'язують  поняття  "научіння".  Про  научіння 

говорять тоді, коли людина стала знати і (або) вміти те, чого не знала і (або) не вміла раніше. 

Научіння  розподіляють  на  два  види:  асоціативне  та  інтелектуальне.  Характерним  для 

асоціативного научіння є утворення зв'язків між певними елементами реальності поведінки, 

фізіологічними процесами або психічною діяльністю на засадах суміжності цих елементів. 

При  інтелектуальному  научінні  предметом  відображення  та  засвоєння  є  суттєві  зв'язки, 

структури і відношення об'єктивної дійсності. Коли научіння виявляється в засвоєнні певних 

знань і певних дій, говорять про когнітивне научіння .     

Навчання  –  це  процес  взаємодії  дорослого  (вчителя)  та  дитини  (учня).  В  цьому  процесі 

діяльність  учителя  в  дидактиці  початкової  школи  визначається  як  викладання,  а  діяльність 

дитини  –  як  її  учіння,  які  відбуваються  в  постійній  взаємодії.  О.Савченко  зазначає,  що 

наявність двох процесів у навчанні – викладання і учіння – не означає, що вони рівнозначні 

за  своєю  роллю.  Провідна  роль  у  цій  взаємодії  належить  вчителеві.  Виступаючи 

організатором навчальної діяльності, він спрямовує діяльність учнів, активізує пізнавальний 

процес залученням дітей у різні форми взаємодії та іншими суб'єктами учіння. 

Навчально-пізнавальна  діяльність,  як  специфічна  форма  індивідуальної  пізнавальної 

активності  дитини,  має  складну  психологічну  структуру.  Психологи  та  дидакти, 

висвітлюючи  компоненти  навчально-пізнавальної  діяльності  школяра,  не  дають  їй 

однозначної  характеристики.  Досліджуючи  психологію  навчання  молодшого  школяра, 

Д.Ельконін  зазначав,  що  найважливіша  складова  структури  навчальної  діяльності  – 

навчально-пізнавальні мотиви. 

За визначенням О.Леонтьєва, мотив – це об'єкт, що відповідає тій або іншій потребі і який 

в тій або іншій формі, відображаючись суб'єктом, веде його до діяльності. Мотиви діяльності 

несуть в собі справжню змістову характеристику потреб особистості . 

Навчально-пізнавальною діяльністю реалізуються різноманітні потреби особистості, серед 

яких  виділяються  пізнавальні  потреби.  Аналізуючи  пізнавальні  потреби,  В.Юркевич 

визначає  їх  як  "потребу  в  діяльності,  що  спрямована  на  одержання  нових  знань". 

М.Матюхіна , досліджуючи мотивацію учіння молодших школярів, зазначає, що пізнавальну 

потребу  важко  переоцінити.  Вона  сприяє  активізації  навчально-пізнавальної  діяльності, 

зміцненню пам'яті, інтенсивному розвитку інтелектуальних процесів (сприйняття, мислення, 

уява), формуванню вольових якостей особистості. 

Експериментально доведено (Л.Божович, В.Матюхіна, В.Юркевич та інші), що потреби – 

це  лише  передумова  активності.  Актуалізуючись  в  діяльності,  вони  стають  мотивами. 

Мотиви    можуть  бути  усвідомлені  та  неусвідомлені  (В.Асєєв,  Л.Божович,  М.Матюхіна). 

Психологи та дидакти неспростовно довели, що мотивація (спрямованість активності) – одна 

з  найважливіших  умов  успішності  або  неуспішності  навчально-пізнавальної  діяльності 

дитини.  Мотивація  як  спрямована  активність,  на  думку  М.Матюхіної,  передбачає  певне 

співвідношення  динамічної  та  змістовної  сторін.  З  цього  підходу  випливає  наступне: 

продуктивність навчально-пізнавальної діяльності молодшого школяра, її процес і результат 

визначаються,  по-перше,  спрямованістю  мотивів,  їх  змістом,  а  по-друге,  ступенем 

активності,  напруженням  мотивів  відповідного  змісту,  що  в  цілому  створює  своєрідність, 

індивідуальність мотивації особистості. Складність формування мотивації в учнів початкової 

школи пояснюється тим, що учень спонукається до навчально-пізнавальної діяльності цілим 

комплексом мотивів, причому не лише збагачуючих один одного, але й таких, що вступають 

в протиріччя . 

Серед  компонентів  навчальної  діяльності  виділяють  її  змістовий  бік  тобто,  на  що 

спрямовуються  дії  та  операції  дитини.  Зміст  навчально-пізнавальної  діяльності  –  це  той 

навчальний  матеріал,  що  приводить  у  дію  всі  компоненти  пізнавального  процесу. 

В.Шадриков  розглядає  зміст  як  інформаційну  основу  навчальної  діяльності.  Будь-яке 

навчальне завдання розв'язується з використанням певної бази даних, особистих знань учня 

та  його  досвіду.  Набуття  нових  знань  на  основі  вже  засвоєних  є  однією  з  головних  цілей 




204 

 

навчально-пізнавальної  діяльності.  Пошук  учнями  інформації,  якої  не  вистачає,  пронизує 



весь процес навчання. 

На етапі дошкільної підготовки до шкільного навчання необхідно сформувати потрібний і 

достатній  рівень  розвитку  уявлень  дітей  про  життя,  на  яких  ґрунтуватиметься  навчально-

пізнавальна  діяльність  молодшого  школяра  і  необхідні  способи  дій,  якими  вона 

здійснюватиметься . 

Психологами  доведено,  що  "спосіб  дій  засвоюється  тим  краще,  чим  повніше  поданий 

склад необхідних операцій та ретельніше відпрацьована кожна з них. Розкручування всього 

складу  операцій,  які  входять  до  дії,  важливо  ще  й  тому,  що  це  створює  можливість 

справжнього керівництва та контролю з боку вчителя ". 

Характерною  особливістю  навчально-пізнавальної  діяльності,  на  думку  Д.Ельконіна,  є  її 

спрямованість  на  зміни  в  самому  учневі,  в  його  розумовому  розвитку.  Останній  в  учнів 

молодшого шкільного віку тісно пов'язаний з формуванням у процесі навчально-пізнавальної 

діяльності їх інтелектуальних умінь, які цілеспрямовано досліджувалися Н.Білоконною .  

Успішність  навчально-пізнавальної  діяльності  молодших  школярів  значною  мірою 

залежить  від  сформованості  загальнонавчальних  умінь  і  навичок,  до  складу  яких  входять 

організаційні, загальномовленнєві, загальнопізнавальні і контрольнооцінні. 

Оцінка  є  елементом  контролю.  Завдяки  дії  оцінки  дитина  визначає,  чи  дійсно  вона 

оволоділа  необхідним  способом  дії  настільки,  щоб  застосовувати  його  в  наступному  при 

вирішенні  багатьох  конкретних  практичних  задач.  Тим  самим  оцінка  стає  заключним 

моментом  під  час  визначення,  наскільки  реалізована  школярем  навчальна  діяльність 

вплинула на нього самого, як на суб'єкта цієї діяльності". 

Отже, сутність навчально-пізнавальної діяльності як соціального феномена, що вміщує в 

собі  такі  складові,  як  навчання  дитини  вчителем  (викладання)  та  її  власну  діяльність  – 

учіння,  міститься  в  засвоєнні  школярами  наукових  знань.  В  дошкільний  період  життя 

дитиною  здійснюється  загальнопізнавальна,  або  природно-пізнавальна      діяльність,  яка 

відрізняється  від  навчально-пізнавальної  перш  за  все  своїм  змістом.  Загальнопізнавальна 

діяльність  дошкільника  спрямована  на  пізнання  найрізноманітніших  явищ  життя  на 

побутовому рівні, а не в їх науковому вимірі. 

Пізнання  дитиною  світу  в  дошкільний  період  готує  її  інтелект  до  здійснення 

цілеспрямованої  навчально-пізнавальної  діяльності.  Розумовий  розвиток  дошкільника 

стимулюється  його  власною  різноманітною  за  формою  активною  діяльністю,  і  насамперед 

грою,  де  вона,  діючи  з  предметами,  розв'язує  динамічну  задачу.  Якщо  дитині  не  вистачає 

такої діяльності, її   інтелектуальний розвиток затримується. Загальнопізнавальна діяльність 

дитини  стає  розвиваючою  за  умови,  що  вона  є  спільною  діяльністю  дорослого  та 

дошкільника. 

Таким  чином,  загальнопізнавальна  діяльність  дошкільника  відрізняється  змістово  і 

організаційно від навчальної діяльності школяра, хоча і має споріднену з нею психологічну 

структуру,  що  є  об'єктивною  умовою  формування  передумов  навчально-пізнавальної 

діяльності в дошкільний період життя дитини. 

Навчально-пізнавальна діяльність, що здійснюється молодшими школярами, має складну 

психологічну  структуру.  Ця  діяльність  визначається  природною  потребою  особистості  в 

пізнанні  світу,  в  якому  вона  живе.  В  дошкільний  період  розвитку  особистості  потреба  в 

знаннях, в інформації задовольняється природною пізнавальною діяльністю. Актуалізуючись 

у діяльності, потреба стає мотивом. 

Цілеспрямована  педагогічна  підтримка  природної  пізнавальної  потреби  дитини  шостого 

року  життя  сприяє  формуванню  необхідних  для  здійснення  навчально-пізнавальної 

діяльності  якостей  особистості:  довільної  поведінки,  удосконаленню  розумових  процесів, 

формуванню  потреби  у  здійсненні  навчально-пізнавальної  діяльності  та  мотивів,  що  цю 

потребу репрезентують. 

Мотив, мета та результат навчально-пізнавальної діяльності нерозривно пов‘язані з одним 

із  важливих  її  компонентів  –  змістом  діяльності.  За  змістовим    компонентом  у  школі 

визначаються окремі навчальні предмети, окремі теми, конкретні завдання тощо. 

Досягнення  результату  навчальної  діяльності  стає  можливим  лише  завдяки  опануванню 

школярами  раціональними  способами  пізнання.  Ці  способи    утворюють    процесуально-

операційний    компонент    навчально-пізнавальної  діяльності,  який  базується  на 

інтелектуальних діях, достатній або недостатній рівень розвитку котрих на стартовому рівні 

навчання  зумовлює  успішність  або  неуспішність  навчально-пізнавальної  діяльності 

першокласника. 




205 

 

Значною  мірою  на  якість  навчально-пізнавальної  діяльності  впливає  сформованість 



загальнонавчальних  умінь  і  навичок,  серед  яких  виділяються  організаційні,  загально-

мовленнєві, загальнопізнавальні і контрольно-оцінні. 






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   198   199   200   201   202   203   204   205   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка