Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка197/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   193   194   195   196   197   198   199   200   ...   326
Ключові  слова:

  наступність,  екологічне  виховання,  екологічна  культура,  молодші 

школярі, старші дошкільники. 



199 

 

 



В  системі  неперервної  екологічної  освіти  важливого  значення  набуває  забезпечення 

цілісного  виховного  процесу  на  всіх  етапах  навчання  й  виховання  дітей.  Неперервність  в 

екологічному  вихованні  може  бути  досягнута  оптимальною  організацією  наступності  між 

дитячим  садком  і  школою,  що  передбачає  послідовне  формування  екологічного  вихованої 

особистості старшого дошкільного і першокласника. 

Гострота  сучасних  екологічних  проблем  висунула  перед  педагогічною  теорією, 

дошкільною  і  шкільною  практикою  завдання  великої  економічної  і  соціальної  ваги: 

виховання  молодого  покоління  в  дусі  бережливого,  відповідального  ставлення  до  природи, 

захисту і відновлення її багатств. 

Низка  здійснених  психолого-педагогічних  досліджень  була  присвячена  окремим 

аспектам  екологічної  освіти  і  виховання:  формування  естетичного  ставлення  до  природи 

(Н.І.Бутенко),  формування  мотивів  природоохоронної  діяльності  (Н.В.Жук),  формування 

екологічного  мислення  (В.П.Каленська),  виховання  ціннісного  ставлення  до  природи 

(О.О.Колонькова,  Т.Ф.Юркова),  формування  активної  екологічної  позиції  (О.М.Лаберна), 

формування  екологічної  культури  (С.Г.Лебідь,  О.Л.Пруцакова),  формування  екологічного 

світогляду (Н.В.Немченко) та ін. 

Дослідниками 

(Е.І.Залкінд, 

П.Г.Саморукова, 

Н.Ф.Яришева) 

нагромаджений 

педагогічний  досвід  з  проблеми  формування  екологічної  культури,  де  вироблені  окремі 

підходи  до  закономірностей  ознайомлення  дітей  з  природою,  формування  ставлення  до 

природи (Б.Г.Грецова, М.К.Ібрагімова, З.П.Плохій, Г.С.Марочко), вивчення взаємозв‘язків у 

природі  (С.М.Ніколаєва,  Є.Ф.Терентьєва,  І.А.Хайдурова),  виявлення  ролі  пізнавальної 

діяльності  в  формуванні  екологічної  культури  (Н.І.Ветрова,  В.І.Логінова,  Л.М.Манєвцева, 

А.К.Матвєєва).  

Наступність як педагогічна проблема знайшла своє відображення в багатьох працях як 

зарубіжних  (Є.  О.  Гугель,  Я.  А.  Коменський,  І.  Г.  Песталоцці  та  ін.),  так  і  вітчизняних 

педагогів (В. І. Водовозова, К. Д. Ушинський, А. С. Симонович, Є. І. Тихеєва, С. Т. Шацький 

). 

Аналіз  праць  вітчизняних  та  зарубіжних  педагогів  дав  нам  можливість  виявити  ту 



роль  у  навчанні  і  вихованні  дітей  старшого  дошкільного  і  молодшого  шкільного  віку,  яку 

відіграла реалізація наступності між дитячим садком і школою. 

Зупинимось  на  визначенні  поняття  «наступність».  Наступність  визначається,  як 

зв‘язок  між  різними  етапами  і  ступенями  розвитку  в  природі,  суспільстві,  пізнанні,  коли 

нове,  змінюючи  старе,  зберігає  в  собі  деякі  його  елементи,  тобто  у  новому  завжди 

зберігаються елементи попереднього етапу розвитку. Таким чином, наступність  – це одна з 

об‘єктивних  закономірностей  розвитку  будь-якого  явища,  завдяки  якому  розвиток 

безперервний [2].   

За  визначенням  А.Богуш,  „наступність  –  це  вищий  щабель  розвитку,  коріння  якого 

міцно  проросло  в  попередньому  грунті‖[1,  с.221].  Автор  стверджує,  що  саме  наступність 

запобігає кризовим явищам у психічному розвитку особистості. 

М.Львов  підкреслює,  що  наступність  не  можна  розглядати  у  відриві  від 

перспективності,  вважаючи,  що  це  дві  сторони  одного  й  того  ж  явища.  На  його  думку, 

наступність  –  це  погляд  „зверху  вниз‖,  перспективність  –  спрямування  „знизу  вверх‖. 

Наступність і перспективність забезпечують стабільність знань, умінь і навичок.   

Наступність  в  екологічному  вихованні  старших  дошкільників  і  першокласників  –  це 

такий  вид  взаємозв‘язку  у  змісті,  методах,  засобах  і  формах  роботи  на  рівних  ступенях 

системи  екологічного  виховання,  який  забезпечує  послідовне  формування  екологічної 

вихованості  особистості,  через  опору  на  досягнутий  нею  рівень  вихованості  і  готує  її  до 

виконання більш складних вимог на наступних етапах навчання і виховання. 

Формування  у  підростаючого  покоління  нової  культури  ставлення  до  природного 

середовища  –  одне  з  найважливіших  завдань  сьогодення.  Для  досягнення  цивілізованого 

підходу  до  процесів  взаємодії  суспільства  і  природи  необхідно  два  важливих  чинники  – 

екологічна  політика  та  екологічна  свідомість.  Розв‘язанню  проблем  екологічної  кризи 

допоможе  тільки  екологічно  вихована  людина.  Суспільству  сьогодні  потрібні  екологічно 

виховані, екологічно грамотні і культурні люди.  

Формування екологічно-вихованої особистості – це не тільки знання морально-етичних 

норм і правил, але й ставлення до цих норм, причому, таке ставлення, яке перетворює  їх у 

внутрішнє надбання людини, стає регулятором її поведінки. Як часто ми стикаємось з тим, 

що дитина знає правила поведінки і водночас порушує їх. Вся справа в тому що це правило 

не стало її внутрішнім особистісним знанням, не ввійшло в систему її внутрішніх цінностей.  



200 

 

Вихователь  повинен  усвідомити,  що  уже  в  дошкільному  віці  слід  формувати  у  дітей 



думку,  що  людина  –  невід‘ємна  складова  частина  природи,  що  вона,  розвиваючись, 

задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. При чому цей вплив може 

бути як позитивним, так і дуже негативним. 

Формування  ставлення  до  навколишнього  –  складний  процес,  що  передбачає 

комплексний  підхід:  набуття  спеціальних  природничих  знань,  наявність  позитивного 

емоційного  ставлення  і  певних  практичних  навичок.  Ці  компоненти  нерозривно  пов‘язані 

між  собою.  Спинимося,  зокрема  на  формуванні  позитивного  емоційного  ставлення  дитини 

до  природи,  оскільки  дошкільний  вік  має  найбільші  можливості  для  розв‘язання  цього 

важливого завдання.  

Формування  екологічної  культури  особистості  є  неперервним  процесом,  який 

започатковується, ще в ранньому віці в сім‘ї, продовжується в дошкільному закладі і надалі в 

школі.  ЇЇ  успішному  формуванню  допоможе  забезпечення  наступності  і  спадкоємності  між 

всіма ланками освіти і насамперед між дошкільною і початковою освітою.  

Кінцевим  результатом  екологічного  виховання  дітей  є  екологічна  вихованість. 

Екологічна вихованість – це складна полікомпонентна властивість особистості, її інтегральна 

якість,  яка  складається  із цілого  комплексу  емоційних,  інтелектуальних, характерологічних 

особистостей,  якостей  і  виявляється  у  свідомій  внутрішній  –  необхідній  діяльності  щодо 

перетворення природи.  

Отже, екологічне виховання старших дошкільників та молодших школярів передбачає 

не  тільки  відповідний  рівень  розвитку  широкого  кола  знань,  але  й  обов‘язково  достатній 

рівень розвитку його емоційної сфери. 

 

1. Богуш А.М. Дошкільна лінгводидактика: теорія і практика. – Запоріжжя: Просвіта, 2000. – 216с. 



2. Великий  тлумачний словник  української мови / Уклад.  і голов.  ред. В.Т.Бусел.  –  К.: Ірпінь:  ВТФ ―Перун‖, 

2004. – С.445. 

3. Звєрєв І.Д. Охорона природи й екологічне виховання // Виховання школярів – 1985. - ғ6. – С.30-35. 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   193   194   195   196   197   198   199   200   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка