Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка19/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   326
Метою  статті  є 

дослідити  теоретичні  засади  мовленнєвого  розвитку  молодших 

школярів. 

Виклад основного матеріалу. 

  Формування  мовленнєвих  умінь  –  одна  з  основних 

проблем    сучасної    методики    навчання    мови,    оскільки    відсутність    належного 

співвідношення    між    теоретичними    знаннями    і    практичними    мовленнєвими    вміннями  

позначається  на  кількісних  і  якісних  характеристиках  мовлення,  породжує  різного  типу  

мовленнєві  помилки  і  недоліки.  З  метою запобігання  їм,  окрім  опанування  теорії  мови,  




20 

 

школярів  необхідно  вчити орієнтуватися  в  конкретній  мовленнєвій  ситуації,  відповідно  



до  цього добирати  зміст  та  мовні  засоби  для  вираження  думки,  володіти   правилами  

мовленнєвої  поведінки  в  різних  умовах  спілкування. 

Проблема    мовленнєвого    розвитку    молодших    школярів    хвилювала    методистів,  

починаючи ще з  Х1Х ст. (М. Бунаков,  І. Срезневський,  Є. Тихеєва,  К. Ушинський  та  ін.). 

Ф.  Буслаєв  головне  завдання  школи  бачив  у тому,  щоб  діти  добре  розуміли  прочитане  

і  вміли  правильно висловлюватися  усно  і  письмово [1, с. 102].  Він  відводив  чільне  місце  

розвиткові    мовлення,   стверджуючи,    що    «навчати    рідної    мови  –  значить    займатися    –  

якщо  не  виключно,  то  переважно  –  розвитком мовлення  учнів,  не  виключаючи,  звісно,  

й    елементарної    грамоти».    Учений      підкреслював,    що    «і    елементарна    грамота,  і  

граматика,  і  пояснювальне читання   –  все  «на  потребу» розвитку  мовлення,  з  яким  і  

через  яке  кожен  з  цих  розділів  слугує  загальній  справі  навчання  рідної  мови» [1, с. 

133].    

 К. Ушинський  зазначав,  що  «навчання  дітей  вітчизняної  мови  має  три  мети:  по-

перше,  розвинути  в  дітях  ту  природжену  здібність,  яку  називають  даром  слова;  по-

друге,  ввести  дітей  у  свідоме  володіння  скарбами  рідної  мови;  і  по-третє,  домогтися  

засвоєння  дітьми  логіки  цієї  мови,  тобто  її  граматичних  законів у  їх  логічній  системі» 

[6,  с.  112].    Видатний    педагог    підкреслював,    що    всі  ці    завдання    треба    реалізувати  

одночасно  на  основі  принципу  єдності  та нерозривності  процесів  розвитку  мовлення  та  

мислення.    Дар    слова,  на  його  думку,    -  це  сила,    властива    душі    людини,    яка    міцніє    і  

розвивається   не  інакше,  як  завдяки  вправлянню. 

Цінними  є  погляди  С. Русової  щодо  проблеми  розвитку   українського  мовлення  

дошкільників  та  молодших  школярів, яка  в  розвитку  мовлення  учнів  бачила  головне  

завдання    школи    [4,  с.  56].  Вона    першою    серед    вітчизняних    методистів    у    своїй  

педагогічній  творчості  торкнулася  питання  про  необхідність  розвитку  комунікативного  

мовлення.  У  своїх  працях  С. Русова  вказувала  на  те,  що  процес  використання  мови  з  

комунікативною  метою  є  досить  складним,  оскільки  не  лише  передає   думки  однієї  

людини  іншій,  але  й  викликає  певну  реакцію  слухача.  С. Русова  зауважувала,  що  в  

навчанні  мови  поряд  ідуть  два  взаємопов‘язані, але  водночас  різні  процеси – знати  мову  

і  могти  нею  користуватися.   Видатна  освітянка  наполягала на  розширенні  мовленнєвої  

практики    на    уроках    рідної    мови,    зазначаючи,    що    «дитині    в    школі    треба    давати  

можливість  вільно  висловлювати  свої  думки, а  не  лише  слухати  свого  вчителя»  [4, с. 

211].    Серед    прийомів    розвитку    мовлення  одним  з  найкорисніших    С.  Русова    вважала  

драматизацію    як    спосіб    відтворення    вивчених    напам'ять    рольових    слів    казки    або  

іншого    художнього    твору  та  одночасно  можливість    імпровізації,    коли    діти    за    кожну  

дійову  особу  говорять  своїми  власними  словами  й  виразами.   У   20-30-х  роках ХХ ст. у  

працях      методистів  (О.  Миртов,  М.  Рибникова,    С.  Шацький)    основна    увага  

зосереджувалася    на    розвитку    писемного    мовлення    учнів,    зокрема    написанні  

різноманітних    творів.    Водночас    розвиток    усного    мовлення    починає    розглядатися    як  

основа  початкового  навчання  рідної  мови.   

Кардинальна  зміна  поглядів  на  розвиток мовлення учнів  відбулася  в  кінці  60-х – на  

початку    70-х  років    ХХ    століття.        Зокрема,  О.Леонтьєв    доводить,    що    механізм  

оволодіння    мовленням    тотожний    механізму    оволодіння    будь-якою    діяльністю.    А  

оскільки  оволодіти  будь-якою діяльністю  можна  лише  практично,  в  процесі  залучення  

до    неї,    то    оволодіти    мовленням    можна    також    лише    в    процесі    спілкування.  

Розглядаючи  мовлення  як  діяльність  у  межах  комунікації  (спілкування),  О.Леонтьєв  [5]  

розробив    теорію    мовленнєвої    діяльності.    Згідно    з    нею,    мовленнєва    діяльність,    як    і  

будь-яка  інша,  характеризується  наявністю:  мотиву  (для  чого  людина  говорить);  мети  

(чого  хоче  досягти  в  результаті  спілкування);  структури. 

Компоненти  мовленнєвої  діяльності,  її  особливості  та  специфіка  функціонування  

досліджувалися  і  конкретизувалися  в  подальших дослідженнях  психологів  та  лінгвістів  

М. Жинкіна, М. Лісіної  та  ін. 

Лінгвістичні    дослідження    70-80-х    років    зумовили    потребу    перегляду    та  

вдосконалення    методичних    засад    навчання    мови.    Теорія    лінгвістики    тексту    стала  

теоретичною  основою  розвитку  зв‘язного  мовлення.  У  зв‘язку  із  цим  до  програм   з  

української  мови  було  включено  розділ  «Текст»,  який  розглядався  як  основа  розвитку  

правильного,  логічного  і  змістовного  монологічного  мовлення. 

В  українській  методиці  розвиток  мовлення  пропонувалося  здійснювати  на  основі  

комплексного    підходу    шляхом    роботи    над    усіма    його    чинниками.    На    сьогодні  

розроблені  окремі  аспекти  методики  розвитку  мовлення  молодших  школярів,  зокрема  



21 

 

розвиток    орфографічних    умінь    у    взаємозв‘язку    з    орфоепічними    (М.  Вашуленко);  



граматичного  ладу  мовлення  (Н. Гац);   збагачення  словникового  запасу  експресивною  

лексикою    (К.  Пономарьова);    розвиток    монологічного    мовлення    (А.  Зимульдінова);  

комплексний    підхід    до    розвитку    мовлення    (М.  Орап);    формування    комунікативно-

мовленнєвих  умінь  учнів  засобами  службових  частин  мови  (Г. Демидчик)  та  ін.       

У    1991  році      М.С.Вашуленко      обґрунтовує    необхідність    змінити    структуру  

предмету  «Українська  мова»  з  орієнтацією  на  основну  мету  навчання  рідної  мови   -  

«формування  й  удосконалення  вмінь  і  навичок  володіння  мовою  в  усіх  сферах  і  видах  

мовленнєвої  діяльності  молодших  школярів»  [3, с. 14]. 

Методика  розвитку  українського  мовлення  молодших  школярів  (учнів  2-4 класів)  

на  основі  функціонально-стилістичного  підходу  була  розроблена  Л.О.Варзацькою  [2].  У  

її  роботі   описано  методи,  прийоми  та  організацію роботи  з  розвитку  монологічного  

мовлення,    яку    пропонується    здійснювати    через    вдосконалення    частковомовленнєвих  

умінь  шляхом  роботи  над змістом  та  структурою  висловлювань  різних  типів  і  стилів  

залежно    від    їхньої    мети,    ситуації    та    з    орієнтацією    на    адресата    висловлювання.  

Методист  вважає,  що,  спираючись  на  тексти ,  в  яких  виучуванні  форми  є   типовими,  

вчитель    має    можливість    на    всіх    етапах    формування    мовних    понять    вести  

спостереження,  як  взаємодіють  фонетичні,  словотворчі,  граматичні  явища  у  зв‘язному  

висловлюванні,    яка    їхня    роль    у    висловленні    думки,    вчити    дітей    добирати    слова,  

речення  з  огляду  на  мету  та  умови  спілкування»  і  в  такий  спосіб  досягти  єдності  

засвоєння    мовних    знань    і    застосування    їх    у    монологічному    мовленні,    водночас  

забезпечуючи  комунікативну  спрямованість  навчання.   

Основною  метою  вивчення  рідної   мови  на  сучасному  етапі   розвитку  школи  є  

формування    комунікативної    компетенції.  Спосіб    ефективного    розв‘язання    проблеми  

розвитку    комунікативного    мовлення    українські    вчені-методисти    Т.  Донченко,    М. 

Пентилюк,    Г.  Шелехова    (середня    та    старша    школа),    М.  Вашуленко,    І.  Гудзик,    О. 

Хорошковська    (початкова      школа)  вбачають    у    комунікативному    або    комунікативно-

діяльнісному  підході  до  навчання  мови.  Ці  автори  також  зауважують,  що  організація  

процесу  спілкування  розглядається  у  контексті  цього  підходу  як  навчальна  діяльність. 






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка