Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка177/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   173   174   175   176   177   178   179   180   ...   326
Ключові  слова:

 

компетенція,  компетентність,  комунікативна  компетенція, 



мовленнєва компетенція. 

 

Проблема  комунікативного  підходу  до  навчання  рідної  мови  не  нова.  Вона  тісно 



пов‘язана  з  практичною  спрямованістю,  на  яку  орієнтують  чинні  програми  з  української 

мови. Учні можуть засвоїти рідну мову на основі засвоєння словникового складу, фонетичної 

і граматичної системи.  Набуті знання вони можуть використовувати у процесі спілкування. 

У  Державному  освітньому  стандарті  початкової  освіти  підкреслено,  що  теоретичні 

відомості  у  початковій  мовній  освіті  є  не  самоціллю,  а  важливим  підґрунтям  і  засобом 

формування у молодших школярів комунікативної компетенції. 

Українські  вчені  по-різному  тлумачать  поняття  компетентності.  Найбільшого 

поширення набуло визначення компетентності як "сукупності знань і умінь, необхідних для 

ефективної  професійної  діяльності:  вміння  аналізувати,  передбачати  наслідки  професійної 

діяльності,  використовувати  інформацію.  І.В.Родигіна  визначає  компетентність  як 

педагогічне явище "компетентність – це не специфічні предметні вміння та навички, навіть 

не  абстрактні  загальнопредметні  мисленнєві  дії  чи  логічні  операції,  а  конкретні  життєві 

вміння, необхідні людині будь-якої професії"[1].   

А.В.Хуторський  визначає  освітню  компетенцію  як  "сукупність  взаємопов‘язаних 

смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності учня відносно певного кола 

об‘єктів  реальної  дійсності,  необхідних  для  здійснення  особисто  і  соціально  значущої 

продуктивної діяльності"[5]. 

М.Е.Шишов і В.А.Кальней поняття компетенції визначають через поняття здатності: 

"компетенція  –  це  загальна  здатність,  яка  ґрунтується  на  знаннях,  досвіді,  цінностях, 

нахилах, які набуваються завдяки навчанню"[3]. 

Оскільки компетентність  – це кінцевий результат навчання, актуалізується проблема 

оцінювання  системи  перевірки  й  оцінювання  навчальних  досягнень  молодих  школярів  на 

засадах компетентного підходу. Контроль має ґрунтуватися на позитивному принципі, який 

передбачає передусім врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. 



Компетенція  –

  це  сукупність  знань,  умінь  і  навичок,  досвіду,  які  є  характерними  і 

необхідними для ефективної продуктивної діяльності у певній галузі[5]. 

Компетентність

 – 


поінформованість,  обізнаність,  досвідченість  у  певній  галузі,  в  якому  питанні.[5] 

Компетентність є результатом оволодіння учнем відповідною компетенцією, що містить його 

особистісне  ставлення  до  предмета  діяльності.  Тому 

компетентність  у  певній  освітній 

галузі

  –  це  поєднання  відповідних  знань,  умінь  і  навичок,  здібностей,  досвіду,  що  дозволяє 

ефективно визначити і вирішувати проблеми, характерні для певної сфери діяльності[6]. 

Отже,  компетенцію  потрібно  розуміти  як  реальну  вимогу  до  засвоєння  учнями 

сукупності  знань,  способів  діяльності,  досвіду,  ставлення  з  певної  галузі  знань,  якостей 

особистості, яка діє в соціумі, а компетентність  – як реально сформовані особистісні якості 

учня та досвід діяльності. 

С.Ю.Ожегов визначає компетентну людину як освічену, авторитетну в певній галузі. 

Подібно  до  цього  розуміють  це  поняття  Дж.Ровен  та  А.А.Бодальов.  Згідно  з  першим, 

компетентність – "це специфічна здібність, необхідна для ефективного виконання конкретної 

дії в конкретній предметній галузі, це володіння вузькоспеціальними знаннями, особливого 

роду  предметними  навичками,  способами  мислення,  а  також  розуміння  відповідальності  за 

свої  дії"  [4,с.8].  А.А.Бодальов  уважає,  що  компетентність  –  це  "специфічна  здібність,  яка 



176 

 

дозволяє  ефективно  вирішувати  типові  проблеми  і  завдання,  що  виникають  у  реальних 



ситуаціях  повсякденного  життя".  Це  "вміння  вирішувати  окреслене  коло  завдань  у 

професійних видах діяльності" [2,с.1]. Нажаль єдиного погляду на різні визначення цих двох 

термінів поки ще немає.  

Комунікативна  функція  є  однією  з  найважливіших  функцій  спілкування.  Вона 

охоплює різні форми і засоби обміну і передавання інформації, завдяки яким стає можливим 

узгодження різноманітних дій і взаєморозуміння людей у різних формах діяльності, зокрема 

в  навчальній.  Недоліки  традиційного  підходу  до  шкільної  мовної  освіти,  на  думку 

М.С.Вашуленка, полягають у тому, що учні паралельно з мовними знаннями не одержували 

мовленнєвознавчих  відомостей,  які  б  слугували  лінгвістичною  основою  вироблення  в  них 

відповідних  мовленнєвих,  зокрема  комунікативних  умінь.  Деякі  норми  літературної  мови 

молодші школярі опановують з опорою на елементи відповідної теорії, а формування вмінь 

зв‘язно висловлюватися, робота над культурою мовлення, мовленнєвої поведінки, культурою 

спілкування  здійснюється  переважно  на  основі  мовного  чуття,  частіше  наслідування.  Саме 

тому комунікативна спрямованість навчання мови потребує певної перебудови навчального 

процесу, зокрема змісту і структури уроків та системи роботи над зв‘язним мовленням учнів. 

Учитель  початкових  класів  має  дбати  про  те,  щоб  учні  усвідомили  потребу  і  необхідність 

говорити  і  писати  зрозуміло  для  інших,  дотримуючись  норм,  які  виробив  народ  у  процесі 

спілкування. 

Комунікативна  спрямованість  навчання  мови  потребує  певної  перебудови 

навчального  процесу,  зокрема,  змісту  і  структури  уроків  та  системи  роботи  над  зв‘язним 

мовленням  учнів  початкової  школи.  Суттю  комунікативної  спрямованості  навчання  рідної 

мови  є  вироблення  в  учнів  умінь  розв‘язувати  комунікативні  завдання  з  метою  оволодіння 

спілкуванням, що сприяє формуванню мовної особистості. 

 

1. 



Бібік Н.М. Компетентнісний підхід: рефлексивний аналіз застосування // Компетентнісний підхід у сучасній 

освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під заг. ред. О.В.Овчарук. – 

К.: "К.І.С.", 2004. – С.49.  

2. Бодалев А.А. Психология новой эры: компетентность или беспомощность – http: // psy. I September. Ru / 2001 

/ 47 / 45. htm. 

3. Помету О.І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу у сучасній освіті: світовий 

досвід та  українські перспективи: Бібліотека з  освітньої політики / Під. Заг. Ред.. О.В.Овчарук.  –  К.: "К.І.С.", 

2004. – С.16.  

4. Ровен Дж. Педагогическое тестирование: Проблемы, заблуждения, перспективы / Пер. С анг. – М.: «Когито-

Центр», 1999. – 144с.  

5. Словник іншомовних слів / За ред. Академіка АПН УРСР О.С.Мельничука. – 2-е вид., перероб. і допов. – К.: 

Гол. Ред. Української Радянської Енциклопедії. – С. 431. 

6. Хуторський А. Ключевые компетентності как компонент личносно ориентированной парадигмы образования 

// Народное образование. – 2003. - ғ2. – С.58-64.  






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   173   174   175   176   177   178   179   180   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка