Засобами сприятливого розвивального середовища



Сторінка173/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір2,32 Mb.
1   ...   169   170   171   172   173   174   175   176   ...   326
 

 

Постановка  проблеми.

  Зміст  та  завдання  навчання  дітей  молодшого  шкільного  віку 

змінюються відповідно до вимог сучасного суспільства. Щоб відповідати рівню суспільного 

розвитку,  учням  не  достатньо  лише  здобутих  знань.  Вони  повинні  вміти  їх  застосувати 

практично,  бути  соціально  активними  й  творчими,  приймати  самостійні  рішення, 

здійснювати  відповідальний  вибір  у  важливих  життєвих  ситуаціях.  Тому  актуальними 

стають  питання  формування  в  учнів  соціальної  компетентності,  яка забезпечує  їх здатність 

до взаємодії, самореалізації, ініціативності, творчості та цілеспрямованості. 



Аналіз  досліджень і  публікацій.

  Теоретичним  та  практичним  проблемам  формування 

соціальної  компетентності  дітей  молодшого  шкільного  віку  присвячена  значна  кількість 

досліджень. Зокрема, сутність і зміст соціальної компетентності стали предметом досліджень 

Р. Бадера,  І. Беха,  М. Гончарової-Горянської,  С. Данилейко,  І. Єрмакова,  Л. Лєпіхової, 

А. Мудрика, О. Овчарук, О. Пометун, В. Шахрай та ін. Питання форм та засобів формування 

соціальної  компетентності  розглядаються  в  роботах  Н. Беккер,  Н. Бібік,  І. Зимньої, 

І. Ніколаєску,  О. Онопрієнко,  О. Проценко,  О. Савченко,  А. Хуторського  та  ін.  Незважаючи 

на  значний  науковий  доробок,  питання  сутності,  змісту  та  структури  соціальної 

компетентності  молодших  школярів  потребують  додаткового  висвітлення.  Зокрема, 

актуальним  є  проблеми  запровадження  активних  форм  і  методів,  які  б  забезпечили 

ефективність  набуття  дитиною  соціального  досвіду  у  вирішенні  особистісно  та  суспільно 

значущих завдань. 

Мета  статті

  полягає  в  теоретичному  аналізі  сутності  та  змісту  формування 

соціальної компетентності в дітей молодшого шкільного віку. 

Виклад  основного  матеріалу.

 

В  Державному  стандарті  початкової  загальної  освіти 

одним  з  результатів  навчання  визначено  ―засвоєння  учнями  відповідно  до  вікових 

особливостей  різних  видів  соціального  досвіду,  системи  цінностей  суспільства,  морально-




171 

 

правових  норм,  традицій‖  [3].  В  Концепції  Нової  української  школи  соціальна 



компетентність  пояснюється  як  уміння  співпрацювати  заради  певного  результату,  досягати 

компромісів,  розв‘язувати  конфлікти.  Також  у  структурі  соціальної  компетентності 

виділяють  здатності,  які  повинні  бути  сформовані  в  дитини:  ініціативність,  вирішення 

проблем, прийняття рішень, співпраця в команді [6, с. 11–12]. 

У  наукових джерелах поняття ―компетентність‖ пояснюють так:  ―володіння  учнем 

компетенцією, що поєднується з його особистісним ставленням до предмета діяльності‖ [1, с. 

48];  ―інтегративна  якість  особистості,  що  виявляється  в  здатності  та  готовності  до 

діяльності‖  [8,  с.  29];  ―інтегрована  здатність  особистості,  яка  набута  в  процесі  навчання  і 

включає знання, досвід, цінності,  ставлення, які  можуть цілісно реалізуватися на практиці‖ 

[9, с. 3].  

Компетентність  ми  розглядаємо  як  цілісну  здатність,  яка  поєднує  у  собі  властивості 

особистості та індивідуальний досвід набутий у діяльності, здійсненій на основі отриманих 

знань,  умінь  та  навичок,  що  потрібний  для  виконання  певних  дій  та  вирішення  проблем  у 

різних сферах життя. 

Поняття  ―соціальна  компетентність‖  визначається  науковцями  по-різному,  в 

залежності від особливостей її змісту, структури та спрямованості. М. Гончарова-Горянська 

наголошує  на  системності  соціальної  компетентності  та  пояснює  її  як  інтегральну 

характеристику  людини  (соціальні  мотиви,  знання,  навички  взаємодії),  що  забезпечує 

ефективність її дій [2, с. 74]. О. Проценко вважає, що крім знань, умінь та навичок соціальної 

взаємодії,  соціальна  компетентність  також  включає  здатність  моделювати,  корегувати  та 

оцінювати  свої  дії  та  вчинки  відповідно  до  соціальних  норм  [7,  с. 456].  М. Докторович 

розглядає  соціальну  компетентність  як  здатність  особистості  до  взаємодії  з  соціальним 

середовищем та орієнтації в мінливих соціальних умовах [4, с. 87]. 

Аналіз  різних  трактувань  уможливив  виділення  основних  ключових  смислових 

одиниць,  які  визначають  зміст  поняття  ―соціальна  компетентність‖:  рівень  (або  результат) 

соціалізації  особистості;  інтегрована  здатність,  сукупність  знань,  умінь  та  якостей 

особистості;  набутий  індивідуальний  досвід;  здатність  до  діяльності,  до  вирішення  задач, 

готовність  до  дії.  На  основі  узагальнення  ключових  смислових  одиниць  ми  розглядаємо 

соціальну компетентність як інтегративну здатність особистості, яка формується в результаті 

соціалізації  і  навчання,  та  є  системою,  що  включає  в  себе  мотиви,  цінності,  соціальний 

досвід,  здібності,  знання  та  навички  особистості,  цілісність  яких  забезпечує  ефективність 

взаємодії  з  іншими  людьми,  самостійність  пошуку  конструктивних  рішень  проблем  у 

практичних  життєвих  ситуаціях,  можливість  швидкої  адаптації  до  нових  умов  життя  і 

самореалізації. 

Соціальна компетентність має інтегративний та системний характер. Це пояснюється 

тим, що вона поєднує у собі інші компетентності, а також має свою внутрішню будову. Через 

це,  важливо  проаналізувати  структуру  соціальної  компетентності  дітей  молодшого 

шкільного  віку,  знання  якої  важливі  для  вчителя  початкових  класів.  І.  Зимня  вважає,  що 

соціальна  компетентність  поєднує  в  собі  різні  групи  ключових  компетентностей: 

здоров‘язберігаючу,  громадянську,  інформаційно-технологічну,  компетентність  соціальної 

взаємодії,  компетентність  спілкування.  У  внутрішній  структурі  соціальної  компетентності 

І. Зимня виділяє: мотиваційний, когнітивний, поведінковий, ціннісно-смисловий компоненти 

та емоційно-вольову саморегуляцію [5, с. 25–30]. 

Щодо  важливості  формування  соціальної  компетентності  в  учнів  молодших  класів 

науковці  і  практики  проявляють  одностайність,  оскільки  цей  вік  є  дуже  сприятливим  для 

соціального  розвитку  дитини.  Зі  вступом  до  школи  змінюються  умови  її  життя,  характер 

провідної  (навчальної)  діяльності,  спілкування  з  однолітками.  Соціальна  компетентність 

молодшого школяра розглядається як здатність вирішувати ним актуальні та відповідні для 

свого віку й можливостей проблеми соціальної взаємодії. Основною особливістю соціальної 

компетентності  молодших  школярів  є  особистісна  та  соціальна  значимість  виконуваних 

завдань та розв‘язуваних проблем саме для їх віку.  

У молодшому шкільному віці активно відбувається соціалізація дитини та адаптація її 

до  нових  умов,  засвоєння  нею  соціальних  норм,  правил,  цінностей.  Навчальній  діяльності 

завжди  притаманний  соціально-комунікативний  характер:  можливість  співпрацювати  у 

групі,  виконувати  різні  соціальні  ролі  та  функції,  взаємодіяти  з  іншими,  брати  на  себе 

відповідальність, вести діалог, дискусію, пропонувати та відстоювати свої ідеї та приймати 

позиції  інших  тощо.  Компетентнісний  підхід  передбачає  моделювання  й  використання  у 

навчальній  діяльності  ситуацій,  що  максимально  наближені  до  реальних  умов  практичного 

застосування учнями набутих знань та набуття ними суб‘єктного соціального досвіду.  



172 

 

Рівень 



сформованості 

соціальної 

компетентності 

молодших 

школярів 

характеризується: активністю та усвідомленням дітьми потреб, мотивів, цінностей соціальної 

діяльності; стійким інтересом до спільних справ; особистісними якостями (уміння дружити, 

готовність співчувати, допомагати, бути відповідальним тощо); соціальними знаннями (про 

соціальні  групи,  взаємини,  явища,  способи  поведінки  та  ін.);  індивідуальними  досвідом 

соціальної взаємодії; здатністю до об‘єктивної самооцінки своєї поведінки. 

Формування  соціальної  компетентності  має  здійснюватися  за  допомогою  активних 

методів та технологій навчання. Найбільш результативною у цьому плані, на нашу думку, є 

проектна діяльність дітей, яка сприяє формуванню творчої та активної особистості, здатної 

успішно  й  творчо  працювати  як  самостійно,  так  і  в  команді.  Використання  проектної 

діяльності для формування соціальної компетентності дітей молодшого шкільного віку буде 

ефективним за умови орієнтації на особистісні потреби, досвід та можливості кожної дитини, 

соціальної та гуманістичної спрямованості проектів. 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   169   170   171   172   173   174   175   176   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка