Засобами сприятливого розвивального середовища


Виклад  основного  матеріалу



Сторінка133/326
Дата конвертації24.03.2020
Розмір5,63 Mb.
1   ...   129   130   131   132   133   134   135   136   ...   326
Виклад  основного  матеріалу. 

Диференціація  навчання  розуміється  як  урахування 

індивідуальних  особливостей  учнів  у  формі,  коли  вони  групуються  на  основі  будь-яких 

індивідуальних особливостей для окремого (диференційованого) навчання. Для ефективності 

диференціації  навчання  необхідно  врахувати  не  лише  індивідуальні  відмінності  тих,  кого 

навчають, але і тих, хто навчає, пам'ятаючи про те, що навчання — це процес двобічний, що 

передбачає  обов'язкову  взаємодію,  а  значить,  і  взаємовплив  суб'єктів,  які  беруть  у  ньому 

участь.  Диференційовані  підгрупи  створюються  на  основі  індивідуальних  відмінностей  — 

особливостей  мотивації,  уваги,  сприймання,  мислення,  особливостей  навчальної  діяльності 

тощо.  Не  слід  забувати,  що  такі  групи  можуть  існувати  як формально  (різнорівневі класи), 

так і лише у свідомості вчителя (гетерогенні класи) [2; 15]. 

У початковій школі створити такі групи (особливо другий їх варіант) легко, оскільки 

вчитель  початкової  школи  проводить  зі  своїми  дітьми значно  більше  часу,  ніж  вчителі  або 

класний керівник старших класів, а отже, краще знає особливості їх сприймання, мислення 

тощо. Ось чому диференціації навчання в початковій школі слід приділяти багато уваги. 

Які ж форми диференціації навчання можна застосовувати в початковій школі? 

Зрозуміло,  що  в  індивідуально-зорієнтованому  навчанні  мають  змінюватися 

насамперед  методи  і  форми  організації  пізнавальної  праці,  тобто  процесуальна 

(технологічна) сторона процесу. Теоретики запропонували такі форми навчальної діяльності: 

фронтальна  форма  індивідуального  характеру;  фронтальна  форма  колективного  характеру; 

групова  форма  колективного  характеру;  диференційовано-групова  форма;  індивідуальна; 

парна.  В  основі  цієї  диференціації  потрійний  критерій:  кількість  учнів,  охоплених 

навчанням,  характер  спілкування  (комунікації),  що  здійснюється  при  цьому,  а  також 

характер керуючих впливів [4; 108]. 

Розглянемо виділені різновиди. 

Фронтальна  форма  індивідуального  характеру  розрахована  на  учнів  з  однаковим 

рівнем  підготовки.  Усі  працюють  в  однаковому  темпі.  Усім  викладається  навчальний 

матеріал  одного  й  того  ж  обсягу,  але  кожний  сприймає  і  засвоює  його  у  відповідності  з 

своїми  можливостями,  обумовленими  індивідуальними  особливостями.  Учителеві  важливо 

враховувати  ці  особливості  при  сприйманні  і  засвоєнні  навчального  матеріалу.  Ця  форма 

навчальної діяльності не є колективною, бо кожен фактично опановує знання індивідуально. 

Фронтальна  форма  колективного  характеру  —  це  така,  коли  учні  оволодівають 

однаковим  навчальним  матеріалом,  надаючи  при  цьому  один  одному  безпосередню  чи 

опосередковану підтримку у просуванні до кінцевої мети. Основними ознаками колективної 

форми  є:  єдність  мети  і  діяльності;  єдність  оціночних  суджень;  єдність  переживань; 

співробітництво  між  учнем  та  учителем.  Фронтальна  форма  ефективна,  коли  навчальний 

матеріал  містить  проблему  і  вимагає  її  колективного  обговорення  та  прийняття  спільного 

рішення. 

Групова  форма  колективного  характеру  передбачає  взаємодію,  співробітництво  при 

розв'язанні  проблем.  На  практичних  заняттях  ця  форма  дозволяє  застосовувати  елементи 

раціоналізації, використовувати різнотипові завдання для диференційованих підгруп. 

Диференційована  групова  робота  передбачає  організацію  навчальної  діяльності  у 

різних  групах  з  урахуванням  реальних  навчальних  можливостей  учнів,  індивідуальних 

особливостей  пізнавальної  діяльності.  Завдання  відрізняються  не  обсягом,  а  типом 

конструкції.  У  кожній  підгрупі  учнів,  що  працює  над  виконанням  певного  завдання, 

формується  власний  темпоритм  роботи.  Може  бути  організована  на  лабораторних  та 

індивідуальних заняттях. 

Індивідуальна  (індивідуалізована)  форма  —  це  відносно  самостійне  виконання 

навчальних завдань. Учитель розробляє і використовує систему завдань різної складності для 

диференційованого виконання. Взаємодія між учнями при цьому відсутня. 

Різновидом  цієї  форми  є  індивідуально-групова,  що  дозволяє  коригувати  навчальну 



143 

 

діяльність  окремих  учнів,  не  знижуючи  темпу  роботи  всієї  групи.  Цей  різновид  найбільше 



придатний для полярних підгруп — слабких та обдарованих учнів. 

Парна  форма  —  це  спільна  робота  двох  учнів,  які  мають  різний  рівень  реальних 

навчальних  можливостей  та  підготовки,  але  працюють  над  виконанням  однакового 

навчального  завдання.  Це,  по  суті,  випробувана  схема  взаємного  навчання. 

Короткотермінова  співпраця  ефективна  при  організації  пар  змінного  складу  і  доцільна  при 

інструктажах, перевірці знань, виробленні умінь, навичок. Вважається, що ніхто при роботі в 

парах  нічого  не  втрачає.  Сильніший  —  закріплює  і  зміцнює  знання,  навчаючи  слабшого, 

останній завдяки наявності персонального наставника краще і швидше засвоює навчальний 

матеріал.  Але  це  спірне  положення,  що  в  умовах  конкурентного  ринкового  середовища  є 

швидше побажанням, ніж практичною справою [3; 225]. 

Учитель  має  пам‘ятати,  що  до  кожної  дитини  в  класі  треба  виявляти  чуйність, 

щирість,  не  виділяти  надмірною  увагою  обдарованих  і  не  принижувати  моралізаторством 

слабших.  Правильно  організована  робота  допоможе  кожному  учневі  відчути  себе  здібним. 

Потрібним, цікавим для вчителя і своїх товаришів. Саме це – надійний стимул для подальшої 

навчальної роботи учнів із захопленням, з відчуттям власної гідності. 




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   129   130   131   132   133   134   135   136   ...   326


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка