Зарубіжний досвід



Скачати 324,83 Kb.
Сторінка1/14
Дата конвертації17.04.2019
Розмір324,83 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Зарубіжний досвід



Союз академій наук Німеччини

У Німеччині існує 7 академій наук, що діють у різних землях Німеччини:



Берлін-Бранденбурзька академія наук (1992/1700) – місцезнаходження Берлін;

Академія наук Геттінгену (1751) – місцезнаходження Геттінген;

Баварська академія наук (1759) – місцезнаходження Мюнхен;

Саксонська академія наук (1846) – місцезнаходження Лейпціг;

Гайдельберзька академія наук (1909) – місцезнаходження Гайдельберг;

Майнцська академія наук (1949) – місцезнаходження Майнц;

Вестфальська академія наук (1970) – місцезнаходження Дюссельдорф.

Крім того, у Німеччині у Галлі розташовується ще одна Академія природничих наук «Леопольдіна», яка не є членом Союзу академій наук ФРН.

Німецькі академії наук – це позауніверситетські наукові дослідницькі установи, що здійснюють дослідження в галузі основ наукових дисциплін (в основному теоретичного) у довгострокових наукових проектах; вони можуть проводити наукові проекти із залученням величезного за обсягом матеріалу маловитратно і на високому науковому рівні. Це – особливість німецької наукової традиції. Кращий приклад цього – «Програма академій». Координована її головною організацією – «Союзом німецьких Академій наук» – німецькі Академії наук займаються однією з найбільших та значних гуманітарних програм наукових досліджень ФРГ. Ця програма має й всесвітнє значення – великі Академії інших країн, які теж мають власні проекти (з якими німецькі проекти пов’язані переважно лініями кооперації), не йдуть у жодне порівняння з нею. Крім того, німецькі Академії наук зберігають гуманістичну освітню традицію. Вони влаштовують наукові засідання, а також серії громадських доповідей і сприяють росту молодого наукового покоління. За високі досягнення Академії присуджують премії та медалі.

Новий етап історії німецької науки розпочався у 1990 році. Після об’єднання ФРН та НДР 3 жовтня 1990 року, Німеччина стала ще більш багатоликою. Найскладніші процеси трансформації науки проходили у східних землях Німеччини. В об’єднаній Німеччині зіштовхнулися дві, зовсім різні, системи: на Заході – плюралістична наука, заснована на принципах федералізму, на Сході – строго централізована. Основна складність полягала у тому, що індустрія та наука «соціалістичного табору», до якої складовою частиною входила і НДР, були орієнтовані на зв’язки із науковими установами всередині цього табору, і найчастіше з Республіками СРСР. З часу розпаду СРСР та об’єднання східної та західної частини, східна Німеччина повинна була інтегруватись у загальнонімецькі кордони та переходити до створення власного наукового профілю, що був би орієнтований і на споживчу економіку та ведення конкурентної боротьби із західними високорозвиненими країнами. Інституціональна модель науки ФРН дала процесові чітке спрямування.

Основний масив східногерманської науки був зосереджений у Академії наук: у 1990 р. у її складі нараховувалось 60 інститутів, а вже до жовтня цього року Академія як цілісне утворення перестала існувати. Галузева наука у її колишньому вигляді зникла. Наукова рада ФРН вирішила долю 60 академічних і 70 галузевих східнонімецьких науково-дослідних інститутів до літа 1991 р., – при цьому лише деякі інститути було реорганізовано як наукові організації, хоча більшість їх співробітників втратили свої попередні посади. І навпаки, співробітники ряду закритих інститутів змогли знайти роботу в заново створених дослідницьких організаціях. У галузі прикладних досліджень головним критерієм для рекомендації Наукової ради стала їх ефективність. Тому лише 6% із інститутів АН НДР даного профілю зберегли майже повністю свій персонал. Після об’єднання Німеччини кількість вчених та інженерів у східних землях скоротилась з 85 тис. до 16 тис. Було ліквідовано всі інститути суспільних наук та економіки. Спроби реформувати дослідницькі програми часто-густо не схвалювались і переводились на освітянську ниву – дослідницькі групи, які Рада визнала життєздатними, були злиті зі східнонімецькими університетами. Драматичною виявилась доля хімічних наук: більшість інститутів цього профілю було ліквідовано. Негативний результат був зумовлений тим, що у ФРН хімія – справа лабораторій промислових компаній або університетів. Навпаки, інститути фізичного і біологічного профілю в основному збереглись.

У трансформації східнонімецької науки в основному використовувались чотири основні стратегії:

1. Скорочення персоналу.

2. Пошук зовнішньої підтримки. Найчастіше це супроводжувалось співробітництвом зі спорідненим інститутом Західної Німеччини. Так, наприклад, був створений новий хімічний інститут Товариства ім. Макса Планка, співробітники якого зуміли знайти власну дослідницьку нішу.

3. Стратегія «відповідального вибору» – спроба реорганізації та контактування з науковими інститутами Західної Німеччини.

4. «Менеджмент враження» – спроби представити інститут під якнайкращим особистим враженням експертів наукової ради (Водопьянова Е. Страны центральной и восточной Европы: наука в пути // Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 10. – С. 71–77).

Та в останні роки становище стало змінюватись на краще – 7 інститутів Товариства ім. Макса Планка, що координує фундаментальні дослідження у країні, відкриваються у східних землях. Товариство ім. Фраунгофера, що координує прикладні науково-дослідні проекти, також відкриває на території колишньої НДР 5 нових інститутів. Крім того, уряд Німеччини планує надати допомогу урядам східних земель у створенні близько 50 великих та малих технопарків (Крупнейшие страны Западной Европы // Наука стран Европы на пороге ІІІ тысячелетия. – К.: НИИ статистики Госкомстата Украины. – 1998. – 205 с. – С. 13). Відповідно науковці колишньої АН НДР можуть увійти до них.

Об’єднання Німеччини, особливо для вчених нових федеральних земель, означало глибокі структурні перетворення. Але в цих перетвореннях був закладений гігантський потенціал. На сході Німеччини виникли десятки нових інститутів і наукових установ, де і донині панує дух першопрохідників. Держава в основному обмежується формуванням сприятливих умов для створення наукової кооперації та комерціалізації наукових розробок.

У загальному плані німецькі Академії наук – це товариства вчених та позауніверситетські дослідницькі установи одночасно. Їх метод роботи, що базується на постійності, незалежності та високих наукових стандартах, дозволяє їм приймати науково-дослідницькі проекти, які потребують тривалого часу та унікальних ресурсів. До них належать, наприклад, випуск наукових словників, словників та критичних видань до творів великих мислителів та музикантів, а також проведення природничо-наукових довготривалих досліджень. Таким чином Академії створюють довідковий апарат у певній галузі чи теоретичний фундамент для використання їхнього доробку іншим вченим та громадськості. У роботі ними використовуються маловідомі фонди, специфічне обладнання чи рідкісні матеріали, – для власних досліджень, у наукових обговореннях чи ж для особливих для дисципліни постановок проблем та обробки питань.

Цілі та завдання Академій не змінювались від часу їх заснування у XVII ст., а саме: сприяння науковій діяльності та дослідженням. Академії виконують це завдання різним чином – як носії численних дослідницьких починань, а також як вчене товариство з численними заходами, такими, як відкриті засідання, симпозіуми, консультації та бесіди за круглим столом, а також присудженням премій. Академії існують як форум, де обговорюються і роз’яснюються актуальні питання; у такий спосіб комісії Академій щороку збирають фахівців, що звертаються з нагальними проблемами (відповідно до їх точки зору), як, наприклад, так звана «смерть лісів» або проблема виявлення поновлюваних видів сировини. Академії спілкуються листуванням з численними Академіями, університетами та іншими науковими установами Німеччини та за її межами. Завдяки цьому вони мають майже 750 партнерів по обміну науковою літературою із 63 країн; книги передаються бібліотекам і там каталогізуються та перебувають у відкритому доступі для користувачів. Академії також мають у своєму розпорядженні величезні довідкові бібліотеки, і у першу чергу це публікації членів Академії, а також інших Академій. Про доцільні закордонні контакти Академій турбуються члени-кореспонденти; члени Академій беруть участь у міжнародних програмах, у відвідуваннях інших академій та відповідно приймають візити науковців, а також у всесвітньо відомих симпозіумах, консультаціях і засіданнях, також командирують своїх членів у міжнародні комітети.

Організація Академій – німецькі Академії наук мають правову форму об’єднання громадянського права. На чолі Академії стоїть президент, якого обирають на строк 3 роки. Він представляє Академію і є керівником всіх її підрозділів. Можливе переобрання, навіть неодноразове. Президенту у роботі допомагає правління а також старійшина канцелярії президента. При веденні справ президент має підтримку з боку генерального секретаря.

Академії складаються дисциплінарно з кількох відділень (класів). Найпоширенішим є поділ на гуманітарні та природничі дисципліни. Та у деяких Академіях поділ проводиться так – у Вестфальській Академії наук: відділення гуманітарних наук, природничих наук і медицини та відділення інженерних наук і економіки, Академія в Майнці має до поділу на відділення математично-природничого та гуманітарного ще й спеціальний напрям – відділення соціальних наук і літератури. Саксонська Академія ділиться на три рівноправних відділення: математично-природниче, філологічно-історичне та технічних наук. Берлінсько-Бранденбурзька Академія наук має поділ аж на 5 відділень: гуманітарне, соціальних наук, математично-природниче, медико-біологічних наук та технічних наук. Відділення утворюють ядро дисциплінарної компетенції та експертизи Академій.

У їх відкритій, трансдисциплінарно оформленій груповій структурі створюються передусім передумови для поглибленого наукового обговорення зі спеціальних предметів та їх перспектив. Вони складались як базис для систематичного кваліфікованого обміну думками та обміну досвідом між різними вченими. Гуманітарні відділення, крім філософів та істориків, об’єднують філологів, культурологів та лінгвістів, теологів, юристів і політологів, психологів та соціологів; тоді як математично-природничі охоплюють математиків, астрономів, фізиків, хіміків, вчених інженерних спеціальностей та вчених, що займаються науками про Землю, зоологів, ботаніків і медиків. Обом основним відділенням належать видатні вчені, що істотно сприяли розвиткові знань у своїх галузях.

Наукова робота Академій наук проводиться у довгострокових та короткострокових наукових проектах. Для проведення довгострокових проектів, де необхідно згуртувати вчених або необхідна взаємодія учених різних дисциплін, Академії утворюють комісії (як правило, всередині її класів), створені з академіків та спеціалістів інших установ. Комісії можуть бути адміністративними, на які покладається керівництво справами Академії чи виконання окремих її функцій (фінансові, бібліотечні, видавничі), консультативні та предметні, створені для вирішення окремих завдань у галузях наук: в Гайдельберзькій – по геомедичним дослідженням, по античній кераміці, античній міфології, у Баварській – по топоніміці, історії музики, розшифровці клинопису, низьких температурах, по керівництву обсерваторією Вендельштейну, по електроніці, в Майнцській – по історії понять, музичній термінології. До роботи в комісіях залучають також вчених, які не є членами Академій, що сприяє розширенню контектів Академії з «неакадемічним науковим середовищем». Кількість академічних комісій зростає, у наш час це основна форма роботи Академій (Копелевич Ю. Х. Ожигова Е. П. Научные Академии стран Западной Европы и Северной Америки. – Л.: Наука. – 1989. – 413 с. – С. 24).

Окрім комісій, бібліотек, архівів, лише деякі Академії мають свої науково-дослідницькі інститути, станції, обсерваторії, обчислювальні центри; робота в основному зосереджується у дослідницьких радах, робочих групах і «місцях проведення», консультаційних групах, центрах прогнозування, реферативних бюро, службах інформації тощо.

Союз є органом, що визначає головні завдання провідних наукових досліджень, координує проведення загальних науково-дослідницьких проектів його членів, сприяє роботі молодого наукового покоління, підтримує зв’язки з іншими дослідницькими установами як всередині країни, так і закордоном, і є представницьким органом Академій Німеччини. Президія цього Союзу та Виконавчий комітет піклується про проведення загальних дослідницьких проектів і координує наукові установи та планування її членів.

Членами Союзу Академій наук можуть бути німецькі Академії наук з автономною формою управління. Членські внески не збираються. Загальними зборами вирішуються бюджет, введення/виключення нових членів, зміни до Статуту. До Правління входить президент та віце-президент Союзу. Президія Союзу академій Німеччини скликається на вимогу членів, вирішує питання бюджету для проведення завдань Союзу, встановлює склад комісій та робочих груп. Наукова комісія Союзу утворюється Президією для підготовки «Програми Академій» Союзу. Загальні збори правомірні, якщо представлені не менше 2/3 членів, прийняття рішень – більшістю голосів, при рівній кількості вирішальним є голос Президента. Союз – товариство, що діє безкорисливо, і не переслідує економічні цілі. Майно має використовуватися тільки для статутих цілей (Satzung der Union der deutschen Akademien der Wissenschaften (Статут Союзу німецьких Академій наук – від 25 липня 2002, Майнц) // www.akademienunion.de).

Дослідницькі проекти проводяться окремими Академіями у безпосередньому сприянні їх місцевих федеральних земель чи додатковими засобами. Крім того, німецькі Академії здійснюють одну з найбільших та значних гуманітарних програм наукових досліджень ФРГ, яка координується Союзом німецьких Академій наук. «Програма Академій» з 1979/1980 р. стала фінансованою програмою по сприянню закладеним на довгий строк науково-дослідницьким проектам у гуманітарних та природничих науках. Вона покликана виявляти, забезпечувати та представляти науковий потенціал країни.

Адміністрація Союзу складається з Президента і Віце-президента. Президент представляє Союз і проводить його регулярні справи. Виконавчий комітет має засідання 6 раз на рік, складається із президентів Академій і президента Союзу, і є центральним органом прийняття рішень Союзу. До нього входять всі президенти Академій.

Завдання Союзу Академій. Статутним завданням Союзу є проведення загальних науково-дослідних проектів і координація наукових починань, а також загальні напрями планування досліжень її членів (Академій). Союз рекомендує до розгляду основні проблеми дисциплін для їх розробки у спільних міжакадемічних проектах та сприяє комунікації між Академіями, а також займається закордонними та внутрішньодержавними зв’язками з вченими та громадськістю – публікуванням наукових результатів, заходами, симпозіумами. Він проводить обмін інформацією про результати наукових досліджень з науковими організаціями усередині країни та за кордоном і відсилає своїх представників у національні та міжнародні організації.

Загальні цілі. У 7 академіях Союзу об’єднано понад 1600 видатних учених різноманітних галузей. Інтеракадемічна кооперація створює чудові умови для реалізації основних задумів усіх наукових Академій та для міжгалузевого співробітництва. Союз – це центральний партнер з національних і міжнародних питань у галузі науки і дослідницького сприяння. Об’єднані в спілці Академії мають змогу запрошувати компетентні комісії з метою підготовки політичних чи наукових рішень і в такий спосіб пропонувати Федеральному урядові обґрунтовані висновки. Німецькі Академії наук і особливо Союз, як представницький орган, консультує парламент та інші гілки влади з наукових питань, забезпечуючи політичне та суспільне обговорення у державі на високому рівні наукової компетентності. На нарадах у комісіях Союз обговорює питання структури наукових досліджень та застосування наукових результатів у суспільстві, що відповідно відбивається на політиці, економіці та зовнішніх зв’язках Німеччини. З таким регуляцівним механізмом забезпечення наукової практики він вийшов на всесвітньо визнаний рівень наукової роботи.

У Союзі існує наукова комісія, що займається створенням плану «Програми академій» – вона має радничу функцію щодо роботи Президії та Сенату Союзу в усіх спеціальних питаннях проектів, що готуються або задіяні у межах федеративного складу академій та «Програмі академій». Ця наукова комісія готує та рекомендує до розгляду нові проекти та здійснює супроводження і координацію стану «Програми академій». До цієї комісії кожна з Академій наук відсилає свого представника.






Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка