Замбії, кіль кість активних платіжних карт скорочу



Сторінка12/16
Дата конвертації24.03.2020
Розмір144 Kb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
По-третє,

практика запровадження

громадянської освіти виказала свою

неспроможність при наявному порядку

праці вчителів і шкільної адміністрації,

який унеможливлює їхню активну грома-

дянську позицію, необхідну для автен-

тичного запровадження будь-якої моделі

чи виховної програми громадянської осві-

ти.


Остання проблема – “

угодовська спів-

праця”

з державою педагогічного персо-

налу, його абсентеїзм, є не лише україн-

ською проблемою. Польський професор

Єжи Аксер вказує, що 

“переважна біль-

шість учителів виявляється дуже

податливою до перевиховання і готова до

угодовської співпраці з апаратом приму-

су”. 

На думку Єжи Аксера, учительська

професія повинна базуватися на принци-

пі Сократа, тобто готовності завершити

свою діяльність власною смертною

карою, як це зробив Сократ, завершуючи

свій “курс громадянської освіти” в

Афінах. “Учительська місія”, показує

Єжи Аксер, потребує не лише кваліфіка-

ції, а й готовності до непослуху і неуго-

довської позиції, до особливої самопожерт-

ви: 


“Одним із найважливіших парадоксів

професії вчителя є те, що … найкращим

учителем є той, хто має всі шанси

стати мучеником” 

[34, с. 24–25]. 

Звичайно, у сучасних умовах зажадати

мучеництва від сотень тисяч учителів і

штовхати їх на повторення шляху

Сократа заради автентичного читання

курсу громадянської освіти в Україні

було б не те що необачно, а й небезпечно

і намарне. Утім, Є. Аксер обґрунтовує

позицію педагогічного нонконформізму,

згідно з якою 

“треба тільки до певної

міри підпорядковуватися вказівкам і

наказам, які виходять з-поза Академії,

наскільки це дозволяють закони, вико-

ристовувати поле маневру, що дозволяє

створення незалежного середовища. Цю

автономію слід доглядати й зміцнювати.

У Європі інтелігентська традиція

завжди означала готовність до розумін-

ня ролі вчителя як здійснюваної в ім’я і

заради добра суспільства антисистемної

диверсії” 

[там само]



.

Фактично, тут маємо формулювання

місії учителя в умовах антидемократич-

ної держави – здійснення “антисистемної

диверсії” при реалізації того чи іншого

варіанта громадянської освіти. Але чи

маємо право спонукати вчителя до “анти-

системної диверсії” “в ім’я і заради добра

суспільства” тим чи іншим змістом гро-

мадянської освіти без відповідного меха-




нізму захисту його прав на громадянську

гідність та академічну свободу? 

Без такого механізму теперішню гро-

мадянську освіту в школі можна уподіб-

нити до роздавання у бородатому радян-

ському анекдоті дисидентом на Красній

площі фіктивних листівок, папірців без

тексту. Люди беруть у цього дисидента

листівки і, виявляючи, що в них у руках

порожні листки, запитують його: 

– А чому нічого не написано?

– А чого писати даремно? І так все зро-

зуміло ...

Громадянська освіта в школах України

тому і фіктивна, бо запитування, яке

вона має породжувати, змушує вчителя

безапеляційно відповідати своїм учням:

“І так все зрозуміло”.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка