Захист відбудеться 27 квітня 2011 року о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д


Основні характеристики діяльності вищих навчальних закладів України 1



Сторінка14/20
Дата конвертації09.01.2020
Розмір0,67 Mb.
ТипАвтореферат
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20
Основні характеристики діяльності вищих навчальних закладів України 1

Показник

1995/96

2000/01

2002/03

2004/05

2005/06

2006/07

2007/08

2008/09

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Загальна кількість ВНЗ

1037

979

997

966

951

920

904


881


З них: державних і комунальних

926

816

822

764

749

721

702

685

Приватних ВНЗ

111

163

175

202

202

199

202

196

Всього студентів, у т.ч:

1540498

1930945

2269767

2575192

2709161

2786582

2813798

2763873

денних відділень

1071895

1260298

1423235

1553053

1607243

1635395

1627334

1622022

вечірніх відділень

41189

14122

16227

16221

12322

11511

10682

11100

заочних відділень

427414

656525

830305

1005918

1089596

1139676

1175782

1130751

Прийнято на початковий цикл, у т.ч.:

395638

536436

612304

657446 2

672257 2

658861 2

633746 2

539614

денних відділень

292926

360611

403554

419294

429819

418086

407766

391859

вечірніх відділень

8161

4011

4172

3816

3017

2726

2469

1962

заочних відділень

94551

171814

204578

234336

239421

238049

223511

145793

Продовження табл. 1

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Випущено, всього (осіб), у т.ч.:

339114

422227

512285

464407 3

515055 3

551587 3

602662 3

623258

з денних відділень

223309

298688

336712

278326

301437

318847

341092

347313

з вечірніх відділень

11771

4207

3408

2971

2801

2646

2581

2319

з заочних відділень

104034

119332

172165

186081

210817

230094

258989

273626

Кількість студентів у розрахунку на 10 тис. населення

300

392

473

545

578

597

606

599

Примітки :

1 Складено автором за даними: Основні показники діяльності ВНЗ України на початок 2008-2009 навчального року: стат. бюлетень.– К.: Держкомстат України, 2009.– 236 с.

2 Прийнято осіб на початковий цикл навчання (без тих, що прийняті для продовження навчання з метою здобуття більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня).

3 Випущено фахівців (без тих, що закінчили відповідний цикл навчання, зокрема бакалаврат та продовжують навчання, з метою здобуття більш високого освітньо-кваліфікаційного рівня).
Виходячи з цього, визначено основні напрями змін зовнішньоекономічних, загальнодержавних та внутрішньосистемних економічних умов функціонування вищої освіти, що передбачають реформування і самої системи вищої освіти.

У розділі 4 «Економічний механізм функціонування вищої освіти в умовах становлення економіки знань» досліджено тенденції трансформації економічного механізму функціонування вищих навчальних закладів, розвиток інституційних форм та інструментів фінансування вищої освіти, обґрунтовано взаємозв’язок економічного механізму функціонування вищих навчальних

закладів з ефективністю реалізації економічної функції вищої освіти.

Теоретичне дослідження економічного механізму функціонування вищої освіти як складного й важливого суспільного інституту на основі адекватного до умов становлення економіки знань розуміння ролі й функцій освіти дало змогу обґрунтувати структуру економічного механізму функціонування вищої освіти. Він полягає у сукупності організаційно-економічних форм роботи основних суб’єктів освітньої діяльності (класифікація яких розроблена за критеріями управління, фінансування і власності), методів та інструментів державного регулювання діяльності закладів вищої освіти, підпорядкованих стратегії розвитку інституту вищої освіти, що забезпечує виконання своїх суспільних функцій всією сферою вищої освіти.

Лише цілісна система вищої освіти спроможна виконати її економічні й соціальні завдання. Відзначено важливість тісної взаємодії всіх її частин між собою й із зовнішнім оточенням, адже порушення цієї єдності та спроби щось поліпшити радикальними змінами одного елемента, як правило, або шкідливі, або не дають значних позитивних результатів.

В результаті дослідження виділено комплекс критеріїв ефективного реформування та успішного економічного управління розвитком вищої освіти: а) пріоритетне фінансове забезпечення стратегічно важливих для розвитку економіки країни напрямів вищої освіти; б) врахування при визначенні обсягів фінансування ВНЗ їх рейтингових показників, що має стимулювати заклади на високий рівень та якість підготовки спеціалістів; г) врахування перспективності окремих спеціальностей відносно інноваційних потреб економіки країни та цілеспрямоване формування їх престижності, що має стимулювати прискорений розвиток наукомістких напрямів вищої освіти; д) раціональне використання бюджетних коштів при фінансуванні освітньої галузі за рахунок запровадження науково обґрунтованої методики фінансування; е) оптимізацію системи закладів освіти, напрямів підготовки фахівців, встановлення оптимальних норм і нормативів у системі вищої школи; ж) впровадження комплексу економічних показників у систему управління вищими навчальними закладами: для державних закладів це повинні бути показники ліцензійних умов, для приватних – розмір статутного фонду, вимоги до мінімальної чисельності студентів, мінімального рівня заробітної плати, мінімальних і максимальних меж навчального навантаження професорсько-викладацького складу; з) підтримка інноваційної діяльності ВНЗ, створення організаційних та фінансових умов для реалізації перспективних наукових розробок та інновацій у потужних державних ВНЗ.

Загальною світовою тенденцією у наш час виступає ускладнення механізму фінансування вищої освіти, конвергенція, зближення, набуття спільних рис між державним і приватним секторами, все більше розширення джерел фінансування, розгалуження процесів виділення фінансових коштів, розпорядження ними та їх використання. У роботі обґрунтовано методичні підходи до налагодження ефективного механізму фінансування освіти, що полягають у розвитку державного регулювання освіти економічними методами поряд із розширенням господарської автономії навчальних закладів та удосконаленням системи фінансового забезпечення на основі принципів диверсифікації джерел, пріоритетності державних ресурсів, соціальної спрямованості, чітких і прозорих критеріїв виділення фінансових коштів, посилення стимулюючого впливу міжбюджетних відносин та ін. Проведено аналіз поширених простих і комбінованих способів фінансового забезпечення вищої освіти в окремих державах світу, акцентовано на прикладах успішного фінансування проривних наукових досліджень, які виконуються викладачами і науковцями дослідницьких університетів. Упровадження цього досвіду в Україні допоможе залучити у сферу вищої освіти значні позабюджетні кошти, пов’язані з виконанням програм дослідження „на замовлення”.

Для виявлення засобів удосконалення фінансово-економічного механізму освітньої діяльності проаналізовано особливості законодавчого забезпечення фінансування освітньої сфери та ефективності використання у ній грошових і кадрових ресурсів. Основним завданням держави у сучасних умовах має бути створення відповідного нормативного й регуляторного середовища, в якому бізнес, громадські організації, будуть зацікавлені у компетентних працівниках, а отже, активніше залучатимуться до фінансування освіти. Кризовий стан економіки, дефіцит державних ресурсів зумовили функціонування освіти в Україні в умовах обмеженості фінансування. У результаті недоотримання фінансових ресурсів, що виділяються державою, недосконалості нормативно-правового забезпечення і механізмів залучення й використання позабюджетних коштів, освіта не отримала необхідного розвитку. В умовах європейської інтеграції України питання поліпшення механізму фінансування освіти, якості надання освітніх послуг є надзвичайно актуальними. Запровадження збільшеного нормативу видатків на утримання бюджетних установ дасть змогу в майбутньому поліпшити умови для всебічного розвитку громадян. Контроль якості освітніх послуг, доцільності й ефективності використання бюджетних коштів мають здійснювати як державні органи контролю, так і громадяни.

Дослідження показало, що в Україні виділення фінансових коштів вищим навчальним закладам здійснюється на основі поданої бюджетної пропозиції, яка багаторазово корегується міністерством освіти і науки. Сума бюджетного фінансування, як правило, базується на рівні показників минулого року і практично не передбачає видатків розвитку. Нагальною необхідністю стає вдосконалення нормативного методу фінансування освіти, що передбачає, по-перше, визначення науково-обґрунтованого рівня нормативу фінансування, який виконує функцію гарантування державою мінімально можливого (або середнього) обсягу фінансових ресурсів, необхідних для того, щоб ВНЗ міг виконати ліцензійні вимоги. По-друге, необхідно надати цим нормативам стимулюючого характеру, щоб націлити навчальні заклади на певні кількісні та якісні результати (прогресивні орієнтири), посилити їх відповідальність.

У роботі вдосконалено методологічні підходи до аналітичної оцінки економічної ефективності фінансового забезпечення вищої освіти на основі розроблених автором: 1) моделі, що описує сукупні суспільні витрати на освіту, 2) мотиваційної моделі фінансування освіти; 3) структурно-функціональної моделі фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки України, 4) формули розрахунку нормативу державного фінансування вищого навчального закладу виходячи з витрат на одного студента. Запропонована в роботі аналітична оцінка економічної ефективності вищої освіти відрізняється від існуючих методик оцінки ефективності комплексним підходом до оцінки широкого спектру прямих і непрямих результатів освітньої діяльності й дає можливість забезпечити баланс між державними і недержавними фінансовими ресурсами розвитку вищої освіти.

Як показало дослідження, у сучасній освітній практиці використовується широке коло джерел фінансування. Запропонована у роботі модель, що описує сукупні суспільні витрати на освіту, має такий вигляд:



,

де: Р суспільні витрати на освіту (СВО);



G – державне фінансування;

A(t) – індивідуальні витрати в певний період часу;

k, l – період часу;

B(t) – витрати підприємств та організацій за певний період часу;

m, n – період часу;

С – благодійні внески (пільги, пожертви, гранти);

D – зовнішні ресурси.

Застосування державою методів економічного регулювання потоків бюджетного фінансування вищої освіти (персоніфіковане фінансування, поворотне субсидування, надання грантів і кредитування) дозволяє ринковими засобами змінити пріоритети вищих навчальних закладів на задоволення інтересів замовників освітніх послуг — особи, держави та роботодавців.

У роботі обґрунтовано концептуальні засади удосконалення економічного механізму функціонування вищої освіти в умовах постіндустріальної парадигми розвитку суспільства, що ґрунтуються на необхідності визнання освіти в якості не лише високоефективних інвестицій, але й інституту розвитку людини і суспільства на основі акумуляції, примноження, поширення та комерціалізації знань. Саме така принципова установка обґрунтована як необхідна спрямовуюча державної політики щодо розвитку інституту вищої освіти у напрямі активізації її ролі у забезпеченні становлення економіки знань.

Основним резервом забезпечення взаємозв’язку економічного механізму функціонування освіти з ефективністю реалізації її економічної функції є впорядкування системи закладів освіти через їх укрупнення й інтеграцію. У роботі обґрунтовано, що дослідницький університет може бути сучасною формою інтеграції науки, освіти й ринку праці. Сутність дослідницького університету – інтеграція навчального процесу, фундаментальних та прикладних наукових досліджень через об’єднання ресурсів багатьох суб’єктів задля дієвого створення умов для самореалізації громадян на сучасних ринках висококваліфікованої, інноваційної праці. У роботі систематизовано такі організаційно-правові форми дослідницького університету: 1) дослідницький університет як асоціація навчальних і наукових закладів різного рівня; 2) дослідницький університет як регіональний навчально-науковий округ; 3) дослідницький університет у формі корпорації відносно автономних навчальних і наукових закладів. Інтеграція навчальних і наукових закладів у дослідницький університет, побудована на регіональному принципі, дасть можливість разом використовувати наявну навчально-наукову матеріальну базу і розвивати її, а також залучати професорсько-викладацький склад, забезпечувати ступеневу систему освіти, зменшити навантаження на державний бюджет скороченням терміну навчання для випускників технікумів і коледжів, динамічно реагувати на демографічну ситуацію на регіональному рівні, активізувати наукові дослідження тощо.



У розділі 5 «Концептуальні основи стратегії розвитку інституту вищої освіти України відповідно до вимог економіки знань» обґрунтовано стратегічні пріоритети розвитку вищої освіти у концепції інноваційного розвитку України запропоновано основні напрями внутрішніх організаційних змін у системі вищої освіти, визначено основні цілі, інструменти та форми економічної політики держави щодо формування системи вищої освіти, адекватної до потреб економіки знань.

У роботі визначено стратегічні пріоритети розвитку вищої освіти у концепції інноваційного розвитку України: а) забезпечення інноваційної спрямованості системи вищої освіти шляхом: підвищення рівня комп’ютеризації, активізації науково-технічної та інноваційної діяльності ВНЗ та збільшення обсягу її бюджетного фінансування; утворення інноваційних структур в системі освіти; б) підвищення результативності вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок шляхом: інтеграції університетського сектору наукових досліджень і розробок до світової інноваційної системи, збільшення частки наукових та науково-технічних досліджень у ВНЗ, врахування кон’юнктури світового ринку під час визначення пріоритетних напрямів розвитку освіти, науки, техніки та інноваційної діяльності; в) забезпечення розширеного відтворення знань на основі інтеграції діяльності ВНЗ, академічних та галузевих наукових установ шляхом: підвищення рівня фондоозброєності сектору наукових досліджень і розробок, концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності, посилення взаємодії освіти та науки, створення університетів дослідницького типу на базі провідних вищих навчальних закладів, стимулювання процесу підвищення кваліфікації, розвитку системи дистанційного навчання.

Унікальність сучасних умов діяльності вищої освіти зумовлена поєднанням багатьох різнорідних зовнішніх чинників (всепланетної глобалізації, європейської інтеграції, актуалізації завдання усунення екологічних та інших загроз для стійкого розвитку людства та ін.) і внутрішніх освітньо-культурних імперативів (узгодження потреб держави із запитами населення щодо освіти, розширення доступу молоді до вищих рівнів освіти, усунення елементів корупції з освіти, збереження набутого у минулому рівня якості освіти й запровадження європейських стандартів навчальних планів і заключної компетентності випускників тощо). Основними особливостями розвитку вищої освіти України у наш час є: екстенсифікація (розширення мережі ВНЗ та їх контингенту), модернізація (зміна структурної побудови системи вищої освіти й оновлення змісту навчання), європеїзація (входження України в європейський простір вищої освіти і наукових досліджень).

Стратегічними завданнями трансформації вищої освіти в Україні є перехід зростаючих кількісних показників у прогресивні якісні. Цей процес має базуватися на таких засадах: формулювання національної ідеї освіти, зміст якої полягає у орієнтації на економіку знань при збереженні й примноженні національних освітніх традицій; розвиток вищої освіти, який повинен підпорядковуватись не лише законам ринкової економіки, але й враховувати соціальні, політичні, духовні, культурні та морально-психологічні національні цінності; прогрес у вітчизняній вищій освіті слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч. європейських.

У роботі обґрунтовані пріоритети основних напрямів підвищення ефективності функціонування вищої освіти: підвищення якості освіти, посилення її практичної складової у сукупності з наданням фундаментальних знань, врівноваження попиту і пропозиції на ринку освітніх послуг, посилення кореляції рівня оплати праці з рівнем кваліфікації працівників. Пріоритетними завданнями розвитку вищої освіти у цьому контексті у роботі визнані такі: переорієнтація вищих навчальних закладів на задоволення потреб особистості й регіонів відповідно до потреб ринку праці; забезпечення відповідності вищої освіти сучасним вимогам і умовам прогресивного майбутнього розвитку в напрямі економіки знань; забезпечення безперервної освіти громадян, застосування більш гнучких програм, сприяння доступності вищої освіти впродовж усього життя людини; демократизація відносин між викладачами і студентами на принципах взаємної поваги; адаптація змісту вищої освіти через державні стандарти до потреб суспільства; трансформація структури та обсягів підготовки, навчальних планів і програм відповідно до нових вимог.

У розвиток цих ідей вказано на необхідність значних змін в економічній політиці держави задля розширення поля і досягнення високого рівня ефективності використання знань, як-то: сприяння заохоченню широкомасштабного використання інтелектуального капіталу шляхом формування ефективного інвестиційного режиму; розширення ємності внутрішнього ринку технологій та збільшення попиту на результати вітчизняних НДДКР; стимулювання всебічного розвитку інтелектуального потенціалу особистості, що передбачає активний вплив держави на всіх етапах формування людського капіталу; вдосконалення державного впливу на розбудову національного високотехнологічного виробництва та його підтримка на зовнішньому ринку; створення інституційного середовища генерування високопродуктивного знаннєвого ресурсу шляхом поліпшення системи вищої освіти і науки та формування дієвих систем захисту прав інтелектуальної власності.

У роботі охарактеризовані умови й чинники забезпечення та підвищення соціально-економічної ефективності вищої освіти, доведено, що вона може бути забезпечена стратегічно орієнтованою державною політикою на основі чітких принципів управління диверсифікованими навчальними закладами, послідовної стимулюючої податкової політики, організаційного сприяння, продуманого механізму фінансового регулювання і фінансового забезпечення закладів освіти.

Пропозиції по вдосконаленню фінансування вищої освіти зумовлюються особливістю управління фінансами освіти, що характеризується розпорошеністю цієї функції між різними відомствами України (Міністерство фінансів, Міністерство соціальної політики, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство аграрної політики та продовольства та ін.). Це ускладнює формування бюджетних видатків для потреб навчальних закладів. Залучення ж додаткових коштів навчальними закладами дає змогу самостійно задовольнити такі фінансово-економічні потреби, як матеріальне стимулювання своїх працівників, удосконалення матеріально-технічної бази тощо, що впливає на систему соціально-психологічних та економічних мотивацій усіх учасників навчально-виховного процесу і на результати їх діяльності. На основі здійсненого комплексного аналізу було з’ясовано, що обсяг фінансування залежить від низки чинників, кожен з яких перебуває під впливом економічних і соціальних інститутів: рівня ВВП, розмірів доходів населення, податкового законодавства, способу формування державного бюджету, обсягів державного замовлення на підготовку фахівців, рівня акредитації вищого навчального закладу, попиту споживачів на освітні послуги, обсягів прийому студентів за контрактами, спонсорської допомоги, проведення госпрозрахункових науково-дослідних робіт, отримання грантів для здійснення інноваційних проектів, конкурентоспроможності ВНЗ, суб’єктивного фактору керівника ВНЗ та ін.

Обґрунтовані такі напрями соціально-економічної політики держави щодо формування системи вищої освіти, адекватної до потреб економіки знань: удосконалення системи підготовки науково-педагогічних працівників відповідно до майбутніх потреб; забезпечення збалансованої структури підготовки фахівців з вищою освітою відповідно до потреб національної економіки і європейських вимог; завершення реформування мережі ВНЗ, створення укрупнених регіональних університетів; підвищення оплати праці до конкурентоспроможного рівня; впровадження державної цільової програми для розширення можливостей людського розвитку у системі освіти; впорядкування й оновлення матеріальної бази системи освіти; поліпшення умов навчання для людей із особливими потребами; забезпечення ВНЗ навчальною літературою у необхідному обсязі (в т.ч. мовами національних меншин); задоволення освітніх та мовних потреб українців, які проживають за межами України; вирішення проблемних питань ефективного зовнішнього незалежного оцінювання знань випускників середньої школи для вступу до вищих навчальних закладів та ін.

На основі аналізу організаційних змін у вищій освіті, обґрунтовано такі пропозиції: громадський контроль у сфері освіти; гуманізація цілей освіти і гуманітаризація навчального процесу; розширення практики студентського самоврядування для формування громадянської компетентності; використання лише тієї частини інформаційно-комп’ютерних технологій, що прогресивно спрямовують знання учнів і студентів; доцільне звернення до елементів ринкового саморегулювання у секторі вищої освіти; суттєве підвищення заключної компетентності випускників ВНЗ та ін.


ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і нове розв’язання наукової проблеми, що виявляється у розробці теоретико-методологічних засад трансформації інституту вищої освіти та стратегічних пріоритетів її розвитку в умовах становлення економіки знань і обґрунтуванні практичних рекомендацій щодо формування ефективного механізму її функціонування в Україні:



  1. У ході дослідження встановлено, що вищу освіту можна визначити як важливий суспільний інститут із огляду на наявність у його структурі усталених правил та зразків поведінки, специфічних культурних елементів та ознак. Інституційна єдність вищої освіти досягається збалансованим поєднанням системи освіти, яка відображає нормативні характеристики освіти, процесу освіти, що розкриває її неперервність та динамічність, та результату освіти, що виявляється сформованим рівнем знань і вмінь випускників.

  2. Досліджено механізм впливу вищої освіти на економічне зростання: вдосконалення системи освіти, підвищення якості освітнього процесу, нарощення людського капіталу призводить до підвищення продуктивності через збільшення продуктивності праці, нарощення креативного, інтелектуального потенціалу населення, розширення масштабів нових розробок та відкриттів, розвиток ділових якостей, підприємливості, підвищення сприйнятливості нових ідей, економічних новацій, технічних розробок.

  3. Теоретико-економічний аналіз закономірностей становлення інформаційного суспільства й економіки знань показав, що ключовими його характеристиками є трансформація основних факторів виробництва: фізичний капітал поступається місцем інтелектуальному капіталу, а звичайна, репродуктивна праця перетворюється на інтелектуальну, творчу, інноваційну. Саме така трансформація обумовлює нові вимоги до вищої освіти як інституту прогресивного перетворення суспільства.

  4. Основними завданнями вищої освіти як чинника формування економіки знань визнано: нагромадження інтелектуального, соціального і людського капіталів; сприяння поширенню інноваційної культури, зміцнення підвалин духовності, розширення демократії; розширення можливостей людей реалізуватися у трудовій сфері, що є важливою умовою швидкого інноваційного розвитку; підготовка молоді до виконання нових, складніших трудових функцій у системі економіки знань; формування нового способу життя, який інтегрує у собі людський розвиток, соціальну стабільність, екологічну рівновагу та безперервну творчість.

  5. Систематизація й дослідження основних груп чинників, що впливають на трансформацію вищої освіти у процесі переходу українського суспільства до сучасної ринкової економіки, а також тих, які впливають на освіту в процесі подальшого руху суспільства до соціально орієнтованої ринкової економіки, до суспільства знань дозволило виявити важливі тенденції. Характерна для радянської системи гарантована, безкоштовна для споживача, немобільна, орієнтована на потреби виробництва вища освіта у сучасній Україні набула інших ознак: негарантована (обмежена матеріальними можливостями родини), мобільна, неефективна, значною мірою зорієнтована на потреби навчальних закладів. За умови успішної дії систематизованих у роботі чинників характерна для межі тисячоліть неефективна вища освіта має докорінно трансформуватися. Вища освіта в економіці знань характеризується такими основними ознаками: ефективність, доступність, мобільність, орієнтація на потреби людини.

  6. Як показало дослідження сучасних тенденцій розвитку вищої освіти в умовах постіндустріальної парадигми та пов’язаних із цим модифікацій економічного механізму функціонування освіти, найважливішими особливостями, які визначають траєкторію та масштаби трансформації інституту вищої освіти в умовах формування економіки знань, є: глобалізація ринків освітніх послуг та ринку праці, посилення впливу непрямих чинників на кінцевий інвестиційний ефект від отримання освіти, перетворення освіти на підприємницький вид діяльності при одночасному зростанні її ролі як суспільного і приватного блага особливого значення.

  7. Поліфункціональність системи вищої освіти обумовила таку систематизацію в роботі її основних функцій: соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні. Зростаюче значення соціально-економічних функцій освіти пояснюється абсолютною пріоритетністю людського й інтелектуального капіталу серед факторів економічного розвитку в сучасних умовах. На цій основі обґрунтовано сутність механізму реалізації економічної функції вищої освіти, що полягає у систематизації економічних результатів освітньої діяльності, що можуть проявлятися на нано-, мікро- та макрорівнях не лише у вигляді зростання доходів усіх індивідуальних та колективних суб’єктів економічних відносин, але й у широкому спектрі непрямих результатів, які не завжди виявляються у безпосередніх економічних здобутках, однак створюють позитивне середовище для посилення економічного ефекту вищої освіти.

  8. Політекономічний аналіз економічної функції вищої освіти дає підґрунтя розглядати механізм її реалізації в економіці знань як регульовану систему взаємодії організаційних, економічних, соціальних, нормативно-правових важелів, напрямів дії та інституційних чинників, динамічно пов’язаних між собою, що дозволяє забезпечити: відтворення головної продуктивної сили суспільства; накопичення знаннєвого потенціалу; динамічність системи відтворення й розширення знань; удосконалення суспільних (передусім, економічних) відносин; гармонізацію інтересів у суспільстві на основі соціального партнерства; весь комплекс атрибутів якості робочої сили; процес праці із забезпечення навчання, який є складовою процесу відтворення робочої сили і складовою суспільного відтворення загалом.

  9. На основі проведеного аналізу обґрунтовано основні пріоритети удосконалення механізму реалізації економічної функції вищої освіти в умовах становлення економіки знань: трансформація внутрішнього економічного механізму функціонування інституту вищої освіти та посилення взаємодії з інститутами зовнішнього середовища (з бізнесовими структурами, з ринком праці, з органами державного управління). Це забезпечить підвищення ефективності функціонування вищої освіти: підвищення її якості, посилення практичної складової разом з наданням фундаментальних знань, врівноваження попиту і пропозиції на ринку освітніх послуг, посилення кореляції заробітної плати працівників із рівнем їх кваліфікації та ін.

  10. Дослідження економічного потенціалу системи вищої освіти показало, що це – економічна спроможність галузі освіти виконувати свою місію та функції, яка забезпечується її людськими, матеріально-технічними та інформаційними ресурсами. Аналіз цих складових економічного потенціалу дав змогу сформувати основні напрями його вдосконалення за рахунок підвищення кваліфікації й трудової мотивації викладацького корпусу, технологічного оновлення та ефективнішого використання матеріальної бази, кардинального розширення використання сучасних інформаційних ресурсів.

  11. У результаті дослідження соціально-економічної ефективності освітньої діяльності виділено такі групи результативних індикаторів ефективності вищої освіти: а) показники витрат; б) показники продукту (досягнення поставлених цілей); в) показники ефективності залежно від напрямів, що реалізуються у ході виконання освітньої програми (витрати ресурсів на одиницю показника продукту (економність), відношення максимальної кількості отриманого продукту до витраченого обсягу ресурсів (продуктивність); досягнення визначеного результату (результативність); г) показники якості, які відображають послаблення негативних чи посилення позитивних тенденцій у наданні освітніх послуг споживачам.

  12. Доведено, що економічний механізм функціонування вищої освіти слід цілеспрямовано формувати як сукупність форм, методів, інструментів та способів роботи основних суб’єктів освітньої діяльності, інструментів і методів державного регулювання діяльності ВНЗ, підпорядкованих стратегії розвитку вищої освіти, що забезпечуватиме системне ефективне функціонування всієї сфери вищої освіти та виконання нею своєї суспільної місії.

  13. Дослідження виявило необхідність удосконалення нормативного методу фінансування вищої освіти, що передбачає визначення науково обґрунтованих нормативів фінансування й надання цим нормативам стимулюючого характеру. В роботі удосконалено методологічні підходи до аналітичної оцінки економічної ефективності фінансового забезпечення вищої освіти на основі розроблених автором: 1) моделі, що описує сукупні суспільні витрати на освіту, 2) мотиваційної моделі фінансування освіти; 3) структурно-функціональної моделі фінансового забезпечення розвитку вищої освіти і науки України, 4) формули розрахунку нормативу державного фінансування вищого навчального закладу виходячи з витрат на одного студента. Застосування державою методів економічного регулювання бюджетного фінансування вищої освіти (персоніфіковане фінансування, поворотне субсидування, надання грантів і кредитування) дозволяє ринковими засобами переключити діяльність ВНЗ із задоволення, насамперед, власних інтересів на задоволення інтересів замовників освітніх послуг – особистості, держави та роботодавців.

  14. Важливим резервом забезпечення взаємозв’язку економічного механізму функціонування вищої освіти з ефективністю реалізації її економічної функції є впорядкування системи закладів освіти через їх укрупнення й інтеграцію. У роботі обґрунтована сучасна форма інтеграції науки, освіти й ринку праці, якою має стати дослідницький університет. Сутність дослідницького університету – інтеграція навчального процесу, фундаментальних та прикладних наукових досліджень через об’єднання ресурсів багатьох суб’єктів задля створення умов для інноваційного розвитку країни та самореалізації громадян (зокрема, і на будь-яких ринках праці).

  15. У роботі обґрунтовані процедури та інструментарій державного регулювання економічної діяльності вищих закладів освіти в напрямах: послаблення прямого адміністративного втручання й жорсткого контролю, використання ряду непрямих методів управління, розширення наукової та господарської автономії навчальних закладів, удосконалення системи фінансового забезпечення. Визначені в роботі стратегічні пріоритети розвитку інституту вищої освіти у концепції інноваційного розвитку України, запропоновані основні напрями внутрішніх організаційних змін у системі вищої освіти, сформульовані основні цілі, інструменти та форми економічної політики держави дозволять сформувати систему вищої освіти, адекватну до потреб економіки знань.



Каталог: userfiles
userfiles -> Методичні вказівки до курсу «Педагогічна психологія»
userfiles -> Диплом за освітньо- кваліфікаційним рівнем «Молодший спеціаліст»
userfiles -> Загальна характеристика роботи
userfiles -> Звіт щодо проведення моніторингового дослідження реалізації завдань Базового компонента дошкільної освіти
userfiles -> Словник педагогічних термінів
userfiles -> Бідило андрій анатолійович стратегії тнк у сфері науково-технологічного обміну
userfiles -> Та напрями вдосконалення
userfiles -> Методи, прийоми навчання
userfiles -> Урок як основна форма організації навчально-виховного процесу


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   20


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка