Єктно-праксиологічний підхід



Скачати 252,31 Kb.
Сторінка1/8
Дата конвертації16.04.2019
Розмір252,31 Kb.
ТипАвтореферат
  1   2   3   4   5   6   7   8

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Бірюкова Марина Василівна

УДК 304.44+316.42

СОЦІАЛЬНЕ ПРОЕКТУВАННЯ:

СУБ'ЄКТНО-ПРАКСИОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД

Спеціальність 22.00.02 - методологія та методи соціологічних досліджень

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора соціологічних наук


Науковий консультант

Подшивалкіна В. І.

д-р соціол. наук, професор

Харків - 2016


ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Стрімкий розвиток сучасного суспільства і пошук стратегій його модернізації стимулюють соціологію до формування та концептуалізації більш чутливих і відповідних сучасній онтології методів пізнання соціальної реальності, що вимагає вироблення нових підходів й методологій соціологічного теоретизування. Для вирішення кризових явищ в пізнанні сучасності в соціології все частіше використовуються міждисциплінарні підходи, що дають змогу відтворювати комплексне дослідження складних соціальних об'єктів. При цьому складність і багатофакторність сьогодення робить актуальним застосування в різноманітних дослідженнях трансдисциплінарних методів, що дозволяють врахувати вказані особливості онтології сучасності. Трансдисциплінарність це досить нова стадія наукових досліджень з відкритою системою взаємодій, які необмежені дисциплінарними рамками та об'єднують такі елементи соціальної системи, як наука, практика і інноватика. До трансцдисциплінарних підходів може бути віднесена й праксиологія, яка разом з синергетикою, розвиває постнекласичні напрями соціології та дає змогу об'єднати зовнішній світ об'єкту і внутрішній світ суб'єкта (за Б. Ніколеску).

В той же час, актуальність теми зумовлена зростаючим розривом між динамікою соціальних перетворень, що набувають глобального характеру, та сплеском локальних конфліктів – з одного боку, й неспроможністю соціології, її пізнавальних засобів, не тільки для пояснення складних сучасних процесів, а і для передбачення перспектив, прогнозування наслідків й проектування бажаного майбутнього – з іншого.

Проектування – як різновид соціальної практики все активніше проявляє себе у повсякденній практиці людей та частіше стає предметом дослідження багатьох наук. Як напрям наукових пошуків проектування застосовується і в природничих (екологія, біологія, фізика та ін.), і в суспільних науках (економіка, соціологія, психологія та ін.). Проективність як ступінь наповнення соціальних процесів і явищ проектами поряд з інформатизацією та глобалізацією суспільства набуває макросоціальних якостей. При цьому важливо враховувати, що сучасний етап розвитку суспільства – це період зміни традицій, системних трансформацій, що, у свою чергу, зумовлює переміщення акцентів управління від рефлексії до проектування бажаного майбутнього. В той же час соціальне проектування – це не тільки діяльність по створенню проектів, а й один із найпотужніших методологічних засобів соціального пізнання і соціального управління, за допомогою якого вибудовується бажаний образ майбутнього. Тому одним із найважливіших напрямків вирішення проблеми підвищення результативності здійснюваних трансформацій є розробка методології соціального проектування.

Також більш ретельного осмислення потребує питання місця людини в соціальному середовищі, її діяльнісні практики, проблеми втілення людиною створюваних засобів і стратегій подальшого розвитку.

Таким чином, об’єктивною передумовою розробки методології сучасного соціального проектування є потреба у реформах, у збереженні рівноваги у геополітичному, соціально-політичному та економічному просторі. Суб’єктною передумовою розробки методології соціальної проектної діяльності виступає творча природа людської свідомості, її здатність не тільки адекватно відображувати світ, а й ідеально і відповідно до бажаного образу матеріально відтворювати його. Знання об’єктивних умов, суспільних сил, характеру їх впливу на прояв соціальних закономірностей, дозволяє визначити, за яких обставин та з використанням яких елементів можлива цілеспрямована організація суспільної життєдіяльності людей. Створення проектів як образів майбутнього вимагає поєднання множини теоретичних досліджень, усвідомлення практичної ефективності й досвіду у виробленні способів і технологій досягнення ефективного майбутнього. Під впливом сучасних динамічних трансформацій, кризи пізнавальних можливостей сучасної соціології виникає необхідність визначення методології соціального проектування як ефективної діяльності.

В цілому особливістю нинішнього етапу становлення соціального проектування є наявність цілої низки протиріч.

По-перше, протиріччя між рівнем накопичених в соціології знань про суспільні процеси та явища та її готовністю забезпечити перетворювальну діяльність, спрямовану на оптимізацію соціальних відносин.

По-друге, соціальна практика сприяла застосуванню проектування в різноманітних сферах суспільного життя, але вона не отримала належного осмислення в соціології як з методологічних, так i з методичних позицій. Це, в свою чергу, гальмує процес застосування проектування в якості соціологічної діяльності.

По-третє, використання соціального проектування в системі соціологічного знання не забезпечила осмислення його інструментальних особливостей. Соціологічні методи, як правило, розроблені тільки з точки зору їх дослідницьких орієнтацій.

По-четверте, протиріччя між орієнтацією суспільства та окремих його інститутів на розробку й впровадження проектів та орієнтації соціології на дослідження.

Таким чином, незважаючи на актуальність, теоретичну й практичну значимість дослідження соціального проектування, в сучасному соціологічному дискурсі майже відсутнє методологічне обґрунтування соціального проектування як соціальної практики. Крім цього, ще недостатньо вивченою є внутрішня структура соціального проектування, а також механізми його виникнення і функціонування, що, зокрема, проявляється у плюралізмі теоретико-методологічних та методичних підходів до його аналізу. Втім простежується помітне пожвавлення наукового інтересу до цієї проблематики в прикладних соціологічних дослідженнях.

У ХХ столітті соціальне проектування разом з соціоінженерною діяльністю та соціальним прогнозуванням розвивались у межах класичного підходу, що знайшло відображення в базових роботах І. Бестужева-Лади та подальших дослідженнях С. Бетяєва, А. Гриневича, П. Гуревича, В. Лисичкіна.

Як генеза та філософія проектування можуть бути використані теоретичні погляди західних вчених, зокрема: В. Барклі, К. Дьюбойса, Р. Лап’єра, Р. Мертона, Р. Парка, Т. Парсонса, Е. Росса, П. Селфа, Г. Тарда, Е. Тоффлера, Е. Фромма, Ю. Габермаса та ін.

У СРСР зростання наукового інтересу до питань соціального проектування припадає на 70–80-ті рр. ХХ ст. У цьому зв’язку можна згадати таких авторів, як Ф. Ханік (1969); Г. Антонюк (1978, 1986); Л. Коган, С. Панов (1980); Ж. Тощенко, М. Аїтов, М. Лапін (1982). У роботах вчених представлено теоретичні й методологічні розробки у сфері соціального проектування і конструювання, що базувались на гносеологічних пізнавальних традиціях і класичному соціологічному теоретизуванні, припускали думку про єдину істину й практику втілення проектів.

Кінець ХХ ст. знаменується появою прикладних досліджень у сфері соціального проектування, що сприяє формуванню некласичних підходів до розробки соціальних проектів; у цей період втілюються в життя ідеї і принципи контекстності, нелінійності та нетотальності, отримує розвиток епістемологія соціологічного пізнання.

На початку ХХІ ст. у роботах, присвячених питанням соціального проектування, аналізуються можливості реалізації соціальних проектів у модернізації процесів і явищ соціогуманітарної сфери. Серед найбільш відомих на пострадянському просторі можна виділити таких авторів і відповідні галузі наук:



  • педагогіка – М. Бобилєва, О. Грабчак, М. Сімонова, О. Чащина, В. Юдін;

  • економіка – В. Захаров;

  • соціальна робота і соціальна політика – Н. Геращенко, О. Кузнєцова, Т. Стеніна;

  • громадські організації – О. Сухушина;

  • освіта – О. Кравець, О. Кравченко, І. Федорова.

Як і раніше, вченими дискутуються питання методології соціального проектування. Так, у роботах В. Глазичева аналізуються мова і метод соціального проектування, досліджуються особливості проектування як специфічного виду практики, уточнюються складності абстрагування соціального проектування від інших видів «конструктивної дії». Такі ж питання піддано аналізу в роботах П. Левка, О. Автономова, Н. Хананашвілі.

Роботи В. Лукова пропонують соціологічній спільноті нові тренди в розумінні та здійсненні соціального проектування; автор обґрунтовує принципи посилення суб’єктного впливу при ініціації та реалізації проектів.

Останнім часом активно досліджуються суміжні з соціальним проектуванням галузі соціологічного знання – соціальні технології, інновації та соціальне управління, уточнюється їх місце і роль у теорії та практиці соціального проектування (В. Бурега, Б. Герасімов, Я. Міневич, В. Розін, М. Туленков, Л. Хижняк, А. Чеченов).

У той же час вчені доходять висновку щодо старіння «задуму соціального проектування, заснованого на ідеях соціальної інженерії та антропологічної реальності ХХ століття», необхідності пошуку нових методологічних платформ у дослідженні соціального проектування, особливостей інтеракції його суб’єктів та об’єктів, стосовно способу і практики втілення соціальних проектів, ролі середовища в ініціації, підготовці проектів та їх реалізації.

В Україні отримала розвиток власна наукова школа, яка досліджує соціальну інженерію, соціальне проектування та соціальні технології. Фундаторами вітчизняних теорій, орієнтованих на практику, виступили В. Подшивалкіна, О. Скидін, Є. Суїменко, Ю. Сурмін, М. Туленков.

Деякі автори (О. Безпалько, В. Курбатов, В. Луков, Я. Романюк,


Ю. Сурмін, М. Туленков) не тільки розвинули теорію й методологію соціального проектування, а й здійснили його впровадження у навчальний процес, посиливши тим самим методичну складову в проективній культурі сучасних соціологів.

Одночасно з активним соціологічним пізнанням соціального проектування його аналізують представники інших наук: у соціальній філософії – С. Кримський, М. Лепський, В. Сидоренко, О. Шаповалова; в управлінні – Т. Бутченко); у менеджменті – Ю. Скорода; в економіці – Т. Ткач. Здебільшого соціальний проект розглядається цими вченими як метод організації простору культури, а соціальне проектування – як специфічний вид творчої діяльності особистості, як універсальна технологія соціальних перетворень.

В українській і російській соціології і філософії науки зараз з’явилося чимало робіт, присвячених проблемам методології та теорії сучасної соціогуманітарної науки (це роботи Г.Батигіна, В.Бакірова, Л. Бевзенко,
Б. Бистрянцева, В.Воловича, Т.Дрідзе, В.Євтуха, Т.Заславської, Ю.Левади, Н. Отрешко, В.Подшивалкіної, Є.Суїменка, В.Судакова, О. Сусської, В.Танчера, В.Тарасенка, Ж.Тощенка, М. Туленкова,А.Філіпова, В.Хмелька, В.Шубкіна, М.Шульги, В.Ядова, Ю.Яковенка та ін), а також проблемам постнекласичної науки. Загальні й окремі питання класичної й некласичної методології соціального проектування досліджувалася в роботах І. Бажина,
О. Генисаретського, В. Глазичева, В. Курбатова, Ю. Крючкова, В. Лукова, Е. Самбурова, В. Фігуровської, О. Шаповалової.

В дисертації для дослідження методології соціального проектування як практики було використано висновки, які містяться у роботах вітчизняних і зарубіжних учених в галузі філософії, соціології, політології та культурології; методологію трансдисциплінарних підходів, зокрема, праксиології та синергетики. З метою вирішення завдань дослідження було застосовано концепти теорій управління, соціального управління, соціальної інженерії, соціології освіти, соціальних технологій та регіоналістики.

Теоретичною базою дисертаційного дослідження виступили:


  • по-перше, концепції, в яких аналізуються загальнонаукові підстави сучасного соціологічного пізнання, а саме активістсько-діяльнісний підхід («проект культурної соціології» Дж. Александера, «подвійний морфогенез» М. Арчер, «конструктивістський структуралізм» П. Бурдьє, «теорії структурації» Е. Гідденса, «модель активістської соціології» А. Турена, «теорії становлення суспільства» П. Штомпки, «теорія фігурацій» Н. Еліаса, «теорія практик» Г. Шуберта, Ч. Кулі, Дж. Міда тощо);

  • по-друге, концепції і теорії, на яких базується сучасне соціальне проектування. Це – теорії постмодернізму, що відображено в працях З. Баумана, Ж. Ф. Ліотара, Е. Тоффлера, які дозволили обґрунтувати можливість реалізації децентралізації, варіативності у ході конструювання образів майбутнього в розвитку суспільства в цілому й освіти зокрема. Теорія реальних утопій Е. Райта спонукала до розробки методології соціального проектування, заснованого на праксиологічних позиціях. Теорії управління, розроблені в класичних роботах Т. Пітерса, Дж. Тейлора, Дж. Харрінгтона, Г. Емерсона, стали підґрунтям для розробки праксисів соціального проектування. За фундаментальні концепції, що дозволяють пізнати природу і предметне поле соціальних технологій, у дисертації обрано теорії технологій Н. Віга, Д. Гранта, С. Булгакова, «автономної» технології Ж. Еллюля та «інтелектуальної» технології Д. Белла, структуралізму і постструктуралізму М. Постера.

Особливе місце при проектуванні займають теорії і практики соціального партнерства. Проблеми соціального партнерства, його роль у сучасних трансформаційних процесах, а також технології його здійснення представлено в роботах Л. Вільхельмссона, О. Іонової, Г. Карелової, Г. Макашиної, В. Михеєва, І. Модель, К. Модель, А. Панова, Ю. Свеженцевої, Г. Семигіна. На засадах соціального партнерства в роботі в якості праксиологічних методів соціального проектування застосовано кластерізацію.

У ході вирішення задач дослідження були застосовані теорії соціального капіталу (М. Аберг, П. Бурдьє, Дж. Фаїлд, Дж. Коулман, Р. МакСленаган, І. Пай, Р. Снайдер) і громадянського суспільства (Дж. Локк, Г. В. Ф. Гегель, А. де Токвіль, А. Грамші).

Отже, на сьогодні вже накопичено значну теоретико-методологічну базу для вивчення методології соціального проектування. Проте залишаються невирішеними концептуально-методологічні й практичні питання щодо структури соціального проектування як виду діяльності, обґрунтування її праксиологічних складових.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до наукової теми «Розвиток сучасного українського суспільства: соціологічний та політологічний виміри» (номер державної реєстрації 0115U00604) на базі Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут», в рамках якої автором розробляється методологія соціального проектування та вимірюється можливості її застосування для модернізації системи освіти регіону.

Мета і задачі роботи. Мета роботи – обґрунтування нового підходу до соціального проектування, яке розуміємо як визначення іншої методологічної основи до пояснення принципів і здійснення соціологічної діяльності. Відповідно до поставленої мети у дисертаційному дослідженні розв’язуються такі задачі:


  1. Обґрунтувати потенціал праксиологічного підходу до соціологічної діяльності та визначити його принципи;

  2. Виявити праксиологічні особливості соціального проектування в різних видах соціологічної діяльності – в управлінні, соціальній інженерії, технологіях;

  3. Розробити на засадах суб’єктно-праксиологічного підходу концепцію соціального проектування як виду соціологічної практики, уточнити її понятійний апарат, зокрема соціологічний контекст категорії "майбутнє", технології та праксиологічні методи.

  4. На основі концепції соціального проєктування, заснованої на суб’єктно-праксиологічному підході, описати методичні особливості регіональних освітніх проектів.


Каталог: sites -> default -> files -> newsfiles
newsfiles -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип
newsfiles -> Загальна характеристика роботи
newsfiles -> Структурно-діяльнісна концепція
newsfiles -> Імені тараса шевченка
newsfiles -> Концепція дисертації
newsfiles -> Бакалаврат
newsfiles -> Методичні рекомендації щодо виконання і захисту випускних кваліфікаційних робіт (бакалавра, магістра) Київ 01 зміст
newsfiles -> Методичні рекомендації щодо підготовки і захисту курсових робіт, дипломів бакалавра та магістра Київ 2016 Зміст Зміст 2
newsfiles -> Положення про Науково-методичний центр організації навчального процесу
newsfiles -> Актуальні проблеми соціології, психології, педагогіки. Вип


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка