Я, Чорна Оксана Володимирівна, вчитель образотворчого мистецтва комунального закладу Товстолузька зош і-ііі ст



Дата конвертації23.03.2020
Розмір262 Kb.

Опис досвіду роботи вчителя образотворчого мистецтва комунального закладу Товстолузька ЗОШ І-ІІІ ст. Тернопільської районної ради Тернопільської області.
Я, Чорна Оксана Володимирівна, вчитель образотворчого мистецтва комунального закладу Товстолузька ЗОШ І-ІІІ ст. Проблема, над якою я працюю: «Збагачення, урізноманітнення творчої діяльності дітей, розширення сфери пізнання світу і свого народу, розвиток національної побутової культури». Велику роль я приділяю іграшці. Іграшка — річ, призначена дітям для гри. В народі її ще називають цяцька, лялька, цяцянка, виграшка, забавка. Без неї гра неможлива. Як найсуттєвіший компонент гри, вона відіграє важливу освітню, розвивальну, виховну, навіть організаційну ролі. Як і гра, іграшка є важливим фактором психічного розвитку дитини, що забезпечує поступове здійснення нею усіх видів діяльності на більш високому рівні. Народна іграшка – це спадщина народу, як мова, пісня, казка, вишивка. Я вважаю, що вона містить у собі момент істини, своєю мовою виголошує правду про народ, його земну сутність та історичне призначення.

Народна іграшка –відлуння історичних епох. Вона може розказати про життя, культуру, побут свого народу. На мою думку, іграшка має широкі мистецькі якості та високі виховні можливості. Емоційна дія образів, втілених в іграшку, допомагають мені в розвитку естетичного виховання, розвитку творчої уяви, збереженні національної культури свого народу.

Готуючись до уроків, я, відповідно до змісту, мети та цілей визначаю оптимальну форму діяльності як для себе, так і для школярів, використовую сучасні методичні прийоми з урахуванням вікових та індивідуальних особливостей учнів. Прищеплюю інтерес до свого предмета шляхом створення на уроках творчої, емоційно-піднесеної атмосфери, прагненням цікаво, нестандартно та водночас доступно викладати свої думки.

Художні матеріали, якими користуються діти, досить різноманітні: кольорове чорнило, кольорова крейда, олівці, фарби, фломастери, туш, гуаш. Малюнки виконуються на папері, картоні, склі, дереві з використанням різних художніх технік. Для виготовлення іграшок діти використовують різні природні матеріали: солому, дерево, качани з кукурудзи, глину та інші.

Перші ляльки мої вихованці зробили з паперу. Це були персонажі до українських народних казок. Так і з’явилися перші лялькові вистави «Колобок», «Коза-Дереза», «Ріпка»,так з’явився в школі ляльковий театр. Такі паперові іграшки швидко зношувалися. Ми почали виготовляти героїв у техніці пап’є-маше. Учням цікава декоративно-прикладна творчість, під час якої вони практично пізнають зв’язки між різними видами мистецтва, виробляють навички художнього оформлення.

Щороку ми відвідували дитячий сиротинець у м.Тернополі, дитячі садочки с.Товстолуг, с.Кип’ячка Тернопільського р-ну, Тернопільської обл. з постановками лялькових вистав.У 2007 році брали участь в обласному фестивалі-конкурсі лялькових театрів.

Я переконана, що з багатьох предметів, що вивчаються в загальноосвітній школі, чи ненайвищий виховний потенціал належить мистецтву з притаманним йому впливом на свідомість і підсвідомість особистості. Так, як в сучасному житті елекронізація, комп’ютеризація впевненими кроками ідуть вперед, виникає необхідність привертати увагу дітей до витоків прекрасного. Тому саме мистецтво здатне виховувати справжню духовність, плекати творчу особистість.

Сьогодні багато на різних рівнях говориться про відродження української культури, духовності, коріння яких сягає у глибину сивих століть. Майбутнє українського народу нині за шкільними партами. Наше суспільство буде таким, які уявлення про світ ми, вчителі , виховаємо у дітей сьогодні.

За допомогою дослідницької роботи, яку я часто використовую, діти ознайомилися з народною іграшкою лялька-мотанка.

Лялька-мотанка – це одна з найдавніших народних іграшок, яка, пройшовши крізь тисячоліття, існує і є дуже популярною навіть сьогодні. Здавна у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом матері-прародительниці, символом мудрості, берегинею роду. Кожен малюк вмів змайструвати собі цю нехитру подругу, яка втілювала в життя всі ті ролі, які так прагне приміряти на себе чи не кожна дитина– від дівчинки, що заблукала в лісі в пошуках ягід та грибів, і до мудрої, доброї бабусі, до якої хочеться звернутись за порадою. Збереглись відомості і про те, що дівчині перед заміжжям мати власноруч робила і дарувала ляльку-мотанку – символ жіночої мудрості.

Робились ляльки-мотанки з тих матеріалів, які були під руками – чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягались в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь. Тому не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє, рідне – вважалась оберегом у родині. Якщо в сім’ї хворіла дитина, то їй робили спеціальну ляльку-мотанку, яку змотували з тієї трави, яка допоможе при хворобі, і давали дитині – і забавка, і цілющий ефект!

Так і з’явилися в моїх учнів перші ляльки-мотанки, які схожі між собою, і, в той же час, такі різні. Різні формою та кольором хрестика на обличчі, різні одягом, в який одягнені, різні вишитими символами та ін..

Таким чином, діти ознайомлюються зі символами-оберегами свого народу, з різноманітністю кольорів та їхньою інформацією.

Ляльку-мотанку ложили в колиску дітям. Вона оберігала їх від злої думки, злого ока.

Учні зацікавились, чи були такі ляльки-обереги в інших народів. За допомогою дослідницької роботи вони дізналися, що в Китаї таку роль виконували ляльки, виконані у техніці орігамі. Так, як папір найдешевший і найдоступніший, то ми почали виготовляти і такі іграшки.

Я поставила перед собою проблемне завдання : формувати творчу особистість засобами образотворчого мистецтва. Для цього прагну зробити все можливе для виховання справжньої духовності, розвитку творчої особистості, здатності до художньо-творчої самореалізації та духовного самовдосконалення.

«Усі види мистецтва служать найвеличнішому з мистецтв - мистецтву жити на земліі», - сказав Бертольд Брехт. Я розумію, що суспільство покладає на вчителів образотворчого мистецтва, а значить зобов'язує зробити все, для належного естетичного виховання підростаючого покоління.

Переконана і в тому, що виховний потенціал мистецтва міститься у самій його суті і пояснюється тим, що емоційна сторона свідомості, естетичні ідеали - первинні стосовно інтелекту в формуванні духовних інтересів, у ставленні до світу. З-поміж інших видів мистецтва, образотворче мистецтво є унікальним у вирішенні завдань як художнього, так і особистісного розвитку громадського і духовного становлення підростаючого покоління.

Атмосферу захопленості уроком, предметом та мистецтвом у цілому створюю шляхом використанням різноманітних типів нестандартних уроків: урок-сюрприз, урок-свято, урок-конкурс, урок-діалог культур, урок-екранізація, урок-презентація класу, урок-виставка, урок-екскурсія до картинної галереї, урок-розгадка таємниці знайомих картин, бінарний урок, урок-відкриття та інші.

Переконана: емоційність, зацікавленість, захопленість - обов’язкові компоненти на уроці образотворчого мистецтва . Коли діти, захоплюючись роботою, наспівують собі – я не роблю зауважень, якщо це не заважає іншим.

Із захопленням вихованці працюють на уроці образотворчого мистецтва. Хочу, щоб вони відчували себе вільно, розкуто. Ніколи їх не стримую, коли вони дружно сміються. Розумію - найближча мета досягнута, робота сподобалася їм. Дитячу роботу розглядаю як художній образ, хоча й елементарний, що часто ігнорується в педагогічній практиці. Ціную не лише якісно виконану роботу обдарованого учня, а і вдалу слабших дітей, котрі старанно працювали. Проте, тут справа не в загальній обдарованості, а в різній її структурі.

Переконана, що рівень естетичної іскри учнів значною мірою залежить від особистості вчителя образотворчого мистецтва, його світогляду, професійної підготовки, педагогічної майстерності, тому стараюсь відвідувати музеї, виставки, читати методичну літературу.

Окрім образотворчого мистецтва, я викладаю художню культуру, художню працю. Тому часто проводжу інтегровані уроки із вищезазначених предметів.

Щоб створити в учнів відповідний настрій, використовую бесіди вірші, загадки.

В естетичному вихованні дітей значне місце належить творам народно - декоративного мистецтва.

Ознайомлюючи дітей з виробами народних майстрів кераміки чи розпису, вишивки чи мережива, виховую у них повагу до творчої праці людей, любов до рідного краю, Батьківщини.

На уроках використовую дидактичні ігри, кросворди, в яких обов’язково є елементи пошуку. Проводжу конкурс шифрувальника, кодуючи якийсь термін. Це урізноманітнює роботу на уроці.

В кабінеті образотворчого мистецтва оформлена папка «Творчість + Талант», де зібрані найкращі роботи учнів школи. Також є постійно діюча виставка найкращих учнівських робіт.

Для мене урок – це витвір мистецтва, в якому присутні і краса , і натхнення думки, і радість пошуків, створені спільними зусиллями учня і вчителя.

У мистецтві, зокрема візуальному, закладено природну потребу людини творити, вдосконалювати світ. А вивчення творів декоративно – прикладного мистецтва, їх художніх особливостей і засобів творення виховує бережливе ставлення до речей, повагу до національних витворів і національної культури, до творчої праці людей, підвищує наш культурний рівень.



Я – керівник районного методичного об’єднання вчителів образотворчого мистецтва, де щедро обмінюємося з колегами своїм педагогічним досвідом.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка