Вплив факторів сімейного виховання на емоційний розвиток дошкольніка



Скачати 82,36 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації24.03.2020
Розмір82,36 Kb.
  1   2

Загальна та дошкільна педагогіка

Трофаїла Н. Д.

викладач кафедри теорії та методик дошкільної освіти

Уманського державного педагогічного університету

імені Павла Тичини


ВПЛИВ СІМ’Ї НА ЕМОЦІЙНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ДИТИНИ

Ключові слова: емоційний розвиток, сім'я, емоційне благополуччя.

Останнім часом проблема емоційного розвитку дітей дошкільного віку все частіше привертає увагу педагогів і психологів. Емоційний розвиток особистості - складний і багатоаспектний процес, який виражається в зміні здатності до емоційного регулювання, у формуванні індивідуальних відмінностей в емоційних реакціях на зовнішні ситуації та внутрішні процеси.

При вивченні емоцій та їхнього впливу на розвиток дитини, заслуговує ретельного дослідження проблема впливу чинників сімейної ситуації на емоційний розвиток дошкільника. Адже в сім'ї дитина набуває першого досвіду людського спілкування, вчиться розрізняти емоції, розуміти переживання близьких і співчувати їм. Як підкреслює М. І. Лісіна [4], спілкування в родині завжди проходить на емоційній основі, а відсутність емоційного контакту з близькими призводить до порушень у формуванні особистості дитини.

Науковці одностайні у тому, що родині належить значна роль у розвитку емоційної сфери дитини. Існує безліч чинників сімейної ситуації, таких, як склад сім'ї, психологічний клімат, особливості сімейних взаємин, стиль виховання, особливості емоційності батьків, система їх очікувань і цінностей, які становлять основу формування емоційної сфери дитини. Психологи по-різному аналізують значення факторів сімейної ситуації на емоційний розвиток дитини.

Наприклад, С. Томкинс [7] виокремлює чотири основні способи «соціалізації смутку»:

1) за допомогою покарання (каральний тип);

2) за допомогою заохочення;

3) за допомогою часткового заохочення;

4) за допомогою різнорідних засобів.

Вчений диференціюючи «способи соціалізації» вважав, що коли сльози дитини викликають негативну реакцію дорослих або повністю ігноруються, має місце каральний тип соціалізації печалі. Така поведінка батьків стає причиною страхів дитини і низької толерантності до фрустрації.

Заохочуючий тип соціалізації печалі, на думку вченого, характеризується тим, що батьки намагаються заспокоїти дитину і починають дії, спрямовані на усунення стимулу, який викликав печаль. Це сприяє формуванню почуття довіри, чесності, виховує мужність і стійкість до фрустрації.

Вибір того чи іншого способу соціалізації печалі залежить від минулого досвіду батьків, а також індивідуальних особливостей дитини. Дитина з низьким порогом печалі плаче частіше і сильніше, викликаючи у батьків більше роздратування і схиляючи їх до карального типу.

Третій тип соціалізації печалі (часткове заохочення) характеризуєтся тим, що батьки просто пестять і підбадьорюють плач дитини, не намагаючись впливати на причину печалі. З віком, така дитина буде не здатна долати печаль. Водночас. Як стверджував С. Томкінс, жоден з цих способів соціалізації, не застосовується в чистому вигляді.

Не менш важливим, на думку К. Ізарда, виявляється реагування батьків на вираження у дітей емоції радості. Переживання цієї емоції вкрай важливі для нормального розвитку дитини. Однак радість не може бути результатом вольового зусилля або метою діяльності [2]. Батьки не можуть навчити дитину радіти. Експресія радості, як правило, пов'язана з посмішкою. Яка рано з'являється у дитини, але спочатку вона носить ендогенний характер. Проте батьки реагують на неї як на емоцію соціальну, сприяючи формуванню емоційної прихильності.

Тим часом, Г. Барретт і Дж. Кампос [6] виділяють чотири характеристики батьківських емоцій, які можуть впливати на емоційну поведінку дитини:

По-перше, батьківські емоції як реакції на специфічні події можуть безпосередньо імітуватися дитиною. Якщо батьки реагують на когось позитивною або негативною емоцією, то дитина, швидше за все, реагуватиме схожим афектом.

По-друге, діти засвоюють певні вирази емоцій, які, зазвичай, використовують батьки. Дитина може копіювати саркастичну інтонацію або навіть конкретну фразу, яка часто вживається дорослими.

По-третє, батьки моделюють ефективні або неефективні прийоми подолання труднощів, і діти засвоюють ці патерни, спостерігаючи, як батьки справляються з емоційно важкими ситуаціями.

По-четверте, це емоційний клімат, сімейного оточення,створеного батьками і який непомітним чином може впливати на дитину. Тепла, дружня атмосфера в сім'ї, прийняття дитини батьками - це невід'ємна умова задоволення потреби дитини в любові. Особливості батьківського ставлення безпосередньо показує вплив на формування особистості дитини, її самооцінку, образ Я, взаємини з однолітками.

Роль сімейного благополуччя для нормального психічного развитку, в тому числі і для розвитку емоційної сфери, неодноразово доводилася в роботах вітчизняних і зарубіжних психологів. Водночас такі чинники, як відсутність батька, можуть чинити істотний вплив на емоційну сферу дитини, умови виховання в неповних сім'ях мають свою специфіку, навіть якщо мати робить все можливе, для виконання ролі обох батьків.

За даними Е.О. Смирнової та її колег [5], діти, які ростуть в неповних сім'ях, мають менш сприятливу картину емоційно-особистої сфери, порівняно з однолітками, зростаючими в повних сім'ях. Наявність батька і матері є важливою передумовою нормального емоційного і морального розвитку дитини. В умовах великої професійної зайнятості батьків (особливо матерів), неоціненну послугу родині надають бабуся і дідусь. Вони сприяють задоволенню емоційних потреб дитини.

За даними Ю.О. Галущінської [1], ставлення до бабусь і дідусів у дітей старшого дошкільного віку характеризується більшою емоційністю, ніж ставлення до батьків. У спілкуванні з ними діти проявляють більшу теплоту, використовують лагідні слова. Допомагаючи виховувати дітей, бабусі в одних випадках допомагають зміцнити сім'ю, в інших - послаблюють її виховний потенціал, знижують авторитет батьків в очах дитини або практикують непослідовний тип виховання [3]. Нарешті, необхідно відзначити роль такого чинника, як система цінностей і очікувань батьків.

Як відзначає А. Д. Кошелева [3], індивідуальні уподобання і антипатії матері надають особливого впливу на розвиток дитини: швидше розвивається те, що найбільше подобається матері. Процес развитку сповільнюється там, де мати залишається байдужою або приховує своє схвалення. На жаль, доводиться визнати, що не всі батьки визнають за дитиною право на вияв емоцій. Часто під емоційним розвитком батьки розуміють придушення і жорсткий контроль над емоціями, не приділяючи належної уваги таким важливим напрямам, як формування «мови емоцій», виразної лицьовій експресії обличчя, розуміння своїх і чужих емоцій. Вважаючи високий інтелект запорукою успіху дитини в житті, багато батьків не беруть до уваги той факт, що ємоціі відіграють важливу роль в спілкуванні дитини з однолітками, впливаючи на характер таких відносин, та успішність процесу соціалізації.



Висновок. Як видно з наведеного аналізу, можна виділити цілу низку «сімейних» чинників, які певним чином впливають на розвиток емоційної сфери дитини: виховується дитина в повній або неповній сім'ї, чи є у неї брат або сестра, яка емоційна атмосфера панує в сім'ї, чи існує можливість спілкування з прабатьками і наскільки це спілкування інтенсивне. Не можна також виключати чинники соціально-економічного характеру - освіта батьків, рівень їх достатку, тощо. Відтак, сімейне оточення відіграє визначну роль в емоційному розвитку дитини. Водночас, більшість батьків, як правило, основний акцент роблять на формуванні у дитини інтелектуальних і вольових якостей, ігноруючи необхідність розвитку емоційної сфери дошкільника.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка