Войтович Анна



Скачати 81,88 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації23.03.2020
Розмір81,88 Kb.
  1   2   3   4


УДК 373.4.033+373.4.016

                                                       Войтович Анна 

 

ФОРМИ ЕКОЛОГІЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ 



(ДРУГА ПОЛОВИНА XX СТОЛІТТЯ) 

 

АНОТАЦІЯ 



У  статті  розглядаються  основні  форми  екологічного  виховання 

молодших  школярів  у  другій  половині  XX  століття,  аналізуються 

особливості  досліджуваного  періоду  щодо  впровадження  та  використання 

форм екологічного виховання на певному етапі. Особлива увага звертається 

на  традиційні  та  новітні  форми,  їхнє  змістове  наповнення,  виховний 

екологічний потенціал. 

Ключові слова: форми, екологічне виховання,  молодші школярі, природа, 

нові технології, екологічний світогляд.

 

 

Екологічне  виховання  молодших  школярів  у  другій  половині  XX 

століття  активно  досліджується  в  українській  педагогіці.  Цій  проблемі 

присвячено  низку  робіт  (Т.Ковальчук,  В.Онищук,  Л.Нарочна,  А. Охріменко 

Н. Пустовіт,  Л. Різник,  Л.Руденко,  Г.Ткачук,  Н.Смолянюк,  О. Шаповал, 

І. Костицька та ін.), у яких автори розглядають основні форми екологічного 

виховання  молодших  школярів  у  цьому  періоді,  простежують  специфіку 

етапів  досліджуваного  періоду  щодо  впровадження  та  використання  форм 

екологічного  виховання,  приділяючи  значну  увагу  традиційним  та  новітнім 

формам, описуючи технологію їхньої підготовки та проведення.

 

Слід  зазначити,  що  окреслений  період  дослідження  в  методологічному 

плані неоднорідний. Зрозумілими є в зв’язку з цим різні форми екологічного 

виховання  в  межах  цього  періоду.  Так,  для  50-60-тих  років  ХХ  століття 

характерні  навчальні  екскурсії,  діяльність  первинних  організацій  товариств 

охорони  природи  і  відділень  охорони  природи  факультетів  громадських 

професій,  для  70-80  років  –  комплексні  польові  практики,  діяльність 



народних  університетів  охорони  природи,  загонів,  дружин  і  клубів  охорони 

природи,  фенологічні  пункти.  Серед  форм  екологічного  виховання  в  цей 

період А.Волкова виділяє «школу екологічних знань». Її завдання полягає «в 

систематичній  цілеспрямованій  пропагандистсько-роз’яснювальній  роботі, 

яка  сприяє  усвідомленню  учнями  суті  взаємодії  суспільства  і  природи, 

формуванню 

їх 

екологічної 



культури, 

виробленню 

діалектико-

матеріалістичного світогляду [2, 38].  

У  50  –  80  х  роках  спостерігається  тенденція  на  створення  учнівських 

ланок,  виробничих  бригад  в  процесі  діяльності  яких  відбувається  велика 

наукова робота еколого-натуралістичного спрямування, в якій безпосередню 

участь  беруть  позашкільні  заклади  освіти  відповідного  напрямку.  Ця  ж 

тенденція  зберігається  і  в  наступні  десятиріччя.  Увага  до  позашкільної 

еколого-натуралістичної  освіти  підкріплюється  в  періоди  реформування 

освіти  та  прийняття  ряду  постанов  з  метою  координації  прагнень  шкіл, 

різних  організацій  та  установ  по  формуванню  профорієнтації  учнівської 

молоді. 

Для  70-90 років ХХ століття характерне «введення екологічних знань до 

курсів  навчальних  предметів  з  одночасним  посиленням  їх  практичної 

спрямованості  в  різноманітних  формах»  [4,162].  Головною  організаційною 

формою  природоохоронної  роботи  в  70-ті  рр.  ХХ  ст.  стали  станції  юних 

натуралістів  [16,  19].  Набули  поширення  в  цей  час  учнівські  виробничі 

бригади, які часто мали в своєму складі секції шкільних лісництв та охорони 

рослин [16, 19], а також ігрові форми роботи. На важливості гри наголошує 

А.Волкова,  позаяк  у  грі  проявляється  фантазія,  започатковуються  проекти, 

гіпотези,  які  згодом  реалізуються  в  життєвій  діяльності,  науковець  виділяє 

рольові, ситуативні, ділові ігри [2, 20]. Їхнє застосування в початковій школі 

теж не викликає сумнівів.  

Для  кінця  XX  століття  характерне  удосконалення  традиційних  форм  і 

методів екологічного виховання молодших школярів, а також запровадження 

новітніх  технологій.  Найголовнішою  тенденцією  у  розвитку  еколого-



натуралістичної  освіти  у  сучасних  умовах  є  її  багатоваріантність  форм, 

методів  і  прийомів,  утвердження  гідності  кожного  учня;  введення  у 

навчально-виховний  процес  позашкільної  еколого-натуралістичної  роботи 

актуальних сучасному реформуванню системи освіти інноваційних підходів, 

котрі  передбачають  оновлення  структури  і  змісту  позашкільної  освіти, 

зростання її ролі як центральної ланки загальної системи освіти. Як зазначає 

В.Вербицький,  на  цьому  етапі  деякі  традиційні  форми  природоохоронної 

діяльності, “зелені”, “голубі” патрулі відходять від заполітизованих шаблонів 

примусовості,  рапортування  до  усвідомленого  проведення,  не  епізодично,  а 

регулярно, конкретної роботи [1,20].  

Останнє  десятиліття  XX  століття  позначене  «звільненням»  від 

ідеологічних  догм  комунізму  і  поверненням до справді  наукових підходів  у 

науці в цілому, у педагогіці зокрема, що й зумовило екоцентричний підхід у 

тому числі у формах екологічного виховання молодших школярів.  

Найголовнішою тенденцією у розвитку еколого-натуралістчної освіти у 

сучасних  умовах  є  її  багатоваріантність  форм,  методів  і  прийомів, 

утвердження гідності кожного учня; введення у навчально-виховний процес 

позашкільної  еколого-натуралістичної  роботи  актуальних  сучасному 

реформуванню  системи  освіти  інноваційних  підходів,  котрі  передбачають 

оновлення  структури  і  змісту  позашкільної  освіти,  зростання  її  ролі  як 

центральної ланки загальної системи освіти [1 ,34]. 

На  основі  природознавчого,  екологічного,  народознавчого  виховання 

розробляються та впроваджуються нові навчально-виховні моделі, форми, які 

ґрунтуються  на  надбаннях  української  та  світової  науки  еколого-

натуралістичного спрямування, на традиціях та звичаях українського народу 

[1, 36]. 

Основними  формами  екологічного  виховання  молодших  школярів  

досліджуваного періоду  виступають екологічні маршрути, екскурсії, походи 

в  природу,  робота  по  озелененню  вулиць,  скверів,  парків,  прибирання 

територій освітніх установ. Це сприяє розвитку екологічних знань, набуттю 




екологічних  умінь  і  навичок,  вихованню  екологічної  культури  і  дбайливого 

ставлення  учнів  до  природи  рідного  краю.  Такі  форми  роботи  дозволяють 

молодшим  школярам  глибше  ознайомитися  з  природою  рідного  краю, 

рослинним  і  тваринним  світом,  побачити  навколишню    красу  і  дають 

можливість поділитися своїми враженнями. 

Н.Смолянюк,  досліджуючи  організацію  природничої  освіти  молодших 

школярів  у  загальноосвітніх  навчальних  закладах  України  (друга  половина 

XX  століття)

,  до

  основних  форм  реалізації  природничої  освіти  відносить 



предметні  уроки,  спрямовані  на  отримання  знань  у  ході  безпосередньої 

роботи  з  предметами  природи,  розвиток  умінь  спостерігати,  аналізувати; 

уроки пояснювального читання, під час яких молодші школярі читали статті, 

оповідання  природознавчого  характеру,  що  сприяло  розширенню  кругозору 

учнів,  формуванню  навичок  самостійної  роботи  з  книгою,  прагнення  до 

глибокого  пізнання  природи;  узагальнювальні  уроки,  що  мали  на  меті 

систематизувати  й  закріпити  знання,  отримані  учнями  при  вивченні  теми, 

привчали  їх  до  більш  широких  узагальнень,  дозволяли  встановлювати  нові 

зв’язки  між  засвоєними  поняттями  та  уявленнями;  нетрадиційні  уроки 

(інтегровані  уроки,  уроки-подорожі    рідним  краєм,  уроки-прес-конференції, 

уроки-змагання,  театралізовані  уроки,  уроки-концерти),  орієнтовані  на 

інтелектуальне  й  емоційно-ціннісне  сприймання  дитиною  навколишньої 

природи,  самовираження  учнів  у  різних  видах  навчально-пізнавальної 

діяльності [13, 7]. 

Традиційні  форми  навчання  й  виховання  є  ефективними  також  для 

екологічного  молодших  школярів.  Це  передусім  бесіди,  диспути,  лекції, 

зустрічі  за  круглим  столом,  батьківські  конференції,  огляди-конкурси, 

шкільні олімпіади, що проводяться на базах кращих загальноосвітніх шкіл і 

додаткових освітніх установ за участю учителів, батьків, викладачів вишів з 

екології.  

У формуванні екологічних знань, умінь, навичок і вихованні екологічної 

культури молодших школярів велику роль відіграє суспільно-корисна праця 




природоохоронного характеру : посадка дерев, квітів, захисних смуг і догляд 

за ними; робота на навчально-дослідній ділянці тощо. Молодших школярів у 

весняний і осінній час потрібно залучати до  посадки дерев, квітів, захисних 

смуг, догляду за ними, що сприятиме придбанню знань, умінь і практичних 

навичок природоохоронної роботи, привчатиме їх до самостійності. 

Велику  допомогу  у  формуванні  бережливого,  гуманного  ставлення  до 

природи  і  вихованні  екологічної  культури  молодших  школярів  надають 

засоби  масової  інформації  (телебачення,  радіо  і  інтернет).  Поширеною  є 

практика  перегляду  телепередач  екологічного  характеру,  що  сприяє 

формуванню  екологічної  свідомості,  мислення  і  вихованню  свідомого  і 

відповідального ставлення молодших школярів до природи. 

Позитивний  вплив  на  розвиток  екологічних  знань  і  вихованню 

екологічної  культури  молодших  школярів  мають  навчальні  кінофільми, 

присвячені  екологічній  освіті  і  вихованню  юних  екологів.  Під  час  заняття 

слід практикувати показ навчальних кінофільмів, у яких діти беруть активну 

участь в природоохоронній роботі, надають допомогу в озелененні вулиць і 

скверів. 

Особливе  місце  в  організації  екологічного  виховання  молодших 

школярів належить  екскурсіям (Г.Пустовіт, Л.Нарочна), під час яких завдяки 

безпосередньому  спостереженню  об’єктів  пізнання  створюються  найкращі 

умови для розв’язання освітніх, виховних і розвивальних завдань екологічної 

освіти, 


для 

набуття 


дитиною 

особистісно-значущого 

досвіду 

природоохоронної  діяльності.  На  важливості  екскурсій  у  природу 

наголошував  ще  К.Ушинський;  учений  зазначав,  що  місцева  природа  має 

такий  вплив  на  формування  особистості,  який  може  зрівнятися  лише  з 

впливом  педагога,  а  день  серед  полів  і  гаїв  вартий  тижнів  звичайного 

навчання [17].  

Однією з ефективних форм екологічного виховання молодших школярів 

є природоохоронні проекти



Дослідниця цієї форми роботи С.Совгіра вважає, 

що  результатами  проектів  є:  благоустрій  місцевості;  створення  парку,  алеї; 



уміння  знаходити  правильні  рішення  у  складній  екологічній  ситуації  й 

оцінювати їх; навички володіння методикою проведення природоохоронних 

заходів.  Технологія  проектної  природоохоронної  діяльності  передбачає  5 

етапів:  підготовчий,  збір  необхідної  інформації,  визначення  напрямів 

діяльності, діяльнісний, презентація й оцінювання результативності проекту 

[14]. 


Простір для екологічного виховання молодших школярів забезпечують й 

інші  форми  роботи:  гуртки,  виставки,  конкурси,  свята,  факультативні 

заняття,  позакласне  читання  художньої  та  науково-популярної  літератури, 

організація роботи «живих куточків», шкільних краєзнавчих музеїв, зустрічі 

тощо,    на  яких  ми  зупинятися  не  будемо.  Зауважимо  лише,  що  ці  форми 

роботи характерні на всіх етапах досліджуваного періоду, їх можна вважати 

традиційними для другої половини  XX століття, змінювалися лише змістові 

модулі. 


Дослідження  дало  можливість  дійти  до  висновку  про  тенденцію  до 

розширення  комплексу  форм  зазначеного  напрямку  виховання  з  розвитком 

педагогічної  науки і  практики.  Крім цього,  можна  відстежити  тенденцію до 

поступового  наростання  комуністичних  форм  виховання  від  середини  ХХ 

століття до кінця 80-х рр. ХХ століття; натомість після цього стали поступово 

входити  в  практику  екологічного  виховання  новітні  форми,  засновані  на 

інтерактивних методах  екологічного виховання, більш різноманітною стала 

екологічна наочність.  

Аналіз науково-педагогічних праць засвідчує, що у другій половині ХХ 

століття важливу роль для екологічного виховання молодших школярів мали 

ілюстрація  та  демонстрація  конкретних  природних  предметів  і  явищ  із 

використанням  натуральних  (живі  об’єкти  –  тварини,  комахи,  рослини, 

неживі об’єкти – гербарії, скелети, колекції, препарати, зразки гірських порід

ґрунтів і мінералів тощо) та штучних (моделі, аплікації, муляжі, різноманітні 

навчальні допоміжні матеріали – компас, магніт, метеонабір тощо, навчальні 

кінофільми,  кінофрагменти,  діафільми,  діапозитиви,  слайди;  таблиці, 




картини,  ілюстрації,  схеми,  карти,  атласи;  зошити  з  друкованою  основою) 

видів наочності. 

У  рамках  екологічного  виховання  та  формування  відповідного 

природоохоронного  світогляду  педагогами  приділяється  значна  увага 

традиційним  та  новітнім  формам  екологічного  виховання  молодших 

школярів  (диспути,  екологічні  акції,  ігри-візуалізації,  уроки  доброти,  уроки 

мислення  в  природі,  КВК,  вікторини,  конкурси,  проблемні  ситуації,  мовні 

логічні  завдання,  екологічні  виставки,  експозиції,  тижні  екологічної 

творчості,  екологічні  свята,  виставки,  екологічні  казки,  екологічні  стежини, 

спостереження, пошуково-дослідницька робота тощо). 

Вивчення  психолого-педагогічної  спадщини  дало  можливість  зробити 

висновок  про  те,  що  в  досліджуваний  період  величезного  значення  в 

організації  екологічного  виховання  молодших  школярів  надавалось 

особистості вчителя, вдосконаленню його професійної майстерності.  

 



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка