Віталій кара



Скачати 494,66 Kb.
Сторінка1/19
Дата конвертації27.12.2018
Розмір494,66 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19




Ольга РОЗГОН,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін


Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

СУРОГАТНЕ МАТЕРИНСТВО:
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО
ТА ДОГОВІРНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

З проблемами безпліддя борються асоціації репродуктивної медицини по всьому світі. Створена така асоціація і в Україні. Вона успішно співпрацює з асоціаціями інших країн, які входять до Європейської асоціації репродуктологів (ESHRE). Українська асоціація як громадська організація, членами якої є поважні практикуючі медики, доктори медичних наук, бере активну участь у розробці цих законопроектів шляхом внесення своїх пропозицій1.

Сьогодні більшість форм жіночого та чоловічого безпліддя ефективно лікуються методом «допоміжних репродуктивних технологій» (далі — ДРТ).

ДРТ — це методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до переносу їх у матку реципієнтки здійснюються в умовах in vitro. Найвідоміші з них — екстракорпоральне запліднення та сурогатне материнство, донація яйцеклітин. Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) — запліднення статевих клітин (яйцеклітин) жінки поза її організмом із подальшим перенесенням ембріонів у матку. Сурогатне материнство (СМ) — запліднення за допомогою репродуктивних клітин, отриманих від подружньої пари. Розвинуті ембріони, отримані в результаті такого запліднення, переносять у порожнину матки іншої жінки, так званої сурогатної матері, яка виношує та народжує дитину для цієї подружньої пари. Донація яйцеклітин — запліднення яйцеклітини донора спермою чоловіка реципієнтки із подальшим перенесенням у порожнину матки реципієнтки, яка й виношує дитину2.

Під штучною інсемінацією розуміється застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері.



Термін «сурогатне материнство» вживається у таких ситуаціях: по-перше — повна, або гестаційна, сурогатність. Жінка, що виношує, не має ніякого генетичного зв’язку
з дитиною.

У цьому випадку:

– використовуються гамети обох передбачуваних батьків;

– обидві гамети отримують від донорів (донація надлишкових ембріонів);

– створення ембріонів de novo з донорських гамет;

– створення ембріонів de novo з гамет одного з батьків і донора.

По-друге, часткова, або гендерна, сурогатність. Гестаційна (яка виношує) жінка має генетичний зв’язок із дитиною, забезпечуючи свій ооцит для програми сурогатного материнства. І в тій, і в іншій ситуації гестаційна (яка виношує) жінка має намір залишити дитину передбачуваним батькам, які приймають на себе батьківську відповідальність за дитину.

Сурогатне материнство має різні форми з варіаціями, серед яких: 1) коли мати виношує власну дитину, народжує і передає її «названим батькам»; 2) для зачаття дитини використовується сперма батька чи яйцеклітина матері, а виношує і народжує інша жінка; 3) абсолютне сурогатне материнство — між сурогатною матір’ю та дитиною немає жодного родинного зв’язку (в пробірці запліднюють яйцеклітину, а виношувати дають іншій жінці).

Теоретично техніка застосування процедури екстракорпорального запліднення проста: з одного чи безлічі фолікулів вилучаються яйцеклітини дружини й поміщаються «в пробірку», куди додається необхідна кількість сперматозоїдів чоловіка. Якщо запліднення відбулося, то ембріони переносяться в порожнину матки сурогатної матері, де має відбутися їх подальший розвиток та імплантація. Незважаючи на те, що принцип застосування простий, техніка виконання екстракорпорального запліднення досить складна та потребує наявності у лікарів високого рівня кваліфікації. Через два тижні після перенесення ембріонів за рівнем хоріонічного монадотропіну в крові визначається, чи настала вагітність, а за три тижні можна побачити плідне яйце при ультразвуковому дослідженні3.

Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір’ю»4. Тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Юридичне дослідження питань сурогатного материнства обумовлене передусім необхідністю забезпечити правовий захист учасників програми сурогатного материнства.

Але спочатку зазначимо, що нині ДРТ та правовідносини, які виникають при їх застосуванні, регламентуються низкою нормативних актів, зокрема статтями 49 та 50 Сімейного кодексу України (далі — СК України) — права на материнство та батьківство; положеннями Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) та СК України; законами України; Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18.10.2000 р. № 52/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 р. за № 719/4940, та наказами Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти» від 29.11.2004 p. № 579, «Про затвердження статистичної документації з питань допоміжних репродуктивних технологій» від 10.12.2001 р. № 489, «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» від 23.12.2008 р. № 771, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.03.2009 р. за № 263/16279 (далі — Інструкція № 771)5.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка