Випуск тридцять перший


Аналіз останніх досліджень і публікацій



Сторінка58/219
Дата конвертації07.10.2019
Розмір4,48 Mb.
1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   219
Аналіз останніх досліджень і публікацій. У педагогічній спадщині А.С. Макаренка немає територіальних меж та кордонів. Її вивчають та впроваджують у виховний процес макаренкознавці всього світу. Доробок педагога досліджують у філософському, етичному, соціальному, теоретико-педагогічному аспектах такі науковці, як Д. Благоєв, Б. Ілієв (Болгарія), Д. Данстен (Великобританія), Ф. Патакі (Угорщина), З. Вайтц, Г. Хілліг, Л. Фрезе (Німеччина), А. Левін (Польща), Д. Бертоні, Д. Біні (Італія), А. Павлик (Чехія), Янь Гоцай (Китай), Г. Волков, І. Іванов, Л. Гриценко, В. Кумарін, А. Фролов (Росія). Вагомий внесок у розвиток макаренкознавства здійснили та здійснюють українські вчені-дослідники Н. Абашкіна, А. Бойко, М. Євтух, Н. Дічек, І. Зязюн, Л. Крамущенко, І. Кривонос, В. Моргун, Ф. Науменко, М. Ніжинський, М. Окса, Л. Пашко, А. Ткаченко, Л. Хомич, М. Ярмаченко. Загалом у працях макаренкознавців спостерігається прагнення заглибитись у концептуальні положення спадщини видатного педагога і об’єктивно оцінити їх, під новим кутом зору переглянути зміст, шляхи, цілі виховання дітей та молоді, пропоновані А. Макаренком.

Наукова багатовекторність напрацювань макаренкознавців демонструє відсутність остаточного розв’язання проблеми періоди-зації його творчого доробку, що, зі свого боку, ускладнює завдання встановлення повноцінної картини розвитку вітчизняної освіти першої половини ХХ ст.

Аналіз загальних положень періодизацій провідних макаренко-знавців задля чіткого уявлення та розуміння передумов, факторів та етапів розвитку вивчення науково-публіцистичної спадщини А. Мака-ренка, що надалі сприятиме цілісності наукового погляду на розвиток вітчизняної педагогічної думки, стало метою публікації.

Звернення до праць макаренкознавців переконує у наявності декількох періодизацій доробку А. Макаренка, задля аналізу яких необхідне попереднє встановлення сутності поняття “періодизація” в сучасному історико-педагогічному дискурсі. Передусім зазначимо, що “періодизація”, тобто розподіл історико-педагогічної дійсності на періоди, є неодмінним засобом пізнання будь-яких історичних явищ чи процесів. На цю особливість свого часу звернув увагу досвідчений фахівець з історії педагогіки, доктор педагогічних наук М. Константинов, який розглядав проблему періодизації одним із центральних питань в історії педагогіки як науки.

Загалом питання визначення періодизації широко представлено в науковому дискурсі, причому найбільш актуалізованим виявився аспект, пов’язаний із розмежуванням таких понять, як “епоха”, “період”, “етап”. “Періодизація, – як слушно зазначає О. Школа, – це поділ всього процесу розвитку науки на відрізки часу, які відрізняються один від одного специфічними особливостями, встановленими на основі об’єктивних критеріїв та принципів. Цей поділ може мати загальний характер і стосуватися цілої науки або її частини, якій притаманні певні відмінні риси, що зумовлюють більш детальне виділення часових рамок. Тому періодизацію структурно можна представити таким чином: епоха, період, етап... Період – проміжок часу, протягом якого відбувається певний процес. Етап – відрізок часу в розвитку будь-якого руху, процесу” [8].

Аналізуючи особливості розуміння сучасними науковцями поняття “періодизація”, ми помітили відсутність єдиного підходу щодо його сутності та виокремили провідні тенденції. Треба зазначити, що науковцями виробляються різні варіанти його трактування. Так, Т. Попова, розглядає “періодизацію” як базову конструкцію: “Періо-дизація – це певна схема (кістяк, скелет), на яку ми “нанизуємо” множину подій – результатів нашої пізнавальної діяльності у вигляді “фактів-знання”, що у своїй сукупності являють образ певного явища, що виступає для нас у якості об’єкта періодизації – об’єкта пізнання [5, 2]. Л. Наточий тлумачить “періодизацію” як інструмент пізнання об’єкта, який сприяє уточненню чи трансформації первісного образу. Новий образ об’єкта, вдосконалений на основі створеної нами моделі періодизації, невідворотно буде коригувати і саму модель періодизації. Як результат та узагальнення дослідження, форма синтетичного типу досліджень, періодизація відбиває логіку процесу розвитку об’єкта пізнання, становлячи “зриму формулу”, й одночасно є методологічним засобом, одним із інструментів пізнавальної діяльності [4, 43]. Однак, будуючи чи досліджуючи періодизацію, на думку дослідниці, потрібно враховувати певні компоненти:

1) об’єкт періодизації – явище-процес, яке ми розглядаємо в його розвитку, виділяючи конкретні інтервали часу;

2) суб’єкт періодизації – той інтервал часу, який відображає специфіку перебігу історичного часу й виражається в його основних категоріях: ера, доба, період, етап, фаза, цикл, стадія, століття, історичний момент, віха тощо. Встановлення субординації, тобто визначення змісту кожної категорії за обсягом (кількості історичного часу) не менш важливе для побудови будь-якої моделі періодизації. Слід враховувати й практику метафоричності суб’єктів періодизації;

3) атрибут періодизації – назва суб’єкта – інтервал: “роки застою”, “період нової історії” тощо. Атрибуція залежить від категоріального профілю дослідника, детермінованого соціокультурним контекстом, контекстом історіографічної традиції, від нормативів, що прийняті в конкретному науковому співтоваристві [4, 37].

Виходячи з вищесказаного, можемо зробити попереднє узагальнення, що поняття “періодизація” у нашому дослідженні розглядається як спосіб, який дає можливість створювати цілісну модель певного історичного (і в тому числі історико-педагогічного) явища чи процесу. Саме такий підхід поширений у роботах провідних макаренкознавців та інших науковців.

Зокрема, цей підхід представлений у праці доктора педагогічних наук Н. Дічек, яка, досліджуючи макаренкознавчу спадщину, що “в сукупності утворюють так звану макаренкіану, з різних ідейних, світоглядних, наукових, фахових позицій висвітлювалися, тлумачилися й поширювалися концептуальні положення його творів” [2, 5], вказує, що “історіографічний аналіз світової макаренкіани дає підстави згрупувати джерела за кількома критеріями, один із яких – критерій часу”. “Відповідно, розглядаючи праці з макаренкознавства за хронологічною ознакою, слід розрізняти дослідження радянського й пострадянського періодів. Критерій часу за такого розподілу неодмінно доповнюється політико-правовим аспектом” [2, 7]. Водночас у розподілі досліджень спадщини А. Макаренка на російські та українські, як слушно вказує вчена, “варто враховувати не стільки національно-мовний чинник, скільки наявність певної специфіки в підходах до вивчення доробку вченого” [2, 8]. Таким чином, Н. Дічек звертає увагу науковців на те, що: “спрямування змісту макаренкознавчих студій має підпорядковується певній меті, а головне, щоб через вивчення системи виховання видатного педагога зрозуміти характер і особливості радянської школи, оцінити можливості застосування його педагогічних ідей у демократичному західному суспільстві” [2, 6].

Однак, незважаючи на певну подібність у підходах щодо вивчення науково-публіцистичної спадщини А. Макаренка, учені виокремлюють різні етапи розвитку макаренкознавчих досліджень. Так, свою періодизацію вивчення науково-публіцистичної спадщини А. Макаренка пропонує професор, доктор педагогічних наук С. Карпенчук у ґрунтовній роботі: “Педагогічні технології А. Макаренка і сучасність”, (2001), де визначає 7 етапів вивчення поглядів видатного педагога (1939 – 1944 рр. – початкове вивчення; 1944 – 1958 рр. – систематизоване вивчення; 1959 – 1974 рр. – поступове звуження масштабів цієї діяльності педагога; 1975 – 1983 рр. – підтвердження актуальності спадщини Макаренка; 1984 – 1988 рр. – пошук нових шляхів опанування спадщини педагога; 1989 – 1990 рр. – фальсифікація макаренківської технології; 1991 рік – початок відродження інтересу до макаренківської педагогіки [3, 248 – 249]. Отже, як можемо бачити з періодизації, у ній застосований проблемно-хронологічний принцип побудови. Тобто хронологічний характер періодизації допомагає визначити чіткі часові межі дослідження, проблемний – прослідкувати розвиток макаренко-знавчих досліджень у цілісності та безперервності.

Дещо інші хронологічні межі визначає у своїй праці “Людина і світ у художній творчості А. Макаренка”, (2011) дослідниця І. Гетьма-нець. Учена виділяє два етапи в історії вивчення творчої спадщини А. Макаренка-письменника: 1) з часу публікації “Педагогічної поеми” – 1933 р. до початку 1990-х рр. та 2) з 1990-х рр. до теперішнього часу. Авторка стверджує, що в роботах науковців першого етапу переважав інтерес до педагогічної проблематики, а педагогічні проблеми розглядались у світлі політичних процесів, згідно з якими успіхи колонії ім. М. Горького пояснювалися успіхами соціалістичного будівництва. Відтак, аналіз художніх творів А. Макаренка, здійснений педагогами та літературознавцями за радянських часів, відзначався значною заідеологізованістю [1]. Отже, періодизація, запропонована вченою І. Гетьманець, може слугувати ефективним методом аналізу і впорядкування педагогічного матеріалу, якщо йдеться лише про літературно-публіцистичні та художні твори, проте така періодизація значно звужує масштаби діяльності вченого-педагога.

У контексті нашого дослідження слід звернути увагу на думку відомого макаренкознавця А. Фролова. У монографії “А. Макаренко в СРСР, Росії та світі: історіографія освоєння та розробки його спадщини (1939 – 2005 рр., критичний аналіз)” науковець визначає чотири етапи освоєння та розробки науково-педагогічної спадщини, починаючи з 1939 р. й до 2005 р., які, своєю чергою, пов’язані з соціально-економічними змінами в СРСР та РФ (1939 р. – середина 50-х рр., пов’язаний із початком – “канонізації А. Макаренка в СРСР”; середина 50 – середина 70-х рр. – гальмування наукової розробки макаренківської спадщини; середина 70-х рр. – 1991 рр. – розробка спадщини А. Макаренка як виховної педагогіки і “школи життя”; 1992 – 2005 рр. – сучасний етап оволодіння макаренківської концепцією педагогіки та виховання” [7, 3]. Таким чином, в основу періодизації А. Фролова покладена методологія історії педагогіки, яка зумовлена кардинальними змінами в суспільстві від початкового освоєння спадщини А.С. Макаренка до оволодіння макаренківської концепцією навчання та виховання.

Отже, проблема періодизації науково-публіцистичної спадщини А. Макаренка широко представлена в науковому дискурсі, причому найбільш актуалізованим виявився аспект, пов’язаний з історичними періодами дослідження спадщини видатного педагога. Проте накопичений макаренкознавчий матеріал може слугувати предметом окремого вивчення, у якому знайде своє відображення сучасний новітній дослідницький інструментарій, що відходить від ідеологічно-заангажованої парадигми в бік парадигми людино(дитино)центричної.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Комунальний вищий навчальний заклад «херсонська академія неперервної освіти» херсонської обласної ради кафедра теорії і методики виховання
2015 -> Серце віддане дітям штрихи до життєвого і творчого шляху українського педагога-гуманіста Василя Сухомлинського
2015 -> Заліток Людмила Михайлівна
2015 -> Людинознавчi
2015 -> Судова помилка в адміністративному судочинстві
2015 -> Програма навчальної дисципліни антропологія літератури
2015 -> Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Психологічна служба»
2015 -> Концепція сучасного підручника з географії для основної школи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   54   55   56   57   58   59   60   61   ...   219


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка