Випуск тридцять перший



Сторінка53/219
Дата конвертації07.10.2019
Розмір4,48 Mb.
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   219
Метою статті є розкриття основних тенденцій і перспектив виховання дітей молодшого шкільного віку засобами народного хореографічного мистецтва та ґрунтовний аналіз основних напрямків діяльності обласних будинків народної творчості.

Після Великої Вітчизняної війни мережа хореографічних гуртків, створених у школах, задовольняла запити та інтереси дітей не повною мірою. У багатьох школах і позашкільних закладах методика проведення гурткових занять потребувала докорінних змін. Вони були недостатньо спрямовані на розвиток творчої особистості дитини, а також до народного танцювального мистецтва мало залучалося педагогічно занедбаних дітей. Це пояснювалося передусім спрямуванням головних зусиль держави передовсім на ліквідацію економічної кризи, спричиненої руйнівними діями німецьких загарбників. Освітнє та культурно-мистецьке відродження у той період було другорядним. Незважаючи на це, при школах створювалися танцювальні гуртки, найчастіше, народного спрямування, де відбувалося хореографічне виховання і розвиток дітей молодшого шкільного віку.

Важливими центрами методичного керівництва і організаційної допомоги керівникам танцювальних гуртків були обласні будинки народної творчості (далі – ОБНТ). При Раді Міністрів УРСР було створено комітет у справах культурно-освітніх установ, якому підпорядковувалися обласні будинки народної творчості. ОБНТ систематично надавали методичну та практичну допомогу дитячим танцювальним колективам міських будинків культури і сільських клубів, а також хореографічним гурткам загальноосвітніх шкіл. [VIII, арк. 122]

Одним із великих недоліків у роботі будинків народної творчості була недостатня і незадовільна робота щодо підвищення кваліфікації кадрів керівників гуртків. Штати творчих працівників ОБНТ були недостатніми для проведення роботи в галузі хореографії, образотворчого мистецтва, фольклору. Порівняно низька оплата керівників гуртків будинків народної творчості не дає можливості запрошувати на роботу досвідчених фахівців мистецтв [VI, арк. 60]



Значною кількістю колективів художньої самодіяльності керували люди, які не мали мистецької освіти, а іноді навіть були необізнаними з основними принципами творчої роботи. Через те мистецька цінність виступів була досить низькою і не відповідала вимогам, що стояли перед художньою самодіяльністю як могутнім знаряддям (у ті часи) агітації і пропаганди [VI, арк. 63]. Так, наприклад, Дрогобицькому ОБНТ у 1947 р. було підпорядковано 64 танцювальних гуртки, які мали серед керівників лише трьох педагогів-хореографів – фахівців, інші 61 – аматори [IX, арк. 44].

При вивченні джерел нами з’ясовано, що у постановах Ради народних комісарів УРСР систематично наголошувалося на проведенні комітетом у справах культурно-освітніх установ обласних семінарів для підвищення кваліфікації керівників гуртків. Варто зауважити, що спочатку у повоєнний період (1946), в основному, це стосувалося більшою мірою керівників драматичних, хорових, музичних гуртків, тому що їх працювало більше, аніж танцювальних. Хореографічне мистецтво користувалося не меншою любов’ю глядачів і учасників самодіяльності, ніж драматичне або музичне, але не завжди отримувало справжній розвиток тільки через те, що при ОБНТ не було спеціалістів-хореографів, і, по суті, у деяких закладах взагалі хореографічна робота не проводилася [II, арк. 126]. З часом робота танцювальних гуртків почала зростати як кількісно, так і якісно.

Обласні будинки народної творчості скеровували художню самодіяльність (і дитячу в тому числі) за допомогою таких компонентів: організаційно-методична, методично-консультаційна робота, підвищення кваліфікації керівників гуртків, огляди і олімпіади, підтримання зв’язку з районами, організація репертуару, соціалістичне змагання, організаційно-господарська діяльність. Охарактеризуємо кожен з них.

1. Організаційно-методична робота полягала у підборі репертуару, проведенні конкурсів, районних і обласних олімпіад, організації методкабінетів при будинках культури і районних клубах, проведенні семінарів для керівників самодіяльних гуртків, різноманітних виставок. Вона включала вилучення застарілого та розробку ідейного репертуару, розгортання соціалістичного змагання між гуртками, репертуарну цензуру у період виступів та контроль за своєчасною звітністю гуртків.

2. Методично-консультаційна робота характеризувалася висвітленням через місцеву пресу кращих показників діяльності методкабінетів при будинках культури, які сприяли розвитку художньої самодіяльності, систематичною організацією методичних консультацій, проведенням нарад керівників гуртків. Сюди входила розробка питань усіх видів методично-консультаційної роботи художньої самодіяльності області, складання плану проведення лекцій для учасників гуртків, організація шефської роботи для них. Також організовувалася робота з представниками місцевої преси щодо висвітлення кращих показників діяльності гуртків, систематичне поширення методичних вказівок для усіх видів творчості та одинаків-виконавців, а також обмін досвідом між керівниками гуртків, організація концертів та виступів учасників.

3. Підвищення кваліфікації керівників гуртків здійснювалося через організацію постійно діючих обласних семінарів для керівників будинків культури, райклубів. Також виконувалися домовленості про фінансування семінарів та забезпечення кадрами, які проводили лекції; виявлялися найбільш здібні педагоги, яких рекомендували на навчання до місцевих освітніх закладів [III, арк. 28]. На семінарах з хореографії, як правило, розглядали питання особливостей навчально-виховної роботи, аналізували танець за записом, а також вивчали його українські, російські, білоруські, молдавські елементи [V, арк. 10].

4. Огляди й олімпіади.



Організація цієї роботи здійснювалася через проведення конкурсів одинаків-виконавців усіх жанрів; оглядів художньої самодіяльності клубів; запровадження практики викликів гуртків для показу; проведення районних і обласних олімпіад.

5. Зв’язок із районами забезпечувався складанням поквартального календарного плану виїздів працівників ОБНТ на місця. Методисти ОБНТ запровадили практику підтримки постійного зв’язку з керівниками гуртків шляхом виїздів у райони та листування. Методисти своєчасно інформували ОБНТ про недоліки, виявлені на місцях з метою їх подальшого виправлення.

6. Організація роботи з репертуаром відбувалася за допомогою акцентування уваги керівників гуртків на доборі ідейної радянської тематики, вилучення застарілих номерів. Сюди входило виявлення здібних дітей, молоді, авторів творчих номерів; придбання літератури для проведення семінарів підвищення кваліфікації; надсилання до районів списків забороненого репертуару.

7. Соціалістичне змагання проходило між гуртками художньої самодіяльності, включало в себе також заохочення учасників.

8. Організаційно-господарська діяльність полягала у здійсненні контролю над відбудовою та ремонтом приміщень міських і сільських будинків культури у повоєнний період; організації при ОБНТ костюмерної та майстерні допомоги художньої самодіяльності області. Вона включала також залучення до ОБНТ кваліфікованих спеціалістів; складання форм обліку гуртків та їх керівників; календарне планування заходів на поточний рік; упорядкування взаємних розрахунків із райкультвідділами щодо придбання репертуарних збірників та наочного матеріалу, для успішного функціонування гурткової художньої самодіяльності; своєчасне завезення палива і відповідного обладнання приміщень ОБНТ для зимових умов роботи [IV, арк. 22 – 28].

Робота художньої самодіяльності виходила з того, щоб виховати у радянських людей не лише естетичне почуття, але і спрямувати самодіяльне мистецтво на виховання у дусі комунізму. Тому обласні будинки народної творчості звертали особливу увагу на репертуар колективів. Його якість на той час не відповідала тому високому призначенню, що ставила перед собою влада [VIII, арк. 19].

На нашу думку, варто більш глибоко проаналізувати питання добору хореографічного репертуару керівниками танцювальних гуртків. Головне, що було визначальним при виборі керівником теми наступного танцю, – його ідейна спрямованість і політична закцентованість. Керівників націлювали на те, що з кожним виступом колектив виховує глядача. Це покладало на нього велику відповідальність. Якщо вибір теми було зроблено неправильно, танець не відповідав вимогам високої ідейності, керівника очікували неприємності [7, 32]. Так, наприклад, у Києві (1946) комісія міського будинку народної творчості, затверджуючи концертну програму гуртків художньої самодіяльності, заборонила виконання на сцені “псевдоциганських” танців [I, арк. 20]. Також танцювальним колективам для дорослих заборонили виконувати танго “Неаполітанські ночі”, фокстрот “Алі-баба” тощо [VI, арк. 30]. Завдання, які ставили перед собою обласні будинки народної творчості, насамперед полягали у піднесенні на значно вищий щабель хореографічного мистецтва, прищепленні смаку до вітчизняного танцю, що мало до кінця викорінювати “західно-європейські беззмістовні танці” [VII, арк. 11]. В основному вибір репертуару базувався на українських народних танцях (а також народів СРСР), а західним перевага не надавалася.

Хореографи мали вибирати такі народні номери, які відповідали б можливостям учасників. Особливі вимоги висувалися перед керівниками дитячих танцювальних гуртків. Добір репертуару мав відповідати віковим і психологічним особливостям дітей. Вибір музики до танцю був не менш важливим елементом у процесі дитячої хореографічної освіти. Педагог-хореограф, обравши для постановки певний музичний супровід, мав прагнути до найбільш повного розкриття у танці його змісту. Він не міг на власний розсуд змінювати музичний твір, переставляти у ньому частини, довільно варіювати темпами, нюансами, змушувати акомпаніатора додавати акорди задля ефектного закінчення. Якщо все це було присутнє у роботі керівника танцювального колективу, то він “зробив неправильний вибір музичного твору”, який не відповідав творчому задуму [7, 36]. Якщо хореограф мав за мету здійснити сюжетну постановку танцю, то необхідно було спеціально для неї замовити композитору музику. Керівникам рекомендувалося широко використовувати записи народних танців, які найчастіше давали гарний матеріал для роботи колективу. На жаль, такі побажання деяким хореографам, особливо в селах, виконати було досить складно через відсутність методичного матеріалу.

Так, наприклад, заступник голови комітету у справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСР Р. Швайко зазначав: “Гуртки художньої самодіяльності, особливо на селі, відчувають гостру необхідність у сучасному радянському репертуарі. На жаль, сучасний репертуар, що передається видавництвами “Мистецтво” і “Молодь”, до села майже не доходить, а осідає по містах і частково райцентрах…” [I, арк. 59]. Тому питання добору репертуару для хореографічних гуртків як для дітей, так і для дорослих у Радянській Україні поставало надзвичайно гостро й актуально. Якщо педагог-хореограф був суворим і вимогливим до себе та своєї творчості, виявляв необхідну проникливість під час вибору репертуару і танцювальних засобів виразності, чітко аналізував музичний матеріал, то у більшості випадків він досягав успіху у своїй діяльності.



Розглядаючи проблему розвитку дитячої народної хореографії в Радянській Україні, необхідно назвати недоліки в діяльності обласних будинків народної творчості:

  1. керівництво ОБНТ не завжди могло на належному рівні організувати роботу з надання необхідної допомоги школам, сільським самодіяльним гурткам;

  2. непоодинокими були випадки, коли не підтримувався постійний зв’язок з керівниками гуртків;

  3. не завжди проводилися семінари з підвищення кваліфікації спеціалістів;

  4. у деяких випадках робота щодо обміну досвідом між керівниками гуртків проводилася несистематично;

  5. іноді на сцену проникали танці, заборонені для виконання;

  6. деякі виїзди гуртків художньої самодіяльності мали несистематичний і випадковий характер;

  7. не завжди забезпечувався належний навчально-виховний процес серед учасників гуртків;

  8. порівняно низька оплата керівників гуртків ОБНТ у багатьох випадках не давала можливості запросити на роботу досвідчених фахівців [VI, арк. 11].


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Комунальний вищий навчальний заклад «херсонська академія неперервної освіти» херсонської обласної ради кафедра теорії і методики виховання
2015 -> Серце віддане дітям штрихи до життєвого і творчого шляху українського педагога-гуманіста Василя Сухомлинського
2015 -> Заліток Людмила Михайлівна
2015 -> Людинознавчi
2015 -> Судова помилка в адміністративному судочинстві
2015 -> Програма навчальної дисципліни антропологія літератури
2015 -> Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Психологічна служба»
2015 -> Концепція сучасного підручника з географії для основної школи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   219


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка