Випуск тридцять перший



Сторінка159/219
Дата конвертації07.10.2019
Розмір4,48 Mb.
1   ...   155   156   157   158   159   160   161   162   ...   219
Метою статті є висвітлення змісту пріоритетних філософ-ських, соціологічних, психологічних та педагогічних детермінант, які визначають успіх підготовки дитини до школи.

Розгляд будь-якого явища чи факту, що відбуваються у рамках суспільства, неможливий без урахування конкретних суспільно-істо-ричних обставин та умов, які визначають сутність, зміст, специфіку, особливості перебігу, суспільну чи особистісну доцільність. Це повною мірою стосується освіти як важливої частини людського життя та діяльності, без якої поступ і прогрес людства немислимі: “Освіта та суспільство нероздільні. Це одна система, справжні масштаби якої нами поки що достеменно не усвідомлюються. Зрозуміло одне: будь-які глобальні проблеми, з якими стикається суспільство, соціум, цивілі-зація в цілому, неминуче позначаються і на стані сфери освіти” [8, 245].

Усе викладене вище дає підстави говорити про суспільну детермінованість людського буття і його історичний характер, тобто таку його специфіку, що передбачає періодичну змінність як сутності, так і змісту людського життя та діяльності. Суспільними обставинами детермінується не лише освіта у глобальному її вимірі, а і кожна її складова. Не є винятком дошкілля, яке визначається як первинна (хоч і не обов’язкова) її ланка. У період дошкільного життя людини відбуваються особливо важливі процеси її становлення, які накладають відбиток на все наступне життя. Саме тому дозволимо собі оцінювати дошкілля як найважливіший період у житті людини. Досвід, наукові розвідки та практика доводять, що діти, які не були розвинені, виховані та соціалізовані у дошкільному віці, практично не можуть надолужити згаяне у наступні, значно триваліші періоди свого життя.

Актуалізація суспільно-педагогічних детермінант в освітній галузі продиктована глобальними соціокультурними змінами, які вимагають значної реконструкції освіти загалом і, зрозуміло, під-готовки дитини до шкільного навчання. Суперечність між чинною усталеною системою шкільної освіти і новими суспільними вимогами, які стоять як перед усією цивілізацію, так і перед конкретною людиною, особливо загострилася в умовах сьогодення і вимагає нових підходів до організації шкільної справи. Це цілком стосується дошкільного виховання дітей та підготовки їх до школи як базису освіти. В Україні перманентно спостерігаються спроби реформування освіти, проте вони здебільшого мають політично декларований характер, тому не приносять очікуваних результатів. Часто кожен наступний уряд заперечує та змінює напрацювання попереднього, незважаючи на негативні наслідки таких змін.

Учені-філософи (П. Юркевич [14], Г. Сковорода [7] та інші) наголошують на обережному застосуванні принципу соціального детермінізму, бо його тотальна реалізація загрожує нівелюванням особистості. Тоді сенс людського життя спрощується та вихолощується: “Адже принцип так званого соціального детермінізму, застосований до розгляду виховання особистості у взаємодії з різноманітними соціальними факторами, призводить до того, що вона (взаємодія) набуває вид поєдинку, в котрому людський індивід, відчуваючи різно-бічний вплив суспільства, виступає насамперед у ролі сприймаючого цей вплив. Краще або гірше засвоюючи його, він, фактично, губить себе як особистість. Опинившись у центрі схеми, індивід приречений на пасивність, оскільки коло соціальних факторів виявляється настільки широким, що він зі своїми наявними і потенційними здібностями змушений засвоювати впливи середовища, а його власний вплив на соціальні умови виявляється незрівнянно меншим” [8, 209 – 210].

Аналізуючи процес підготовки дитини до школи, слід деталі-зувати і узагальнити низку детермінант, серед яких вагомими є абстрактні та конкретні, що визначають співвідношення й суперечності означеного освітнього процесу, допомагають визначитися з іншими, не менш важливими умовами, як от об’єктивні та суб’єктивні, реальні й нереальні тощо.

Отже, абстрактні детермінанти це ті, що ґрунтуються на теоретичних, безпосередньо не пов’язаних з практикою і досвідом міркуваннях. Вони позбавлені конкретності, предметної визначеності та реальності. Часто вони стають предметом наукових досліджень, зокрема педагогічних, але без реального опертя на практику сучасної школи, бачення перспективи її наступного розвитку у рамках суспільних і культурних детермінант втрачають свої результативні можливості. Саме тому принцип тісного зв’язку теорії з практикою все ж залишається пріоритетним і у сучасній педагогічній науці.

Обґрунтовуючи особливості процесу підготовки дитини до школи, можна визначитися із абстрактними і конкретними детер-мінантами, також їхньою роллю у формальній та змістовій його частинах. Так, наприклад, враховуючи лише середньостатистичні дані про дитину дошкільного віку, побудувати успішну систему її підготовки до школи нереально з тієї причини, що кожна дитина – це індивіду-альність з притаманними їй рисами характеру, темпераменту, особливостями сімейно-побутової культури, станом взаємин з оточенням, природними здібностями й талантами, станом здоров’я, специфікою місця проживання, етнічними пріоритетами, релігійними уподобаннями тощо. Таких ознак може бути безліч і окрема з них може стати вирішальною в успіху чи неуспіху підготовки дитини до школи. Саме тому ми переконані, що побудова освітнього процесу підготовки дитини до школи вимагає від усіх суб’єктів всебічного урахування як абстрактних, так і конкретних детермінант.

Конкретні детермінанти існують як вияв чогось реального, предметно визначеного, тісно пов’язаного із реальним життям та практикою. Вище ми частково визначилися із конкретними детермі-нантами. Їхня роль в освітніх процесах є важливою та значимою, проте спішимо зазначити, що без теорії (тобто абстрактних ідей чи детермінант) побудувати досконалу модель неможливо, вона завжди хибуватиме примітивністю і ситуативністю.

Часто буває навпаки, окремі теорії чи доробок конкретного педагога заперечують визначені суспільні чи конкретно наукові канони, суперечать їм, доводячи власну істинність. Підтвердженням цього є визнання конкретного педагогічного досвіду та його унікальності лише через тривалий час, після зміни суспільної парадигми. Так сталося з педагогічним доробком педагогів-дошкільників О. Дорошенкової [2], О. Духновича [3], С. Русової [6], Я. Чепіги [12] та інших. Зрештою сучасне “прочитання” В. Сухомлинського [9] та А. Макаренка [4] також вказує на їхнє концептуальне протистояння панівній політичній доктрині.

Прикладом виникнення суперечностей у процесі підготовки дитини до школи стала й концепція відомих радянських педагогів Нікітіних, яка була широко розрекламована радянською педагогікою та усіма її засобами (пресою, телебаченням, радіо, системою передового педагогічного досвіду тощо). У сенсі гармонії абстрактних та кон-кретних детермінант ця система відзначалася їхньою неузгодженістю, оскільки батьки не врахували наукових досягнень і порушили певні наукові позиції як педагогіки, так і психології. Головна помилка бачиться нами у форсуванні процесу розвитку особистості, що порушило зміст і терміни соціалізації дітей; негативно вплинуло на їхню адаптацію у середовищі, яке дуже часто змінювалося; відірвало дітей від спілкування з однолітками тощо. Власне самі діти Нікітіних дали цьому експерименту негативну і некорисну оцінку. Ніхто з них не продовжив традиції виховання батьківської сім’ї. Проте принагідно зазначимо, що підготовка дитини до школи у сім’ї Нікітіних відбувалася блискуче, жодних зауваг у царині навчання вони не мали і успішно переходили із класу до класу, часто закінчуючи на рік по два класи.

Резюмуючи зазначимо, що філософський закон єдності і боротьби протилежностей є важливою складовою підготовки дитини до школи у сенсі врахування усіх чинників та їхніх впливів у цьому процесі. Ігнорування чи то наукових положень, чи прикладного аспекту може зруйнувати загалом досить струнку освітню систему. Саме тому не можна ці процеси розглядати і поза системою підготовки педагога до передшкільного навчання дитини.

У цьому сенсі слід також згадати, що поява нової, оригінальної педагогічної концепції може значною мірою удосконалити процес підготовки дитини до школи навіть всупереч суспільним догмам та не сприйняттю її на певному історичному етапі. Це, зокрема, стосується ідеї свободи у педагогічній концепції К. Ушинського; важливості організованого суспільного дошкільного виховання у доробку С. Русової; пріоритетності розвитку у житті дитини-дошкільника в системі Марії Монтессорі. Таких прикладів можна наводити чимало. Усі вони є свідченням історичного характеру суспільних детермінант, їхньої нестійкості, особливо тоді, коли вони не мають у своїй основі загально-людських цінностей свободи, добра, любові, справедливості тощо. Питання аксіологічного аспекту підготовки дитини до школи потребує широких наукових рецепцій, тому деталізувати його не будемо.

Важливою також бачиться нами проблема об’єктивних і суб’єктивних детермінант, які суттєво впливають на процес підготовки дитини до школи, його змістові й формальні характеристики.



Об’єктивність означає таку характеристику предмета, змісту знання чи способу існування, яка не залежить від людської свідомості, конкретного суб’єкта пізнання. До системи детермінант розвитку дитини-дошкільника слід віднести такі об’єктивні умови, як макро-соціальні і мікросоціальні, психосоматичні чинники тощо. До об’єктив-них детермінант також відносимо стан суспільства; його ідеологічну парадигму; вплив світових процесів на вимоги до конкретної людини; характер демографічних процесів; специфіку розвитку науки; економічні передумови розвитку країни, що передбачать потребу у типі знань; загальноцивілізаційні процеси тощо. Їх ігнорування, безперечно, призведе до неефективності системи підготовки дитини до школи, звузить її змістові характеристики; обмежить можливість конкретної людини увійти до світового освітнього простору.

У цьому сенсі не обійтися без характеристики суб’єктивних детермінант. Це ті, що відображають певні уявлення, думки, пере-живання, прагнення конкретного суб’єкта, є його особистими, індивіду-альними характеристиками: вікові особливості, тип темпераменту, спадковість, здібності тощо. Слід також наголосити на таких суб’єктивних чинниках, як активність дитини, особливості само-свідомості, мотиваційна сфера, поведінка, діяльність, спілкування, пізна-ння, самопізнання, свідомість, самосвідомість тощо.



Суб’єктивні детермінанти перебувають у прямій і безпосередній залежності від об’єктивних, визначаючи внутрішню логіку розвитку та саморозвитку. Готуючи дитину до школи, батьки й педагоги повинні усвідомлювати тісний зв’язок між об’єктивним і суб’єктив-ним, зважати на усі можливі наслідки неврахування цих детермінант і максимально згладити виклики і ризики у складному процесі підготовки дитини до навчання у школі з тим, щоб вона пройшла цей шлях не стільки успішно, скільки комфортно і результативно.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Комунальний вищий навчальний заклад «херсонська академія неперервної освіти» херсонської обласної ради кафедра теорії і методики виховання
2015 -> Серце віддане дітям штрихи до життєвого і творчого шляху українського педагога-гуманіста Василя Сухомлинського
2015 -> Заліток Людмила Михайлівна
2015 -> Людинознавчi
2015 -> Судова помилка в адміністративному судочинстві
2015 -> Програма навчальної дисципліни антропологія літератури
2015 -> Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Психологічна служба»
2015 -> Концепція сучасного підручника з географії для основної школи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   155   156   157   158   159   160   161   162   ...   219


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка