Випуск тридцять перший



Сторінка143/219
Дата конвертації07.10.2019
Розмір4,48 Mb.
1   ...   139   140   141   142   143   144   145   146   ...   219
Мета статті полягає у розгляді еволюції поняття “виховний ідеал” та його сучасній інтерпретації у вітчизняній педагогіці.

Починаючи від епохи Античності і до сьогодні, говоримо про необхідність формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Проте мусимо визнати, що у різний час та в різні епохи цій “всебічно і гармонійно розвиненій особистості” мали бути притаманними різні риси та характеристики.



Афінський ідеал виховання – це гармонійно розвинена особистість, яка поєднує фізичну, моральну, розумову досконалість та є добрим громадянином свого полісу. Цей ідеал полягає у гармонійному розвиткові усіх здібностей та позитивних рис, таких як поміркованість, мудрість та справедливість. Особа, наділена ними, повинна керуватися ними як в особистому, так і в громадському житті.

Спартанський ідеал втілює у собі такі риси характеру, як готовність до праці, аскези, дисциплінованість, безстрашність і доброчинність. Це – психічно сильна та фізично вправна особистість, здатна терпіти біль і труднощі. Вона не повинна проявляти такі почуття, як співчуття і милосердя, натомість повинна тримати в покорі рабів, а відтак бути жорстокою та владною.

Після завоювання греків македонцями ідеал виховання зазнав змін та постав у вигляді відомого сьогодні еллінського – аристо-кратичного ідеалу вільної та шляхетної людини, індивідуаліста, однак готового відповідати на загальні потреби. Це був одночасно космополіт, естет, освічена людина, щоправда, радше в мовному та літературному плані, ніж природничому, а тому швидше дилетант, ніж професіонал. Еллінський ідеал мав значний вплив на процес виховання׃ як у стародавньому світі, так і сьогодні залишається взірцем культурної європейської спадщини.

У ІІ ст. до н.е. землями Греції заволоділи римляни. Сформувався римський ідеал виховання – завойовника, оратора, вождя. Підприєм-ливий і амбітний, мудрий і чесний, що прагнув до багатства, становища і слави серед громадян. Практично вишколений у політичному і судовому ораторстві, добре обізнаний з рільництвом, медициною, технікою, державним і приватним правом. Батько великої родини. Це ідеал благородної та освіченої людини і громадянина, а також людини світу, яка вміє адаптуватися до будь-якої ситуації. У Римі постав також ідеал жінки – морально досконалої, відданої чоловікові і дітям, розумної і освіченої, здатної працювати для загального добра, патріотки, яка позитивно впливала на моральне і патріотичне виховання дітей.

Падіння Римської імперії стало початком епохи Середньовіччя. Поширення християнства призвело до кризи і занепаду античної культури. Становлення феодальної системи господарювання викликало появу кількох суспільних станів: рицарства, міщанства, селянства і духовенства. Кожен з цих станів витворив свій ідеал виховання, а діти й молодь виховувалися через виконання обов’язків відповідного стану. З середньовічної літератури до нас дійшли звістки про особливості духовного і лицарського ідеалу виховання. Лицар – це особа відважна та сильна. Був зобов’язаний опанувати сім вільних мистецтв: їзду верхи, плавання, метання списа, фехтування, мисливство, гру у шахи, а також вміння складати й співати вірші, які прославляли б васала та даму серця. Одночасно лицар нехтував працею і підданими. У сфері його зацікавлень були турніри, полювання, приятельські стосунки. Не цінував літературу, та й зрештою уміння читати та писати для нього було зовсім необов’язковим. Ідеалом лицаря був такий: Богові – душу, життя – королеві, серце – дамі, собі – земну славу. Ідеалом духівника була особа, непідвладна спокусам і мирським потребам, скромна і покірна, терпляча і водночас добре освічена.

ХІІІ – ХIV ст. у Європі знаменується небувалим розвитком культури. Сьогодні цю епоху називаємо Відродженням – поворотом до античного ідеалу освіченої, всебічно розвиненої особистості. Це людина, яка характеризується творчим неспокоєм, відкритістю думок, внутрішньою дисциплінованістю. Є толерантною, активною, відважною, відповідальною, скромною та розумною. Володіє вміннями плавання, кінної їзди і фехтування. Це мудрий і щирий християнин, охоронець віри, а також добрий громадянин, урядник, політичний діяч.

З початком епохи Просвітництва з’являється ідеал досконалої людини – щасливої особи, яка живе в щасливому краї, збудованому на основі приєднання понадіндивідуальних вартостей до системи її вартостей та цілей. Це шляхетна і чесна людина, добрий громадянин, вихований в дусі християнської етики, усвідомлення необхідності державних реформ і готовності до публічної діяльності. Ідеалом була людина розумна, готова до виконання політичних функцій, обізнана з правом, добрий господар, громадянин, чоловік та батько. Мав шанувати працю, розуміти потреби людей, що належали до інших станів: міщан та селян, та виконувати свої обов’язки щодо них так, щоб усім було добре.

Межі ХІХ ст. визначилися французькою революцією (1789), яка збурила основи феодального суспільного порядку, а також Першою світовою війною (1914 – 1918), внаслідок якої змінилася політична карта Європи та світу. Межі ХХ ст. визначила революцій в Росії (1917), результатом якої став великий суспільно-політичний експеримент, спроби втілення в життя комуністичної утопії, а також розпад СРСР (1991). Роки 1789 – 1914, а також 1918 – 1991 були сповнені політичних переломів, які спричинилися до формування нового ідеалу виховання.



В обидвох століттях ідеали виховання включали у себе випадковий вплив традицій, економічно-суспільного розвитку, виховання в родині, а також вартості, пропаговані церквою, державою і суспільно-політичною ідеологією. Відмінність виховних ідеалів виникала з різного суспільного і соціального статусу, визнання і національності, атракційності історичних взірців (лицаря, громадянина, воїна, культурної людини еллінських часів, аскета, жінки, що присвячує себе родині). Постала панорама різноманітних ідеалів, що було спричинено великою кількістю суспільних верств, для яких формулювалися програми навчання і виховання. Однак вирізняють певні типи виховного ідеалу, які мали характер наддержавний і наднаціональний. Їх концепції виникали з політичної філософії (романтичний борець за свободу, робітник, який мріє про визволення свого класу і суспільну перебудову), філософії людини (позитивістський організатор суспільно-економічного життя), почуття приналежності до певної організації (скаути) чи до міжнародної еліти (космополітичні ідеали аристократів). Найзагаль-ніший європейський ідеал можна вивести з поєднання традиційних рис, пов’язаних зі статтю і економічно-політичним становищем даної особи з урахуванням релігії, гуманістичної і педагогічної концепції людини, а також історичних умов. У літературі ХІХ ст. натрапляємо також на ідеал купця, робітника, аристократа, політика, вчителя, вченого тощо. Незалежно від визнання, найбільший вплив на виховний ідеал справляла Церква.

У ХХ ст. великий вплив на формування виховного ідеалу мали суспільні організації, політичні партії, а також ідеології соціалізму, комунізму та фашизму. Виразніше у порівнянні з ХІХ ст. зазначалися такі риси, як раціональність, освіченість, толерантність, інтелектуальна, матеріальна і психічна незалежність, відкритість, а також фізична досконалість. З’явилися зміни у виховному ідеалі жінки, який спричинив визволення її від традиційних функцій дружини та матері [1, 112].

Україна тривалий час перебувала у неволі. Протягом усього цього часу кристалізувалися нові освітні потреби, а відтак і різні організаційні форми їх реалізації. Український виховний ідеал у часи неволі формувався крізь призму прагнення до незалежності. У часи надії на збройні повстання ідеалом був повстанець, у часи репресій – витривалий і розумний працівник, який примножує економічний, цивілізаційний і освітній потенціал. Найвище цінувалася і в чоловіках, і в жінках вірність народній справі. У час Другої світової війни ідеалом був насамперед воїн-патріот, захисник вітчизни, який всіма доступними засобами бореться із загарбниками. Після війни офіційний ідеал “будівника комунізму” набував різного вигляду, наприклад, стахановця, раціоналізатора, інтернаціоналіста тощо. Згодом виховний ідеал втілю-вав у собі такі риси, як загальна обізнаність, фаховість, патріотизм.

Сьогодні “світовий соціально-історичний досвід дає можливість визначити головну мету виховання як формування гармонійно і всебічно розвиненої особистості, підготовленої до ініціативної соціальної і професійної діяльності в сучасному суспільстві, особистості, здатної сприймати й примножувати його цінності” [1, 7]. Закон України “Про освіту” деталізує цю мету, вважаючи, що вона полягає у всебічному розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвитку її талантів, розумових і фізичних здібностей, вихованні високих моральних якостей, формуванні громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагаченні на цій основі інтелек-туального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищенні освітнього рівня народу, забезпеченні народного господарства кваліфікованими фахівцями [5, 6].

Проте мусимо зазначити, що виховання є глибоко національним процесом. На цьому наголошував К. Ушинський, про це писав Г. Ващенко, на основі цього твердження будувалася діяльність В. Сухомлинського. Так, відомий російський мислитель І. Ільїн писав: люди поєднуються у єдину націю і створюють єдину батьківщину завдяки подібності їх духовного устрою, а цей духовний устрій виробляється поступово, історично з емпіричної даності – внутрішньої, прихованої у самій людині (раса, кров, темперамент, душевні здібності і нездібності), і зовнішньої (природа, клімат, сусіди). Кожен народ, за твердженням філософа, по-своєму вступає у шлюб, народжує, хворіє і помирає; по-своєму байдикує, працює, господарює і відпочиває; по-своєму горює, плаче, сердиться і зневіряється; по-своєму ходить і танцює; по-своєму співає і творить музику; по-своєму говорить, декламує, жартує й ораторствує; по-своєму спостерігає, споглядає і створює живопис; по-своєму досліджує, пізнає, розмірковує і доводить; по-своєму жебракує, боготворить і зустрічає гостей; по-своєму будує будинки і храми; по-своєму молиться і геройствує… Він по-своєму підноситься і по-своєму падає духом, по-своєму організовується. У кожного інше почуття права і справедливості, інший характер, інша дисципліна, інше уявлення про моральний ідеал, інша політична мрія, інший державний інстинкт. У кожного народу інший і особливий національний духовний акт [6, 260].

Кожен народ має свої ментальні риси, свій історичний шлях, живе на певній території та в певних кліматичних умовах. Кожен народ володіє як позитивним, так і негативними рисами. Відтак завдання національного виховання полягатиме у розвитку позитивних характеристик та у подоланні негативних якостей, притаманних тому чи іншому народові.

Якщо ж говоримо про мету сучасного українського виховання, то вона полягає у передачі молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе національну само-свідомість, розвинену духовність, культуру та ін. [7, 5].

Для її реалізації перед державою стоїть низка завдань, серед яких: а) виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється; б) збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні; в) виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод; г) формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості тощо [8, 3].



На формування мети виховання впливає багато чинників. Зокрема, І. Зайченко доводить, що загальну спрямованість мети і завдань виховання визначають закономірності фізіологічного дозрівання, психологічний розвиток людей, досягнення філософської і педагогічної думки, рівень загальної культури. Визначальним же фактором він уважає ідеологію та політику держави. На його думку, не існує жодної, навіть найдемократичнішої держави, де мета виховання в школі не спрямовувалася б на зміцнення чинних відносин, була відірвана від політики та ідеології панівного класу. Відтак науковець робить висновок, що мета та виховання визначається потребами суспільства і залежить від способу виробництва, темпів соціального і науково-технічного процесу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства [4, 321].

Проте останнім часом у педагогіці намагаються утвердити ідею незалежності виховання від політики й ідеології. Зокрема, автори “Енциклопедії філософії виховання” вказують, що суспільна ідеологія не є джерелом, а лише філософською, політичною і аксіологічною детермінантою. Таку ж роль вони відводять і релігії, яка доокреслює і надає більшої зобов’язуючої сили даним вартостям [17, 36].

Варто зазначити, що кожного разу процес вибору виховного ідеалу є процесом, якому притаманний аксіологічний характер. Річ у тому, що концепція людини, яку бажано втілити у процесі виховної практики, стосується певної системи вартостей. Тобто виховний ідеал – це сукупність цінностей, до засвоєння яких повинні прагнути суспільство і кожна окрема особистість. Як пише польський педагог В. Ціхонь, психологічні і соціологічні дослідження людини стають для педагогіки недостатніми, якщо не сперті на філософські дослідження людини і вартостей. Перед теорією виховання, яка хоче вкоренити свій виховний ідеал і вказати виховні цілі, які окреслюють універсальну систему виховання, стоїть основне завдання: формулю-вання аксіологічної концепції людини. Ідея людини в аксіологічному розумінні – або людина в аспекті вартостей, які в ній існують актуально й потенційно і через виховання конструюють її особистість – повинна становити одночасно основу теорії виховання і мету, спертих на неї виховних процесів [16, 162].


Каталог: wp-content -> uploads -> 2015
2015 -> Комунальний вищий навчальний заклад «херсонська академія неперервної освіти» херсонської обласної ради кафедра теорії і методики виховання
2015 -> Серце віддане дітям штрихи до життєвого і творчого шляху українського педагога-гуманіста Василя Сухомлинського
2015 -> Заліток Людмила Михайлівна
2015 -> Людинознавчi
2015 -> Судова помилка в адміністративному судочинстві
2015 -> Програма навчальної дисципліни антропологія літератури
2015 -> Міждисциплінарні зв’язки: дисципліну «Психологічна служба»
2015 -> Концепція сучасного підручника з географії для основної школи


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   139   140   141   142   143   144   145   146   ...   219


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка