Виговський леонід антонович релігія як суспільно-функціонуючий феномен



Скачати 363,58 Kb.
Сторінка4/8
Дата конвертації25.03.2020
Розмір363,58 Kb.
ТипАвтореферат
1   2   3   4   5   6   7   8
У “Висновках” підводяться підсумки здійсненого дослідження і узагальнюються отримані результати, домінантою яких є наступні положення:

  • У житті суспільства релігія постає в першу чергу як суспільно-функціонуючий феномен. Складна і багаторівнева структура релігійного комплексу, а також особливість тих сфер суспільного життя, в яких він реалізується в якості рушійних сил або умов, зумовлює різноманітні вияви і сфері реалізації його функціональності. Вона, залежно від місця і ролі самого релігійного фактора у соціумі, може здійснюватися в різних суспільних ситуаціях. Функціонування релігії може сприяти розвитку, стабільності чи, навпаки – нестабільності життя людської спільноти. В практичному житті це відбувається через релігійні ідеї, концепції, систему цінностей, які лежать в основі діяльності релігійних інституцій та організацій. Цьому слугують соціальні та політичні позиції різних груп духовенства, релігійність мас.

  • Ступінь і повнота реалізації функціональності релігійного комплексу залежить від місця, яке він посідає в структурі конкретно-історичного суспільства. За умов домінування в житті останнього релігійного фактора створюються умови, коли наявні соціальні інститути, поєднуючи релігійну і світську владу, створюють максимальне “соціальне поле” для реалізації функціональності релігії через виконання нею сукупності притаманних їй соціальних функцій. Проте таке поле значно звужується у випадку існування у соціумі поряд з релігійною свідомістю світської, що зумовлює виконання релігійних функцій у певному місці й часі, а це, зрозуміло, зменшує обсяг їх реалізації. У випадку домінування у житті суспільства світської свідомості і, відповідно, секуляризованої діяльності, обсяг реалізації функціональності релігії суттєво звужується. Тож на різних етапах історії людства, в різних типах суспільств, у різних регіонах функціональність релігії має своє “соціальне поле”, де й відбувається її реалізація.

  • Функціональність релігії, її вплив на суспільне життя не є раз і назавжди дані. В історії людства еволюція функціональності релігії є плавним і поступовим процесом витіснення простих вірувань та обрядів більш складними. Загалом така зміна мала і має прогресивний характер, оскільки дозволяє релігійному комплексу адаптуватися до вимог часу і продовжувати виконувати у суспільстві цілий ряд соціально значимих функцій.

  • В історії людства, яке постійно прогресує у своєму розвитку, функціонування релігії з часом об’єктивно перестає відповідати потребам конкретного суспільства. Через це розвиток первісного суспільства на певному етапі, з одного боку, зумовив втрату у потребі тих соціальних функцій, які реалізовувалися у релігійній формі. Але, з іншого, об’єктивно призвів до виокремлення релігії, точніше її інституалізованих форм, у специфічну сферу діяльності людей. Відтоді Церква почала функціонувати як специфічне автономне утворення, що в підсумку зумовило існування її власних інтересів, які вже досить часто за своїм характером не збігалися із суспільними, оскільки відображали в основному інтереси кліру, який зайняв монопольне становище в релігійному середовищі.

  • За умов секуляризованого суспільства Церква почала втрачати риси сакральності. Цьому слугувало і те, що держава не тільки відокремилася від Церкви, але й при цьому перебрала на себе ті соціальні функції, які раніш відносилися до релігійної сфери. Отож, остання втратила монополію на реалізацію основних соціальних функцій (світоглядну, особистісно-формуючу, інтегративну, легітимну, регулятивну, компенсаційну, культуро-транслюючу і т. д.). Більше того, сама держава постала як інституція, яка законодавчо регулює діяльність релігійних організацій, що саме по собі суттєво звужує сферу реалізації їх функціональності. За таких умов її реалізація об’єктивно витісняється із сфери суспільного життя у сферу приватного життя.

  • Упорядкування життя суспільства зумовило створення реального механізму соціального захисту найменш захищених людей. За таких умов “захисна” функція релігії суттєво втрачається, оскільки жодна Церква не може дати своїм прибічникам, скажімо, здоров’я. Звідси масове звернення до цілителів, язичництва і т.д. Через те вона змушена йти в сферу побуту і моралі, хоча й тут релігійні цінності та норми продовжують втрачати свою сакральність.

  • Частина конфесій в результаті “консервування” основних форм свого функціонування продовжує втрачати суспільні функції, зокрема регулятивну. Цьому об’єктивно слугує і те, що в умовах урбанізованого суспільства церква не має тієї суспільної значимості, яку мала раніш. Так, у містах вона перестає виконувати комунікативну функцію спілкування, оскільки їх перебирають на себе сумісна праця, клуби, дискотеки, електронні засоби зв’язку і т. д. Більше того, церква втрачає статус сімейної. Про це свідчать випадки, коли члени однієї сім’ї є віруючими різних конфесій. Тому значна частина населення розглядає релігію вже просто як етнографічний фактор. А тому до релігійних обрядів ставиться як до відгомону давнини.

  • Основна причина поширення релігійності в сучасних умовах полягає в тому, що перехід до ринкових умов господарювання порушив засади стабільності соціуму, оскільки зумовив його велику соціальну і майнову диференціацію, що створює досить сприятливі умови для функціонування релігійних організацій.

  • В секулярному світі релігія і Церква з метою виживання змушені “шукати себе”, тобто віднаходити ту соціальну нішу, де вони ще здатні в тому чи іншому обсязі функціонально реалізуватися. Через те Церква, з одного боку, прагне стати структурною частиною громадянського суспільства, щоб через віруючих впливати на діяльність державних органів, а з іншого - поширює благодійну, комерційну та інші форми діяльності. Зокрема, здійснюється спроба певною мірою повернути собі просвітницько-освітню діяльність, що виявляється у відкритті недільних шкіл, вищих навчальних закладів тощо.

  • Створенню такої ситуації слугує і те, що певні конфесії не бажають відмовлятися від середньовічного догматизму, не змінюють систему обрядів (тижневий, річний), що об’єктивно не відповідає потребам і інтересам більшості урбанізованого населення. Цьому сприяє і те, що частина священиків не хочуть йти до людей, оскільки продовжують жити спогадами про пільгове становище державної Церкви. Звідси й вимоги підтримки автохтонної церкви з боку державних структур.

  • За умов глобалізації і поширення світогляду постмодерну відбувається трансформація функціональності релігійного комплексу, яка зумовлює перегляд багатьох елементів віровчення (особливо християнського) з метою адаптації їх до потреб реального життя. В результаті відбувається переорієнтація функціональної ролі релігійного комплексу в суспільстві через включення у релігійну діяльність економічних, політичних, правових, медико-біологічних, духовно-моральних, благодійницьких, екологічних та інших сфер. Продовжує поглиблюватися процес приватизації релігійної справи, що отримало своє виявлення в існуванні “домашньої церкви”, “електронної церкви”.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка