Відділ освіти гайворонської районної державної адміністрації районний методичний кабінет ідеї в. О. Сухомлинського у зарубіжжі



Сторінка2/2
Дата конвертації24.03.2020
Розмір70 Kb.
ТипПрограма
1   2
Філософія дитячого щастя

( В.О. Сухомлинський )

Програма ЧПКМ ( Джінні Стіл, Курт Мередіт, Чарльз Темпл )

-Кожна дитина має свою вершину, і завдання вчителів – допомогти їй досягти цієї вершини. / “П.ш.”, №1,1993 р.,с.37 /

-Щастя дати неможливо, людину треба виховати так, щоб вона відчувала себе щасливою. / “П.ш.”, №1,1993 р., с.37 /


-Ідеал дитини – це не слухняні і покірливі діти; а ті, що відстоюють принципи, які невіддільні від особистості. / “П.ш.”, №1,1993р., с. 37 /

-Дитина відчуває себе щасливою, коли

утверджується як діяч.

/ “П.ш.”, №1,1993 р., с.38 /

-Діти повинні відчувати поряд з собою людину, вміти керувати своїми бажаннями так, щоб їхні радощі не здобувалися шляхом і за рахунок горя, тривог, прикростей інших людей. /”Учительская газета”.-1984.4 сентября /


-Вчителі повинні сконцентруватися не на невдачах і труднощах своїх учнів, а на їхньому потенціалі та сильних сторонах. / ”Перемена”,

№3, 2001 г.,стр.24 /


-Не допустити дитину до “рівня розчарування”.

/ “Перемена”, №3, 2001 г., стр.25 /


-Залишати за учнями свободу висловлення власної думки. Учні повинні взяти на себе відповідальність за власне навчання. / “Перемена”, №3, 2001 г., стр.26 /
-Слід давати можливість дітям вільно висловлювати думки, особливо у творчих письмових роботах.

/ “Перемена”, №3, 2001 г., стр. 26 /


-Діти повинні працювати спільно, згуртовано, дотримуючись норм поведінки і контролюючи себе.

/ “Перемена”, №3, 2001 г.,стр. 25 /



2

-Дитині треба давати змогу щодня відкривати для себе щось нове, відчувати радість сприйняття. Домагатися, щоб навіть слабкий учень

пережив радість успіху.

/ “П.ш.”, №1, 1993 р., с.38 /

-Не можна знати дитину, якщо між тобою і нею учительський стіл. /Сухомлинський В.О., т.5, с.207/


-Дитинство думки так само необхідне, як перебування плоду в утробі матері. Треба прагнути, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення.

/ Сухомлинський В.О., т.5, с.544-545 /


-Слово – це віконце у духовний світ дитини. Але це віконце буде ясним тільки тоді, коли слово народжене у спілкуванні, коли воно справді живе, а не завчене, вимучене.

/ Сухомлинський В.О., т. 5, с. 210 /

-Чим більше відкриттів робить дитина, чим глибше переживає радість мислення, тим більше відкриється перед нею незрозумілого, тим більше виникає нових питань; і крапля думки породжує повноводу річку думки.

(Сухомлинський В.О. т.5, с. 544-545 )



-Самостійно щодня відкривати щось нове за допомогою постановки і розв’язання проблем. Давати висловитися усім, без винятку. Приймати і не висміювати будь-яку думку. Заохочувати до спілкування.

/ “Перемена”, №3, 2001г., стр.26 /
-Клас – демократична громада, де всі рівні, учитель – друг і однодумець.

/ “Перемена”, №4, 2001, стр. 39 /


-Кожна думка має право на життя, навіть та, що здається абсурдною на перший погляд. / “Перемена”, №4, 2001, стр. 39 /

-Дитина повинна багато розповідати і тлумачити світ, як вона його бачить. Кожна думка перевіряється, обгрунтовується, стає вагомішою, коли нею діляться з іншими, коли вона народилася у доброзичливій дискусії, а не просто завчена.

/“Перемена”, №4, 2001, стр.39/

-Жити – значить мати проблеми, а вирішувати їх – означає рости інтелектуально. Перемагає той, хто краще всіх уміє задавати запитання.

/Дж.Гилфорд, “Перемена”, №4, 2001, стр. 8 /


Схожість ідей мене, як вчителя-дослідника, дуже зацікавила, тому вирішила звернутися до історичних та літературних джерел. Можливо, автори програми ЧПКМ запозичили ідеї В.О. Сухомлинського і творчо їх розвинули.

3

Відповідь на своє питання я знайшла в роботі доктора педагогічних наук, академіка АПН України Ольги Сухомлинської. Ґрунтовне та детальне дослідження подаю нижче.



Звернемось до початку творчого шляху педагога, коли в середині 50-х він починає активно й плідно висвітлювати свій доробок на сторінках педа­гогічної й суспільно-політичної преси, в своїх книгах.

В цей період творчості (50 - середина 60-х рр.) Василь Олександрович іде в своїй теоретичній і практичній діяльності від школи навчання (учіння), від спрямованості на розвиток інтелекту до трудової школи як основи розвитку дітей і підготовки їх до життя, де основним засобом навчання й виховання виступила педагогічно обґрунтована й цілеспрямована праця. Саме цій проблематиці й присвячена переваж­на кількість педагогічних розвідок В.Сухомлинського. Слід зазначити, що спрямування його пошуків йшло в основному в руслі розвитку офіційної педагогіки.

Водночас пробивався й специфічний підхід Василя Олександровича до проблем навчання й виховання. Він виявився в тому, що, по-перше, В.Сухомлинський, на відміну від багатьох інших, ішов від практики, поміча­ючи й визначаючи нові тенденції у вирішенні актуаль­них проблем виховання, а, по-друге, що тісно пов'яза­но з попереднім, він розширював і поглиблював ідеї, відшуковуючи нові шляхи, засоби й методи виховання дітей. В поле його пошуків входили проблеми, які за­лишались поза офіційними напрямками розвитку пе­дагогічної думки, які він взявся розробляти самотуж­ки, поза офіційною доктриною.

В цей же період – початок 60-х рр. – твори павлиського вчителя з'являються у зарубіжній пресі, пе­реважно в європейських країнах, які після Другої світової війни починають «будувати соціалізм» і пе­ребудовують свої системи освіти за радянськими зразками. Публікації творів Василя Очсксанлровича з'являються в Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехословаччині, Німецькій Демократичній республіці (ціка­во, що першою серед цих країн поча­ла публікувати його твори саме НДР).


4

Звернення до радянських авторів педагогічною пресою цих країн було не випадковим. По-перше, до цього спонукав той факт, що вони почали розбудову­вати свої освітні системи за радянським зразком, по-друге, те, що своїх кадрів, своїх педагогів, які могли б одразу продукувати нові ідеї, ще не з'явилось (а, мо­же, й не віднайшлося бажаючих до різкої зміни своїх поглядів). Отже, це був закономірний процес. Питан­ня лише в тому, чому з-поміж багатьох інших був об­раний саме Василь Олександрович.

На думку Ольги Сухомлинської, тому, що він був педагогом-прак­тиком, отже, його слово було переконливіше й ваго­міше, йому було більше довіри. Але головне – це те, що, рухаючись у руслі офіційної педагогіки, він вис-вітлював значно ширше коло проблем, проблем неор­динарних, таких, як виховання особистості, розвиток індивідуальних здібностей і нахилів школярів, мораль­не виховання, звернення до духовного світу дитини.

Неабияким чинником розповсюдження творів Василя Олександровича за кордоном був його стиль викладу – від першої особи (що було незвично), об­разність, емоційність, публіцистичність, неабиякий літературний дар.

У цей період (50 - середина 60-х рр.) у Василя Олександровича зав'язуються особисті стосунки з ре­дакціями й редколегіями педагогічних журналів ви­щезазначених країн, і він одержує замовлення на публікації безпосередньо від них. З країн, які не належали до соціалістичного табо­ру, лише в Японії звернули увагу на творчість Васи­ля Олександровича. Ще в 1958 р. там виходить стат­тя «Питання товаришування й дружби в старших класах середньої школи», а в 1962 р. – «Розвиток індивідуальних здібностей і нахилів у школярів».

У світі всім відомий потяг японців до всього но­вого, їх уміння використовувати, пристосовувати чужі ідеї до своїх реалій і потреб. Слід відзначити, що з того часу інтерес педагогів Японії до творчості Василя Олександровича продовжується й дотепер,

Отже, з першого періоду розповсюдження ідей В.Сухомлинського у зарубіжжі носило новаційний для цих країн характер, приваблювало неординар­ним, живим, практичним підходом до справи, і, зви­чайно ж, відповідало новим напрямам шкільної по­літики цих країн.

5

Звичайно ж, оскільки статті й деякі книги вихо­дили за рубежем, то і з'являвся інтерес до особис­тості автора. Відомостей про ці публікації небагато, але в Угорщині, НДР, Болгарії з'являються статті, присвячені особистості педагога та його школі (нап­риклад, Ф.Патакі. Портрет творчого педагога (1963).



Знайомство зарубіжних педагогів з творчістю В.Су­хомлинського відбувалося й опосередковано: ті, що во­лоділи російською мовою, читали В.Сухомлинського в оригіналі, а відтак аналізували його творчість у своїх працях, присвячених тим чи іншим проблемам. Згодом цей шлях стає ледве чи не магістральним, але в період, що розглядається, маємо лише поодинокі свідчення. Причому, це звернення носить чітко орієнтований ха­рактер.

Наступний період творчості Василя Олександро­вича – період розквіту творчості (середина 60-х - до 70-го року) – це звернення до морально-етичних проблем і вирішення їх у дусі загальнолюдських принципів, підхід до особистості, яка формується, як до самоцінності, звернення до проблем людина-природа, дитина-природа, взаємодії школи й соціу­му, розробка гуманістичних засобів і методів навчан­ня й виховання, демократизація й науковий підхід до управлінської діяльності (Див.: О.Сухомлинська. Біог­рафія В.О.Сухомлинського в світлі наукового аналізу // Рідна школа, 1993. — № 8).

Саме творчість цього періоду висунула В.Сухом­линського як непересічного педагога, який побачив і по-своєму вирішив дуже велике коло педагогічних питань, багато в чому прогностичного характеру.

В цей період твори Василя Олек­сандровича починають широко публікуватися в бага­тьох країнах світу. І в першу чергу, вже традиційно, в країнах соціалістичного табору. Але підхід до цих пуб­лікацій уже був зовсім іншим: творчість павлиського вчителя вже не розцінювалась як просто непересічно­го радянського педагога, а як помітне явище в педа­гогічній думці, поки що в рамках цієї ж системи.

Всього закордонних публікацій творів Василя Олександровича, які за своєю ініціативою друкували зарубіжні педагоги й редактори – близько 40 (згідно з «Біобібліографічним покажчиком»). Їх тематика й проблематика – ті актуальні питання, що складають суть «пізнього» В.Сухомлинського – особистість, ко­лек-

6

тив, самовиховання, природа, сім'я, вчитель, дирек­тор, методи виховання, етика й мораль тощо.



Цікавий, показовий і маловідомий факт – широкознана й найбільш популярна серед усіх книг В.Су­хомлинського, яка вийшла 25 мовами, витримала майже 50 видань, вперше побачила світ у НДР, а не в Радянському Союзі, бо у себе вдома педагог не міг опублікувати цю книгу – рукопис кочував з одного видавництва в інше, з київських у московські, потім знов по колу, отримував негативні рецензії, і Василь Олександрович уже й надію втратив, що рукопис бу­де надрукованим. Чотири рази він переробляв текст, згідно із зауваженнями рецензентів, зокрема такими:

«Враховуючи те, що автор однобічно (в основно­му на матеріалі природи) вирішує питання мораль­ного й естетичного виховання школярів 1-4 класів і випускає інші, не менш суттєві фактори навчання й виховання – суспільство, середовище, людей, з якими щодня стикаються діти, необхідно показати засоби й шляхи всебічного розвитку особистості, звернувши особливу увагу на комуністичне вихован­ня. Нам видається, що успішне вирішення цього пи­тання може бути здійснене на матеріалі життя і діяльності В.І.Леніна і його славних бойових сорат­ників, героїчного життя Героїв Радянського Сою­зу – учасників великої битви в роки Вітчизняної війни, славних трударів соціалістичного будівництва, і серед них місцевий матеріал, революційних свят, життя жовтенят, піонерів, комсомольців, комуністів, на прикладах радянського патріотизму, дружби на­родів, боротьби за мир».

Ось такою була реакція офіційної науки і редак­торів на книгу «Серце віддаю дітям». Василь Олек­сандрович був у відчаї й поділився своїми бідами зі своїм добрим товаришем із НДР Юргеном Польціном – педагогом, учителем, директором школи, а пізніше і керівником Центру трудового виховання Академії педагогічних наук НДР. Німецький педагог запропонував видати книгу в Німеччині й В.Сухомлинський відіслав йому рукопис частинами поштою. Звичайно, підхід Василя Олександровича до вихован­ня маленьких дітей був багато в чому несприйнятли­вий і для НДР, але Юрген Польцін переконав у не­обхідності друкування книги Маргот Хоннекер, міністра освіти НДР, яка була

7

його однокурсницею в педагогічному інституті, і підтримувала дружні сто­сунки. В 1968 р. «Серце віддаю дітям» з'являється в Німеччині і одразу ж стає популярною.



А Василя Олександровича викликають у партійні органи й він отримує партійну догану, бо книга вий­шла першодруком за кордоном, що було категорич­но заборонено в ті часи. Вітчизняним видавцям було наказано за короткий термін видати книгу в Україні, щоб зняти цей прецедент. І у рекордно короткий час, в 1969 р. «Серце віддаю дітям» з'являється у ви­давництві «Радянська школа».

Її одразу ж помітили в Японії, де вже традиційно уважно стежили за творчістю павлиського педагога, перекладали його книги.

Василя Олександровича не стало 2 вересня 1970 р. – на п'ятдесят другому році життя, у розквіті таланту, коли його основні, фундаментальні праці не були ще опубліковані, а лежали в шухляді письмового столу. В 70-х рр. вони з'являються, звичайно ж, перш за все в Україні і Росії — «Методика виховання ко­лективу», «Розмова з молодим директором школи», «Як виховати справжню людину», «Сто порад учите­леві», «Листи до сина», «Книга про любов» та інші.

В них постає новий В.Сухомлинський, не схожий на інших педагогів, який проторував свій шлях у пе­дагогіці, мав бачення й розв'язання навчальних і ви­ховних проблем: це насамперед гуманістична, етична і національна спрямованість виховання, підхід до шко­ли як частини середовища, як природного, так і со­ціального, особливе визначення ролі й місця вчителя, колективу у вихованні особистості, своя точка зору на методи, форми й засоби виховного процесу тощо.

Сукупністю своїх праць В.Сухомлинський стає врівень зі світовою педагогікою, посідаючи в ній окреме місце. Розвиваючи ідеї гуманізму, загальнолюдських і на­ціональних цінностей, він став уособленням гуманізму як особистість, як сільський учитель, як директор, як педа­гог-дослідник. Його творче надбання починає сприйма­тися не вузько класове, не для певної категорії педагогів, що працюють у певних системах, а починає набувати за­гальнолюдського, загальнопедагогічного звучання.

Паралельно з освоєнням педагогічної спадщини Василя Олександровича у зарубіжжі йде, природно, її аналіз, коментування й оцінювання, як взаємопов'яза­-

8

ний і взаємозалежний процес. Він має ті ж тенденції, що й розповсюдження публікацій В.Сухомлинського у зарубіжжі, про які йшлося вище.



Ідеї Василя Олександровича проникли й до далекої Австралії і викликали там інтерес у педагогів. Австра­лійський учитель і викладач Ален Кокеріль захистив у 1994 р. дисертацію на тему «В.О.Сухомлинський. Гу­манізм в радянській школі». Після захисту він продов­жує дослідження, виступає й публікує статті, розвідки, присвячені творчості педагога. В 1998 р. в одному з ви­давництв у Нью-Йорку виходить його книга, присвя­чена гуманістичним ідеям Василя Олександровича, яку він підготував на основі своєї дисертаційної праці.

Може виникнути закономірне запитання: що ж саме привабило австралійського дослідника у твор­чості павлиського вчителя. І ось як він відповів Ользі Сухомлинській: «Ви мене просили написати про значення Василя Олександровича для західної педагогіки ... Ми сліпо віримо в силу інтелекту і недостатньо розуміємо роль емоційних, моральних, інтуїтивних факторів людсь­кої особистості і силу душі людини. Ми не виховуємо душу (серце), а лише інтелект, і в результаті маємо багато глибоких проблем. Гуманітарні науки в кризо­вому стані, тому що наші лідери думають перш за все про економіку, а гуманітарні науки не «заробля­ють» гроші. Пануючий дух серед політичних діячів – так званий економічний раціоналізм. Сім'ї розпада­ються. Як правило, дідусі й бабусі живуть окремо від сім'ї. Дуже часто батько й мати розлучаються. Бать­ки потребують підтримки й добрих порад. Прагнення до прибутку спотворює масову культуру. Дух суперництва перевершує дух співробітництва. Все це згубно для суспільства – люди гублять віру один в одного. В цьому контексті спадщина Василя Олександровича має величезне значення».



Отже, «історичний» голос Василя Олександ­ровича демонструє глибину, актуальність та інтен­сивність у діапазоні сьогодення не лише у вітчиз­няній, національній культурі, а й виходить далеко за її рамки. Це явище живої, сьогоднішньої універсаль­ної педагогіки й допомагає, судячи з представленого аналізу, у діалозі з ним зрозуміти своє власне покли­кання й призначення. Діалог цей відкритий і далеко не закінчений.
Каталог: arhiv


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка