«Видавнича група "Основа"»


Структура заняття (другий варіант)



Сторінка25/193
Дата конвертації24.03.2020
Розмір96,5 Kb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   193
Структура заняття (другий варіант)

1.  розминка (найкраще — тематична) — виконує функцію психологічно-

го запуску теми. Після розминки озвучується тема.

2.  Діагностика проблеми під час виконання вправи або невеликої гри. Гра 

повинна показати учасникам, над чим їм необхідно працювати в плані 

власного розвитку або розвитку взаємин.

3.  Теоретичний  «шматок»:  уведення  понять,  правил,  технологій. 

Інформація,  так  звана  «теорія»,  дається  вкрай  дозовано.  Тільки  те, 

що  потрібно  для  сьогоднішнього  заняття,  у  дуже  простій  і  зрозумілій 

формі. Це та інформація, яка допомагає формувати навички (з моти-

ваційної  та  інструментальної  точок  зору)  і  надалі  їх  відслідковувати 

самотужки.

4.  Відпрацьовування навичок у серії вправ. Як правило, це короткі, кон-

кретні вправи на відпрацьовування різних аспектів якоїсь навички.

5.  Узагальнення отриманих навичок у «великій» рольовій грі. Гра висту-

пає засобом перевірки ефективності всього, що відбувалося раніше.

6.  рефлексія  (обмін  почуттями,  аналізування  того,  що  відбувалося,  від-

повіді на запитання ведучого).

7.  міжособистісна підтримка, зворотний зв’язок.

Таке заняття складно провести за 40 хвилин: воно вимагає більше часу 

на  реалізацію,  але  й  вигода  очевидна:  ефективність  роботи  над  певною 

навичкою або вмінням, яку побудовано таким чином, дуже висока, особ-

ливо в середньому й старшому шкільному віці, коли довіра дітей до доро-

слого вимагає постійних підтверджень, у тому числі перевірки на особисту 

значущість проведеної роботи.

Тренінгові  заняття  як  форма  розвивальної  роботи  поширена  у  всіх 

шкільних паралелях. Звичайно, з віком школярів змінюється і зміст. Чудо-

во  ця  форма  підходить  для  розвитку  й  формування  соціальних  навичок 

в  учнів  2–3  класів  і  молодших  підлітків;  ефективна  в  профорієнтаційній 

роботі й розвитку навичок саморегуляції в школярів будь-якого віку — тут 

взагалі  мало  обмежень.  мабуть,  є  тільки  одне,  але  істотне:  вона  вимагає 

системи,  добре  продуманих  способів  перенесення  сформованих  ново-

утворень  у  реальну  діяльність  і  певної  психологічної  освіченості  дітей: 

спробуйте посадовити в коло підлітків, які не мають ніякого досвіду участі 

в тренінгових ситуаціях, і «з листа» провести з ними повноцінне заняття... 

Якщо середовище освітнє, воно не може не бути розвивальним.

 У сучасному тлумаченні словосполучення «розвивальне середовище» 

найчастіше акцент робиться на цілеспрямованості та свідомості дій доро-




Інтерактивне  спілкування

слих під час висунення завдань розвитку й проектування системи взаємин 

у школі й шкільному просторі. 

розвивальне  освітнє  середовище  —  це  середовище,  спеціально  скон-

струйоване або ретельно зрощене для розв’язання певних завдань розвитку 

людини, системи взаємин, насичене дорогоцінними для формування цієї 

людини цінностями, змістами й можливостями. 

Вплив середовища одночасно є потужним і м’яким, всебічним і при-

родним для людини, що розвивається в ньому. Сутність його впливу нена-

сильницька:  здобуття  тих  або  інших  здатностей,  розвиток  тих  або  інших 

боків  психічного  складу  відбуваються  у  відповідь  на  запит  середовища. 

Вони стають затребуваними самою дитиною. Вони необхідні їй для того, 

щоб вичерпати всі можливості навколишнього простору й взаємин з інши-

ми людьми.

Участь  у  проектуванні  розвивального  середовища  —  це  унікальна, 

надзвичайно  багата  за  своїми  можливостями  ситуація  для  шкільного 

психолога.  Така  участь  дозволяє  йому  розв’язувати  розвивальні  завдання 

у  найприродніший  для  дитини  спосіб,  і  подеколи  —  найефективніший. 

Будь-яка  розвивальна  ситуація,  убудована  в  освітній  процес  або  освітнє 

середовище  як  «вставка»,  особлива  форма  діяльності  або  взаємин,  при-

пускає спеціальні процедури закріплення нових якостей і їх перенесення 

в  реальні  умови  життєдіяльності.  Те,  що  вдається  «розчинити»  у  звичній 

та  зрозумілій  дитині  освітній  ситуації,  не  вимагає  додаткових  зусиль  від 

дитини й спеціальних кроків від дорослого.

«розчинення»  психологічної  розвивальної  роботи  в  освітньому  сере-

довищі  школи  —  завдання  особливе  та  творче.  Дивно,  але  такого  роду 

професійне  мистецтво  найчастіше  освоюється  шкільними  психологами 

в  останню  чергу:  після  тренінгів,  корекційних  занять  та  уроків,  що  спе-

ціально конструюються... Природно, що не всі, але багато з розвивальних 

завдань, можуть так «розчинитися».

Форма розвивальної роботи, що балансує на межі «штучної» і «природ-

ної»,—  психологічна  акція.  Назву  ця  форма  одержала  за  аналогією  з  різ-

ними  художніми  акціями,  такими  популярними  в  мистецтві  радянського 

постмодернізму 70–80-х рр. XX століття. За своєю сутністю — це середо-

вище (часто — ігрове), яке на певний час створюється в просторі школи, 

паралелі, класі. Воно не заважає розгортатися іншим видам діяльності дітей  

і дорослих, але має певний власний зміст, правила, запланований результат. 

Основна мета таких «акцій» — розширення життєвого простору учасників 

за  рахунок  внесення  в  їхнє  життя  нових  додаткових  змістів,  почуттєвих 




Каталог: jspui -> bitstream -> 123456789


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   193


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка