В. В. Проблеми вивчення елементів теорії літератури на уроках української літератури



Сторінка3/17
Дата конвертації07.10.2019
Розмір0,67 Mb.
ТипУрок
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17
Теоретична частина

Література – універсальний вид мистецтва. Вона може передати засобами слова все: людські почуття й переживання, картини природи, найтонші відтінки кольорів, нюанси звуків, рух у будь-якому вияві. Вона може переносити читача як у минуле, так і у майбутнє. Та найголовніше - література розкриває внутрішній світ.

Слово повинне прозвучати так, щоб наш внутрішній світ зреагував, дав відповідні емоції, почуття, «почув» звуки, «побачив» фарби. Від слова залежить, чи відбудуться зміни у чуттєвому світі людини, чи перегляне вона власні погляди, чи змінить позицію щодо певної ситуації.

Метою шкільного вивчення української літератури є:

- підвищення загальної освіченості молодого громадянина України, досягнення належного рівня сформованості вміння прилучатися через художню літературу до фундаментальних цінностей, культури, розширення культурно-пізнавальних інтересів школярів;

- сприяння всебічному розвитку, духовному збагаченню, активному становленню й самореалізації особистості в сучасному світі;

- виховання національно свідомого громадянина України;

- формування й утвердження гуманістичного світогляду особистості, національних і загальнолюдських цінностей.

Ця мета реалізується через зацікавлення учнів художнім твором як явищем мистецтва, пізнання через літературу і через літературного героя світ і себе у ньому; розвивати естетичні смаки, знайомити з найкращими, класичними творами, які стали зразковими; формувати стійкий інтерес до духовної спадщини народу, його перлин; виховувати освічену, свідому, мислячу, конкурентно-спроможну особистість, яка не лише знайома з найкращими зразками літературної творчості, а й здатна осмислено вести дискусію, володіти словом на високому комунікативному рівні, критично мислити та доводити власну думку.

Українська література як шкільний предмет виконує декілька функцій, серед яких можемо виділити пізнавальну, виховну та естетичну. Це означає, що кожен запропонований твір не лише відображає певну художньо-історичну дійсність, а й виховує засобами слова українського читача. Особлива роль відводиться у цьому багатогранному процесі вчителеві. Саме він виконує роль « провідника» до світу образів і ідей твору, тому особистість вчителя повинна бути теоретично озброєною, закоханою в поетичне слово, здатною не лише викликати бажання читати, ділитися враженнями, а й уміти вести дискусії, добирати аргументи, володіти на високому рівні риторичними навиками та вміннями і здатним переконати не лише прикладами з тексту (а це спирається на відмінному їх знанні), а й вагомими прикладами з життя.

Однак пізнання естетичної суті літератури неможливе без професійного аналізу твору; такого аналізу, який веде учня до розуміння змісту твору через осягнення краси й багатства художньої форми, розвиває прагнення пізнати таїну художнього слова. Такий аналіз – справа непроста: без нього не розвинути в учнів потреби « вчитуватися» у літературний твір, у окремі рядки, деталі, фрагменти.

Проблема літературної освіти в школі тісно пов’язана з теорією літератури, яка служить для аналізу й синтезу літературного матеріалу. Тому, щоб покращати рівень викладання літератури, потрібно звертати увагу на певні проблеми, які виникають на уроках.

Літературний твір – основна одиниця художньої літератури. Без знання творів немає знання літератури. Саме цим дуже часто в шкільній практиці нехтують, і тому із мистецтва слова урок перетворюється на набір сюжетів, проблем, біографій персонажів.

У сприйманні й тлумаченні літературних творів професор Марко В.П. виділяє дві найбільш розповсюджені помилки, які допускаються вчителями на уроках під час вивчення творів. Перша полягає в тому, що героїв, створених письменником, сприймають за реальних людей, які жили і мали саме такі біографії й долі. За визначенням, художній твір є віддзеркаленням дійсності в художніх образах,тому у творі, справді, все як у реальному житті. Та все це створене уявою і працею письменника, «живе» за особливими, естетичними законами. Тож, на думку більшості літературознавців (Волошина Н.), кожен твір, яким би він не був за жанровими особливостями, образами, обсягами чи проблемами, є світом, який називають художнім, де діють свої закони і закономірності. А вони істотно відмінні від тих, що діють у реальній дійсності, адже письменник не фотографічно відтворює її,а відбирає матеріал і естетично освоює його, орієнтуючись на художню мету. Коли ж говоримо про правдивість твору, то маємо на увазі, що він є специфічною формою втілення тієї правди про світ, про людину й про себе, яку відкрив письменник.

Другою помилкою є підміна думок і переживань автора і персонажів власними. Зображене у творі «оживає» лише завдяки уяві читача, завдяки поєднанню його досвіду з досвідом автора, зафіксованим у тексті. Тому в уяві різних читачів виникають відмінні образи й картини, змальовані в одному й тому ж творі. Це і призводить до деформації зображеного письменником.

Частина літературознавців (Марко В.П.,Наєнко М.К.,) визначає ще одну проблему: при аналізі лірики (а іноді - і у прозових) найпоширенішою помилкою є ототожнення ліричного героя з автором твору.

Особлива увага приділяється проблемі власне аналізу, бо на уроці вчитель використовує не багатоаспектне дослідження твору, а пошук, зіставлення й систематизація найрізноманітніших матеріалів про створення твору та етапи його реалізації; дослідження великої кількості складників і деталей змісту та форми, встановлюємо закономірності їх взаємодії, підпорядкованість авторському задумові й провідній ідеї; робота над словом (тропами), авторським стилем (особливості подання матеріалів, формування ідеї, «поетичним синтаксисом» твору). Ступінь докладності аналізу залежить від літературознавчої або навчальної мети. Отже, аналіз – система послідовних дій (операцій) дослідника і вчителя, спрямованих на пізнання твору як художнього феномена ( Марко В.П. дає таке визначення аналізу: «це уявна (мислительна) операція над твором, яка передбачає членування твору на частини (складники змісту і форми), виділення певних частин, дослідження їх особливостей, визначення їх місця й функціональної ролі в загальній системі твору, встановлення характеру взаємодії з іншими частинами твору»).

Для успішного проведення аналізу не досить один раз (і «швиденько») прочитати твір (на жаль, навчальні програми не дають достатньої кількості годин для більш детального вивчення текстів: академічний рівень – 2 години на тиждень,тому і ставлення учнів до повторного читання ніяке), потрібно знайти важелі впливу для повторного, але вже вибіркового читання. Не всі учні свідомо підходять до такого моменту, тому домашнє завдання з літератури потрібно вибудувати так, щоб у школяра виникла потреба перечитати потрібні фрагменти, виконуючи завдання і готуючись до уроку.

У вчительській практиці виробилися різні шляхи аналізу художнього твору:


  • пообразний (традиційний),

  • проблемно-тематичний,

  • посюжетний,

  • композиційний,

  • мовностильовий.

Хоча щодо даної класифікації постійно точаться суперечки літературознавців. Наприклад, Н.Волошина стверджує, що проблемно-тематичний аналіз не відображає художній твір як вид мистецтва. Суперечки точаться і навколо методів аналізу. Так Р.Токмань переконливо доводить необхідність і доцільність використання елементів сучасних методів (різні літературознавчі школи по-різному підходять до розмежування понять «вид аналізу» та «метод аналізу») літературознавчого аналізу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   17


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка