Урок у системі особистісно орієнтованого навчання



Скачати 75,21 Kb.
Дата конвертації18.04.2019
Розмір75,21 Kb.
ТипУрок
ІІІ. Вимоги та структура сучасного уроку.

Урок у системі особистісно орієнтованого навчання

Проектування навчального процесу в особистісно орієнтованій системі навчання не обмежується тільки спеціальним конструюванням навчального матеріалу, яке б забезпечувало учню свободу вибору в роботі з цим матеріалом. Важливо, як цей матеріал викладач використовує на уроці.

Функції та форми організації уроку

Урок був і залишається основним елементом навчального процесу, але в системі особистісно орієнтованого навчання суттєво змінюється його функція, форма організації. У цьому випадку урок підпорядкований не повідомленню та перевірці рівня знань (хоча й такі уроки потрібні), а виявленню досвіду учнів за ставленням до змісту матеріалу, який викладається.

Для цього викладач, працюючи з групою у полілоговому режимі, виділяє різні індивідуальні семантичні «коди» та, спираючись на них, відбирає ті, які найбільше відповідають науковому змісту знань, що підлягають засвоєнню.

Відомо, що логічні суттєві ознаки, зафіксовані у понятті, не завжди особистісно значущі для учня. Часто учень і викладач по-різному сприймають один і той самий зміст. Виникає необхідність погодження цих сприймань, перекладу того змісту, яким володіє учень, на науковий зміст, тобто відбувається своєрідне «окультурювання» суб’єктного досвіду учня. Саме таке завдання має вирішувати викладач за допомогою всієї групи на уроці.

Робота на уроці з суб’єктним досвідом учня вимагає від викладача спеціальної підготовки: не просто вміння викладати свій предмет, а вміння аналізувати зміст того, чим уже володіє учень із запропонованої теми.

У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співробітничають з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують одногрупники, за допомогою викладача ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням. Викладач постійно звертається до групи із запитанням типу:

• що ви знаєте про це?

• які ознаки властивості ви можете виділити (назвати, перелічити тощо)

• де ці ознаки, властивості, на вашу думку, можна використати?

• з якими з них ви вже зустрічалися? тощо.

У перебігу бесіди немає правильних (неправильних) відповідей, є різні позиції, точки зору, виділивши які, викладач потім починає обробляти їх з позиції свого предмета, дидактичної мети. Він повинен не примушувати, а переконувати учнів прийняти той зміст, який він пропонує з позиції наукового знання. Учні не просто засвоюють готові зразки, а й усвідомлюють, яким чином вони отримані, чому в їх основі лежить той чи інший зміст, якою мірою він відповідає не тільки науковому знанню, а й особистісно значущим цінностям (індивідуальній свідомості). Таку роботу можна проводити тільки на уроці, на якому жорстко задано контекст та зміст бесіди, але їх передачу організовано як «зустріч» різного розуміння цього змісту, носієм якого є не тільки викладач, а й самі учні. Науковий зміст народжується як знання, яким володіє не тільки викладач, а й учень. Відбувається своєрідний обмін знанням, колективний відбір його змісту. Учень у цьому процесі є учасником його породження.

Саме такий урок можна назвати особистісно орієнтованим. Під час його проведення викладач не просто чуйний до учнів, а разом з ними здійснює рівноправну діяльність щодо пошуку та відбору наукового змісту знання, яке підлягає засвоєнню. За таких умов знання, які необхідно засвоїти, стають особистісно значущими.

Основні вимоги до уроку

Сформулюємо основні вимоги до особистісно орієнтованого уроку:

• пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу;

• орієнтація та процес навчання;

• орієнтація на особистісні досягнення учнів;

• створення емоційно-актуального фону уроку;

• чітке визначення освітніх, виховних і розвивальних завдань уроку;

• раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання;

• використання активних методів навчання;

• зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем;

• формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці;

• заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

Засоби досягнення мети

Метою особистісно орієнтованого уроку є створення умов для виявлення пізнавальної активності учнів.

Засобами досягнення вчителем цієї мети можуть бути:

• використання різноманітних форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють розкрити суб’єктний досвід учнів;

• створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи всього класу;

• стимулювання учнів до висловлювань, використання різних способів виконання завдань без побоювань помилитися, отримати хибну відповідь тощо;

• використання протягом уроку дидактичного матеріалу, який дозволяє учневі обрати найбільш значущі для нього вид та форму змісту навчального матеріалу;

• оцінка досягнень учня протягом усього процесу його діяльності, а не тільки за кінцевим результатом;

• заохочення прагнень учня знаходити свій спосіб роботи, аналізувати протягом уроку роботи інших учнів, вибирати та освоювати найбільш раціональні з них;

• створення на уроці педагогічних ситуацій спілкування, які б дозволяли кожному учневі виявляти ініціативу, самостійність, виборність у способах роботи, створення обстановки для природного самовираження учня.

Виділення загальних завдань та засобів організації особистісно зорієнтованого уроку має бути конкретизоване викладачем у залежності від призначення уроку, його тематичного змісту.

Для того щоб бути суб’єктом навчальної діяльності, учень має оволодіти її етапами: Орієнтація - Визначення мети - Проектування - Організація - Реалізація - Контроль - Оцінка.

Загально-педагогічні вимоги до уроку

1. Пріоритет особистості учня в організації освітнього процесу.

2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.

3. Орієнтація на процес навчання.

4. орієнтація на особистісні досягнення учнів.

5. Тривимірне навчання.

6. Створення емоційно-актуального фону уроку.

7. Педагогічний такт і культура мови.

8. Пізнавальна самостійність учнів.

9. Чітке визначення освітніх, виховних і розвиваючих завдань уроку.

10. Безперервний поступ.

Дидактичні вимоги до уроку

1. Раціональне використання кожної хвилини уроку.

2. Раціональна єдність словесних, наукових і практичних методів навчання.

3. Використання активних методів навчання.

4. Зв’язок з раніше вивченим, досвідом, набутим учнем.

5. Формування вмінь учнів самостійно здобувати знання і застосовувати їх на практиці.

6. Індивідуалізація, диференціація та інтенсифікація навчального процесу.

7. Використання на рівні з предметами, що традиційно склалися, комплексних дисциплін.

8. Використання сценарних варіантів уроків, які забезпечуються різноманітними носіями інформації.

9. Заохочення прагнень учнів знаходити свій спосіб роботи з навчальним матеріалом.

10. Організоване закінчення уроку.

Психологічні вимоги

1. Врахування психологічних особливостей кожного учня.

2. Нормальний психічний стан і стійкий настрій вчителя і учнів.

3. Розумна вимогливість і доброзичливість учителя до учнів.

4. Педагогічна етика і психологічний такт.

Гігієнічні вимоги

1. Температурний режим.

2. Норми освітлення.

3. Провітрювання.

4. Відповідність нормативам шкільних меблів.

5. Чергування видів навчальної роботи і різноманітність методів навчання.

Самоаналіз уроку

• Місце даного уроку в темі;

• специфіка уроку;

• тип уроку;

• реалізація навчальної, розвиваючої, виховної мети уроку;

• розподіл навчального часу;

• використані методи навчання;

• використані форми навчання;

• здійснення диференційованого підходу до навчання;

• організація контролю за засвоєнням знань, умінь і навичок;

• використання навчально-матеріальної бази кабінету;

• психологічний клімат на уроці.

ІV. Типи та види уроків, методика підготовки та вибору

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту” передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей.

Компетентності, як інтегрований результат навчальної діяльності учнів, формуються, передусім, на основі опанування змісту загальної середньої освіти. Враховуючи це мають відбутися і кардинальні зміни у плануванні сучасного уроку. Проблема оновлення змісту базової освіти у ПТНЗ є першочерговою і найвідповідальнішою.

Яким же має бути сучасний урок? Які його ознаки, чим він повинен відрізнятись від уроків, які ще використовуються зараз у педагогічній практиці, але вже не задовольняють у повній мірі вимог щодо впровадження 12-бальної системи оцінювання навчальних досягнень учнів?

Чи може сучасний урок бути радісним і цікавим для учнів? Чи може він розкрити творчий потенціал особистості, поставивши її в ситуацію морального вибору й підготувати до самостійного рішення? Досвід викладачів ПТНЗ доводить, що може, однак лише за умови, якщо процес навчання перевести на інноваційну основу шляхом перебудови педагогічної технології самого викладача і навчальної технології учня, змінивши сам підхід до здобуття знань.

Сучасним можна назвати той урок, що побудований на засадах розвиваючого навчання, а також сприяє розвитку в учнів розумових операцій: умінь аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, класифікації, визначення причинно-наслідкових зв’язків та залежностей між різноманітними фактами, явищами, а також виробленню навичок логічного структурування.

Використання на уроках різних інноваційних технологій (як то тести чи розвиток критичного мислення) забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з предмета, дає відчуття потреби в самоосвіті, формує стійкий інтерес до матеріалу, що вивчається, сприяє розвитку творчої особистості.

Але ж всі інноваційні процеси стосуються, насамперед, уроку, особливо його структури.

Організаційну форму навчання викладач обирає, залежно від теми, яка вивчається, та на підставі системного підходу до викладання свого предмета.

Систему уроків викладач вносить до перспективно-тематичного планування. При цьому необхідно чітко продумувати та визначати місце і значення уроку, обсяг знань, якими повинні оволодіти учні, їх готовність до засвоєння нових знань на необхідному рівні.

У структурі уроку утворюються мікро- та макроетапи.

Мікроетап – елементарна одиниця системи, яка поєднує в собі чергове дидактичне завдання, з відповідним до нього змістом матеріалу, методичними прийомами та способами організації.

Макроетап – відносно завершений цикл пізнання: початкове вивчення нового навчального матеріалу, його закріплення , контроль і самоконтроль.

У сучасній дидактиці уроки класифікують залежно від провідної дидактичної мети:

 уроки засвоєння нових знань;

 уроки осмислення нових знань, формування умінь і навичок на основі знань, або уроки закріплення вивченого;

 уроки повторення, узагальнення і систематизації вивченого;

 уроки контролю і корекції знань;

 уроки аналізу контрольних робіт.

Під структурою уроку слід розуміти певну послідовність дій викладача, спрямованих на досягнення виховної мети.

Мета кожного уроку має три обов’язкові складові частини .

Визначаючи виховну мету занять, необхідно враховувати її приоритетні напрямки:

 формування національної свідомості, любові до рідної землі, поваги до культури та історії свого народу;

 шанобливого ставлення до культури всіх народів, що проживають на території України;

 формування творчої, працелюбної особистості;

 розвиток духовної культури особистості;

 формування екологічної культури;

 розвиток індивідуальних здібностей і забезпечення умов їх реалізації.

Навчальною метою може бути:

 забезпечення під час уроку засвоєння (повторення закріплення) понять, законів, теорій;

 формування ( продовжити формування, закріпити) певних вмінь;

 формування системи знань з теми;

 контроль рівня засвоєння знань, отриманих під час попередніх уроків;

 узагальнення, систематизація та закріплення знань з теми;

 навчання учнів використанню знань для вирішення практичних завдань тощо.

Завдання розвитку мислення (розвиваюча мета) – розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів:

 формування загально-навчальних вмінь та навичок (робота з підручниками, узагальнення, планування, самоконтроль тощо);

 сприяння розвитку волі, наполегливості під час навчання, розвитку пам’яті (уяви, технічного мислення, мови, самостійності тощо);

 розвиток емоцій учнів шляхом створення ситуацій здивування, переживань тощо;

 розвиток зацікавленості учнів у навчанні шляхом доведення важливості матеріалу, що вивчається (використання ігор, проблемних ситуацій тощо).

Таким чином, проблемні уроки можна підвести під наступну схему:

І. Тема уроку:

1) Мета (дидактична, виховна, розвиваюча).

2) Тип уроку (вид).

3) Методи навчання, викладання ( або їх поєднання на різних етапах уроку).

4) Використання технічних та комп’ютерних засобів навчання, засобів наочності, джерел інформації ( підручники, періодичні видання, художня література та ін.).

ІІ. Актуалізація знань та активізація розумової діяльності:

1) Опорні зв’язки ( поняття та факти).

2) Зв’язок із попереднім уроком, з інформаційним матеріалом.

3) Тип самостійної роботи.

4) Засоби та способи індивідуалізації.

5) Засоби збудження інтересу учнів до теми, до уроку та утворення емоційного середовища.

6) Форма контролю за ходом уроку, оцінка навчальних досягнень.

ІІІ. Засвоєння нових понять та засобів дії:

1) Нові поняття та засоби їх засвоєння.

2) Основні та другорядні проблеми.

3) Вид самостійної роботи, її зміст (індивідуальна робота).

4) Проблемні та інформаційні питання (для утворення проблемних ситуацій та постановки проблем) і питання, що будуть запропоновані учням.

5) Варіанти засобів розв’язання завдань, можливі підказки для вирішення складних проблем у процесі сприймання й осмислення учнями нового навчального матеріалу.

IV. Формування умінь та навичок:

1) Вид самостійної роботи (фронтальна та диференційована).

2) Конкретні вміння та навички для опрацювання навчального матеріалу (вміння формулювати питання, знаходити причину за наслідком, вирішувати типові завдання та ін.).

3) Засвоєння знань, зміцнення умінь у процесі узагальнення, систематизації, застосування знань, умінь і навичок на практиці.

4) Засоби отримання зворотної інформації.

V. Домашнє завдання:

1) Повторення, підведення підсумків уроку, повідомлення домашнього завдання.

2) Вид самостійної роботи (диференційовані завдання творчого характеру, їх обсяг, джерела інформації) поради, як її краще виконати.

Викладач використовує поєднання перелічених елементів структури уроку, визначаючи їх послідовність залежно від дидактичної мети уроку, змісту навчального матеріалу, рівня підготовки учнів, конкретних умов проведення уроку.

З огляду на те, що урок є елементом педагогічної системи, його технологія - це складова частина педагогічної технології, під якою розуміють систему дій, що підвищують ефективність навчання. Підготовка до уроку – один з головних обов’язків щоденної роботи викладача. Її необхідно починати з аналізу підсумків попередніх уроків за реалізацією поставлених цілей, а також відповідність їх щодо дидактичних, виховних і організаційних вимог.

Підготовка до уроку складається з наступних елементів:

1. Визначення змісту та відбір матеріалу запланованого на урок, з урахуванням його специфіки та складності.

2. Уточнення теми заняття, чітке визначення навчальної, виховної та розвиваючої мети заняття і шляхів її реалізації.

3. Визначення форми та методу проведення уроку, типу уроку та його структури, з розподілом часу.

4. Уточнення завдань для вправ і самостійних робіт, а також контрольних запитань.

5. Складання плану уроку та конспекту викладання матеріалу.

6. Підготовка матеріально-технічної бази, ТЗН, наочних посібників.

Під час підготовки до уроку значне місце займає складання плану. Складати план уроку можна як текст, таблицю в зошиті або на бланках затвердженої у даному навчальному закладі форми. Але незалежно від форми, у плані повинні визначатись:

 чітко і зрозуміло, по-можливості, коротко сформульована тема;

 визначена триєдина мета у відповідності з вимогами програми;

 вказане обладнання уроку (дидактичне, наочне, ТЗН);

 розписаний хід уроку ( за планом структури уроку у відповідності з його типом).

Велику роль у активізації інтелектуального розвитку учнів і забезпечення викладачеві можливості керувати їх пізнавальною діяльністю відіграють методи навчання, які визначаються як способи взаємопов’язаної діяльності викладача та учня.

Методи навчання можна поділити за джерелами знань та формою викладу навчального матеріалу.

За джерелами знань методи поділяються на:

1. Словесні методи:

 метод розповіді (розповідь-вступ, розповідь-виклад, розповідь-висновок);

 метод навчальної лекції (усний, послідовний системний виклад змісту наукового питання);

 метод співбесіди (у формі діалогу);

 опрацювання підручника.

2. Наочні методи:

 метод ілюстрацій (показ ілюстративних засобів);

 метод демонстрацій (проведення дослідів, наведення прикладів, показ моделей);

3. Практичні методи навчання:

 метод вправ з ТЗН (робота учнів із звукозаписуючою та звуковідтворюючою апаратурою, мультимедійними засобами навчання та комп’ютерами);

 лабораторні роботи;

 виконання практичних вправ, тестових завдань.

За формою викладу навчального матеріалу методи поділяються на:

1. Індуктивний метод – це вивчення інформації від часткового до загального. Використовується при виконанні практичних завдань.

2. Дедуктивний метод – виклад від загального до часткового. Викладач на початку подає загальні положення, далі викладає цілу систему понять, після чого переходить до викладу конкретних завдань.

3. Репродуктивний метод – активне сприйняття і засвоєння навчальної інформації. Учні повинні запам’ятати те, що почули, або виконати завдання за зразком. Цей метод мало сприяє розвитку самостійності і гнучкості мислення, навичок пошукової і творчої діяльності. Надмірне його використання може призвести до формального "зазубрювання”.

4. Проблемно-пошукові методи в сучасній педагогіці вони визнані пріоритетними, оскільки дають змогу розвинути навички творчої навчально-пізнавальної діяльності, сприяють свідомому і самостійному оволодінню знаннями.

5. Проблемне навчання побудоване на основі розв’язання проблемної ситуації. Проблемне навчання поділяється на декілька рівнів:

І рівень – викладач висуває проблему і сам її вирішує в процесі пояснення.

ІІ рівень – викладач разом з учнями розв’язує поставлену проблему.

ІІІ рівень – учні самостійно розв’язують проблемну ситуацію, створену викладачем.

ІV рівень – проблему формулюють і розв’язують самі учні.

Вибір методів залежить не лише від мети і змісту навчання, а й від рівня підготовки учнів, їх активності, духовного виховання, фізичного розвитку, сформованості певних навичок, умов проведення даного уроку. У зв’язку з цим постає необхідність вибору оптимального співвідношення методів, які б якнайкраще забезпечили засвоєння навчального матеріалу і одночасно стимулювали зацікавленість у навчанні, розвивали навички самостійної навчально-пізнавальної діяльності.

Урок засвоєння нових знань

Мета: оволодіння учнями новими навичками, матеріалом та новими способами діяльності.

Структура

1. Організаційний момент.

2. Підготовка до сприйняття матеріалу або актуалізація опорних знань, умінь, уявлень та чуттєвого досвіду.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4. Оголошення теми, мети, завдання уроку.

5. Вивчення нового матеріалу (первинне засвоєння).

6. Осмислення нових знань, умінь.

7. Закріплення, систематизація та узагальнення.

8. Контрольно-коригувальний етап.

9. Підбиття підсумків уроку.

10. Інструктаж щодо виконання домашнього завдання.

Найчастіше таким уроком є вступний урок курсу (теми, розділи), коли він незначною мірою пов’язаний з темою попереднього уроку. Також доречного обрати цей тип у випадку, коли зміст матеріалу складний, об’ємний, містить значну кількість нових понять і положень.

Може використовуватись пояснювально-ілюстративний, проблемний виклад. Заняття можна провести у формі бесіди, лекції, уявної подорожі чи екскурсії, відеоуроку, навчальної конференції з підготовленими доповіданнями (повідомленнями) учнів. Під час проведення уроку доречні конспектування, складання тез, опорних схем, робота з підручником, картою, довідниками тощо. Головне – щоб вивчення нового матеріалу учнями відбувалося не пасивно, а в ході різноманітної активної пізнавальної діяльності.

Урок формування та вдосконалення вмінь і навичок

Мета: закріплення й усвідомлення раніше засвоєного матеріалу (знань, умінь, навичок) і формування нових навичок та вмінь.

Основою такого уроку можна назвати тренування в різних варіантах, яке вимагає від учня перенесення знань і вмінь у нові, нестандартні ситуації. Для проведення таких уроків використовується практична робота. Практичні роботи в значній кількості представленні у навчальних програмах, та й практичні завдання є невід’ємною складовою фактично кожного уроку.

Структура

1. Організаційний момент.

2. Актуалізація опорних знань та їх коригування. Повідомлення теми й мети.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4. Вступні вправи (можуть поєднуватись із поглибленням або вивченням невеликих порцій нового матеріалу та ознайомлення з правилами, алгоритмами виконання певних дій).

5. Пробні та тренувальні вправи (використання вивченого в стандартних умовах).

6. Творчі вправи.

7. Підсумки уроку.

8. Домашнє завдання.

Зміст уроків цього типу має значні можливості для великої варіативності і тому сприяє диференціації та індивідуалізації навчання. Уроки формування та вдосконалення вмінь і навичок можуть проводитись у вигляді ігор, змагань, уявних експедицій тощо та поєднувати й індивідуальні, і фронтальні, і групові методи роботи.

Коли на практичну роботу відводиться ціле завдання, то може бути використаний такий тип уроку, як урок використання знань, умінь і навичок.

Структура таких уроків складається з таких етапів:

1. Перевірка домашнього завдання; коригування опорних знань, умінь, навичок.

2. Повідомлення теми й мети уроку.

3. Мотивація навчальної діяльності.

4. Загальний інструктаж, усвідомлення учнями алгоритму дій.

5. Самостійне виконання учнями завдань під контролем і за допомогою вчителя.

6. Звіт про виконання роботи. Узагальнення й систематизація результатів роботи.

7. Підсумки уроку.

8. Домашнє завдання.

Урок закріплення знань, умінь і навичок (уроки повторення)

Мета: повторення та закріплення, уточнення та поглиблення попередньо засвоєних знань, умінь і навичок.

Як правило, викладачі проводять наприкінці вивчення великих розділів, на початку навчального року або під час підготовки до іспитів. Значний обсяг матеріалу, що виноситься на повторення, дає змогу урізноманітнити форми роботи та сприяти підвищенню зацікавленості учнів до вивчення географії.

Особливістю й одночасно складністю цього типу уроків є вміння визначати обсяг навчального матеріалу, виділяти головні ідеї, поняття, правила й добирати відповідні завдання.

Структура

1. Повідомлення теми, мети уроку.

2. Мотивації навчальної діяльності.

3. Повторення основних понять теми.

4. Повторення основних закономірностей, правил теми.

5. Виконання практичних завдань на повторення й закріплення основних умінь і навичок.

6. Підсумки уроку.

7. Домашнє завдання.

Урок систематизації й узагальнення знань

Мета: встановлення рівня оволодіння учнями основними теоретичними знаннями, повторення, більш глибоке осмислення навчального матеріалу, приведення його до певної системи.

Структура

1. Повідомлення теми й мети уроку.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Відтворення та коригування опорних знань.

4. Узагальнення та систематизація понять.

5. Засвоєння провідних ідей і теорій на основі широкої систематизації.

6. Домашнє завдання.

Для систематизації та узагальнення виділяються ключові питання відповідного курсу. Увага звертається на знаходження та розкриття в уже вченому матеріалі закономірностей, логічно-наслідкових зв’язків, глибокої сутності процесів та явищ; на перехід від окремих до більш широких узагальнень. Слід звернути увагу на те, що систематизація передбачає певну форму відображення окремих фактів у певній системі взаємозв’язків схему, узагальнюючу таблицю тощо. У жодному разі не можна вважати систематизацією просте відтворення окремих фактів або дій наприкінці вивчення теми. Це буде просте повторення.

Урок такого типу може проходити у формі оглядової лекції, бесіди, опитування й виконання системи завдань та ін.

Урок перевірки та коригування знань, умінь і навичок.

Мета: перевірка якості та міцності засвоєного матеріалу, сформованості умінь і навичок; внесення коректив.

Структура

1. Повідомлення теми та мети уроку.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Перевірка знання фактичного матеріалу та основних понять.

4. Перевірка глибини усвідомлення знань.

5. Використання знань у стандартних умовах.

6. Використання знань у змінених умовах.

7. Збір виконання завдань (їх перевірка, оцінювання, аналіз, як правило, виконується до наступного уроку).

8. Підсумки уроку .

9. Домашнє завдання.

Якщо робота проводиться письмово, то пункти 3-6 відображають логіку побудови завдань контрольної роботи.

Такі уроки проводяться наприкінці вивчення теми, розділу й виконують цілу низку функцій: контролюючу, навчальну, виховну, діагностуючу та ін.

Уроки перевірки можуть бути організовані досить різноманітно (у вигляді ігор-змагань, аукціонів, огляду знань тощо), мають широкі можливості для поєднання і індивідуальної, і групової роботи.

При плануванні уроку викладачам необхідно пам’ятати, що сучасний урок має відрізнятись багатоваріантністю і форм навчальної роботи, і методів її організації, і прийомів реалізації мети уроку, що дає широкі можливості здійснювати індивідуальний підхід у навчанні та вихованні учнів.

V. Шляхи удосконалення уроків

У процесі навчання, в результаті якого в учнів формується система знань, умінь і навичок, одночасно формуються пізнавальні здібності та мислення, які можуть бути ефективними тільки при умові їх пізнавальної самостійності, яка керується і спрямовується викладачами.

Тому одним із шляхів удосконалення уроків теоретичного навчання є формування в учнів пізнавальної активності.

Умовою високого рівня пізнавальної активності є глибоке розуміння навчального матеріалу, свідоме виконання дій, високий рівень самостійності, усвідомлення необхідності вивчення навчального матеріалу, виконання завдань високої складності.

Способами підвищення пізнавальної активності учнів в процес теоретичного навчання можуть бути:

- ситуації пізнавальних проблем перед вивченням нового матеріалу;

- ув'язання навчального матеріалу з життям і досвідом учнів;

- проблемне викладання нового навчального матеріалу;

- проведення евристичних бесід;

- створення для учнів умов, в яких їм необхідно самостійно набувати знання;

- стимулювання і розвиток творчих інтересів і здібностей учнів;

- широке застосування питань продуктивного характеру;

- використання елементів програмованого навчання;

- комплексне використання різноманітних форм і методів з врахуванням цілей і змісту навчання.

Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом індивідуалізації самостійної роботи учнів. Проблема індивідуалізації навчання тісно пов'язана з задачею підвищення його навчального рівня. Навчання буде розвиваючим при умові відповідності рівню розвитку учнів і розвиток навичок самостійності роботи і пізнавальної активності. Індивідуальна самостійна робота характеризується безперервністю, тому проводити її слід на всіх етапах навчання в залежності від цілей уроку, складності матеріалу, рівня знань учнів.

Основними шляхами удосконалення уроків теоретичного навчання є посилення організаційної чіткості уроку, підвищення пізнавальної активності і самостійності учнів, формування у них мотивів навчання і мотивація навчальної діяльності, здійснення між- і внутріпредметних зв'язків, удосконалення технології та структури уроків.

Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом прогнозування виробничих ситуацій. Суттєвим моментом підготовки до професійної діяльності учнів є формування у них умінь передбачати, прогнозувати, розумово програвати ті наслідки, які можуть виникнути у виробничій ситуації. Навчання такому прогнозуванню є одним із аспектів підготовки учнів ПТНЗ до самостійної трудової діяльності. Навчання учнів прогнозуванню таких операцій дозволяє розкрити наукові аспекти таких ситуацій і конкретизувати загальнотехнічні і професійні знання. Це, в свою чергу, сприяє формуванню інтересу до вивчення всіх навчальних дисциплін.

У більшості випадків дидактичні моделі виробничих ситуацій представляють собою інтелектуально-практичні завдання проблемного характеру. Вони реалізуються через різні форми: евристичні бесіди, пошукові вправи, задачі та завдання, виконання яких базується на використанні емпіричних та інших знань.

Удосконалення уроків теоретичного навчання шляхом використання методів активного навчання. При використанні тематичної дискусії в учнів розвивається логічне мислення, уміння критично оцінювати і творчо засвоювати навчальний матеріал.

Розв'язання виробничих задач з використанням аналізу конкретних технологічних ситуацій, пов'язаних зі спеціальністю, характером виробництва особливостями робочого місця тощо, дозволяє значно підвищити активність учнів на уроці, сформувати професійні уміння, пов'язані з майбутньою професією учнів.

Використовуючи метод активного навчання - ділову гру - можна провести урок, на якому на протязі певного часу учні виконують ролі контролерів ВТК, нормувальників, інструкторів з охорони праці, технологів чи бригадирів учнівських бригад, в процесі якого вирішують виробничі задачі з реальними діями в межах своїх посадових функцій.

Таким чином, всі методи, які приводять до позитивних результатів і спрямовані на формування професійних умінь і навичок мають право на їх використання в навчальному процесі.

Література

1. Гришина Т.В. Освітня технологія як професійний пріоритет учителя. – Х.: вид.група "Основа”, 2003.

2. Десятченко Н. Моделі сучасних уроків // Завуч, - 2002 - №35

3. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром / Упорядники: Андрєєва В.М., Григораці В.В. – Х.: Вид. група "Основа”, 2006

4. Професійно-технічна освіта: інноваційний досвід, перспективи: наук.-метод. Зб. / Упорядники Н.І.Бугай, - Вид.5. – Запоріжжя: ПП "ААТандем”, 2008.

5. Родигіна І.В. Компетентнісно орієнтований підхід до навчання – Х.: Вид.група "Основа”, 2005



6. Сиротенко Г.О. Сучасний урок інтерактивні технології навчання. – Х.: Видав.гр.. "Основа”, 2003.

7. Сиротенко Г.О. Щляхи оновлення освіти. Науково-методичний аспект: Інформаційно-методичний збірник. – Х.: Видав.гр.. "Основа”, 2003.
Каталог: Files -> downloads
downloads -> Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело світла, енергії і любові
downloads -> Впровадження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського щодо гармонійного розвитку особистості учня, формування його життєвої компетентності у н/в процесі на основі формули "Три люблю"
downloads -> Таран Ірина Миколаївна, вчитель англійської мови, вихователь нвк «Кіровоградський колегіум»
downloads -> Автобіографічний елемент у ліричній драмі І. Я. Франка «Зів'яле листя»
downloads -> Мозгова людмила Анатоліївна
downloads -> Малієнко ю. Б., Сєрова г. В. Вчимося досліджувати (Досліджуємо історію України) Посібник курсу за вибором для профільних класів суспільно-гуманітарного напряму навчання
downloads -> Главное управление образования Луганской областной государственной администрации
downloads -> Тема: Азбука дорожнього руху
downloads -> Методичні рекомендації щодо підготовки матеріалів з питань формування навичок здорового способу життя І. Вступ Суспільству сьогодні особливо потрібні сильні, здорові особистості, які чітко розрізняють поняття добра і зла, любові і ненависті
downloads -> На м’якій постелі спати – у здоров’ї програвати


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка