Умань впц «Візаві» 2017 2


Список використаних джерел



Pdf просмотр
Сторінка86/96
Дата конвертації07.10.2019
Розмір5,01 Kb.
1   ...   82   83   84   85   86   87   88   89   ...   96
Список використаних джерел
1.
Gordon E. Teoria uczenia się muzyki / E. Gordon. – W : Podstawy teorii uczenia się muzyki według Edwina E. Gordona. [Red.
E. Zwolińska]. – Bydgoszcz : Wyd. Uczelniane WS, 2000.


159

2.
Kisiel M. Ścieżki edukacyjne – teoria w praktyce. Język muzyki i mowa muzyczna w dialogu dziecka z dorosłym w edukacji elementarnej Електронний ресурс. – Режим доступу https://www.researchgate.net/publication/292146713_Jezyk_muzyki
_i_mowa_muzyczna_w_dialogu_dziecka_z_doroslym_w_edukacji
_elementarnej


Філіпчук Н. О.

КУЛЬТУРОВІДПОВІДНІСТЬ – КЛЮЧОВИЙ ПРИНЦИП
СУЧАСНОЇ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ
У сучасному контексті важливо розвивати особистість впродовж життя не лишена базі новітніх знань, умінь, навичок, новацій, алей значущими якостями є ставлення до чогось, когось, громадянські, моральні, естетичні виміри людини. Сучасна національна мистецька освіта ґрунтується на культурно-історичних цінностях та естетичній спадщині минувшини рідного народу, вибудовуючи світогляд,
«мислячий дух, емоційно-ціннісне ставлення до буття. Її зміст спрямований нате, щоб виховувати і навчати з опорою на традиції і національну культуру, окреслюючи значущість та універсальність її надбань у контексті світової культури. Нинішнє століття продовжуватиме не лише народжувати нові професії на порубіжжі наук, сфер діяльності, знань, але на базі міждисциплінарності в освіті та науці формуватимуться освічені особистості, здатні розв’язувати проблеми в сув’язі технології, етики і культури. Людство підійшло до тієї межі, коли будь-яке значуще явище, тенденція, факт, виклик вимагають насамперед об’єктивної оцінки, правильного діагнозу, адекватної поведінки і дії. Тобто воно має внормовувати свою життєдіяльність відповідно до природо- і культуровідповідності. Це означає необхідність сприймати картину світу не лише в параметрах загальнолюдських культурних універсалій, але передусім виховати потребу у сприйнятності загальнонаціональної картини світу, що зберігає і передає наступним поколінням світогляд, етнотрадицію у взаємодії між собою, іншим соціокультурним середовищем. Збереження, поціновування і


160
розвиток свого власного культурного Я є необхідною умовою виживання народів, формування без фальші, напівправдивості триєдиного компонента – світогляду, світосприймання, світовідчуття, а також вироблення здатності впливати на зміни соціокультурної реальності. Культура стає підґрунтям для освіченості, вихованості, моральної охайності й громадянськості особистості. Кожна нація, народ, етнос живе в культурі, культурою, для культури. Ця культура є передусім національною. Пізнання, сприймання і переймання іншої
– річ вдячна і корисна, але за умов, коли рідна оберігається, поціновується і розвивається, не несучи важких духовних, етичних, естетичних, політичних втрат від чужоземщини. Орієнтуючись на посилення у змісті освіти культуротворчих загальнолюдських цінностей, варто визнати, що надважливе завдання для національної освіти – трансформувати знання, пізнання, ціннісне ставлення досвіту крізь призму етнонаціональної культури. Саме така модель уможливлює опанування національної художньої спадщини, естетичного досвіду поколінь, забезпечує взаємопродуктивний зв’язок культур, народів і держав в епоху глобалізації. Вона є національною і водночас європейською. В Україні такі завдання є надзвичайно важливими, адже від їхньої успішної реалізації залежатиме рівень інтелектуального та культурного потенціалу нації, самосвідомості й самоповаги, сила політичної і духовної єдності. Складно тому, що українська культура потребує свободи, деколонізації, повернення історичної правди й тих цінностей, що по праву належать українському народу. Це повною мірою стосується і національної музичної культури, зокрема
XVIII ст., яка, по-перше, подарувала Україні і Європі творчість і творців, якими варто пишатися і у яких варто вчитися по-друге, в силу історичних, політичних реалій видатні українські мистці слугували в більшості, на жаль, живильним струменем для чужоземних державі народів по-третє, їхні імена, залишаються не лише несправедливо вкраденими, алей маловпізнаваними в системі національної освіти і виховання. Необхідно відзначити, що питаннями дослідження розвитку культури, зокрема і музичної, переймалися багато вітчизняних науковців, громадських і культурних діячів Д. Антонович, Д. Чижевський, М. Грушевський, В. Січинський, М. Грінченко, Ф. Колесса, Д. Багалій, Д. Дорошенко, І. Огієнко, І. Крип’якевич,


161
В. Барвінський, І. Мірчук, Є. Маланюк, М. Семчишин та ін. У часи УРСР вийшла друком шеститомна праця Історія українського мистецтва, Історія української культури (з найдавніших часів досередини ХVІІ стале це не були концептивні доробки. Маючи обмежений характер в хронології, табуйовані нарівні багатьох українських діячів, вони були позбавлені осмисленого національного буття. Для освіти значний інтерес представляють наукові праці сучасних українських дослідників культури І. Дзюби, М. Жулинського, М. Поповича, а також узагальнююча академічна історія української культури (у ти томах, в яких закладені по суті методологічні та концептуальні підходи для об’єктивного, повноцінного дослідження історії національної культури, яка, на жаль, до цього часу не створена, необхідна величезна синергія наукового, культурного потенціалу української думки на материзні і поза її межами. Українська освіта потребує фундаментальних, академічних доробок з проблем національної культури, що стануть основою для виховання нації, її ментальності, самоусвідомлення відповідно до україноцентричної філософії. Характерно, що цінності мистецької спадщини когорти видатних українців народ зберігав у всіх куточках рідної землі. Тяглість духовно-мистецького розвою прослідковується на всіх історичних етапах становлення, захисту і розвитку української культури. Принагідно згадати, як завдяки великій науково- дослідницькій і творчій роботі лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, народного артиста України А. Кушніренка на Буковині після тоталітарних років войовничого атеїзму знову зазвучала духовна музика. Не один десяток років ця неоціненна духовна спадщина звучить у співі і музиці Державного заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю України, в церкві Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича. Безсмертні твори Д. Бортнянського, М. Березовського, А. Веделя, а також Д. Січинського, М. Вербицького, О. Нижанківського, Т. Топольницького, С. Воробкевича та ін. збагачують зміст освіти і виховного процесу на педагогічному, теологічному, історичному, філологічному факультетах, формуючи громадянськість і професійність майбутніх фахівців. Очевидно, аналіз музичних здобутків, творчості композиторів Східної і Західної України, естетичного і етичного світогляду тих


162
часів є значущими не лише для розстановки акцентів історії національної культури, а відіграє також посутню роль і для удосконалення мистецької освіти, закладаючи у свідомість і ментальність нації, передовсім молоді, цінності національних духовних, естетичних і патріотичних традицій. Об’єктивна оцінка культурних досягнень тих часів навертає народна шлях історичної істини і правди, повертає видатних українців у лоно свого національного космосу, що особливо важливо у часи нинішні, коли є намагання збоку вічно агресивного сусіда викрасти і привласнити чи продовжувати переписувати нашу історію, культуру, церкву. Тому важливо заторкувати найрізноманітніші сторони розвитку музичної культури всіх українських земель, які існували під егідою багатьох держав, імперій, не маючи сприятливих соціокультурних умові націотворчого середовища. При цьому особливо необхідною є характеристика доцентрової тенденції, яка прослідковувалася у всіх регіонах, утверджуючи сутнісній неповторні риси української ментальності, світоглядності й світовідчуття, що є ключовою в ідеї соборності, єдності і патріотичності. Ця якість була притаманною для національного мистецтва, відіграючи в умовах культурної і політичної роз’єднаності роль консолідуючого духовного й просвітницького чинника. Адже незважаючи на ізольованість великоукраїнського, галицького, волинського, буковинського, закарпатського сегментів культурних організмів, значний вплив денаціоналізаційної політики тодішніх метрополій, природне мультинаціональне середовище, націотворчі ідеали зберігали свою найвищу пріоритетність і цінність. Єдність українства і України залишалися провідною ідеєю в літературі, музиці, народнопісенній творчості. Проте українській освіті потрібні не лише пізнання істини й історичної правди, алей безперервне насичення її змісту на всіх рівнях цінностями національної культури, які є основою для виховання гідності, самоповаги, громадянськості й патріотизму українського народу.

Каталог: jspui -> bitstream -> 6789
6789 -> Віталій Ачкан
6789 -> Анотація: у статті висвітлено та теоретично обгрунтовано проблеми підготовки фахівців дошкільної освіти до емоційного розвитку дітей дошкільного віку
6789 -> Проектування як методологічна платформа діяльності вчителя-словесника
6789 -> Народність як принцип виховання у педагогічній науці другої половини хіх-хх століття
6789 -> Олена Ящук логічні вміння як невід’ємна складова розвитку мислення молодшого школяра
6789 -> Загальна характеристика роботи актуальність теми
6789 -> Уманський державний педагогічний


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   82   83   84   85   86   87   88   89   ...   96


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка