Умань впц «Візаві» 2017 2


Список використаних джерел



Pdf просмотр
Сторінка26/96
Дата конвертації07.10.2019
Розмір5,01 Kb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   96
Список використаних джерел
1.
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : в
11 т / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955-2003.
2.
Leopold

Auer. Violin playing as I teach it. – Barnes & Noble
Publishing, 2003. – 120 с.
3.
Витачек

Е. Очерки по истории изготовления смычковых инструментов / Е. Витачек. – 2 изд., М, 1964.



Грищенко Ю. В.

РОЗВИТОК НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА
ТА ОСВІТИВ УКРАЇНІ
В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Становлення і розвиток музичної освітив Україні неможливо уявити без аналізу і узагальнення досвіду попередніх науково- історичних досліджень, адже відбір найбільш репрезентованих культурних феноменів, їх конкретно-історичний аналіз з погляду значущості в художньому житті минулого та сучасного України є необхідним для відродження духовної культури української держави, визначення художньо-культурологічних пріоритетів у сфері освіти, вироблення орієнтирів щодо функціонування народного і професійного, елітарного і масового національного мистецтва, формування уявлень про художню картину світу як ідентифікатора національного розмаїття мистецьких образних систем [1, с. 13]. У другій половині ХІХ ст. перед музикантами постали завдання просвітительські, завдання демократизації музичного мистецтва, широкої його пропаганди, зближення професіонального мистецтва з народним на ґрунті глибокого вивчення народної творчості і залучення широких мас до скарбниць музичної культури. Просвітительські завдання вимагали від усіх передових діячів музичної культури широти, багатогранності й різноманітних форм


41
діяльності – не тільки творчих шукань, алей безпосередньої участі в галузі громадсько-організаціній, у сфері виконавства, в педагогічній справі [2, с. 116-117]. Зміст розвитку української культури зазначеного періоду визначався працею українських митців, громадсько-культурних діячів, науковців, педагогів, які, долаючи імперські обмеження, створювали нові класичні цінності й ставали поруч із митцями світового рівня [2, с. 56]. Поглиблюється інтерес до вітчизняної музики, театру, активізується концертна діяльність. В містах України проводяться симфонічні і камерні зібрання, концерти гастролерів – співаків й інструменталістів, ювілейні і тематичні концерти, спектаклі російської опери, напіваматорські хорові концерти різних капелі хорів, керованих здебільшого видатними, кваліфікованими музикантами. Такими, в основному, були канали розповсюдження професійної музики і народної пісні серед широких мас населення. З метою відродження української національної культури в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в Україні створювались літературно-артистичні, культурно-освітні та просвітницькі товариства і організації, які об’єднували для спільної діяльності художників, літераторів, музикантів, науковців та аматорів. Громадського значення набувала музично-критична думка, з’являлись наукові, історичні дослідження, зокрема етнографічні, відбувалося відродження українського фольклору.
ХІХ століття було позначене діяльністю збирачів народної музики – А. Коціпінського, О. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, О. Рубця, О. Кольберга, П. Сокальського та інших. На думку Т. Карпінської [5, с. 357], їхніми зусиллями було створено базу вітчизняної фольклористики. Народна музика досередини ХІХ ст. булла головним чинником становлення національної композиторської школи, джерелом творення навчальних курсів у музичних навчальних закладах. Спільність позицій українських композиторів проявлялась у визнанні загальнодоступного і виховного характеру навчання музики, її значення для гуманітарної освіти. Так, своєю творчою, організаційною та педагогічною діяльністю, зокрема створенням у Києві Музично-драматичної школи, заклав фундамент для підготовки музично-педагогічних кадрів в Україні М. Лисенко. В процесі педагогічної роботи у різних навчальних закладах педагоги-музиканти створювали методичні розробки, видавали


42
навчальні посібники, які використовували у практичній діяльності. Зокрема, серед них «145 сольфеджіо та Керівництво до вивчення гармонії А. Казбірюка (1880 р, Підручник гармонії О. Тутковського, Методика співу. Керівництво для теоретичного і практичного вивчення хорового співу з учнями середнього та старшого віку для організації співацьких хорів, у зв’язку з вивченням засад гармонії і регентської справи А. Карасьова (1898 р, Підручник з елементарної теорії музики Г. Любомирського (1906-
1913 рр.). Цінним внеском у розвиток музичного виховання була Збірка пісень у хоровому розкладі, пристосованому для учнів молодшого і старшого віку в школах народних М. Лисенка (1908 р) та велика кількість збірників українських народних пісень в обробці українських композиторів. На початку ХХ ст. в методиці викладання співу з’явились роботи К. Стеценко Початковий курс навчання дітей нотному співу, Методика шкільного співу (рукопис, Програма навчання співу, складена для єдиної школи та пояснювальна записка до неї (рукопис, Українська пісня в народній школі (1917 р) та інші [4, с. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. значним культурно- просвітницьким явищем стало створення різноманітних хорових колективів, до яких входили студенти або випускники багатьох навчальних закладів України. «Об’єднуючи виконавців різного віку, хорові колективи ставали засобом збереження національних співочих традицій, демократичним каналом поширення серед шкільництва та широких народних мас надбань національної музичної культури, дозволяли українським композиторам на практичному ґрунті опрацьовувати свої творчі надбання [3, с. 19]. Існуючі хорові колективи не завжди обмежували свій репертуар виконанням суто духовних творів. Вони широко пропагували українське національне мистецтво, тому деякі колективи мали суто світський характер. Отже, вагому роль у розвитку національної музичної культури і освіти України другої половини ХІХ ст. – початку ХХ ст. відігравали видатні музиканти-педагоги, композитори, диригенти, виконавці, які поєднували творчу діяльність з педагогічною роботою. Вони заклали вагоме підґрунтя проблеми гуманізації освіти, обґрунтувавши педагогічні умови, що сприяли активізації потенційних можливостей особистості, розширенню меж її повноцінного розвитку, зростанню внутрішніх силу різних видах музичної діяльності та самовдосконаленні. Саме у досліджуваний період простежується

1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   96


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка