Труднощі в організації інклюзивного навчання та шляхи їх подолання анотація



Дата конвертації17.04.2020
Розмір53,5 Kb.

УДК 376 : 378

Польгун К. В.



ТРУДНОЩІ В ОРГАНІЗАЦІЇ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ

Анотація. Розглянуто проблеми матеріально-технічного, кадрового забезпечення інклюзивного навчання, труднощі організаційного характеру. Акцентовано увагу на наявності соціальних стереотипів, психологічній неготовності викладачів до впровадження освітньої інклюзії. Порушено проблему ефективності навчання студентів з обмеженими можливостями. Окреслено шляхи подолання визначених труднощів.

Ключові слова: студент з обмеженими фізичними можливостями, інклюзивне навчання, вищий навчальний заклад, організація навчання, труднощі.
У світі з кожним роком зростає кількість людей, що мають порушення здоров’я. В Україні з посиленням демократичних та антидискримінаційних настроїв підвищується увага до проблем соціально незахищених груп населення, зокрема людей з обмеженими можливостями. Українське суспільство починає визнавати право людей з особливими потребами на повноцінну участь у суспільному житті. Про це свідчить упровадження інклюзивної освіти, що передбачає реалізацію права кожного громадянина на навчання в освітньому закладі загального типу, створення належних умов для задоволення особливих освітніх потреб учнів та студентів.

Водночас аналіз науково-педагогічної літератури та досвіду впровадження інклюзивного навчання в умовах навчальних закладів загального типу (Л. Будяк, А. Колупаєва, К. Кольченко, Т. Лореман, О. Фудорова та ін.) дозволяє зробити висновки щодо наявності певних перешкод на шляху поширення освітньої інклюзії. Метою поданої статті є здійснення аналізу і класифікація труднощів, пов’язаних з упровадженням інклюзивного навчання, та окреслення шляхів їх подолання.

Так, проблеми впровадження інклюзивного навчання можна умовно поділити на п’ять груп: труднощі організаційного змісту; труднощі, пов’язані з недостатнім матеріальним забезпеченням; труднощі психологічного та соціального характеру; труднощі, пов’язані з відсутністю відповідного кадрового забезпечення; труднощі, що стосуються безпосередньо навчального процесу.

Серед труднощів організаційного змісту передусім варто згадати недосконалість українського законодавства щодо інклюзивного навчання осіб з обмеженими можливостями. Також слід відзначити архітектурну недоступність освітніх закладів, непристосованість навчальних аудиторій до особливих потреб студентів, відсутність сурдоперекладачів, відсутність спеціального допоміжного навчального обладнання в навчальному закладі та необхідної техніки в студентів з обмеженими можливостями для роботи вдома тощо. Згадані труднощі часто пов’язують з недостатнім фінансуванням, відсутністю належної матеріально-технічної бази освітнього закладу – неадекватним матеріальним забезпеченням.

Труднощі соціального характеру спричинені наявністю в суспільстві певних стереотипів щодо осіб з порушенням здоров’я [4]. Часто увага концентрується саме на обмежених можливостях, а особистісні чи професійні якості відходять на другий план. Відтак домінуючим ставленням до осіб з обмеженими можливостями є співчуття чи жалість, що негативно впливає на навчальний процес [2]. Це може стати причиною недооцінювання потенціалу людей з порушеннями здоров’я, призвести до надто поблажливого ставлення з боку викладачів, що, в свою чергу, може викликати ворожість з боку одногрупників.

Ставлення людей до освітньої інклюзії визначається багатьма факторами, серед яких важливу роль відіграє наявність у здорової людини досвіду спілкування з людьми з обмеженими можливостями в повсякденному житті. Якщо в здорових дітей забрати можливість співіснування з однолітками з особливими потребами під час здобуття шкільної, університетської освіти, вони тим більше не будуть готові прийняти їх у дорослому житті. Значною мірою через те, що не будуть знайомі з можливостями цих людей і, швидше за все, будуть попросту їх остерігатися та недооцінювати. Звідси, наприклад, логічним є виникнення поширеної в Україні ситуації, коли роботодавець не хоче наймати людину з обмеженими можливостями здоров’я лише за фактом інвалідності, незважаючи на її рівень знань та професійні якості [2]. Саме поширення інклюзивної освітньої практики здатне розірвати замкнуте коло: з одного боку – впровадження інклюзивної освіти можливе лише за умов сформованості певного рівня суспільної свідомості, з іншого, – свідоме толерантне суспільство можна виховати за рахунок широкого впровадження інклюзивної освіти.

Психологічні труднощі стосуються неготовності здорової частини студентства співіснувати в одному соціальному просторі зі студентами з особливими потребами, неготовності педагогічних працівників прийняти студентів з обмеженими можливостями як звичайних учасників навчального процесу, неготовності та небажання самих осіб з порушенням здоров’я долати всі ті перешкоди, які неодмінно трапляються на їхньому шляху під час навчання у ВНЗ. Зокрема, психологічну неготовність викладачів можна пояснити недостатнім рівнем знань у галузі спеціальної педагогіки та психології, незнанням форм і методів роботи зі студентами з особливими освітніми потребами, невпевненістю у власних силах та підтримці з боку адміністрації, колег та інших фахівців, відсутністю будь-якої мотивації до втілення принципів інклюзивної освіти, нерозумінням її кінцевої мети та сенсу впроваджуваних змін тощо [1].

Проблеми відсутності відповідного кадрового забезпечення інклюзивного навчання так чи інакше торкаються дослідження багатьох науковців. Розвиток інклюзивного суспільства шляхом впровадження інклюзивної освіти значною мірою залежить від педагога. Здійснення навчального процесу в умовах інклюзивного навчального середовища вимагає від викладача високого рівня знань в галузі спеціальної педагогіки та психології, а також здатності до їх застосування в непередбачуваних життєвих ситуаціях. Іншими словами, викладач інклюзивного навчального закладу має володіти інклюзивною компетентністю. За І. Хафізулліною, вона зумовлює здатність здійснювати професійні функції в процесі інклюзивного навчання, передбачає врахування різноманітних освітніх потреб студентів з обмеженими можливостями, забезпечення їх включення в освітнє середовище навчального закладу, створення умов для їхнього розвитку [3].

Серед рис та умінь, які мають бути притаманні педагогові інклюзивного навчання дослідники називають: готовність до співпраці, емпатію, уміння швидко приймати рішення, повага до інших, креативність мислення, уміння спілкуватися, ініціативність, здатність прогнозувати ситуацію, здатність бачити і виділяти головне, наполегливість, доброзичливість, вміння протистояти труднощам та знаходити вихід зі складних ситуацій, щирість, гуманне ставлення, вміння співчувати тощо [1]. Загалом перелічені якості мають проявляти і звичайні викладачі. Однак варто згадати і про специфічні вміння, володіння якими передбачає інклюзивна компетентність: визначення особливих освітніх потреб студентів, адаптація навчального матеріалу до особливостей їхнього сприйняття тощо. Втілення одного з принципів інклюзивної освіти – індивідуалізації навчання – передбачає, по-перше, знання методики навчання осіб з обмеженими можливостями, особливостей їх розвитку та пізнавальної діяльності, по-друге, вміння проявляти гнучкість у виборі методів та форм роботи у відповідності з особливостями кожного студента. Наголосимо, що визначальним моментом в успішній роботі педагога інклюзивного навчального закладу є інформаційна освіченість щодо сутності інклюзивної освіти, її ідеології, принципів, мети та завдань, усвідомлення важливого значення її розвитку для всього суспільства загалом.

Вирішення кадрових питань можливе за умов систематичної підготовки науково-педагогічних кадрів вищої школи до роботи в інклюзивному середовищі, підвищення їхньої кваліфікації щодо запровадження особистісно зорієнтованих та інноваційних освітніх технологій, створення адаптованого навчально-методичного забезпечення. Однак держава хоч і визнає потребу в розв’язанні проблеми підготовки педагогів для роботи в інклюзивному навчальному середовищі, проте відповідні розпорядження не знаходять своїх виконавців.

Серед труднощів, що стосуються безпосередньо навчального процесу, передусім варто згадати використання неефективних методів та форм навчання студентів з обмеженими можливостями, відсутність спеціально розроблених навчальних методик та програм інклюзивного навчання, відсутність можливості вибору альтернативних способів отримання навчального матеріалу. Студенти з особливими освітніми потребами часто відчувають брак знань, набутих на попередньому етапі навчання. Під час оцінювання досягнень таких студентів може виникнути ситуація занижених вимог, що негативно відбивається як на якості професійної підготовки, так і на стосунках у студентському колективі. Негнучкий розклад занять може стати причиною неуспішності студентів з обмеженими можливостями, оскільки вони не завжди можуть відвідувати заняття, наприклад, через проходження курсу лікування.

Всі вищезазначені проблемні моменти тісно пов’язані між собою і потребують комплексного підходу до їх розв’язання. Зважаючи на дослідження науковців, можна стверджувати, що стратегія розвитку інклюзивної вищої освіти в Україні передбачає реалізацію таких напрямків:



  • удосконалення української нормативно-правової бази в галузі вищої освіти осіб з обмеженими можливостями;

  • урегулювання на державному рівні питання щодо належного фінансового забезпечення інклюзивної освіти у вищій школі;

  • формування в суспільстві толерантного ставлення до осіб з порушеннями здоров’я та поширення антидискримінаційних настроїв;

  • забезпечення архітектурної безбар’єрності вищих навчальних закладів, реконструювання будівель за принципом універсального дизайну;

  • проведення відповідних структурних змін у вищому навчальному закладі, зокрема створення в університеті окремих структурних підрозділів з питань інклюзивного навчання студентів з особливими освітніми потребами;

  • оснащення освітніх закладів спеціальним обладнанням для навчання студентів з обмеженими можливостями, створення належної матеріально-технічної бази задля забезпечення доступності навчального процесу;

  • спеціальна підготовка і перепідготовка науково-педагогічних кадрів;

  • розроблення належного навчально-методичного забезпечення навчального процесу студентів з особливими освітніми потребами;

  • залучення різнопрофільних фахівців до здійснення супроводу студентів з обмеженими можливостями під час навчального процесу в умовах інклюзивного навчання у ВНЗ.

Отже, труднощі, що виникають під час організації інклюзивного навчання, мають вирішуватися комплексно шляхом забезпечення архітектурної, інформаційної та соціальної доступності освітнього середовища для студентів з обмеженими фізичними можливостями, створення матеріально-технічної бази, адаптованої до потреб студентів, підготовки кваліфікованих науково-педагогічних кадрів, розроблення ефективного навчально-методичного забезпечення та програмно-дидактичних матеріалів.

Література

1. Колупаєва А. А. Інклюзивна освіта : реалії та перспективи : Монографія / А. А. Колупаєва. – К. : «Самміт-Книга», 2009. – 272 с.

2. Фудорова О. М. Вища освіта як чинник підвищення соціального статусу осіб з обмеженими можливостями : дис. … канд. соціол. наук : 22.00.04 / Фудорова Олена Миколаївна. – Харків, 2011. – 252 с.

3. Хафизуллина И. Н. Формирование инклюзивной компетентности будущих учителей в процессе профессиональной подготовки: дис. … канд. пед. наук : 13.00.08 / Хафизуллина Ильмира Наильевна. – Астрахань, 2008. – 213 с.



4. Чигрина А. Я. Инклюзивное образование детей-инвалидов с тяжелыми физическими нарушениями как фактор социальной интеграции: дис. … канд. социол. наук : 22.00.04 / Чигрина Анна Яковлевна. – Нижний Новгород, 2011. – 147 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка