Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка9/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   47
До Риму почвалав,
І в Вічнім місті з мене мали,
покликавши конклав,
Вкраїні дати кардинала...
[14, 44].

Після матуральних іспитів Леонід 1923 року став студентом хіміко-технологічного відділу інженерного факультету Української Господарської Академії. Одночасно з цим він влаштувався асистентом доцента Бориса Лисянського на кафедрі фізики.

Уже тоді Л. Мосендз працював над перекладом із чеської мови „Короткого нарису неорганічної хімії" професора Яр. Форманенка, що був прийнятий як підручник для студентів у Чеській політехніці в Празі та в Українській Господарській Академії. Професор Микола Вікул відповідав за точність перекладу цього підручника, який був виданий 1924 року.

Після другого року навчання Л. Мосендз склав перший державний іспит і вже був, за чеськими правилами, кандидат-інженером. Після цього він мав обрати дисципліну для спеціалізації. У тому році інженерний факультет поширив обсяг хімічного відділу на технологію нафти як окрему дисципліну, з якої можна було спеціалізуватися. Леонід постановив братися саме за ці проблеми.

Василь Іванис радив Л. Мосендзові вибрати іншу спеціалізацію, оскільки з обраної існувала література в основному лише німецькою та англійською мовами. Леонід задерикувато сказав: „До осені я вивчу німецьку" – і виконав обіцянку [182, 9].

Г. Гордієнко залишив зовнішній опис Леоніда в подєбрадський період: „Це був юнак вище середнього зросту, винятково сухий, аж ніс здавався загостреним. Обличчя завжди бліде. Носив окуляри (пенсне) з досить-таки товстими шклами, крізь які завжди усміхалися приємні, веселі очі. Був зразком людини виняткової, просто велетенської енергії та життєвої радости..." [155].

Подібну характеристику дає Подєбрадчанка: „Мосендз був трохи вище середнього зросту, стрункий і худорлявий, з правильними рисами подовгастого обличчя і породистою будовою голови. Спочатку він ходив на виклади в „гімнастьорці", у військових черевиках та обмотках на сухих ногах. Був дуже рухливий, швидко бігав з однієї аудиторії до другої; взагалі темпераментом він був холерик. Через те, а також через його худість, ми прозвали його „холерним вібріоном" або, для скорочення, просто „холерою", але він не ображався. Мосендз мав міцне почуття гумору, сам сипав дотепами, як з рукава, причому ці його дотепи не завжди були безвинні" [256, 1356].

Євген Маланюк захоплювався Мосендзовою цілеспрямованістю та духовою силою: „Треба подивляти таку несамовиту, істотно творчу енерґію в невеликій, сухуватій постаті тієї людини, якої – дивно! – ніколи не пригадую собі ані „стомленою", ані спраглою „відпочинку", ані неакуратною чи навіть неохайно одягненою. Починаючи від його точних, стриманих виповіджень і кінчаючи його чітким, майже каліграфічним і при тім ориґінальним почерком,– він був людиною цілком закінченого стилю" [217, 245–246].

У цей період Л. Мосендз співпрацював із „Подєбрадкою" – неперіодичним українським сатиричним журналом, який виходив у 20-ті роки в Подєбрадах. Свою назву журнал отримав від імені популярної місцевої мінеральної води. Студенти намагалися випускати його анонімно, але було відомо, що він створювався студентом-агрономом Оксеном (Авксентієм) Ільницьким разом із Леонідом Мосендзом і Миколою Чирським. Карикатури малювали Петро Холодний, Юрій Матушевський та Микола Савицький.

Журнал публікував шаржі, карикатури на професорів і студентів із епіграмами. Леонідові Мосендзові приписують епіграму на професора Бориса Лисянського:



Вічно юний Діоніс
несравненний наш Борис,
він і фізик, і поет,
одне слово – вінеґрет.

Про підручник фізики Б. Лисянського Л. Мосендз „запустив ... „бон-мо": „Читається (підручник) як поезія, вчиться як драма, а складається (на іспитах) як трагедія" [256, 1356].

Маючи за плечима певний педагогічний досвід, Леонід від 1922 року безоплатно навчав дітей лекторського персоналу Української Господарської Академії (Лисянських, Чернявських, Вікула, Садовського, Чередіїва, Івасюка, Коберського). Як учитель цієї невеликої школи мав високий авторитет у батьків та учнів. Серед тих, кого Леонід готував до матуральних екзаменів, була й Олена Теліга. Їх довгі роки об'єднувала велика дружба.

У 1922–1924 роках Леонід пережив особисту трагедію.

Разом з Оленою Телігою від 1922 року матуральні курси в Подєбрадах відвідувала онучка Софії Русової, донька Михайла Русова – Ольга (народилася 1906 року). У 1924 році Ольга вступила разом з О. Телігою на відділ історії та літератури до Українського Вищого Педагогічного Інституту ім. М. Драгоманова в Празі.

Леонід був закоханий в Ольгу, і вони заручилися. Наталя Лівицька-Холодна згадувала про цей епізод із його життя: „...Він мав наречену... Раптом вона пішла несподівано за цілком когось іншого,– солідного типа, старшого від неї років на 15, колишнього офіцера, дуже несимпатичного. Мосендз це дуже переживав. Що між ними зайшло – ніхто не знає, то якась таємниця..." [263, 12]. Отже, після розірвання заручин із Леонідом у 1924 або 1925 році, Ольга Русова майже відразу вийшла заміж за Миколу Базилевського – колишнього офіцера армії УНР, який у 1927 році закінчив Академію [171, 627].

Євген Маланюк вважає, що ця особиста невдача була одним із поштовхів до літературної творчості: „...додаймо ... дуже тяжке особисте горе... і, певно, з цим горем безпосередньо зв'язану літературну творчість, яка для нього була способом поборювання того горя й духовим самолікуванням" [217, 245].

Безсумнівно, розрив із коханою став прямим поштовхом до написання письменником новели „Лист", яка увійшла до збірки „Відплата". Можливо, відгуки цих духових страждань бринять у його неопублікованій поезії „Чаклування" (1924):






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка