Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович


Писати – це творити. Творити – судити себе самого. Тому такі великі клясики



Сторінка6/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,51 Mb.
ТипКнига
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47
...Писати – це творити. Творити – судити себе самого. Тому такі великі клясики...

ВСТУП

Творча постать Леоніда Мосендза (1897–1948), прозаїка, поета, літературознавця, вченого-хіміка, політичного діяча, майже зовсім не досліджена.

Місце письменника у загальній панорамі українського літературного процесу 20–40-х років ХХ століття остаточно не визначено: критики, літературознавці по-різному оцінюють Мосендзову творчість.

Синтетичного дослідження творчого доробку Леоніда Мосендза на сьогодні не існує. Спорадичні публікації, у яких розглядається його поетична, прозова спадщина, не створюють загальної картини, не дають можливості побачити й оцінити його літературний чин панорамно.

Окремі аспекти творчості Леоніда Мосендза характеризуються у літературно-критичних працях Дмитра Донцова, Михайла Мухина, Юрія Клена, Ярослава Гординського, Святослава Гординського, Євгена Маланюка, Л. Нигрицького (Григора Лужницького), Володимира Державина, Володимира Шелеста, Юрія Шереха, Богдана Кравціва, Остапа Тарнавського, Леоніда Череватенка, Миколи Неврлого, Миколи Ільницького, Зенона Гузара, Тараса Салиги.

Д. Донцов подає лиш коротку загальну характеристику творчості Л. Мосендза, виділяючи передусім її ідеологічні засади та декларуючи Мосендзову приналежність до кола тих мистців, які об'єднувалися навколо „Вістника".

Я. Гординський намагався проводити паралелі між прозою Леоніда Мосендза та Юрія Косача. Однак такі спроби зустрілися з гострою критикою з боку „Вістника".

Поет-вісниківець Євген Маланюк у кількох статтях, присвячених творчості Л. Мосендза, намагається окреслити найперше ту історичну ситуацію, політичні та приватні причини, які привели в літературу „спізнене покоління" поетів-націоналістів.

Драматург, літературознавець Л. Нигрицький (Григор Лужницький) прагне охарактеризувати добу, яка породила творчість Леоніда Мосендза, розглянути стилістику його прози.

Характеризуючи творчість вісниківців і, зокрема, поезію Мосендза, поет-неокласик Юрій Клен дає їм високу оцінку, наголошує на неабиякій мистецькій вартості цієї поезії.

Протилежної думки притримується Ігор Качуровський, несправедливо називаючи Л. Мосендза „посереднім" поетом.

В. Державин, С. Гординський, М. Неврлий, М. Ільницький, Т. Салига у своїх публікаціях, присвячених аналізу літературного процесу 20–40-х років, розглядають творчість Мосендза Леоніда принагідно, намагаючись, правда, не обминути й стилістичних особливостей його поезії та прози.

В. Шелест, Б. Кравців, О. Тарнавський, Л. Череватенко, З. Гузар присвятили окремі публікації як життєпису Леоніда Мосендза, так і загальній характеристиці його художньої творчості.

Літературна спадщина Л. Мосендза пронизана впливом європейської культури.

Студії над творчістю письменника вимагають визначення його творчих літературно-мистецьких координат: місця у празькій поетичній школі та, зокрема, у „вісниківській квадризі". Це дасть можливість оцінити його внесок як поета і прозаїка в українське письменство ХХ століття, „вписати" його творчість у загальне русло літературного процесу 20–40-х років.

Розглядаючи творчість Леоніда Мосендза в контексті європейської літератури, необхідно дати дефініцію того, що таке європейська література.

Сучасник Л. Мосендза Михайло Рудницький, намагаючись виділити кілька основних характерних рис, які б мали означати те, що слід розуміти під європейським письменством, писав: „...Европейська література досі різниться від усіх поза- та передевропейських і від тих провінціяльних, що тільки ґеоґрафічно, не історично, з нею зв'язані – саме тими кількома основними рисами..." [266, 101–102]. І далі він наводить ті головні особливості, які, на його думку, характеризують європейську літературу.

Перша з них – це розуміння письменницької творчості, як вільного вислову свого „я" без огляду на те, чи воно покривається з загальнопоширенимим ідеями, літературними течіями.

Друга – це та, що читач для європейського письменника – людина того самого духового рівня, що й автор.

Третьою рисою М. Рудницький називає те, що коли береш, наприклад, німецьку чи англійську книжку, то вже з перших сторінок відомо (найчастіше хоча б із прізвища автора), до якого кола читачів він звертається, який ступінь освіти та духової зрілості є першим щаблем доступності до його твору [266, 102].

Не викликає сумніву, що термін „європейська література" – не географічний, а радше філософський, світоглядний, естетичний, бо включає в себе твори як епічні, так і ліричні та драму (тобто є понадродовим і понаджанровим) не тільки Європи, а й інших континентів і народів.

Отже, під терміном „європейське письменство" будемо надалі розуміти найвизначніші твори, що з'явилися у нові часи як у літературах європейських народів, так і в красному письменстві інших націй; високомистецькі твори, що витримали випробування часом та увійшли до надбань світової культури.

Для європейської літератури характерним є звертання до загальнолюдських, так званих „вічних", і, одночасно, надзвичайно сучасних тем, проблем, людських переживань, відчуттів.

Інколи як синонім терміну „європейська література" вживається лексема „світова література", хоча останнє поняття є дещо ширшим. Термін „світова література" (Weltliteratur) вперше запровадив до наукового обігу Крістофер Мартін Віланд (1733–1813). Ґете вважав, що постання світової літератури повинне відіграти одну з найважливіших ролей в об'єднанні європейських народів.

Студіюючи відгуки європейської культури та письменства у творчості Леоніда Мосендза, аналізуючи особливості його художнього світу, слід розглянути ті впливи, що виявилися у виборі „вічних тем", у мотивах і сюжетах, їх „монтуванні" чи адсорбції в український контекст, у зверненні до європейської історії, в перекладах найкращих зразків європейської поезії з англійської, німецької, чеської мов, у літературних містифікаціях (у яких Л. Мосендз був неперевершеним майстром); у версифікації, строфічних, метричних, фонічних та мовних особливостях Мосендзових творів; у пронизаних християнським духом поетичних і прозових творах.

Щоб створити повну картину літературної спадщини Леоніда Мосендза, окреслити її художні координати в контексті українського та європейського письменства, потрібно розглянути стилістичні особливості його прози та поезії, впливи на формування його стилістичної неповторності неокласицизму, неоромантизму та імпресіонізму.

Для глибшого розуміння Мосендзової творчості варто окреслити також його погляди на проблему бачення своїх цілей і завдань як літератора.

У роботі над книгою використано матеріали та публікації, опрацьовані в Науковій бібліотеці імені В. Стефаника НАН України (Львів), Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (Київ), бібліотеці Української Видавничої Спілки і журналу „Визвольний Шлях" (Лондон), бібліотеці Українського Вільного Університету (Мюнхен).

* * *

Автор висловлює щиру подяку тим, хто своїми порадами й підтримкою допоміг у написанні цієї книги: професорам Петрові Цимбалістому (Лондон), Михайлові Шалаті (Дрогобич), Леонідові Рудницькому (Філядельфія), Дмитрові Штогрину (Шампейн, Іллінойс), Ігореві Качуровському (Мюнхен).

Окрема подяка професорові Мирославові Лабуньці (Філядельфія) – за ідею написання книги про життя і творчість Леоніда Мосендза.




А. Дюрер. Битва архангела Михаїла з драконом. Гравюра на дереві із серії „Апокаліпсис". 1498




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка