Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка31/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,51 Mb.
ТипКнига
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   47
...Пощо прийшов у скельний край
як вигнанець Назон?
Тепер рубай, складай, пиляй
модринистість колон.


Тепер мовчи та мрій в кутку
про твій Зелений Клин.
Чужинну пісеньку шорстку
Тобі булькоче Інн.


І зчетвертує на дошки
твою снагу тартак,
але він вільний, як пташки,–
Порфирій Горотак
[14, 9].

Поштовхом до творення цієї мистецької містифікації була поезія, приписувана Райнеру Марії Рільке. Працюючи в санаторії в Зеефельді під Інсбруком над поемою „Волинський рік", Л. Мосендз досить багато часу присвятив перекладам творів цього поета.

У санаторії перебував на той час і Юрій Ґерич із своєю подругою. Він твердить, що Л. Мосендз не дуже добре володів німецькою мовою, але це не перешкоджало йому – спочатку для настрою – читати вірші Р. М. Рільке, а потім братися за їх переклад. „Перекладати Рільке й при доброму знанні мови не легко, а що говорити при середньому! Але Мосендза це не розчаровувало... Зі словником у руці, втопивши погляд у вірш, він мимрив, злився, коли переклад виходив не такий, яким він його хотів би мати. Так поступово в Мосендза назрівало неабияке захоплення Рільке" [161].

У певних моментах важко погодитися з Юрієм Ґеричем. Можна цілком певно твердити, що захоплення творчістю Р. М. Рільке прийшло до поета ще у подєбрадський період.

Подруга Юрія Ґерича показала Мосендзові один незвичайний, ще не друкований вірш Рільке. „Вірш цей ... знайшовся щасливим випадком в паперах пару років тому померлої графині Чіполля в Італії і ... вона, там перебуваючи, вивчила його напам'ять... Вірш виглядав з кожного погляду цікаво. І до вуха він дзвоном звучав, і про панцир тут мова, і [про] освітлені залі, про корону чеснот, „обов'язок" і про якийсь лицарський подвиг. В кінці – якась містика з ближче невідомою „маркою", „даріюмом" і славою" [161]. Юрій Клен, якому Леонід Мосендз показав із тріумфом невідому поезію Р. М. Рільке, не заперечував, „що воно на Рільке подібне, але чогось ніби бракує".

Дещо пізніше Юрій Ґерич розповів Л. Мосендзові справжню історію цієї поезії. Виявилося, що насправді цей вірш належав якійсь віршоманці. Після окупації росіянами балтійських держав звідти до Італії втік німецький шляхтич, барон де Кампенгавзен. Щоб заробити на прожиття, він із родиною утримував пансіон у Мерані. Барон захоплювався літературою й влаштовував для своїх гостей літературні вечори. На одному з них, для демонстрації того, що за блискучою формою поезії не мусить стояти якийсь зміст, він навів цей вірш:



Schon erleuchtet sind die Hallen
Tycho tritt herein,
Lдsst den Gurt vom Panzer fallen
Zeigt die Tracht am Sсhein.


Nornisch, wie im Wetterkreise
Blickt das Frontgesicht,
Schon berechnet ist die Reise,
Hier liegt deine Pflicht.


In der Pflicht da ist die Krone
Dir auf's Haupt gesetzt,
Leser, sieh im Tychosohne
Deinen Retter jetzt!


Bonifacius nimmt die Marke
Schaut ins Darium,
Rechnet aus wie gross die starke
Epopдe im Ruhm.

Л. Мосендзові дуже сподобалося, що його так „купили", і він розповів цю історію Ю. Кленові. Разом вони постановили, що теж можуть здійснити подібну літературну містифікацію.

Сам Леонід Мосендз у приватному листі в 1948 році писав: „...Ах, Горотак! ... Так, це ми з покійником Кленом написали за два дні. Деякі речі, вдвох писані, дещо [у збірку] не ввійшло. Навмисне дали туди й чепуху останню, щоб ніхто не пізнав. Але старий все розказав (слаб був на язик покійний), а потому помер, а з ним і Горотак-2" [228, 202].

До горотаківців, крім Юрія Клена та Леоніда Мосендза, мав ще долучитися й Мирон Левицький. Ю. Клен і Л. Мосендз запропонували М. Левицькому стати Горотаком-3 після того, як він надрукував свої пародії на Клена, Мосендза та Р. Єндика в гумористичному журналі „Проти шерсти". Цей журнал друкувався в таборі „ДіПі" в Ляндеку. [274, 372]. Левицькому належало зробити ілюстрації до віршів Горотака. Та ідея ілюстрування цієї „поезомахії" пізніше відпала. М. Левицький намалював обкладинку майбутньої книжки, кілька ілюстрацій про мандрівку Горотака по Азії. Але видавець збірки Петро Волиняк (Чечет) їх не надрукував, уважаючи занадто „модерністичними". „Троїстість" Порфирія Горотака все ж залишилася в одній із поезій („Я"):



Не розгадає ідіот
мою істоту триєдину,
бо справді склавсь я з трьох істот:
одна бере усе на кпини,
а друга пестує ліризм,
і третя олівцем і тушем
страшний малює катаклізм...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
і в триєдиності моїй
тобі явлюсь, як у порфірі –
трьох різних постатів носій,
ніким не збаданий Порфирій
[14, 60–61].

Під „істотою триєдиною" (у порядку представлення) слід розуміти Л. Мосендза („бере усе на кпини"), Ю. Клена („пестує ліризм"), М. Левицького („страшний малює катаклізм").

Іван Кошелівець із слів самого Юрія Клена свідчить, що більшість із Горотакових віршів написав Клен. Тут же він (Кошелівець) слушно зауважує: „...сьогодні, після смерти обох горотаківців, ледве чи взагалі хтось зможе точно виділити, що кому з них належить"[205].

Володимир Державин згадує, що майже перед самою смертю Юрій Клен цитував останню поезію із збірки – „Venit mors Velociter" („Смерть надходить швидкісно..."). До того ж Державин підкреслює, що „Дияболічні параболи" складаються із „...віршованих гротесків, епіґрам і пародій, складених переважно Кленом, не без деякої, точніше не визначеної, участи Л. Мосендза..." [164, Ч. 24, 9–10].

Спочатку збірка Горотака мала назву „Неозорість", але згодом так почала називатися її перша частина.

Ю. Ґерич піддає сумніву слова Л. Мосендза про те, що збірка була написана за два дні (можливо, „два дні" – просто синекдоха), оскільки певною мірою був свідком її творення. Ці вірші, як він вважає, писалися десь від 10 лютого до квітня 1946 року.

Крім вступу і довідки про автора, перу Л. Мосендза у збірці, за твердженням Ю. Ґерича, належать поезії: „Таємниця", „Ода до трактора", „Тирольська космогонія", „УНРРА", „Поезомахія", „Східняцьке фуріозо", „Пам'яті Сковороди", „Елітність" та „Астральна фуга". Із 78 творів, що є у збірці, Ю. Ґерич приписує Мосендзові 27; 3–5 – спільні творіння, решта належить Кленові (між ними точно: „Астрологічне", „Розлука", „Гаракірі", „Наслідування Горація", „Китай", „Чоботи", „Давид").

М. Левицький твердить, що у збірці були і його вірші: „Не хочу" та „Неоімпресіоністичне", а усім трьом разом належить „Маркіза Помпадур". Він же вважає, що у „Дияболічних параболах" щонайменше 75 % творів належать Ю. Кленові [274, 372].

Після смерті Ю. Клена Л. Мосендз продовжив містифікації Порфирія Горотака. О. Данський (Данило Чайковський), який у той період листувався з Мосендзом, згадує, що поет надіслав йому „хинські катрени", „які були його власним твором", і просив передати їх до „Арки" [162, 92].

Редактор „Арки" Юрій Шерех, не перевіривши, чи це – справжні переклади, чи літературна фальсифікація, опублікував їх, зробивши примітку, що „катрени походять з доби імператорської династії Т'анґ (618–917)". Наприкінці було перелічено імена реальних поетів, яким нібито належать ці твори [56].

Л. Мосендз, як пише О. Данський, дуже радів із своєї витівки.

У цій літературній містифікації Леонід Мосендз показав себе блискучим знавцем китайської поезії. Китайські катрени, які народилися в часи династії Т'анґ, отримали назву танка.

Порфирій Горотак подає три катрени, що ніби-то належать великому поетові Лі Бо (Лі Тай По), який жив і творив у VIII столітті (701–762): „Гірська відповідь", „Гора Т'анґ Коан", „Пісня осіннього берега". Поезії-танки Лі Бо, створені Л. Мосендзом, подібні до вишуканих мініатюр знаменитих китайських художників Лі Сисюня (651–716), Лі Чжаодао (6701–730) чи поета і художника Ван Вея (699–759):

Ви запитуєте мене, чом я сиджу на блакитній горі.
Без одповіді сміюсь я, мирний серцем:
квіти, що облетіли, вода, що відтекла, все це йде і минає.
Це тут є мій Всесвіт, байдужий до світу людей.

(„Гірська відповідь")

У катренах, приписуваних Лі Бо, знаходимо й елементи символізму:



Моє біле волосся довге у тридцять тисяч стіп,
такої самої статі й мій сум.
І я не знаю, в моїм яснім свічаді,
куди лине студінь білої осени.
(„Пісня осіннього берега")

Танка – це поезія строфічна й римована. Традиційно – це катрен, у якого строго устійнений порядок рим (перший рядок вірша римується з другим, четвертим, а третій – неримований (або перехресна рима), а розмір – чотирислівний, п'яти– або семислівний [193, 215].

Л. Мосендз у своїй містифікації не дотримується ні відповідної метричної структури, ні строфічної будови танка:

Соромливі лелеко, друже самітньої хмарки,
чому ви цураєтеся людей?
Немає вам притулку, хоч десь, між Плодючої Землі,
є вже відоме місце, де кінчається світ.
(Ч'анґ-Кінґ Ліу, VIII ст.– „Бонзі")

Деякі катрени Порфирія Горотака дещо модерні, й, можливо, Л. Мосендз інкрустує в них свої думки про сучасне йому мистецтво, призначення й долю поета:



Шукати свій стиль, збирати свої речення,
                                як сивий дослідник хробачків.
Поранковий місяць, перед шторою, висить яспісовою аркою.
Чи не бачите ви, рік за роком, на широких морях,
Як письменство оплакує свою долю в осінньому вітрі?
(Го Лі, IX ст.– „У садку півдня")

Леонід Мосендз, творячи вишукані ліричні танкові мініатюри, застосовує в них ті ж сюжети, поетичні елементи, предмети й явища, які справді є в китайських танка і в уака, або японських танка (які виникли в ранньому середньовіччі – VII–VIII ст.) та гайку (які з'явилися значно пізніше – десь у XVII ст.): мовчазні гори, дощ, сосни, самотній лелека, місяць, ріка, квіти, тиша, самотність.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка