Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка28/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   47
...такі нудні усі тутешні речі,
як цей ліниво-сонний поплавок,
як ці незловлені пісні плотиці...
[24, 8].

Прототипом цього героя є, можливо, Григорій Сковорода. У поемі – багато паралелей і перегуків з новелою Мосендза „Мінерва".

Розкриття образу головного героя реалізується у двох площинах – через ліричний і епічний елементи.

Ліризм поеми проявляється вже в епіграфі (взятому зі Г. Сковороди) в інтродукції твору:



Проживи хоч триста літ,
Покори хоч цілий світ,–
Що тобі те помагає,
єсли внутр душа ридає?


Обійди земной ввесь шар,
Будь усім народам цар,–
Що тобі те помагає,
єсли внутр душа ридає?

Розповідь про мандрівку персонажа поєднана у творі з його ліричними переживаннями.

Одним із важливих позафабульних чинників поеми є авторські відступи. У ліричних відступах поет із гумором описує нудне життя „дяка із Токарівки", у якому „днів більше, ніж ковбас", чи закликає героя у далеку мандрівку:

...Там, за млистим небокраєм,
розпромінились в далину шляхи,
а десь он-там, за синьо-чорним гаєм,
незнаних міст небачені дахи!
[24, 9].

Характерними для твору є й авторські історичні екскурси („О, ти, нещасна Річе Посполита!.." [24, 14–15]), невеликі філософські відступи („...Час – це жодні гроші..." [24, 10]).

Поема пронизана гумористичним струменем. Перипетії твору навколо фрази „Канітферштан" ґрунтуються саме на смішному непорозумінні: головний герой сприймає цей вираз, як прізвище багатія.

У відомий сюжет Л. Мосендз запровадив ще один новий елемент – шлюб Канітферштана, що дозволило подати нові подробиці про Канітферштанове життя.

Герой поеми, блукаючи по ґданській пристані, де „вгорі – від щогол довгі реї-руки, а долі – стиск юрби і спів морців", звертається до чужинця із запитанням, хто є власником великого корабля із крамом. А той байдуже відповідає: „Канітферштан". Ту ж саму відповідь чує Гордій і на запитання, кому належать кам'яниці в місті. У храмі, де вінчається молода пара, йому відповідають, що це весілля Канітферштана. Пізніше, в „сірий день, як сіру безнадію", дяк Гордій, побачивши чорні прапори, на запитання, хто помер, чує те ж: „Канітферштан".

Зустрівши земляка, він дізнається, що помилявся, вважаючи назву „Канітферштан" за прізвище. Ця фраза означала: „Не розумію".

Колізія Мосендзової поеми полягає у моральному виборі, зіткненні протилежних поглядів на еміґрацію. Гордій повинен розв'язати для себе проблему, яка стоїть перед кожним, хто кидає рідну землю для того, щоб розбагатіти на чужині. Чи виправданою є така еміґрація, чи принесе вона сподіване щастя?

Юрій Шерех називає „Канітферштан" – „поезією втоми від життя": „Як причинок до психології наших мандрівних дяків 18 ст. з їх шуканням пригод і правди, і захопленням провінційною тишею й застоєм – поема не викликає жодних заперечень. Але історичні теми дуже рідко цікавлять поетів з чистого інтересу до минувшини. Поезія завжди має в собі щось індивідуальне, суб'єктивне, зв'язане з автором. І коли з цього погляду подивимося на „Канітферштан", то впаде в очі той настрій утоми від життя, що проймає ввесь твір. Невже ж справді Європа – це суєта суєт. І невже Україна – це тільки ситний добробут, „мудрість піль, цнотливости спокій"?

Віримо, що це в Мосендза, якого ми знаємо як поета живого й активного, тільки скороминущі нотки, покликані на світло денне тим настроєм, коли його душа, втомившися від негод і розчарувань останніх років, „внутр ридає"..." [298, 46].

Важко погодитися із Ю. Шерехом у тому, що автор бачить у Європі лише „суєту суєт", а в Україні – „цнотливості спокій".

Погляд Л. Мосендза на проблему еміґрації значно ширший, ніж його намагається окреслити критик. Поема „Канітферштан" написана через два десятиліття після „Вічного корабля", але цьому „творові дано ідею, ту саму ідею, що вклав автор колись у поему „Вічний корабель", а саме: люди не повинні кидати рідного ґрунту, в якому пустили коріння" [200].

Отже, і в „Канітферштані", і у „Вічному кораблі" Леонід Мосендз, який майже ціле життя прожив за межами рідної землі, пробує і для себе, і для читача проаналізувати проблему політичної та економічної еміґрації. Тим самим поет прагне розв'язати поставлену у „Вічному кораблі" дилему: шукання „нової вітчизни" чи боротьба за незалежність справжньої батьківщини; прагнення вмерти у боротьбі за батьківщину чи лягти вигнанцем у чужу землю.

Якщо у „Вічному кораблі" Л. Мосендз у художній формі розглядає питання політичної еміґрації, показуючи протистояння між батьками та дітьми, то в „Канітферштані", оцінюючи ту еміґрацію, яка породжує захоплення „іншими світами", прагнення знайти у них щастя, поет вкладає в уста свого героя однозначний висновок:




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка