Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка26/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   47
...голодних круків зграя піднеслась...
Ненавистю еспанське серце дише
на все, що хоче волі!..
[9, 199].

Монологи героїв твору наповнюють драматичну поему особливо потужним ліризмом. Але ліричний струмінь у творі не пересилює собою драматичні елементи.

Конфлікт, покладений в основу Мосендзового твору, є ще однією характерною жанровою прикметою драматичної поеми. Це конфлікт „ідейного порядку, точніше кажучи, в центрі її – ідейна боротьба, ідейні поєдинки антагоністів" [222, 59]. Зовнішній конфлікт „Вічного корабля" – зіткнення різних поглядів на можливі засоби оборони міста. У душі головного героя, Ганса ван Лооса, нуртує внутрішній конфлікт: чи правильний він обрав шлях – шукання нової батьківщини?

На раді у міській ратуші Бурмістр – „облеслива запобігливість народного обранця" – переконує присутніх, що „не було крови, ані сліз, зростав достаток, Брюґґе ріс" до того часу, поки мешканці міста не стали на боротьбу за незалежність:



Чужі над нами панували
і багатіли в нас чужі ?
Але добра всім вистарчало,
в боях не гинули мужі...
[9, 205].

До Бурмістра приєднується Перший радник – „поважність боягуза":



Давайте ж вийдемо усі
до військ еспанських. Хліб і сіль
їм понесемо...
[9, 206].

Він радить „збирати сили і міцніти, чекаючи часу, коли наші мрії здійснять діти".

Другий радник („палкість натхнення") ставить Першому дуже важливе питання, яке хвилювало й кілька поколінь українців:

А чом же ти такої гадки,
що міць чужинчої п'яти
спроможуть знищити нащадки,
якщо не вчили їх іти
батьки до ясної мети?
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А хто ж дітей переконає,
що вільність вища над усе?
[9, 207].

Пророкуючи загибель Брюґґе, Ганс ван Лоос пропонує третій шлях – між покорою окупантові та закликами до боротьби – шлях „пасивного спротиву":



...Один
спасіння путь є перед нами:
лишити Брюґґе! За морями
шукати місця знов для стін
Нового Брюґґе!..
[9, 210].

Він пропонує плисти у благословенний край пресвітера Йоганна. Л. Мосендз використав середньовічну легенду про обітованну землю князя-священика Йоганна. Легенда про цю християнську державу почала ширитися у Європі від середини XII століття.

Дружина Ганса Катерина та двоє дітей відмовляються кидати рідне місто і шукати кращої долі за Океаном. Вони помруть зі зброєю в руках у боротьбі за незалежність.

Перипетіям цього сюжету присвячена стаття Любомира Винара „До поблеми „батьки і діти" в ліричній драмі Л. Мосендза „Вічний корабель" [148].

Внутрішній монолог Ганса ван Лооса, у якому він доходить висновку, що „помилився був тоді прапрадід" і був „неправдивим заповіт" шукати чужої землі для побудови нового Брюґґе, емоційно збагачує твір, допомагає створювати драматичне напруження.

В основу драматичної поеми покладено давню скандинавську легенду про корабель – привид, що вічно блукає в безмежних просторах океану. В епоху великих географічних відкриттів ця легенда набула певної конкретизації. Наприкінці XV століття португалець Бартоломео Діас обігнув мис Доброї Надії, назвавши його початково мисом Бур. 29 травня 1500 року він пропав біля цього мису разом із своїм кораблем. Серед португальських мореплавців існувало повір'я, що Діас продовжує плавати на кораблі-привиді.

Побутувало багато англійських, іспанських, німецьких легенд про кораблі мертвих, зустріч із якими віщує корабельну катастрофу. Дуже популярною була легенда про „летючого голандця", яка виникла на початку XVII століття в Нідерландах. Згідно з цією легендою, капітана корабля-привида звали Ван Страатен або Ван дер Декен.

Крім легенди про „летючого голандця", в поемі використано та своєрідно опрацьовано мотив вічного блукання як спокути за зраду. Цей мотив звучить і в християнській легенді пізнього західноєвропейського Середньовіччя про Вічного Жида – Аґасфера, який відмовив Спасителеві, що йшов із хрестом на Голготу, у короткому відпочинку.

Як і Вічний Жид, „летючий голандець" несе на собі печать прокляття. Плаваючи по морях, він своєю появою попереджає про біду, що наближається,– є її антиципацією. Розв'язку поеми „Вічний корабель" Л. Мосендз дає на основі апокрифу про Аґасфера.

У структурній будові легенди про „летючого голандця" та апокрифу про Аґасфера захований подвійний парадокс, який є їх основою: світлі і темні сторони буття тут двічі міняються місцями. У легенді про Вічного Жида безсмертя людини як велика мрія переходить у свою протилежність – прокляття. Але це прокляття може бути спокутуване.

Цей подвійний парадокс використано у драматичній поемі Л. Мосендза: ті, хто кинув рідну землю перед ворожою навалою, рідне місто в час небезпеки, приречені на прокляття – безсмертя, на вічне блукання у просторах безмежного океану – часу. Цьому блуканню, все ж, може бути покладено край: це тоді, коли рідна земля стане незалежною.

У заключній частині перед персонажем твору Гансом з'являються фантоми Дівочої та Юнакової постаті (у вигляді його полеглих сина та доньки – Марти й Міхаеля). Ці символічні постаті – один із найяскравіших проявів ліризму драматичної поеми. Водночас наповненість „Вічного корабля" вагомими символічними образами є одним із важливих компонентів поетики твору, засобом поетичної виразності. Вони пророкують майбутнє Вічного корабля та його пасажирів:



...Ти віднині
блукатимеш в просторах моря
цим галеотом без впину,
щоб зміг збагнути суворі
закони Вічного Чину!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
За сумнів, безсилий здолати,
за страх боротьби і жертви –
з своїм кораблем заклятим
не зможеш ні жить, ні вмерти!
[9, 223].

Ганс ван Лоос стає уособленням Аґасфера, який блукає не по твердій землі, а „починає свій рейс по океані часу". За апокрифом про Вічного Жида, Аґасфер не матиме спокою смерті аж до другого пришестя Месії. Лише під час другого пришестя Спаситель зніме з нього закляття вічного блукання.

Ганс-Аґасфер теж дістане вічний спокій лише після другого приходу Христа-Вседержителя, коли настане час судити живих і мертвих:

І тільки, як в часу безмежнім просторі
завершиться вільної Фландрії доля,
як наші натхнення в чин перетворить
нашого краю віра і воля,
коли вже в останнє всі сущії річі
напослідок скличе архангел сурмою,-
тоді лише, Гансе, вигнанче довічний,
зіллєшся із нами в одвічнім спокою!..
[9, 224].

Автор, пишучи про Фландрію та її народ, пише про Україну. Про здобуту в минулому – в часи Хмельницького – державу, коли






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка