Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка25/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,51 Mb.
ТипКнига
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   47
Жін. голос:
Глянь же! Он на щоглі рідний прапор має!

Муж. голос:
Ні! То промінь сонця „прощавай" кидає од ланів землі! [9, 220].

Змальовуючи прадавні часи, коли ще „нищить ліс сокира крем'яна", поет нагадує, що вже тоді око чарували барви рідного прапора:



...хвилює житній лан,
Перший дар землі від Деревлян,
Перша барва, що небес блакить
Над Дніпром позолотить.
[18].

Ліричного героя поеми „Волинський рік" хвилюють передчуття, що саме відречення від рідного прапора принесло прокляття й неволю рідній землі. Усі наші біди, мовляв,



За те, що відреклись святих знамен
Колись свобідного палкого роду...
[12, 62].

У поезії „Коли знова прийшла пора для Діви..." (з циклу „Зодіяк") поет справедливо звинувачує тих, кому „пошматований, скривавлений цей стяг" потрібен був лише для власної вигоди.

Загалом система поетичних образів Леоніда Мосендза не така вже й широка, однак вона творить самобутню цілісність, репрезентує його поезію як яскраво індивідуальну та оригінальну.

3.2. ПОЕМИ

Важливими у загальній панорамі художнього світу Мосендза-поета є поеми.

В останні місяці життя Л. Мосендз теж працював над поемою. Про це він повідомляв у приватному листі: „Почав писати нову поему: „Дві житті і смерті Козака Мамая" – на тему леґенди Сизифа..." [228, 201]. Однак закінчити цей твір поетові не вдалося.

У трьох великих опублікованих поетичних творах Л. Мосендза – драматичній поемі „Вічний корабель", поемах „Канітферштан" та „Волинський рік" – знаходимо яскраві й незаперечні вияви впливу європейської культури, літератури та мистецтва на творчість поета.

Над „Вічним кораблем", жанр якого автор визначив як ліричну драму, він працював близько десяти років. Тут, як і в багатьох інших творах поета, звучать кілька мотивів, котрі були для нього визначальними: залишення рідної землі під натиском зовнішніх несприятливих обставин – ворожої навали; шукання причин поразки Визвольних українських змагань; прагнення зрозуміти і пояснити проблему взаємин вождя і народу, відповідальності лідера перед тими, кого він веде.

Після появи „Вічного корабля" окремою книжкою у празькому видавництві „Колос" Микола Чирський надрукував у журналі „Пробоєм" гостро критичну рецензію [296]. У ній він пише, що „лірична драма Мосендза в цілому не є ані лірична, ані драма... Зокрема там зустрічаються фрагменти і ліричні, і драматичні... В цілому, на жаль, це тільки публіцистичні діялоги, що з'єднані тематично і написані віршем" [296, 252].

Щодо героїв драми (будь-якої) М. Чирський твердить, що, як звичайно, персонажі художніх творів живуть своїм життям. Але автор відповідає за вчинки створених ним „ляльок", які не користуються правом живого персонажу в творі. Рецензент намагається довести, що Л. Мосендз у дуже багатьох ситуаціях забуває сіпати за шнурочок, і ляльки говорять і роблять не те, що мали б робити і чого хоче автор. Цю поведінку персонажів драми Л. Мосендза М. Чирський називає „опозиційністю визволення", а ремарки, додані поетом для кожного із героїв, саркастично іменує „етикетками".

Рецензент, безсумнівно, значно перебільшує негативи твору, хоча й слід уточнити його жанрову приналежність. „Вічний корабель" має всі найголовніші жанрові ознаки драматичної поеми. Твір написано у віршованій формі. Ліричне начало переважає в ньому над епічним. Саме сильний струмінь ліризму, романтична забарвленість та емоційна напруга створює перевагу ліричного компонента у поемі.

Дослідник жанрових особливостей драматичної поеми Богдан Мельничук підкреслює важливість художньої функції ремарок: „Ліризм драматичної поеми проявляється також у ремарках, що мають епічно-ліричний характер... Роль ремарок у драматичній поемі набагато вагоміша, ніж у драмі віршованій..." [222, 48].

Уперше драматична поема „Вічний корабель" була опублікована в 1933 році [10]. Певний вплив на створення цього твору мав, очевидно, відомий у кінці XIX століття роман Жоржа Роденбаха „Мертвий Брюґґе".

У вірші Стефана Цвайґа „Брюґґе" представлено міфологему цього міста як символ непорушного спокою, повільного вмирання і застиглості:



Доми – як палати старі і дрімливі,
В шаті смеркання стоять смутній,
І пустка панує в широкім розливі,
Наче по святі, як гості шумливі
В далекості ночі згинуть німій.


Ржавіють запори брам отяжілих –
Минулися стрічі і дні пишнот,
І ветхі зубці на дзвінницях стемнілих
Тонуть покірно в туманах безкрилих:
В тоскному морі сивих самот.


Де зносять мури, млою припалі,
Постаті мріються в нішах крихких.
І – дар благостинний своєї бувалі –
Шепчуть безмовно леґенди прив'ялі
В тугу глибоких вулиць глухих
[293].

Історичним тлом „Вічного корабля" є, як пояснює автор у передмові, „кінець XVI віку, після замордування Вільгельма Оранського, правителя свобідних Нідерландів, прозваного Мовчазним (1522–1584)".

Герої драматичної поеми аж ніяк не подібні, як пише М. Чирський, до маріонеток. Вони шукають можливих шляхів боротьби з лихом, що насувається з Іспанії, звідки




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка