Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка23/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   47
...говорив про помсту, війни, зброю...
І знищити присяг мій рід лукавий.

У творчості європейських та українських поетів XX століття релігійні, християнські теми і мотиви часто виконують ідейні, світоглядні та стилістичні функції [264, 511].

Л. Мосендз через релігійно-християнські теми дає власне бачення сучасної йому доби. У стилістичній площині введення в поезію християнських елементів поглиблює і доповнює образність поетичних творів, поширює діапазон їх звучання, збільшує їх мистецьку вартість.

Характерним для Мосендза-письменника є синтезування релігійних, християнських ідей та ідей національних. Ця синтеза базована на сприйнятті релігійності, християнського світогляду як невіддільного елемента української культури, інґредієнта національної свідомості та етнопсихології.

Тематичні мотиви поезії Л. Мосендза тісно пов'язані з образною системою його творчості.

Центральним образом у його писаннях є Україна. У різних варіантах цей образ приявний у багатьох віршах поета.

Один із таких різновидів – зодіякальний знак Діви-України, яку знаходимо в поезіях циклу „Зодіяк".

Вірячи, що ще „буде нове небо й нова земля", поет твердить:



...є проте десь межі
незмінності сузірній Зодіяка
[21, 83].

У новому апокаліптичному вибуху розсипляться інші сузір'я, лиш незмінно щаслива доля чекатиме Діву-Україну:



Благословить її новим простором
І безконечність часу дасть їй знову...
А Діва знов таємні схилить зори...
І знов почнеться Чин і буде Слово...
[21, 84].

Образ Діви у цій поезії має ще одне додаткове смислове забарвлення.

Англійський історик Арнольд Дж. Тойнбі у „Дослідженні історії", розглядаючи причини занепаду цивілізацій, аналізує так звану „циклічну теорію історичного процесу", яка була виявом атемпоральної свідомості античного світу. А. Тойнбі цитує опис цієї доктрини у Вергілієвій поемі „Буколіки" – в Четвертій еклозі:

Цикл останній іде, як пророчила Кумська Сивілла,
Знову ті самі вертаються дні та сторіччя,
Діва прийде до нас, прийде Сатурнове царство,
Знов на Землю з небес новий рід посилають...
[287, 252].

Діва в поемі Вергілія, за давньоримською мітологією,– це Правда, Справедливість, донька Юпітера й Феміди, яка в час золотого віку жила серед людей, але з настанням віку залізного перетворилася на зірку в сузір'ї Діви. У поезіях Л. Мосендза циклу „Зодіяк", в образі Діви, описах космогонічних процесів, знаходимо відгуки теорії циклічності, можливо, й ремінісценції з Вергілієвої „Енеїди". Таке трактування образу Діви-України робить його свіжим, художньо яскравим і філософськи насиченим.

Поет засуджує тих, хто, „коли знова прийшла пора для Діви", приніс лише „фальшивий патос привітальних співів... бундючність слів ... і зраду ще незмовлених присяг..." [21, 86].

У циклі „Pomona militans", в якому центральною є тема боротьби за свою державу, Україна постає як богиня Помона. Цей образ Леонід Мосендз запозичив із давньоримської мітології, де Помона – богиня плодів і фруктових дерев, яку підступно захопив бог змін Вертумн завдяки здатності перевтілюватися у різні подоби та завдяки обіцянкам Помоні всіляких гараздів.

У цих давньоримських мітологічних образах Л. Мосендз побачив пряму аналогію взаємин України та Росії. Але в поета Помона – не беззахисна „владарка повновісних діб". Це – богиня, яка зі зброєю в руках захищається від північного загарбника – Вертумна. Важливе місце в поезії Леоніда Мосендза, як уже зазначалося, займає образ жінки. Властиво, у нього це два образи: жінки-українки та жінки-чужинки. Перший (матері, сестри, дружини) у поета дуже часто наближається до ототожнення з образом України. Важлива ідея утверджується у вірші „Рясні були тоді серпневі дні": воякам, що, відступаючи, „варварам лишали хліб і мед", українська земля, „струнка Помона", кинула „погорду матері, сестри і жінки".

Дівчина, з якою прощається вояк, одночасно нагадує дружину Одіссея Пенелопу та княгиню Ярославну („Осіння ніч...").

Образ Праматері Роду змальовано у вінку сонетів „Юнацька весна". У вже згадуваному циклі „Реґіна" жінка – це князівна, за якою „Гаральд тужив", поза чиїм лицем він не бачив інших, навіть прекрасніших облич. У поезії „Довга ніч, як довгий спомин..." цей ліричний герой зізнається, що готовий „пить бойовий хміль", щоби здобути прихильність „дівчини українських піль" [21, 62].

Широкий образний спектр являє в поезіях Л. Мосендза жінка-чужинка. Це і Жанна Д'Арк, і „чуже дівча з непізнаного Пфальцю" – дівчина-німкеня, яка в шпиталі у подільській балці багатьох поранених „з шляху вічного спокою завернула".

Крім героїчних жіночих образів, змальовує Л. Мосендз і образ жінки-коханки. Під цим оглядом показовий цикл „Антимарія":

...із карміновими устами,
на блідих лицях дві шарлатні плями...
. . . . . . . . . . . . . . . . . .
напівнаге ще носить тіло
квірітських поцілунків слід...
[21, 77–78].

У публіцистичній статті „Якими нас прагнете", опублікованій у жовтневому номері „Вістника" за 1935 рік, Олена Теліга робить своєрідний огляд (сказати б, із точки зору феміністичної критики) жіночих образів української поезії її сучасників. Вона ставить кілька проблемних питань щодо ідеалу сучасної української жінки, „відшукати тип жінки, найбільш відповідний нашій добі". Теліга висловлює переконання, що „мистцям-мужчинам задавати питання – якими нас прагнете" – зайве, оскільки „вони самі, здається, не можуть на це відповісти..." [248, 65].

Поетка зауважує, що „часом де-не-де пролунають чиїсь мужеські слова про жіночу крицевість, про Жанну д'Арк (це пряме алюзійне відсилання до розглянутих вище поезій Мосендза.– І. Н.) і Марію Стюарт. Часом, все частіше, вириваються закиди на адресу української жінки-рабині. Але всі ці слова – лише припадкова, декларативна сторона сучасного мужеського погляду, вимушена данина добі; в дійсності їхній інстинкт мужчин захоплюється зовсім іншими жінками". Олена Теліга зазначає, що упродовж останніх десятиліть жіночі образи в українському письменстві залишаються незмінними. Це – „жінка-рабиня" і „жінка-вамп". „Обидва, не дивлячись на свою протилежність, властиво кажучи, є тим самим типом жінки, що з'являється лише джерелом хвилевої насолоди й увигіднення життя в найпримітивнішому розумінні того слова. І рабиня, і „вамп" виключають пошану до жінки" [248, 65].

У поезії Є. Маланюка О. Теліга знаходить образ й іншої жінки – вільної, гордої, вірної. Але це – чужинка. Маланюк – на думку Теліги – „...геніально відтворив всю огиду української жінки типу рабині, Анти-Марії і, зжахнувшись сам, зумів викликати і в інших жах перед тим образом" [248, 68].

Подібне представлення образу жінки Олена Теліга бачить у поезії Леоніда Мосендза: „Менш нагально, в більш стриманих і лицарських виразах, але так само переконуюче, змальовує він усю зайвість і безпросвітну сірість такої жінки, що лише валиться тяжкою колодою на дорозі мужчини до його мети. Що вміє затримувати лише свого пана, переповідати йому свої „безбарвні, пласкі жалі" („Уста неціловані"), або мріяти біля нього про такі ж „безбарвні, пласкі" радощі („Анти-Марія").

І в Мосендза жінка є лише Анти-Марією, яка не вміє кинути всіх своїх поривів в один рвучкий потік з поривами вибраного мужчини і пливти біля нього, вперто і сміливо, не вішаючись тяжким каменем йому на шию в небезпечних місцях того потоку.

Отже, нема нічого дивного, що той мужчина воліє бути сам із своєю тяжкою дорогою і прекрасною метою, без сонної рабині при своєму боці. На жаль, у той час, коли Маланюк і Мосендз обурюються і борються з таким типом жінки, інші поети захоплюються власне ним" [248, 68–69].

Підсумовуючи, публіцистка підкреслює: „Поодинокі таланти показали нам, якою не сміє бути українська жінка. Але цього мало. Треба, щоб вони знали, якою вона повинна бути якою вони її прагнуть. Бо жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина". Але в хаосі жіночих образів українського письменства формується новий ідеал української жінки, найбільш відповідний новій добі: „Вона вже не хоче бути ні рабинею, ні „вампом", ані амазонкою. Вона хоче бути Жінкою. Лише такою жінкою, що є відмінним, але рівновартісним і вірним союзником мужчин в боротьбі за життя, а головне – за націю" [248, 77].

Поряд із всеохопним, всезагальним образом України у поетичних творах Л. Мосендза з'являються й образи-символи із княжої, козацької та новітньої історії України й давньоукраїнської мітології: Калка, Берлад, „пожеж батуринських згар", Суботів, рід Кисілів, Галац, Кодня, Ярополче, Базар, поруч із Дивом – Обида тощо.

Навколо образу України поет гуртує інші образи. Серед них образ вояка-захисника рідної землі, який завжди свідомий свого наступництва у цій ролі:






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка