Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка22/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   47
В моїм храмі – стрункі колони,
стрімких арок нап'яті хорди...
[21, 91].

Раціоналістична, математична точність ліній підкреслює містичну піднесеність ліричного героя, який у цьому храмі, самозаглиблений у самотність, говоритиме з Богом. Антитезою тут подається стверджувальне звертання до невідомого друга:



Ти ж не зможеш, не зможеш бути
в тім високім, лункім соборі:
твому серцю в долинних путах
не піднестись суворо горі!
[21, 91].

В останніх рядках прихований один із елементів другої частини Літургії вірних – слова з так званого „євхаристійного діалогу", який відбувається перед початком євхаристійного жертвоприношення. Коли священик звертається до тих, що моляться: „Вгору серця!", він закликає так, як закликав колись пророк Єремія: „Піднесім серця наші й руки до високого Бога на небі" (Плач Єремії.– 3:41). Цей момент Літургії, використаний поетом, націлює на те, „...щоб ми забули цілковито про землю, перенеслися думками до неба, покинули всі дочасні журби, клопоти й почування, всю земну „печаль". Вгору маємо мати наші серця..." [281, 333].

У деяких поезіях Леоніда Мосендза історіософські візії переплітаються і втілюються в образи та символи зі Святого Письма.

Бурхлива доба українських Визвольних змагань, жорстока поразка, яка вела за собою кривавий жах російської окупації, відбилися в поезії „Коли ми ранками рушали з сіл" із циклу „Pomona militans". Цикл присвячений подіям 1919 року. Поет наводить духові мости між тими, що за доби Великої Руїни „шляхи перед віками торували", і його поколінням. Ті, з минувшини, ще не знали, що будуть переможені, але три страшні вершники-символи з „Апокаліпсису"Івана Богослова уже чекали свого часу:



А там прудкі й нестримні Три Їздці
уже в ярах подільських чатували...
[21, 106].

У поезії „Се року Божого 30-го якогось..." (із того ж циклу) поет, вдивляючись у сучасну йому тривожну епоху, створює візію близького майбутнього, коли „прийде пора зустрінутися з Чином", щоб „справдити погрозливі пророцтва гукавшого невтомно у пустелі".

Отже, звертання до сакрального у поезії Леоніда Мосендза дуже часто має відправним моментом не ірраціональну потребу людини „межової ситуації" прибігати під омофор метафізичного Бога, а черпання наснаги для майбутнього Чину, коли

Се року Божого 30-го якогось
знов сизий Див закличе з верху древа...
[21, 108].

Образ Дива зі „Слова про Ігорів похід" („Див кличетъ вверху древа"), у Л. Мосендза є, очевидно, прямим відгуком на його трактування цього образу в поезіях Олекси Стефановича „З давнього-давнього" і „Див".

М. Ільницький пише, що у О. Стефановича „Див стає міфологемою, яка виходить за рамки конкретної історичної епохи, коли Див може трактуватися як елемент світосприймання людини цієї епохи" [185, 243]. Але містичний образ Дива у Л. Мосендза – не лише передвісник страшних апокаліптичних подій, антиципація (здогад, передбачення) жорстокого майбутнього, але й заклик бути готовим до майбутнього Чину, щоб „пророковане й голошене здійснилось".

1934 року Леонід Мосендз у „Самостійній Думці" опублікував дві поезії під криптонімом Л. М. [57], у яких переплелися характерні для його творчості теми. Ці два вірші до збірки „Зодіяк" не увійшли.

Перша поезія „Ще серед зеленів райського саду..." базована на Книзі Буття: „І вислав його Господь Бог із едемського раю, щоб порати землю, з якої узятий він був, і вигнав Господь Бог Адама. А на схід від едемського раю поставив Херувима і меча полум'яного"(Книга Буття.– 3:23-24). У цьому вірші звучить мотив вигнання з раю, тема віднайдення нової землі, як одна з парадигм теми еміґрації.

Позаду – Едем, звідки „вогненна криця / Вперед простяглася в руці херувима", попереду „навкруг ні билини. Скеляста пустеля". Але вигнанець вірить, що у цій пустелі вдасться збудувати нове життя:



Каміння призначено нам на оселю,
Каміння ми мусимо в хліб обернути ?
О ні, не загинемо!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
На скелях новий ми Едем закладемо!

У другому вірші поет передає почуття пророка Мойсея, коли той зійшов на гору Синай на розмову з Богом. Змальовуючи велич і могутність Божу, Л. Мосендз передає той страх, що „пожер ... людську природу". У напруженій, „благовістю ласкавій" тиші Бог






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка