Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка20/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,13 Mb.
ТипКнига
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   47
Щоб ти в єдинім поцілунку
пізнав, що міг би і не встиг...
[21, 88].

Юрій Клен у статті „Ще раз про сіре, жовте і про Вістникову квадриґу", аналізуючи цю поезію, робить наголос на тій великій відповідальності, яку несе людина і, зокрема, поет за власне життя і свої творіння: „Віра й свідомість мети – ось що провадить героєм, і сьому шляхові посвяти й жертви поет протиставляє інший шлях – безвір'я: можна, полагоджуючи буденні справи, ціле життя мовчати задля вигоди, „садок завести, хату збудувати", перечислити все на ціну золота, любов, ненависть, скорботу і радість, торгувати хистом, продавати красу безсмертних слів. Кожний є вільний вибрати між обома шляхами. Поет, який так руба ставить перед нами питання, не може не бути свідомий великої відповідальности, яку кожен з нас несе за своє життя і творчість..." [202, 423].

Поважне місце у поетичній творчості Леоніда Мосендза займає тема взаємин людини і Бога, шукання людиною свого місця у Всесвіті. У творах поета знаходимо космогонічні, релігійно-християнські та есхатологічні мотиви.

Космічні мотиви особливо характерні для циклу поезій „Зодіяк". Юрій Клен так оцінив цей цикл: „...Міжпланетний вихор дробить на атоми сонця і сузір'я, змішує все докупи і спіралями скручує нові комети. Але серед розпаду й руїни, з усіх знаків Зодіяку незрушеним лишається сузір'я Діви, яка ясними очима споглядає на хаос,– символ чистоти, невмирущої родючости, що має відновити зруйнований космос. Цьому грандіозному видиву протиставлено нікчемне людство з машинізованими думками й поривами, з шабльоново-брехливими фразами на устах – раби вигод і спокою, що плазують „між пеклом заплитким і пласким небом". Їм не хвала і не проклін, а грізний присуд:



...непотрібній Майстру глині
буть порохом біля шляхів століть!"
[202, 422].

Зенон Гузар дає дещо іншу інтерпретацію поезії „Зодіяк". Він уважає, що „образ зодіакальної Діви для нас, українців,– це образ вічної Нації" [159, 45].

Володимир Шелест переконаний, що до циклу „Зодіяк" Леонід Мосендз звертається не внаслідок студій у галузі точних наук і техніки, а, можливо, внаслідок знайомства з поезіями інших українських авторів [300, 52]. Для порівняння зауважимо, що космічні мотиви у творчості Павла Тичини („В космічному оркестрі", „Міжпланетні інтервали") чи Миколи Зерова (теж цикл „Зодіяк") несуть у собі дещо інше смислове навантаження, ніж у Л. Мосендза.

Цикл М. Зерова „Зодіяк" [179, 47–48] складається з чотирьох сонетів, які мають назви зодіакальних знаків: „Діва", „Скорпіон", „Близнята", „Водник". У цих сонетах – ліричні роздуми з елементами історіософських візій поета-неокласика.

У циклі Леоніда Мосендза теж чотири поезії, але без назв зодіакальних знаків. Поет передбачає майбутні руйнації зодіакального кола під час космічних катаклізмів. Серед цього „космічного Хаосу", на думку поета, вистоїть лише Діва.

Космогонічні, космологічні мотиви наявні і в двох поезіях циклу „Нівелір" („Я бачив море...", „Віольно..."). У них звучить „музика небесних сфер":



Віольно – ніжні дрібні Плеяди,
фанфарно – блесклий меч Оріона,
піанно сяють сузірні ґрона...
[21, 34].

Поет об'єднує цикли „Зодіяк" і „Нівелір" одним біблійним епіграфом. Та якщо у „Зодіяку" він прагне осягнути проблеми буття і майбутнє космічних елементів, то в „Нівелірі" кут зору зміщується на більш „земні" об'єкти поетичної обсервації.

Коментуючи поезії циклу „Зодіяк", З. Гузар узагальнює: „Коли дивитися на цикл (як і поезію Мосендза загалом) з позиції теорії інтертекстуальності, то в ньому є перш за все Апокаліпсис, Шевченко, Франко і Леся Українка у „знятому" вигляді. Є напіврозкриті сатиричні елементи, що десь перегукуються з мотивами збірки Петра Карманського „Al fresco". Мови не може бути про якесь запозичення. Здійснюється принцип творчої інтертекстуальності, мистецької синтези" [159, 46] .

Святе Письмо, релігійне світосприймання, християнський світогляд завжди мали великий вплив на європейську літературу.

Характерною рисою європейської літератури були також елементи містицизму. „Містичне почуття,– відзначає І. Качуровський,– це почуття єдности Індивіда з Абсолютом; воно,– як і всі явища в житті людства,– підвладне законові хвиль чи коливань: у добу спокою й добробуту занепадає, маліє й міліє, у часи катастроф – поширюється й поглиблюється. Слово як таке, а мистецьке, естетично оформлене й організоване зокрема, завжди було для людини засобом звернення до Божественного начала..." [190, 9].

Доба, в якій жив і творив Леонід Мосендз, була якраз часом національних катастроф і міжнародних катаклізмів, коли містичне почуття, звертання у мистецтві до релігійних тем, мотивів, ремінісценцій, містичного сприйняття навколишнього світу мало під собою реальний ґрунт.

Релігійно-християнські мотиви є невід'ємною духовною складовою творчості Леоніда Мосендза. Його поезія та проза пронизані християнським духом. Це результат не позірної релігійності письменника, а справжнього християнського світосприймання.

Так, до циклу „Зодіяк" Мосендз ставить як мотто слова з Біблії: „І буде нове небо й нова земля...". У цих словах поет бачить пророчу надію, що сили Зла буде подолано, а Правда знайде своє довершення.

Перша поезія Леоніда Мосендза, в якій виразно виявляються релігійні мотиви,– це „Ave Maria". Вона увійшла до циклу „Подєбрадські дні" [23], написаного в 1922–1928 роках.

Дзвін, який закликає до вечірньої молитви, тінь від ґотичної вежі, що простягається на схід, будять у ліричного героя тугу за втраченою батьківщиною, а образ Марії – Матері Божої замикає асоціативний ряд на образі України.

Поетичний символ Марії і, зокрема, наявний у поезії „Ave Maria" один із варіантів цього символу – мати-страдниця в її всезагальному та національному значенні – характерний і для Павла Тичини („Скорбна матір"), Юрія Клена („Божа Матір"), Богдана-Ігоря Антонича („Велика гармонія"), Віри Вовк („Зоря провідна"), Івана Драча („Чорнобильська мадонна") [264, 502]:

Ave Maria!
кличе дзвін,
захід паленіє,
ще день один...
Ave Maria!
вечірня тінь
од вежі синіє
на схід, в далечінь...
Ave, Вкраїно!
[21, 23].

До циклу Л. Мосендза „Зодіяк" входить і вже згадувана поезія „Як хочеться молитися часом...".

Молитва як жанр характерна для багатьох літератур [136]. У письменстві вона стоїть поруч із релігійним гімном, заклинанням, прокльоном, присягою [190, 10–12]. У новій українській літературі цей жанр починається від Шевченкових „Молитов" (1860) та Кулішевої „Молитви" („Всевишній, я Тобі молюся..."). Із сучасників Леоніда Мосендза її знаходимо у Юрія Клена („Молитва з поеми „Прокляті роки"), Євгена Маланюка („Вчини мене бичем Твоїм..."), Романа Купчинського („Молитва"), Олекси Стефановича („О, Ти, що тамо, де Почаїв..."), Наталі Лівицької-Холодної („Боже, великий...").

У молитві Леоніда Мосендза – благання вигнанця на чужині, щоби Бог допоміг повернутися на рідну землю, щоби хоч старцем перейти „запиленим чумацьким шляхом" і не вмерти рабом за чужі інтереси:






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка