Світлій пам'яті мого батька Ігор Набитович



Сторінка19/47
Дата конвертації27.12.2018
Розмір2,51 Mb.
ТипКнига
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   47
Ще закрут – і не Лаба, а Дністер,
за луками подільський лан хвилює...
[21, 16].

У поезії „Як хочеться молитися часом...", що справді звучить як молитва, поет просить того, „хто всепробачливий і ласкавий":



О, дай хоч старцем перейти мені
старим, запиленим чумацьким шляхом,


спочинуть в холодку рясних садків,
вклонитися селу, зрадіти місту,
почути дзвонів півзабутий спів
і тупіт ніг під музику троїсту.


За плугом перейти широкий гон,
в пухку ріллю насіння кинуть жменю,
під копами забуть утомний сон,
припавши до межі: о нене, неню!..
[21, 26].

Та, поряд із мотивами туги і смутку за втраченою батьківщиною, у поета звучать оптимістичні ноти: віра у майбутнє визволення вітчизни, надія на повернення на рідну землю – вільну та соборну, повернення не в думках та мріях, а реальне.

У заключній поезії „Зодіяку" – „Се року Божого 30-го якогось..." домінує надія, що „знов сизий Див закличе з верху древа" і на зміну слову прийде Чин:

Се – Слову, марнотратливому сину,
моїх студених уст і вогняного,
пожежами неспаленого серця
прийде пора зустрінутися з Чином...
[21, 108].

Із темою боротьби за Українську державу пов'язані й мотиви чекання проводиря, котрий міг би взяти на себе відповідальність у борні, мотиви, переплетені з прометеїзмом. Вони звучать у віршах „На скелі тій терпить Титан і досі..." та „Ось прийде день..." із циклу „Прометей". Тут відбилися передчуття тих апокаліптичних подій, що вже назрівали в Європі:



Ось прийде день: хижак крилатий
на скелі жертви не найде
і лють намарно розкидати
в пустелі клекотом буде...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
І „Sine Deo" присуд злібний,
без сліду розметуть літа...
А понад часом він, свобідний,
знова триватиме, побідний,
– Пророк, і Жертва, і Мета!
[21, 76].

Цикл Леоніда Мосендза „Фляґелянти" присвячений Олені Шовгенівні. Він складається з трьох поезій, які, поряд із деякими іншими, можна було б назвати „філософічною еротикою" [159, 41]. Фляґелянти – релігійні секти, котрі в Середньовіччі проповідували публічне самобичування задля спокути гріхів. Те, що в присвяті стоїть „Шовгенівна", а не „Теліга", свідчить, що ці вірші написані в перші роки перебування Л. Мосендза у Подєбрадах, коли адресатка носила ще своє, а не чоловікове прізвище. Олена і Леонід не раз тоді проводили цікаві розмови й суперечки:



Серед коштовних фоліантів
застав і вечір нас...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Я затопився в палімпсести,
всі прагнення мої
були в ціле величне звести
і будень, і її...
[21, 27–29]

Мотиви легкої еротики, схиляння перед красою і мудрістю української жінки звучать і в трьох поезіях циклу „Реґіна" [22, 579], перша з яких присвячена королеві Анні – доньці Ярослава Мудрого, наступні – іншим українським князівнам, що були правительками у великих європейських державах.

Другий вірш – „Поза твоїм лицем не бачу..." – входив спочатку до циклу „Криниця ніжности" [25].

Ще одна поезія циклу „Реґіна" („Довга ніч, як довгий спомин") початково мала назву „Per aspera" („Крізь терня") [38]. Це початок відомої сентенції Сенеки „Крізь терня – до зірок".

Поетичним циклам „Криниця ніжности" та „Антимарія" теж властиві еротичні мотиви.

Неприховане звучання еротики притаманне поезії „Сілен рум'яний, череватий". Жіноча психологія,– роздумує поет,– фактично не змінилася від часів Римської імперії:



І ти все та ж. Як оп'яніла –
тому минули сотки літ.
Напівнаге ще носить тіло
квірітських поцілунків слід...
. . . . . . . . . . . . . . . . . . .
..Ти одна лише пізнала
поета й ритора в мені,
кому ти вперше дозволяла
свої здіймати покривала
ще в ті, ще в ті Помпейські дні...
[21, 78–79].

Немало поезій Леонід Мосендз присвятив темі мандрів. „Мосендз,– зауважує С. Доленга,– пише про барвисту „мапу", про шляхи, якими йшли Пізарро, Колюмб і Польо..." [172, 50]. Справді, в поезії „Мапа" [28] так і проривається жага далеких мандрів і нових відкриттів. Це тема характерна для багатьох поетів-романтиків. Л. Мосендз подорожує по карті світу шляхами великих європейських мандрівників, між якими згадує й українських першовідкривачів:



О придивись: ішов шляхом цим Поло,
Пізарро, Кортес цей здобули край,
тут Маґелян, там Кук завершив коло,
тут плив Лисянський, жив отут Маклай!
[21, 56].

Усіх цих сміливців об'єднувало спільне: „Усе вперед і ніколи назад!" – гасло, яке так імпонувало Мосендзові!

Одним із жанрів, до якого звертається Л. Мосендз, є літературна легенда. У циклі поезій „Уста неціловані" знаходимо однойменну олітературнену легенду, корені якої, можливо, слід шукати в європейському середньовічному епосі.

Біля колиски майбутнього лицаря – три феї („всі – півзабута давнина"). Одна дарує йому славу, друга – красу та мужність, третя ж „певною рукою" на все життя стиснула йому серце, „щоб не вадило герою ... в боротьбі". Лише у смертну мить лицаря ця третя признається, навіщо вона так зробила:






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   47


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка